УДК:616.15+615.38

Лангергансоклітинний гістіоцитоз (ЛКГ) захворювання Моноцитарно-макрофагальної системи морфологічним і  патофізіологічний субстрат проліферуючі клітини Лангерганса. Захворювання характеризується інфільтрацією одного або кількох органів чи систем організму. надалі тривають багатоцентрові клінічні дослідження із застосуванням нових методів лікування для групи пацієнтів із реактивацією хвороби та резистентними формами ЛКГ із метою покращення результатів лікування.

УДК:616.12-005.4+616.379-008.65)]-008.9-085.225.2-07:616.441:616.15-07

Актуальність. Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2 типу та ішемічна хвороба серця (ІХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я з огляду на своє соціально-економічне значення. Стрімкий розвиток, оптимізація методик діагностики та лікування сприяють збільшенню тривалості життя пацієнтів, однак одночасно зростає частота коморбідної та синтропічної патології. Ризик виникнення ускладнень та смерті при ІХС зростає відповідно до збільшення кількості факторів ризику та супутніх захворювань. Основною причиною негативних тенденцій вважають розвиток у хворих інсулінорезистентності, яка посилює дисліпідемію, а гіперглікемія, дисфункція ендотелію, хронічне системне запалення і оксидативний стрес розглядають як фактори патогенезу атеросклеротичного ураження судин при МС і ЦД2. Актуальність даного наукового дослідження обумовлена недостатніми даними щодо особливостей вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому та виникнення потребиіндивідуального підходу ведення пацієнта з синтропічною патологією, з врахуванням впливу на артеріальну гіпертензію, як компонент метаболічного синдрому, інсулінорезистентність та метаболічні порушення, що забезпечить оптимізацію лікувальної тактики та покращить прогноз і якість життя пацієнта.

Мета дослідження:вивчення особливостей показників вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії хворих з ІХС, ЦД 2 типу на грунті МС.

Матеріал і методи.

Дослідження проведено на базі Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги». До дослідження залучено 51 хворого з наявністю ішемічної хвороби серця та компенсованого цукрового діабету 2 типу на грунті метаболічного синдрому. Дизайн дослідження. На першому етапі проведено формування груп: дослідної (ДГ) та групи порівняння (ГП). ДГ, що налічувала 27 пацієнтів, серед яких було 13 чоловіків та 14 жінок, отримувала телмісартан 80 мг/добу у складі комплексної терапії (метформін, амлодипін, розувастатин, ацетилсаліцилову кислоту та нітрогліцерин при потребі). ГП, що складалась з 24 пацієнтів ( 12 чоловіків і 12 жінок), отримувала крім вищевказаної стандартної терапії раміприл, 5 мг/добу. На другому етапі у пацієнтів проводилось дослідження вуглеводного обміну та тиреотропного гормону і вільного тироксину. На третьому етапі пацієнтам призначено лікування на 1 місяць. Четвертий етап: повторне дослідження гормонів та параметрів вуглеводного метаболізму через місяць після початку терапії. Група контролю складалась з 40 осіб: практично здорових 17 чоловіків та 23 жінки.

Робота передбачала дослідження параметрів вуглеводного спектру а також гормонів: вТ4 та ТТГ, контроль параметрів артеріального тиску. Пацієнтам двічі проведено обстеження: у день поступлення на стаціонарне лікування та через 1 місяць. За результатами отриманих даних проведено порівняння досліджуваних груп між собою, а також з групою практично здорових осіб.

Результати.

У дослідженні порівнювали динаміку параметрів артеріального тиску, показників вуглеводного обміну, тиреотропного гормону і вільного тироксину у хворих на ІХС та компенсований ЦД 2 типу на грунті МС, в залежності від прийому телмісартану чи раміприлу на фоні стандартної терапії, що включала: метформін, амлодипін, ацетилсаліцилову кислоту. У групі, що приймала телмісартан у складі комплексного лікування, виявлено зменшення клінічних проявів синтропічної патології, відмічено наявність позитивної динаміки показників діастолічного артеріального тиску вже навіть через 1 місяць лікування. Результати нашого дослідження свідчать, що прийом телмісартану у складі комплексної терапії сприяв змінам параметрів вуглеводного обміну: достовірно значніше знижувалась глюкоза крові натще, рівень інсуліну, індекс НОМА-IR, що можна пояснити зниженням інсулінорезистентності при додаванні телмісартану до складу комплексного лікування. На відміну від вищевказаних параметрів, показники глікозильованого гемоглобіну через 1 міс. лікування достовірно не змінювались, що можна пояснити недостатньою тривалістю лікування для зміни даного показника. У хворих дослідної групи виявлено, що рівень ТТГ достовірно знижувався впродовж лікування телмісартаном у складі комплексної терапії, на відміну від групи порівняння, яка приймала при цьому раміприл. Рівень вільного тироксину у хворих ДГ зростав через місяць з початку терапії, тоді як у пацієнтів ГП – залишався без змін.

Висновки:

     1.Використання телмісартану у хворих з синтропічною патологією ефективне щодо корекції клінічних змін та параметрів діастолічного АТ.

2. Застосування телмісартану у складі комплексного лікування зменшує інсулінорезистентність;

сприяє зниженню рівня глюкози крові натще, значень індексу НОМА-IR, а також вмісту у крові інсуліну.

3. Використання телмісартану у хворих з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому сприяє зниженню рівня ТТГ та підвищенню вТ4(в межах референтних значень), що підтверджує його участь в корекції метаболічних змін. 

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, цукровий діабет 2 типу, метаболічний синдром, функція щитоподібної залози, телмісартан.

Лайм-бореліоз є найпоширенішим трансмісивним інфекційним захворюванням, яке характеризується широким поліморфізмом клінічних проявів 
на різних стадіях. Рання локалізована стадія Лаймбореліозу виникає через 1-30 днів (у середньому через 7 днів) після укусу інфікованого кліща. Патогномонічним симптомом цієї стадії захворювання є поява ізольованої мігруючої еритеми на місці інокуляції збудника. Мігруюча еритема ідентифікується у 50–90% пацієнтів із Лайм-бореліозом. Через декілька днів після завершення ранньої локалізованої стадії захворювання переходить у наступну фазу - ранню дисеміновану, для якої характерне гематогенне розповсюдження збудника та генералізація інфекційного процесу. На фоні генералізації процесу можлива поява нових плям (зазвичай менших розмірів, ніж первинна мігруюча еритема) на різних ділянках тіла - множинних мігруючих еритем. Нерідко виникають короткочасні розеольозні, папульозні або уртикарні висипання. Тривалість ранньої дисемінованої стадії зазвичай становить 3-6 тижні. Пізня стадія Лайм-бореліозу розвивається через місяці-роки після інфікування та переважно характеризується ураженням однієї системи (Лайм-артрит, хронічний атрофічний акродерматит або нейробореліоз). В основі клінічних проявів, характерних для пізньої стадії Лайм-бореліозу, лежать аутоімунні реакції. Чітко розмежувати стадії важко, особливо у педіатричній практиці. Дуже складно встановити час інфікування дитини, як було у нашому описаному випадку.

Хвороба Лайма (кліщовий бореліоз, Лайм-бореліоз) – це інфекційне природно-осередкове трансмісивне захворювання, яке спричиняється бактеріями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato і характеризується переважним ураженням шкіри, серцевосудинної системи, нервової системи й опорно-рухового апарату. Комплекс Borrelia burgdorferi sensu lato включає 8 різних видів борелій, 3 із них мають патогенний потенціал для людини : B. Burgdorferi sensu strico, B. Afzelii, B. bavariensis, B. bissettii, B. Garinii, B. Kutenbachii, B. Lusitaniae, B. Spielmanii, B. Valasiana. Найчастіше зустрічаються 3 види: B. Burgdorferi sensu strico (Пн Америка і Європа), B. Afzelii (Європа та Азія, ураження шкіри), B. Garinii (Європа, ураження ЦНС). Офіційна реєстрація хвороби Лайма в Україні проводиться з 2000 року. За даними Центру Громадського Здоров’я, протягом 2019 року було зареєстровано 4 482 випадки хвороби Лайма серед українців, з них - 492 випадки у дітей до 17 років. У США щорічно реєструють близько 300 000 випадків хвороби Лайма і дане захворювання посідає друге місце за частотою після ВІЛ-інфекції. У Канаді з 2009 по 2022 рік було зафіксовано 17080 випадків хвороби Лайма. У Західній Європі виявляють 22 випадки хвороби Лайма на 100 000 населення за рік

УДК:546.72+546.47+546.23):616-008.9-022.6]-036

Дефіцит макро- та мікроелементів, як і порушення їх оптимального співвідношення, становлять серйозну загрозу для здоров’я. Неправильне харчування, також може призвести до поглиблення порушень метаболічних процесів, які відбуваються як на рівні окремих клітин, так і на рівні організму загалом. Усі ці метаболічні порушення сприяють розвитку різних патологічних станів, зокрема, вірусних інфекцій. Макро- та мікроелементи відіграють визначальну роль у багатьох метаболічних процесах, які впливають на перебіг вірусних захворювань. Серед них ключове значення має окисне фосфорилювання, яке змінюється у пацієнта із системним запаленням, і захист від медіаторів, зокрема оксидантів. Мікроелементи потрібні для прямої антиоксидантної активності, а також функціонують як кофактори для різноманітних антиоксидантних ферментів. Імунна функція також залежить від достатнього рівня вітамінів і мікроелементів. Відновлення дефіцитів мікроелементів до рекомендованих рівнів сприяє збільшенню стійкіскості опірності до інфекції та швидшому одужанню після інфікування. Для забезпечення оптимального функціонування організму лише збалансованого харчування недостатньо, тому важливо враховувати конкретні вікові потреби та вводити необхідні мікроелементи за додатко- вої потреби. У цій статті ми розглядаємо важливість оптимального спів- відношення окремих макро- та мікроелементів для ефективної боротьби із вірусними інфекціями. 
Ключові слова: ферум, цинк, селен, імунна система, активні форми кисню.

Abstract. The deficiency of macro- and microelements and the disturbance of their balance are widely recognized issues in healthcare, with poor nutrition
exacerbating disruptions in metabolic processes at both the cellular and organ- ismal levels. All these metabolic circumstances and disruptions in metabolic processes contribute to the development of various pathological conditions, including viral infections. Macro- and microelements play a crucial role in many metabolic processes that affect the course of infectious diseases. These processes include oxidative phosphorylation, which is altered in patients with systemic inflammation and protection against mediators, including oxidants. Microelements are necessary for direct antioxidant activity and also function as cofactors for various antioxidant enzymes. Immune function also depends on an adequate level of vitamins and microelements. It can be enhanced by restoring microelement deficiencies to recommended levels, thereby increasing resistance to infection and promoting faster recovery after infection. Balanced nutrition alone is insufficient, hence the need for the supplementation of microelements tailored to specific age-related requirements. In this article, we explore the importance of the optimal balance of individual macro- and microelements for effectively combating viral infections.
Key words: iron, zinc, selenium, immune system, reactive oxygen species