УДК: 616.12-008.331.1-06:(616.12-008-036.11+616.441)]-07

Мета дослідження – вивчити особливості добового профілю артеріального тиску (АТ) у хворих з гострим коронарним синдромом залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ).

Матеріали та методи дослідження. В дослідження включено 74 пацієнти з гострим коронарним синдромом (ГКС) віком від 36 до 81 років. Хворих розподілено у дві групи: І група – 22 осіб (29,73%) – хворі з гіпотиреозом (рівень ТТГ ≥ 4 мкМО/мл) середній вік - 62,45±1,75 роки; ІІ група – 52 осіб (70,23%) – хворі з еутиреозом (рівень ТТГ 4-0,4 мкМО/мл) середній вік - 58,94±1,36 років. Частка осіб з нестабільною стенокардією (НС) складала 36,7% (І) проти 63,3% (ІІ); з інфарктом міокарда – 25% (І) проти 75% (ІІ).

Добовий моніторинг АТ проводили у другий день госпіталізації після стабілізації стану пацієнта за допомогою приладу Biomed ВАТ41-2. Визначали наступні показники: систолічний АТ (САТ), денний, нічний та середньодобовий (24 години) (САТд, САТн, САТдоб); діастолічний АТ (ДАТд, ДАТн, ДАТдоб); пульсовий АТ (ПАТд, ПАТн, ПАТдоб); індекс часу (ІЧ) для САТд та САТн (ІЧ САТд, ІЧ САТн) і ДАТ (ІЧ ДАТд, ІЧ ДАТн); варіабельність для САТд та САТн, САТдоб (варСАТд, варСАТн, варСАТдоб) і ДАТ (варДАТдоб, варДАТд, варДАТн), Добовий індекс САТ (ДІСАТ), ДАТ (ДІДАТ), Частота серцевих скорочень (ЧСС).

Для вивчення функції щитовидної з-зи обстежених хворих визначали рівень ТТГ методом хемілюмінесцентного імуноаналізу на аналізаторі ARCHITECT iSystem із використанням набору реактивів для кількісного визначення ТТГ (ARCHITECT TSH).

Отримані результати. Виявлено достовірно вищі середні рівні ІЧ САТн, варСАТн у І групі хворих порівняно з ІІ групою: ІЧ САТн – на 22,19% (79,19±8,09 мм рт.ст. (І) проти 61,62±5,92 (ІІ), p˂0,05), варСАТн – на 16,58% (14,60±1,19 мм рт.ст. (І) проти 12,18±0,85 (ІІ), p˂0,05). Також виявлено достовірну різницю середніх показників ДІСАТ та ДІДАТ у групі хворих з гіпотиреозом (І) проти хворих з еутиреозом (ІІ): ДІСАТ (І) = -0,83±2,96 проти ДІСАТ (ІІ) = 4,83±1,25, та ДІДАТ (І) =1,27±3,25 проти ДІДАТ (ІІ) = 5,57±1,76.                   Частка хворих з тенденцією до формування добового профілю non-dipper у осіб з ІМ проти хворих з НС складала: 25% проти 13,33% у обох групах порівняння, незалежно від функції щитовидної залози. Однак, варто зазначити, що частка хворих з формуванням добового профілю night-peaker у хворих з гіпотиреозом проти хворих з нормальною функцією щитовидної залози становила: 31,82%(І) проти 9,62%(ІІ).

Висновки. У групі пацієнтів з гіпотиреозом з ГКС виявлено достовірно вищі середні рівні ІЧ САТн та варСАТн, а також достовірну різницю середніх показників ДІСАТ, ДІДАТ.

Особливу увагу привертає виявлена тенденція до стійкого нічного підвищення АТ у групі хворих з гіпотиреозом, що класифікує даних пацієнтів як night picker та має несприятливе прогностичне значення. 

Отримані результати можуть свідчити про ймовірний несприятливий вплив дисфункції щитовидної залози на стан регуляції АТ.

У дослідженні представлені результати аналізу особливостей ліпідного обміну у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ).

Матеріали та методи.

Обстежено 125 пацієнтів віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98± 0,81 років), госпіталізованих з приводу ГКС. В залежності від функції ЩЗ усі хворі були поділені на дві групи: І група – хворі зі зниженою функцією ЩЗ (рівень ТТГ>4 мкМО/мл), середній вік - 62,51±1,18 роки (n=51 (40,8%)), ІІ група – хворі з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ 0,4-4 мкМО/мл), середній вік - 59,93±1,08 років (n= 74 (59,2%)). Частка осіб з інфарктом міокарда (ІМ) складала 71,2%, з нестабільною стенокардією (НС) – 28,8%. Зокрема, в І групі питома вага пацієнтів з ІМ складала 76,47%, з НС – 23,53%. У ІІ групі частка хворих з ІМ – 67,57%, та з НС – 32,43%, p>0,05 між І і ІІ групами. Визначали наступні показники ліпідного обміну: загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцериди (ТГ), холестерин не-ліпопротеїдів високої щільності (ХС не-ЛПВЩ). Для вивчення функції ЩЗ у пацієнтів з ГКС визначали рівень ТТГ.

Результати. Встановлено достовірно вищі середні рівні ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та ХС не-ЛПВЩ у хворих зі зниженою функцією ЩЗ (І) порівняно з хворими без порушення фунції ЩЗ (ІІ): ЗХС – на 25,17% (5,76 ±1,19 ммоль/л (І) проти 4,31 ±1,30 (ІІ), р< 0,001), ХС ЛПНЩ – на 31,64 % (3,54 ±1,10 ммоль/л (І) проти 2,42 ±1,08 (ІІ), р< 0,001), ТГ – на 21,95 % (2,05 ±1,61 ммоль/л (І) проти 1,60 ±1,24 (ІІ), р< 0,05) та ХС не-ЛПВЩ на 25,78 % (4,46 ±1,18 ммоль/л (І) проти 3,31 ±1,31 (ІІ) р< 0,001), відповідно.

Питома вага осіб з перевищенням цільових рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ достовірно більша у І групі хворих: на 39,46 % (92,16 ±3,76 проти 52,70 ±5,80%), 16,96 % (98,04 ±1,94 проти 81,08 ±4,55%) та 10,34 % (94,12 ±3,29 проти 83,78 ±4,28%), відповідно, порівняно з ІІ групою.

Висновки.

1). У хворих з ГКС та зі зниженою функцією ЩЗ (І) виявлено на 20-30% достовірно вищі середні рівні проатерогенних фракцій ліпідів (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та ХС-неЛПВЩ), порівняно з хворими із нормальною функцією ЩЗ (ІІ).

2). У пацієнтів з ГКС та гіпофункцією ЩЗ (ТТГ більше 4,0 мкМО/мл) (І) реєструються достовірно більші частки осіб з перевищенням цільових рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ, у порівнянні з хворими без порушення функції ЩЗ (ТТГ 0,4-4 мкМО/мл) (ІІ), зокрема на: 39,46%, 16,96 % та 10,34 %, відповідно.

УДК: 616.12-008.331.1:616.132.2-008.64:616.441]-6

Мета. Провести порівняльну оцінку показників добового моніторингу артеріального тиску (ДМАТ), залежно від рівня ТТГ у пацієнтів з ГКС.

Матеріали та методи. В дослідження включено 125 пацієнтів з ГКС віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98± 0,81 років). За станом функції щитоподібної залози (ЩЗ) всіх хворих було розподілено у дві групи. Першу (І) групу склала 51 особа (40,8%) – хворі зі зниженою функцією ЩЗ (рівень ТТГ>4 мкМО/мл), середній вік - 62,51±1,18 роки; ІІ групу – 74 особи (59,2%) – хворі з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ 4-0,4 мкМО/мл), середній вік 59,93±1,08 років. В загальній групі частка осіб з нестабільною стенокардією (НС) становила 28,8%, з інфарктом міокарда (ІМ) – 71,2%. Зокрема, в І групі питома вага хворих з НС складала 23,53%, з ІМ - 76,47%. У ІІ групі частка хворих з НС - 32,43%, та з ІМ - 67,57%, p>0,05 між І і ІІ групами. Після стабілізації стану пацієнта, в 1-2 добу госпіталізації, проводили добовий моніторинг АТ за допомогою приладу Biomed ВАТ41-2. Визначали наступні показники: систолічний АТ (САТ), денний, нічний та середньодобовий (24 години) (САТд, САТн, САТдоб); діастолічний АТ (ДАТд, ДАТн, ДАТдоб); пульсовий АТ (ПАТд, ПАТн, ПАТдоб); індекс часу (ІЧ) для САТд та САТн, САТдоб (ІЧ САТд, ІЧ САТн, ІЧ САТдоб) і ДАТ (ІЧ ДАТд, ІЧ ДАТн, ІЧ ДАТдоб); варіабельність для САТд та САТн, САТдоб (вар САТд, вар САТн, вар САТдоб) і ДАТ (вар ДАТд, вар ДАТн, вар ДАТдоб); добовий індекс САТ (ДІ САТ), ДАТ (ДІ ДАТ), частоту серцевих скорочень (ЧСС). Для вивчення функції ЩЗ у включених у дослідження хворих, визначали рівень ТТГ методом хемілюмінесцентного імуноаналізу на аналізаторі ARCHITECT iSystem із використанням набору реактивів для кількісного визначення ТТГ (ARCHITECT TSH).

Результати. На початку дослідження виявлено достовірно вищі середні рівні САТн та ДАТн у І групі хворих порівняно з ІІ групою: САТн – на 6,27% (125,44±2,98 мм рт.ст. (І) проти 117,58±2,26 (ІІ), p=0,018), ДАТн – на 6,15% (73,65±1,91 мм рт.ст. (І) проти 69,12±1,62 (ІІ), p=0,036). Середнє значення ІЧ ДАТн також виявилося достовірно вищим у І групі проти ІІ групи на 33,69% (42,47±4,60 % (І) проти 28,16±3,60 (ІІ), p=0,007). Також, виявлено достовірну різницю середніх показників ДІ САТ та ДІ ДАТ у групі хворих з гіпотиреозом (І) проти хворих з еутиреозом (ІІ): ДІ САТ (І) = 2,52±1,25 % проти ДІ САТ (ІІ) = 5,99±0,98, p= 0,014; та ДІ ДАТ (І) = 4,69±1,38% проти ДІ ДАТ (ІІ) = 8,88±1,32, p= 0,015.

Висновки. 1). У групі пацієнтів зі зниженою функцією ЩЗ з ГКС виявлено достовірно вищі середні рівні нічних показників АТ: САТн, ДАТн та ІЧ ДАТн порівняно з хворими із нормальною функцією ЩЗ. При цьому, середні рівні САТ та ДАТ в нічний час перевищували припустимі значення (САТ <120, ДАТ <70 мм рт.ст.) у групі хворих зі зниженою функцією ЩЗ, тоді як у групі хворих без порушення функції ЩЗ ці показники знаходились в межах оптимальних значень.

2). У кожного третього пацієнта зі зниженою функцією ЩЗ (І) (37,25% за ДІ САТ, та 31,37% за ДІ ДАТ) спостерігається вкрай прогностично несприятливий добовий профіль АТ, що характеризується підвищенням, а не зниженням АТ вночі ( «night-peaker» ). Отримані результати можуть свідчити про несприятливий вплив дисфункції ЩЗ на стан регуляції АТ та високий ризик ускладнень при перебігу ГКС.

УДК 612.35:577.15:[616.748-005.4+616-005.1+616.716.4-001.5]-092.9

 У сучасному світі значно зросла поширеність вогнепальних уражень, ускладнених гострою крововтратою з кінцівок. Застосування за цих умов кровоспинного джгута з максимальним терміном на 2 год належить до основних заходів порятунку поранених на полі бою. У структурі вогнепальних уражень, попри поранення кінцівок, суттєво підвищилась частота ушкоджень лицевої частини черепа з переважним ушкодженням нижньої щелепи. У патогенезі системних проявів зазначених уражень провідну роль відіграє посилення процесів ліпідної пероксидації. Однак вплив ішемії-реперфузії кінцівки, гострої крововтрати і перелому нижньої щелепи на стан ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці вивчено недостатньо.
Мета дослідження – з’ясувати вплив гострої крововтрати, двогодинної ішемії кінцівки і травми нижньої щелепи на динаміку порушень ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці у реперфузійний період. Методи дослідження. Експерименти виконано на 146 нелінійних щурах-самцях масою 200–220 г. Усіх тварин поділили на 5 груп: контрольну і 4 дослідних. Під тіопентал-натрієвим наркозом у 1-й дослідній групі щурам моделювали ішемію-реперфузію кінцівки, у 2-й – гостру крововтрату (20 % від обʼєму циркулюю
чої крові), у 3-й – ці ураження поєднували, у 4-й групі тваринам із гострою крововтратою та ішемією-реперфузією кінцівки додатково моделювали перелом нижньої щелепи. Через 2 і 3 год, а також через 1, 7 та 14 діб щурів виводили з експерименту й у печінці визначали активність супероксиддисмутази і каталази. Результати й обговорення. Двогодинна ішемія кінцівки в реперфузійний період супроводжувалась суттєвим зменшенням активності супероксиддисмутази з максимумом через 1 добу, яка поверталась до рівня контрольної групи через 14 діб. Водночас у всі терміни спостереження підвищеною була активність каталази, що мало компенсаторний характер і свідчило про появу в печінці активних форм оксигену. За умов гострої крововтрати активність ензимів антиоксидантного захисту в печінці істотно знижувалась уже через 2 год експерименту, досягала мінімуму через 1 добу і зростала до 14-ї доби, проте не досягала рівня контрольної групи. Додаткове моделювання ішемії-реперфузії кінцівки на тлі гострої крововтрати супроводжувалось найбільшим зменшенням величин супероксиддисмутази і каталази в печінці у всі терміни спостереження, що вказувало на нашарування патогенних механізмів обох втручань та свідчило про значне посилення прооксидантних механізмів, викликане гіпоксією органа. Додаткове моделювання перелому нижньої щелепи на тлі гострої крововтрати й ішемії-реперфузії кінцівки супроводжувалось поглибленням порушень ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці. Відмічали суттєво меншу активність супероксиддисмутази через 1 добу і каталази через 1 та 7 діб порівняно з тваринами, яким моделювали гостру крововтрату й ішемію-реперфузію кінцівки, що вказувало на вагому патогенну роль травми нижньої щелепи у виснаженні антиоксидантного захисту на системному рівні й вимагало розробки патогенетично обґрунтованих засобів корекції.
Висновок. Перелом нижньої щелепи поглиблює тяжкість системних порушень, зумовлених гострою крововтратою та ішемією-реперфузією кінцівки, одним із проявів яких є суттєво більше виснаження ензимної ланки антиоксидантного захисту в печінці через 1 і 7 діб, яке не досягає рівня контрольної групи до 14-ї доби.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: перелом нижньої щелепи; крововтрата; джгут; ішемія; реперфузія; печінка;
антиоксидантний захист.