Однією з основних проблем у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії є дефіцит енергії у пацієнтів. З метою її вирі-шення критичним пацієнтам призначається парентеральне харчування, в складі якого містяться жирові емульсії. Відомо, що есенціальні жирні кислоти у складі жирових емульсій можуть проявляти як прозапальні (лінолева кислота), так і протиза-пальні (ліноленова кислота) ефекти. З метою зниження впливу на імунну систему рекомендується використання альтерна-тивних жирових емульсій, оскільки це може забезпечити кращі клінічні результати. Перше покоління жирових емульсій скла-далося з соєвої олії, проте було доведено, що вона може підвищувати ризик гнійно-септичних ускладнень. У складі жирових емульсій другого покоління з’явилися середньоланцюгові тригліцериди, метаболізм яких може призвести до ацидозу, тому їх використання обмежене, особливо, у пацієнтів з цукровим діабетом. Жирові емульсії третього покоління містять оливкову олію, яка знижує ризик тромбозу, вважається імунонейтральною та є менш чутливою до перекисного окислення ліпідів. До складу жирових емульсій четвертого покоління входить риб’ячий жир, який володіє протизапальними властивостями і може зменшити тривалість перебування пацієнтів у критичному стані. Найперспективніше застосовувати збалансовані жири, серед яких в Україні наявний СМОФліпід 20%. Доведено, що для хворих, які потребують парентерального харчування, жирові емульсії є невід’ємною його частиною, а хворим у критичному стані рекомендують використовувати жирові емульсії, які містять риб’ячий жир. Проте, перед призначенням рекомендовано оцінювати вихідний рівень тригліцеридів. Зважаючи на все вищесказане можна зробити висновок, що ліпіди забезпечують доставку жирних кислот, які впливають на важливі процеси організму, серед яких метаболізм, імунна відповідь, згортання крові. Альтернативні жирові емульсії можуть бути кращим джерелом енергії, проявляючи також антиоксидантний вплив та менше пригнічення імунітету.
UNITOne of the main problems in the departments of anesthesiology and intensive care is the lack of energy in patients. In order to solve it, parenteral nutrition, which contains fat emulsions is prescribed for critical patients. It is known that fat emulsions consist of essential fatty acids which can have both pro-inflammatory (linoleic acid) and anti-inflammatory (linolenic acid) effects. In order to reduce the impact on the immune system, the use of alternative fat emulsions is recommended, as this may provide better clinical results. The first generation of fat emulsions consisted of soybean oil, but it was proven that this oil can increase the risk of purulent-septic complications. Second-generation fat emulsions contain medium-chain triglycerides, the metabolism of which can lead to acidosis, so their use is limited, especially in patients with diabetes. Third-generation fat emulsions contain olive oil, which reduces the risk of thrombosis, is considered immunoneutral and less sensitive to lipid peroxidation. Fourth-generation fat emulsions contain fish oil, which has anti-inflammatory properties and can reduce the duration of patients staying in critical condition. The most promising is the usage of balanced fats, among which there is a 20% SMOFlipid available in Ukraine. For patients who require parenteral nutrition, fat emulsions are an integral part of it, and for critically ill patients fat emulsions containing fish oil are recommended. However, it is recommended to assess baseline triglycerides prior to administration. Thus, lipids provide the delivery of fatty acids that affect important body processes, including metabolism, immune response, blood clotting. Alternative fat emulsions can be a better source of energy, also showing antioxidant effects and less suppression of immune system.

 УДК: 616.12-005.4-036-07

У статті наведено огляд Настанов Європейського товариства кардіологів від 2019 року щодо менеджменту пацієнтів із хронічними коронарними синдромами. Увагу авторів зосереджено на алгоритмі діагностичного
процесу за наявності клінічної ймовірності ішемічної хвороби серця. Представлено сучасні підходи як до оцінки клінічних проявів хвороби, так і до оптимального вибору діагностичної стратегії з використанням функціональних неінвазивних тестів, оцінкою анатомії коронарних артерій (неінвазивною, інвазивною) та функціональною характеристикою стенозів. Підкреслено важливість визначення ризику пацієнта й проведення реваскуляризації міокарда для покращення прогнозу.

УДК 616.37–002:616–005.2–08

Вступ. Розлади в системі гемостазу є одним із ключових компонентів патогенезу гострого панкреатиту (ГП) уже на ранніх його стадіях, а в подальшому – і тромбогеморагійних ускладнень. Доведено, що цінними маркерами активації коагуляції і фібринолізу є D-димери та розчинні фібрин-мономерні комплекси (РФМК).

Мета. Дослідити динаміку Б-димерів, розчинних фібрин-мономерних комплексів у крові хворих на гострий панкреатит залежно від тяжкости захворювання.

Матеріали й методи. Проведено проспективне дослідження 206 хворих на ГП. Легкий панкреатит верифіковано у 51 хворого, середньої тяжкости – у 98, тяжкий – у 57. Під час обстеження 66 хворих на ГП у динаміці визначали концентрацію РФМК, D-димерів. Референтні значення фіксували під час дослідження 11 практично здорових осіб.

Результати. У всіх обстежених хворих на ГП збільшувалася концентрація РФМК і D-димерів у крові, особливо за тяжкого перебігу. Вміст РФМК і D-димерів вірогідно прямо корелював із тяжкістю перебігу ГП, тяжкістю стану хворих і органної дисфункції, ступенем ушкодження підшлункової залози. Концентрація РФМК і D-димерів вірогідно збільшувалася у разі виникнення респіраторної, серцево-судинної, ниркової, метаболічної дисфункції. Чутливість визначення РФМК (порогове значення 137,50 нг/л) для прогнозування легеневої дисфункції становила 86,20 %, специфічність – 83,80 %, із позитивною і негативною прогностичною цінністю 80,65 і 88,57 % відповідно.

Висновки. Перебіг ГП супроводжується збільшенням продуктів деградації фібрину, вираженість яких асоціюється з тяжкістю захворювання, стану хворого та органної дисфункції, а також ураження підшлункової залози. Показник концентрації РФМК можна застосувати для прогнозування легеневої дисфункції у хворих на ГП.

Інфекції сечових шляхів (ІСШ) – це одна з найпоширеніших нозокоміальних інфекцій. Більш ніж у 80% пацієнтів, у яких підчас госпіталізації виникли прояви інфекції сечових шляхів, мала місце тривала катетеризація сечового міхура. Кожен третій пацієнт відділення інтенсивної терапії, який перебуває у відділенні більше 3 днів та має сечовий катетер, має ті або інші ознаки запалення сечових шляхів 

УДК: 616.8-089:616.24-085.816.2

Актуальність. Однією з головних технологій сучасної анестезіології є механічна вентиляція легень (МВЛ). На даний час в інтенсивній терапії широко визнаною є протективна технологія МВЛ. Доцільність застосування даної технології в операційній, особливо у хворих з інтактними легенями, є не такою очевидною. Більшість наукових робіт, що висвітлюють дану проблему, стосується хворих з абдомінальною патологією, і менш висвітленою вона залишається у пацієнтів з нейрохірургічною патологією. Пацієнти, які оперуються з приводу нейрохірургічної патології, відносяться до групи хворих високого хірургічного ризику, це і змотивувало нас провести дане дослідження. Метою дослідження було вивчити доцільність застосування протективної МВЛ під час операційних втручань у нейрохірургічних хворих. Матеріали та методи. Нами обстежено 46 хворих, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у КНП «8 МКЛ м. Львова» з приводу патології хребта та яким було виконане операційне втручання — вертебропластика із спондилодезом. Пацієнти були розподілені на дві групи: у першій групі (34 хворі) МВЛ проводили за технологією S-IPPV — синхронізована примусова вентиляція легень з контролем по об’єму, а в другій групі (12 хворих) МВЛ проводилась за технологією PCV — вентиляція, керована тиском. Результати. Ми ретроспективно визначили частоту виникнення післяопераційних легеневих ускладнень (ПОЛУ) у хворих першої та другої групи. З 34 хворих першої групи ознаки ПОЛУ були виявлені у 17 осіб (50 %), а з 12 хворих другої групи ПОЛУ було виявлено у 4 (33,3 %). Слід зауважити, що МВЛ у хворих обох груп не відрізнялася за такими параметрами, як частота дихання, кінцево-альвеолярний тиск на видиху та фракція кисню в дихальній суміші. Висновки. Порівняно невелика кількість хворих не дозволяє, очевидно, робити остаточні висновки, проте слід звернути увагу на те, що МВЛ (особливо керована об’ємом) сприяє виникненню післяопераційних
легеневих ускладнень у пацієнтів з інтактними легенями в доопераційний період. А застосування МВЛ, керованої тиском, має тенденцію до зменшення частоти виявлення легеневих ускладнень в післяопераційному періоді. Якщо врахувати, що частота дихання, кінцево-альвеолярний тиск на видиху та фракція кисню в дихальній суміші були порівнянні у хворих обох груп, можна припустити, що фактором, який впливає на
частоту виникнення ПОЛУ, є механіка вентиляції легень.

One of the main technologies of modern anesthesiology is mechanical ventilation (MV). At present, the protective technology of MV is widely recognized. The feasibility of using this technology in the operating room, especially in patients with intact lungs, is not so obvious. Most of the scientific
sources that cover this problem relate to patients with abdominal pathology, and less coverage remains in patients with neurosurgical pathology. However, patients who are operated on for neurosurgical pathology belong to the group of patients of high surgical risk, which forced us to conduct this study. The study was aimed to examine the feasibility of using protective MV during surgery in neurosurgical patients. Materials and methods. We examined 46 patients who were hospitalized in KNP 8 MKL in Lviv for spinal pathology and who underwent surgery for vertebroplasty with
spondylodesis. Patients were divided into two groups: in the first group (34 patients), MV was performed by S-IPPV technology — synchronized intermittent positive pressure ventilation with volume control; and in the second group (12 patients), MV was performed by PCV technology — controlled ventilation pressure. Results. We retrospectively determined the incidence of postoperative pulmonary complications (POPC) in patients of the
first and second groups. Of the 34 patients of the first group, the signs of POPC were detected in 17 patients (50 %), and of 12 patients of the second group, POPC were detected in 4 patients (33.3 %). It should be noted that MV in patients of both groups did not differ in such parameters as respiratory rate, end-alveolar pressure, and the fraction of oxygen in the respiratory mixture. Conclusions. A relatively small number of patients clearly do not
allow the conclusions to be drawn, but it should be noted that MV (especially volume-controlled) contributes to postoperative pulmonary complications in patients with intact lungs in the preoperative period. And pressure-controlled MV tends to reduce the incidence of postoperative pulmonary complications in the postoperative period. Given that respiration rate, end-alveolar expiratory pressure and oxygen fraction in the respiratory mixture were
comparable in patients of both groups, it can be assumed that the factor influencing the incidence of POPC is the mechanics of pulmonary ventilation.