УДК : 616.62-005.6-085.386-02:616-89.819.1]-053.2

Центральний венозний катетер (ЦВК) залишається основним способом забезпечення судинного доступу в дітей із термінальною стадією ниркової недостатності, які потребують проведення програмного гемодіалізу. Водночас застосування такого доступу супроводжується високим ризиком розвитку катетер-асоційованого тромбозу (КАТ), який є одним із найчастіших і клінічно значущих неінфекційних ускладнень у педіатричній практиці.
Мета – узагальнити сучасні дані щодо епідеміології, патогенетичних механізмів, клінічних проявів, методів діагностування та лікування КАТ у дітей, які перебувають на гемодіалізі.
Проведено систематичний огляд сучасних наукових публікацій у базах даних «PubMed», «Scopus», «Web of Science», клінічних досліджень і міжнародних рекомендацій, присвячених проблемі КАТ у педіатричній популяції з акцентом на нефрологічну патологію. Аналіз літературних джерел свідчить, що КАТ у дітей часто має безсимптомний або малосимптомний перебіг, у зв’язку з чим реальна поширеність і небезпека цього ускладнення недооцінені. До основних чинників ризику належать вік дитини, тип і локалізація ЦВК, тривалість його застосування, катетер-асоційована інфекція кровоплину і порушення системи гемостазу, характерні для хронічної хвороби нирок і нефротичного синдрому. На сьогодні доплерівське ультразвукове дослідження є методом вибору для первинного діагностування КАТ. Основу лікування становить антикоагулянтна терапія з індивідуальним підходом до вибору препарату та тривалості лікування, тоді як питання видалення катетера вирішується з урахуванням клінічної ситуації. Перспективним напрямом вважається застосування нових антикоагулянтів із мінімальним ризиком геморагічних ускладнень.
Висновки. КАТ є актуальною проблемою педіатричної нефрології, що потребує високого рівня клінічної настороженості та активного інструментального моніторингу. Своєчасне встановлення діагнозу і раціональна антикоагулянтна терапія мають ключове значення для збереження судинного доступу, підвищення ефективності гемодіалізу та поліпшення прогнозу в дітей.
Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Central venous catheters (CVCs) remain the primary modality for vascular access in children with end-stage kidney disease requiring maintenance hemodialysis. Nevertheless, catheter use is associated with a considerable risk of catheter-associated thrombosis (CAT), which constitutes one of the most common and clinically significant non-infectious complications in pediatric practice.
Aim – to summarize contemporary evidence on the epidemiology, pathophysiological mechanisms, clinical presentation, diagnostic strategies, and therapeutic approaches to CAT in pediatric patients undergoing dialysis.
A systematic review of the scientific literature indexed in PubMed, Scopus, and Web of Science was conducted, including clinical studies and international guidelines addressing CAT in the pediatric population, with particular emphasis on children with underlying nephrological diseases. The available evidence indicates that CAT in children is frequently asymptomatic or minimally symptomatic, leading to underestimation of both its true prevalence and clinical relevance. Major risk factors include patient age, catheter type and insertion site, duration of catheterization, catheter-related bloodstream infection, and disease-related alterations in hemostasis commonly observed in chronic kidney disease and nephrotic syndrome. Doppler ultrasonography currently represents the imaging modality of choice for the initial diagnosis of CAT. Anticoagulant therapy constitutes the cornerstone of management, with individualized selection of agents and treatment duration, while decisions regarding catheter removal should be guided by the clinical context. The development of novel anticoagulant agents with a reduced risk of bleeding complications represents a promising area for future investigation.
Conclusions. CAT remains a clinically important challenge in pediatric nephrology and requires a high degree of clinical vigilance and active instrumental monitoring. Timely diagnosis and appropriately tailored anticoagulant therapy are essential for preserving vascular access, improving hemodialysis adequacy, and optimizing outcomes in children with end-stage kidney disease.
The authors declare no conflict of interest.

УДК : 616.33/.342-002.17:611.018.73-02:577.161.2]-07-059.2

Дослідження зв’язку між статусом вітаміну D та морфологічними змінами слизової оболонки шлунка дозволить обґрунтувати нові підходи в діагностиці та лікуванні гастродуоденальної патології.
Мета – визначити прогностичну роль клінічних симптомів та рівня вітаміну D у формуванні морфологічних порушень слизової оболонки шлунка у дітей із захворюваннями гастродуоденальної зони.
Матеріали та методи. Обстежено 29 дітей (6-17 років) із хронічною гастродуоденальною патологією. Пацієнтів розподілили на дві групи: I група – із запальними змінами без атрофії слизової оболонки шлунка (n=18), II група – з ознаками атрофії (n=11). Оцінювали рівень вітаміну D, статус Helicobacter pylori (Hp), тривалість хвороби та частоту загострень.
Результати. Медіана рівня вітаміну D у групі з атрофією була достовірно нижчою – 20 нг/мл проти 28 нг/мл у групі без атрофії. Встановлено, що тривалість захворювання >2 років та частота загострень >2 разів на є значущими факторами ризику атрофії. Підвищення рівня вітаміну D на кожну одиницю (1 нг/мл) знижує ризик структурної перебудови слизової оболонки.
Висновки. Рівень вітаміну D <27,5 нг/мл є незалежним предиктором формування атрофічних змін слизової оболонки шлунка у дітей. Прямого зв’язку між статусом Hp та ступенем атрофії в даному дослідженні не виявлено. Комплексна терапія захворювань гастродуоденальної патології у дітей потребує оцінки та своєчасної корекції статусу вітаміну D.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження схвалено місцевим етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.
Авторка заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

The association between vitamin D status and morphological changes in the gastric mucosa may provide a basis for justifying new approaches to the diagnosis and treatment of gastroduodenal disorders in children.
Aim – to determine the prognostic role of clinical features and vitamin D levels in the development of morphological changes in the gastric mucosa in children with gastroduodenal disorders.
Materials and methods. Twenty-nine children aged 6-17 years with chronic gastroduodenal disorders were examined. The patients were divided into two groups: Group I included children with inflammatory changes without gastric mucosal atrophy (n=18), and Group II included children with signs of gastric mucosal atrophy (n=11). Serum vitamin D levels, Helicobacter pylori (H. pylori) status, disease duration, and frequency of exacerbations were assessed.
Results. The median vitamin D level was significantly lower in children with gastric mucosal atrophy than in those without atrophy (20 vs. 28 ng/mL). Disease duration >2 years and an exacerbation frequency >2 episodes per year were significantly associated with gastric mucosal atrophy. Each 1 ng/mL increase in vitamin D level was associated with a reduced risk of structural remodeling of the gastric mucosa.
Conclusions. A vitamin D level <27.5 ng/mL is an independent predictor of the development of gastric mucosal atrophy in children. No direct association between H. pylori status and the severity of gastric mucosal atrophy was identified. Comprehensive management of gastroduodenal disorders in children requires assessment and timely correction of vitamin D status.
The study was conducted in accordance with the principles of the Declaration of Helsinki. The study protocol was approved by the local ethics committee of the institution mentioned in the work. Written informed consent for participation was obtained from the children’s parents.
The author declares no conflict of interest.

Реферат
Мета. З’ясувати особливості патогістологічних змін стінки початкових відділів тонкої кишки як морфологічної основи розвитку синдрому кишкової недостатності у пацієнтів із гострим панкреатитом.
Матеріали і методи. У 53 хворих із гострим панкреатитом, серед яких у 30 (57%) був помірно тяжкий перебіг, а у 23 (43%) – тяжкий, проведено патогістологічне дослідження препаратів – зрізів та біоптатів стінки тонкої кишки. Матеріал забирали під час фіброгастродуоденоскопії у 17 (32%) пацієнтів, під час операції – у 24 (45%) та на аутопсії – у 12 (23%).
Результати. Порушення структурних елементів стінки тонкої кишки проявлялись ознаками різного ступеня гостроти, поширеності та глибини запалення: від хронічного – у 9 (17%) пацієнтів до гострого інфільтративно–набрякового – у 7 (13%) та дифузного ентериту з компонентом деструкції та ерозивних змін – у 37 (70%). Значення коефіцієнта відношення висоти ворсинок до глибини крипт від 2,4 до 2,2 відповідали помірно тяжкому, а від 2,1 до 1,4 – тяжкому ступеню синдрому кишкової недостатності, що може слугувати об’єктивним критерієм оцінювання його тяжкості.
Висновки. Синдром кишкової недостатності являє собою один із видів органних ускладнень гострого панкреатиту. Виявлені зміни мікроструктури стінки тонкої кишки становлять його морфологічну основу.
Ключові слова: гострий панкреатит; синдром кишкової недостатності; патоморфологічні зміни стінки тонкої кишки.

УДК : 616.329:612.6.06:616-053(477.83)

Поширення рефлюкс-асоційованих захворювань за даними Львівського діагностичного центру.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз статистичних даних Львівського діагнос-
тичного центру за 2013 — 2018 рр. Проаналізовано 7729 випадків захворювань стравоходу зі 116 457
зареєстрованих випадків патології органів травлення. Оцінювали структуру захворювань стравоходу,
статевий і віковий розподіл пацієнтів. Статистичне опрацювання результатів проведено із використан-
ням загальноприйнятих методів варіаційної статистики.
Результати. Установлено, що на частку патології стравоходу припадало 6,6 % від усіх зареєстрованих
захворювань органів травлення. Найпоширенішими були езофагіт (28,8 %), виразка стравоходу (25,6 %),
діафрагмальна грижа без непрохідності (22,2 %) та рефлюкс-езофагіт (10,0 %). Загалом частка рефлюкс-
асоційованих захворювань становила 67,5 % від усіх випадків патології стравоходу. Серед пацієнтів пере-
важали чоловіки (61,8 %). Найвиразніші статеві відмінності виявлено для виразки стравоходу, езофагіту та
діафрагмальної грижі без непрохідності. Аналіз вікового розподілу показав збільшення кількості випадків
патології стравоходу зі зростанням віку, з максимальними показниками серед осіб віком понад 60 років.
Езофагіт і рефлюкс-езофагіт найчастіше реєстрували в пацієнтів віком 21 — 40 років.
Висновки. У структурі захворювань стравоходу переважали рефлюкс-асоційовані патології, на які при-
падало понад дві третини випадків. Для них характерні виразні статеві та вікові особливості, зокрема
переважання чоловіків серед пацієнтів і збільшення частоти захворювань у старших вікових групах.
Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, рефлюкс-езофагіт, езофагіт, діафрагмальна
грижа, захворювання стравоходу, поширеність.


Мета. Визначити особливості діагностика та лікування гострого апендициту та гострих захворювань придатків матки у жінок репродуктивного віку як суміжної патології у невідкладній абдомінальній хірургії та гінекології.

Матеріали і методи. Обстежено 88 пацієнток фертильного віку, із них 30 мали гострий апендицит, 58 – гострі захворю-вання придатків матки зі схожими клінічними проявами. Вивчено мікрофлору при гострих запальних захворюваннях придатків матки як їх етіологічний чинник. Проаналізовано критерії диференціальної діагностики, визначено особли-вості антибактеріальної терапії та оперативних втручань.

Результати. Мультидисциплінарний підхід уможливлював встановлення точного діагнозу захворювання. Виявлено мі-крофлору як аеробну: Enterococcus spp. – 18,6%, Enterobacter aerogenes – 15,7%, Klebsiella oxytoca – 14,3%, так і анаероб-ну: Bacteroides fragilis – 29,0%, Bacteroides ureoliticus – 25,3%, Prevotella livia – 9,5%. Високу антибіотикочутливість мікро-би проявляли до іміпенемів (93%), кліндаміцину (91%), захищених пеніцилінів (84%) та цефалоспоринів (83%), що було підставою для обґрунтованої антибактеріальної терапії. Оперовані лапароскопічно 22 (73,3%) пацієнтки із гострим апен-дицитом. Із 47 оперованих пацієнток із гострими захворюваннями придатків матки у 39 (83,0%) застосовано лапароско-пічну технологію.Висновки. Діагностика та лікування гострого апендициту та гострих захворювань придатків матки у жінок репродуктив-ного віку потребують мультидисциплінарного підходу