Умови воєнного часу актуалізують проблематику прав людини, адже в такий особливий період загроза порушення досягає апогею. Євроінтеграційний вектор України, вкотре повертає до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), аби формувати національну доктрину та практику в праволюдинній системі координат.

У посібнику висвітлено відповіді на найактуальніші питання динаміки медичних правовідносин в умовах воєнного стану, особливості реалізації окремих прав людини у сфері охорони здоров'я, алгоритми надання медичної та реабілітаційної допомоги, зокрема військовослужбовцям, а також проблематику найкращих інтересів дитини й особливостей трудових правовідносин у сфері охорони здоров'я. Адвокати-практики, більшість з яких поєднує наукову та практичну діяльність, розкривають непрості питання сьогодення, аби сприяти ефективізації забезпечення прав людини в Україні. Посібник стане в нагоді усім, хто цікавиться тематикою медичного права та його особливостями в умовах воєнного стану, а також провадить медичну та юридичну практику.

30-річний ювілей Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі — Основи) дає підстави констатувати, що сьогодні Основи є тим атлантом, який тримає нормативний регламент національної системи охорони здоров'я. Численні зміни, доповнення та інші трансформації призвели як до внутрішніх колізій, так і зовнішніх законодавчих дисонансів. У межах цього дослідження проаналізуємо окремі з контроверзій та запропонуємо шляхи до удосконалення положень Основ.

Основи законодавства України про охорону здоров'я (далі — Основи) закладають правий фундамент для регламентації підвищення кваліфікації медиків. Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 77 Основ медичні працівники мають право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах. У статті 75 Основ зазначено, що підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних, фармацевтичних працівників і фахівців з реабілітації здійснюються відповідними закладами фахової передвищої та вищої освіти, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно із законодавством про освіту.

Досліджено випадки порушення права жінок на медичну допомогу в умовах воєнного часу з проєктуванням на концепцію медичного нейтралітету, констатовано порушення її принципів, зокрема доступності та гуманізму. Відзначено, що порушення принципів медичного нейтралітету є воєнним злочином за ч. 2 (b) ст. 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, а також те, що навіть в умовах воєнного часу конституційне право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування в Україні, не обмежено, що дозволяє кожній жінці в повному обсязі здійснювати свої права, якби не протиправні дії агресора. Проаналізовано окремі державницькі заходи, які покликані максимально сприяти в здійсненні права жінок на медичну допомогу в Україні, зокрема ліквідуючи негативні наслідки збройного конфлікту.