УДК 616.36-004-06+616.149-008.341.1+616.24-008-092

Резюме. Портопульмональна гіпертензія визначається як розвиток легеневої артеріальної гіпертензії на тлі портальної. Точну її поширеність важко визначити через відсутність рутинного скринінгу у пацієнтів з портальною гіпертензією. Гемодинамічні зміни, пов’язані з портальною гіпертензією, включно з гіпердинамічним станом, портосистемними шунтами та спланхнічною вазодилатацією, викликають значні порушення в легеневому судинному руслі та відіграють ключову роль у патогенезі захворювання.
Без лікування портопульмональна гіпертензія призводить до прогресуючої правосерцевої недостатності з поганим прогнозом. Незважаючи на те, що допплерівська ехокардіографія є найкращим інструментом початкового скринінгу для симптомних пацієнтів і кандидатів на трансплантацію печінки, катетеризація правих відділів серця залишається золотим стандартом для діагностики захворювання. Лікування пацієнтів з портопульмональною гіпертензією спрямоване на поліпшення серцевої функції, зменшення легеневого судинного опору, оптимізацію функціональної здатності. ЛАГ-специфічна терапія, яка включає агоністи простацикліну і його рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази та стимулятори гуанілатциклази, відіграє ключову роль у лікуванні пацієнтів з портопульмональною гіпертензією. Невеликі неконтрольовані та нещодавні поодинокі рандомізовані контрольовані дослідження повідомили про багатообіцяючі результати вазодилататорної терапії щодо клінічного та гемодинамічного поліпшення хворих, що дозволило певній частині пацієнтів провести трансплантацію печінки. У цьому огляді обговорюються епідеміологія, підхід до діагностики та лікування хворих із портопульмональною гіпертензією. Для пошуку літературних джерел використовували базу даних MedLine на платформі PubMed і бібліотеку Cochrane за ключовими словами: portopulmonary hypertension, portal hypertension, lung arterial hypertension, liver cirrhosis, pulmonary complications.
Ключові слова: портопульмональна гіпертензія; легенева артеріальна гіпертензія; гемодинаміка; трансторакальна ехокардіографія; катетеризація серця; лікування; трансплантація печінки

Мета роботи. Вивчити концентрацію неорганічного фосфору слини у хворих на СПК та практично здорових осіб.

Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких діагностовано СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.

Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.

Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу. Для виключення запальної патології кишечника проводили CITO TEST Calprotectin-Lactoferrin (компанія «Фармаско»). Обов’язково звертали увагу на відсутність симптомів тривоги.

Результати. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,9±1,2 років.

У слині пацієнтів виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 21,9% порівняно з контрольною групою (41,3±2,4 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05). ROC-крива дозволила знайти оптимальну ″точку розподілу″ когорт ″хворий-здоровий″, що у даному випадку знаходиться на рівні 41,3 мкг/мл.

Таким чином, серед хворих з СПК виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу

УДК 618.2(075.8)

Мета роботи. Вивчити рівень фосфору слини у пацієнтів з СПК та ожирінням.

Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких встановлено поєднання ожиріння та СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.

Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.

Результати та їх обговорення. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 56,9±1,6 років. Тривалість ожиріння становила від 1 до 10 років. Індекс маси тіла в середньому склав 35,1±3,3кг/м2. Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу.

У слині пацієнтів, які мали поєднання ожиріння та СПК, виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 34,4% порівняно з контрольною групою (34,7±6,8 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05).

Таким чином, серед хворих з комбінованою патологією виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу.

УДK 616.1/.4-036-07-08(063)

Мета роботи – оцінити поширеність синдрому подразненої кишки у хворих з ожирінням.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати спостережень за 110 хворими з ожирінням. Серед обстежених хворих було 68 жінок (61,8%) і 42 (38,2%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,6±1,1 років. Шляхом опитування проводили ретельний збір скарг, анамнезу захворювання та життя, аналізували дані об'єктивного обстеження. Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу.

Результати досліджень. Тривалість ожиріння становила від 1 до 10 років. Індекс маси тіла в середньому склав 33,9±0,3кг/м2. Надлишкову масу тіла виявлено у 4 (3,63%) пацієнтів. Ожиріння І ступеня діагностовано у 70 (63,64%) хворих, ІІ ступеня у 27 хворих (24,54%), ІІІ ступеня у 9 хворих (8,19%). Ожиріння абдомінального типу виявлено у 106 (96,37%) пацієнтів.

На важкість або дискомфорт у животі скаржились 93 (84,5%) хворих, 35 (31,8%) пацієнтів відмічали періодичну нудоту, у 49 (44,5%) осіб виникало періодичне здуття живота. Рецидивуючий абдомінальний біль впродовж останніх 3-х місяців встановлено у 60 (54,5%) пацієнтів: жінки – 35 (51,5%), чоловіки – 25 (59,5%).

Таким чином, практично у кожного другого пацієнта з надлишковою масою тіла незалежно від статі діагностовано СПК. Виявлена коморбідна патологія вимагає корекції терапевтичних підходів для запобігання її прогресування.

УДК: 616.24-002.5:615.015.8]-085.281-036-078.73-053.2/.6

ОБҐРУНТУВАННЯ. На тлі множинної та широкої лікарської стійкості Mycobacterium tuberculosis спостерігається істотне зниження ефективності лікування хворих на туберкульоз (ТБ). Тому останніми роками з метою підвищення ефективності лікування ТБ із множинною та широкою лікарською стійкістю (МЛС-/ШЛС-ТБ) у дорослих, дітей і підлітків упроваджуються нові антимікобактеріальні препарати, як-от бедаквілін (Bdq), деламанід (Dlm), претоманід.
МЕТА. Оцінити клініко-імунологічну ефективність застосування Bdq та Dlm у лікуванні дітей і підлітків, хворих на МЛС-/ШЛС-ТБ легень.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ. Клінічну ефективність хіміотерапії з Bdq і Dlm оцінено на підставі ретроспективного когортного аналізу даних медичної документації пацієнтів. Основна група – 40 дітей і підлітків, хворих на МЛС-/ШЛС-ТБ легень, які отримували комплексну антимікобактеріальну терапію (АМБТ), поєднану з Bdq і Dlm. Контрольна група ‒ 27 хворих, які отримували АМБТ без цих препаратів. Вікові межі – від 3 до 18 років.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ. На тлі хіміотерапії впродовж перших 3 місяців лікування відзначали припинення бактеріовиділення в усіх пацієнтів основної та контрольної груп. У осіб контрольної групи порівняно з основною знебацилення відбувалося значно повільніше (р<0,05). На етапі завершення інтенсивної фази АМБТ нормалізація імунологічних показників наступала у 29,6±2,8 % обстежених контрольної та 43,4±4,5 % осіб основної групи (р<0,05). Вірогідну різницю між групами отримано для показників імунорегуляторного індексу СD3+СD4+/СD3+СD8+, ІgМ і циркулювальних імунних комплексів. Позитивну динаміку імунологічних зрушень спостерігали в 1,5 раза частіше в дітей і підлітків основної групи. Після завершення курсу хіміотерапії в усіх пацієнтів основної групи констатували розсмоктування інфільтрації, ущільнення вогнищ, загоєння порожнин розпаду. У 77,5 % осіб лікування завершилося формуванням малих залишкових змін у легеневій тканині. У пацієнтів контрольної групи у 12,5 % випадків зберігалися деструкції, відновлювалося бактеріовиділення. Великі залишкові зміни у вигляді множинних щільних вогнищ, фіброзу та залишкових порожнин розпаду виявляли у 2,3 раза частіше в контрольній групі (51,9 %), аніж в основній (22,5 %); р<0,05.
Застосування Bdq та Dlm у комплексній терапії МЛС-/ШЛС-ТБ легень у дітей і підлітків значно підвищувало її ефективність. Результат терапії «виліковано» констатували у 2,2 раза частіше серед пацієнтів основної групи (72,5 %) порівняно з контрольною (33,3 %), а «завершено» – в 1,5 раза рідше (27,5 та 51,8 % відповідно). Сумарний показник «успішне лікування» в дітей і підлітків, які отримували АМБТ з Bdq і Dlm, становив 100,0 %, без цих препаратів – 85,2 %.
ВИСНОВКИ. Використані критерії демонструють, що АМБТ, поєднана з Вdq та Dlm, у 1,5-2,2 раза (за окремо взятим критерієм) ефективніша, ніж АМБТ без цих препаратів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: туберкульоз, діти, підлітки, множинна та широка лікарська стійкість, лікування, бедаквілін, деламанід.