Ушкодження діафрагмального нерва є нечастим, проте добре відомим ускладненням пологової травми, яке спричинюється травмуванням плечового сплетіння [14,16]. Найчастіше виявляють однобічний парез правого купола діафрагми [9], а білатеральні ушкодження трапляються рідше [1,4]. Діафрагмальний нерв  – єдиний, який забезпечує рухову активність діафрагми, а його ушкодження може зумовити розвиток паралічу або парезу діафрагми, що призводить до зниження вентиляційної здатності, дихальної недостатності, а також до необхідності в тривалій штучній вентиляції легень, особливо при білатеральному ушкодженні [1,11,12]. Лікування цих немовлят передбачає тривалу респіраторну підтримку, медикаментозне лікування та хірургічну плікацію діафрагми, найчастіше в разі однобічного ураження [14,15]. Слід зазначити, що можливе і спонтанне відновлення функції діафрагми [5,7,8], проте це потребує тривалої респіраторної підтримки. Наводимо клінічний випадок першого застосування в Україні трансторакальної імплантації стимулятора діафрагмального нерва в немовляти з білатеральним паралічем діафрагми. Метою роботи було представити нову можливість у лікуванні немовлят з білатеральним паралічем діафрагми.

УДК 618.396-02:618.36]-084

Передчасні пологи, незважаючи на значні досягнення перинатальної медицини в останні десятиліття, залишаються актуальною світовою та національною медико-соціальною проблемою, оскільки є провідною причиною перинатальної захворюваності та смертності. Згідно із сучасними поглядами, дисфункція плаценти може бути однією з причин передчасних пологів, а частота її, за даними рандомізованих досліджень, може становити від 78 до 91% залежно від термінів вагітності. Водночас проведені на сьогодні дослідження не дають чіткого розуміння щодо ролі своєчасної діагностики та профілактики дисфункції плаценти для попередження передчасних пологів.

Мета дослідження: клінічне оцінювання поширеності плацентарної дисфункції у жінок із ризиком передчасних пологів та із їхньою загрозою.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 180 вагітних. Для досягнення мети були сформовані три досліджувані групи. І група – 73 вагітні із загрозою передчасних пологів; ІІ група – 77 вагітних із чинниками ризику передчасних пологів. Жінок із чинниками ризику передчасних пологів включали у дослідження на етапі планування вагітності (ІІА підгрупа, 39 жінок) або з моменту звернення у жіночу консультацію для спостереження за перебігом вагітності (ІІВ підгрупа, 38 вагітних). До контрольної групи увійшли 30 вагітних із неускладненим перебігом вагітності. Ультразвукове дослідження за трансабдомінальною методикою з кольоровим допплерівським картуванням, визначення рівнів вільного естріолу, прогестерону та плацентарного лактогену у сироватці крові проводили у 18–21+6 та 28–30 тиж гестації.

Результати. Аналіз поширеності у пацієнток досліджуваної когорти факторів ризику дисфункції плаценти і передчасних пологів засвідчив, що у вагітних з передчасними пологами (І група) поєднання чинників ризику становило 5,2; у вагітних, які отримували прегравідарну підготовку (ІІА підгрупа) – 3,2; у вагітних, які були включені у дослідження у І триместрі гестації (ІІВ підгрупа), – 4,7, тоді як у вагітних групи контролю – тільки 0,8 (р<0,05). Загрозу раннього мимовільного викидня з утворенням ретрохоріальної гематоми як клінічний прояв первинної плацентарної дисфункції фіксували у 43,8% вагітних, дострокове розродження яких було проведено за медичними показаннями. Передчасне відшарування нормально розташованої плаценти у цих пацієнток можна розглядати як декомпенсацію первинної дисфункції плаценти з переходом у гостру плацентарну недостатність. Формування хронічної дисфункції плаценти, що клінічно проявлялось синдромом затримки росту плода, найчастіше спостерігалось у пацієнток, у яких вагітність завершилась спонтанними передчасними пологами у 34– 36+6 тиж за наявності цілого плодового міхура, – 68,6% порівняно з пологами у 28–33+6 тиж гестації – 25,9% і з пологами у 22–37+6 тиж – 13,3%.

Висновки. Клінічні прояви дисфункції плаценти виявляли у 30,6% пацієнток з передчасними пологами за наявності морфологічних її ознак у 60,4% випадків, що свідчить про прихований перебіг плацентарної недостатності до розвитку передчасних пологів. Морфологічні ознаки дисфункції плаценти виявляли у 87,5% випадків передчасних пологів за медичними показаннями та у 100,0% випадків спонтанних пологів у 22–27+6 тиж гестації (при поєднанні чинників ризику від 2,1 до 3,0), у 66,7% – при передчасних пологах у 28–33+6 тиж вагітності, у 40,0% – при передчасних пологах у 34–36+6 тиж вагітності і тільки в одному (5,6%) випадку – при термінових пологах. Частота фіксації морфологічних характеристик дисфункції плаценти корелює з частотою ранніх ускладнень гестації, у першу чергу з утворенням ретрохоріальних гематом у першій половині вагітності.

Premature birth, despite the significant achievements of perinatal medicine in recent decades, remains an urgent global and national medical and social problem, as it is the leading cause of perinatal morbidity and mortality. According to modern views, placental dysfunction can be one of the causes of premature birth, and its frequency, according to randomized studies, can be from 78 to 91%, depending on the gestational age. At the same time, the research conducted to date does not provide a clear understanding of the role of timely diagnosis and prevention of placental dysfunction in preventing premature birth.

The objective: to perform clinical evaluation of the prevalence of placental dysfunction in women at risk of preterm birth and with threat of preterm birth. Materials and methods. 180 pregnant women were took part in the study. To achieve the research aim, three research groups were formed. I group – 73 pregnant women with threat of premature birth; II group – 77 pregnant women with risk factors for premature birth. Women with risk factors for premature birth were included in the study at the stage of pregnancy planning (IIA subgroup, 39 women) or from the moment of applying to a women’s outpatient clinic to monitor the course of pregnancy (IIB subgroup, 38 pregnant women). The control group included 30 pregnant women with an uncomplicated course of pregnancy. Transabdominal ultrasound examination with color Doppler mapping, determination of free estriol, progesterone and placental lactogen levels in blood serum were performed at 18–21+6 and 28–30 weeks of gestation.

Results. Analysis of the prevalence of risk factors for placental dysfunction and preterm birth in patients of the studied cohort showed that in pregnant women with preterm birth (I group), the combination of risk factors was 5.2; in pregnant women who received pre-gravid training (IIA subgroup) – 3.2; in pregnant women who were included in the study in the I trimester of pregnancy (IIB subgroup) – 4.7, while in pregnant women of the control group – only 0.8 (р<0,05).

The threat of early spontaneous miscarriage with the formation of a retrochorial hematoma as a clinical manifestation of primary placental dysfunction was determined in 43.8% of pregnant women whose premature delivery was carried out for medical reasons. Placenta abruption in these patients can be considered as decompensation of the primary dysfunction of the placenta with the transition to acute placental insufficiency. The formation of chronic placental dysfunction, clinically manifested by the syndrome of fetal growth retardation, was most often observed in patients whose pregnancy ended in spontaneous premature birth at 34–36+6 weeks in the presence of an untouched amnion, – 68.6% compared to births at 28–33+6 weeks of gestation – 25.9% and with childbirth at 22–37+6 weeks – 13.3%. Conclusions. Clinical manifestations of placental dysfunction were detected in 30.6% of patients with premature birth, with morphological signs in 60.4% of cases, which indicates the hidden course of placental insufficiency before the development of premature birth. Morphological signs of placental dysfunction were determined in 87.5% of cases of premature births for medical reasons and in 100.0% of cases of spontaneous births at 22–27+6 weeks of gestation (with a combination of risk factors from 2.1 to 3.0), in 66.7% – with premature births at 28–33+6 weeks of pregnancy, in 40.0% – with premature births at 34–36+6 weeks of pregnancy and only in one (5.6%) case – with term births. The frequency of fixation of morphological characteristics of placental dysfunction correlates with the frequency of early pregnancy complications, primarily with the formation of retrochorial hematomas in the first half of pregnancy.

Синдром анемії-поліцитемії є рідкісним і в той же час потенційно латентним станом для плода/плодів при монохоріальній двійні. Він характризується такими сонографічними критеріями: дихотомія плаценти, кардіомегалія у плода-донора та печінка «зоряного неба» у плода-реціпієнта, дискордантні патологічні допплерограми в середній мозковій артерії (multiples of the median, MoM). Менеджмент синдрому анемії-поліцитемії передбачає алгоритм обстеження монохоріальних двієнь з метою зниження перинатальних втрат.

Anemia-polycythemia syndrome is a rare and at the same time potentially latent condition for the fetus/fetuses in monochorionic twins. It is characterized by the following sonographic criteria: dichotomy of the placenta, cardiomegaly in the donor fetus and "starry sky" liver in the recipient fetus, discordant pathological dopplerograms in the middle cerebral artery(multiples of the median, MoM). Management of anemia-polycythemia syndrome involves an algorithm for examination of monochorionic twins in order to reduce perinatal losses. 

УДК: 616.15-07-085-022:579

Резюме. Стан вагінальної мікробіоти є своєрідним індикатором репродуктівного здоров’я жінки. На сьогодні встановлено, що формування нормобіоти вагінальної мікроекосистеми визначається багатьма ендо- та екзогенними факторами, а її структура може значно варіювати залежно від віку, фази менструального циклу, етнічної приналежності, характеру харчування, способу життя, у тому числі моделі статевої поведінки й гігієнічних особливостей.

Метою огляду є представлення сучасного уявлення про вагінальний мікробіом та його значущість для репродуктивного здоров’я.

Нещодавні дослідження в галузі молекулярних методів дозволили детально вивчити мікробний склад і порівняти структуру вагінальних мікробних угруповань із наслідками для здоров’я та вагітностей. Сьогодні медицина стикається з проблемою формування патологічних мікробіоценозів, зокрема піхви, через лікування неіснуючих захворювань («уреаплазмоз», «мікоплазмоз», «гарднерельоз»); нехтування необхідністю відновлення нормального стану мікробіоти піхви після протимікробної й антимікотичної терапії; прагнення досягнення «стерильності» піхви в акушерстві та оперативній гінекології; поліпрагмазії; використання медикаментів без доказової бази тощо. Якісні й кількісні показники мікробіоти піхви, а саме частка лактобактерій у загальній бактеріальній масі, співвідношення груп мікроорганізмів є не тільки об’єктивною характеристикою самої мікробіоти, але й слугують індикаторами порушень, викликаних різними причинами.

Resume. The condition of the vaginal microbiota is a unique indicator of a woman's reproductive health. To date, it has been established that the formation of the normal flora of the vaginal microecosystem is determined by many endo- and exogenous factors, and its structure can vary significantly depending on age, the phase of the menstrual cycle, ethnicity, the nature of nutrition, lifestyle, including the pattern of sexual behavior and hygienic features.The purpose of the review is to present the current understanding of the vaginal microbiome and its significance for reproductive health.Recent studies in the field of molecular methods allowed to study in detail the microbial composition and to compare the structure of vaginal microbial communities with consequences for health and pregnancies.Today, medicine is faced with the problem of the formation of pathological microbiocenoses, in particular of the vagina, due to the treatment of non-existent diseases ("ureaplasmosis", "mycoplasmosis", "gardnerellosis"); neglecting the need to restore the normal state of the vaginal microbiota after antimicrobial and antifungal therapy; striving to achieve "sterility" of the vagina in obstetrics and operative gynecology; polypharmacy; use of medicines without an evidence base, etc.Qualitative and quantitative indicators of the microbiota of the vagina, namely the share of lactobacilli in the total bacterial mass, the ratio of groups of microorganisms are not only an objective characteristic of the microbiota itself, but also serve as indicators of disorders caused by various causes.   

УДК: 618:614.2:[614.23:362.17]

Резюме. У процесі реформування системи охорони здоров’я України пріоритетним напрямком розвитку первинної медичної допомоги на засадах загальної лікарської практики визнано напрямок сімейної медицини та подальша її інтеграція з іншими видами спеціалізованої медичної допомоги. Мета дослідження передбачала проведення оцінки ролі лікаря загальної практики (сімейного лікаря) у наданні жінкам акушерсько-гінекологічної допомоги та інтеграції цього напрямку роботи в практичну медицину із забезпеченням процесів комплексного обстеження й лікування жінок на рівні первинної ланки медичної допомоги. Ключовою ідеєю інтеграції акушерсько-гінекологічної допомоги на первинний рівень практичної медицини є послідовне вирішення пріоритетної проблеми із забезпечення комплексної медичної допомоги жінкам сімейними лікарями. Така інтеграція буде сприяти ефективному вирішенню питань профілактичної діяльності: зменшенню кількості абортів та інфікування жінок на інфекції, що передаються статевим шляхом; підвищенню доступності та якості первинної медичної допомоги вагітним жінкам і жінкам у післяпологовому періоді; забезпеченню виявлення візуальних форм злоякісних новоутворень у жінок на ранніх стадіях розвитку. Отримані результати дослідження дозволяють констатувати, що проведення інтеграційних процесів для надання медичної допомоги на рівні первинної ланки буде сприяти підвищенню доступності та ефективності медичної акушерсько-гінекологічної допомоги жіночому населенню шляхом налагодження співпраці між лікарем загальної сімейної практики й лікарем-гінекологом.

Abstract. In the process of reforming the health care system of Ukraine, the direction of family medicine and its further integration with other types of specialized medical care is acknowledged to be the priority of the development of primary health care based on general medical practice.

The purpose of the study was to assess the role of general practitioners (family physicians) in providing women with obstetric and gynecological care and integrating this area of practice into practical medicine with the provision of comprehensive examination and treatment of women at the primary care level.

The key idea of integrating obstetric and gynecological care into the primary level of practical medicine is the consistent solution to the priority problem of providing comprehensive medical care to women by family physicians. Such integration will contribute to the effective resolution of prophylactic activity issues: reducing the number of abortions and the infection of women with sexually transmitted contagions; improving the availability and quality of primary health care to pregnant women and women in the postpartum period; ensuring the detection of visual forms of malignant neoplasms in women in the early stages of development.

The results of the study allow stating that the integration processes of the primary care unit at the primary level will increase the availability and effectiveness of obstetric and gynecological care for women by establishing cooperation between general practitioners and gynecologists.