УДК 231.5:233.5
Вступ. Аксіомою в духовному житті вірян були і є наявність божественної природи у створенні Богом Адама і Єви та їхнього буття як у Раю, так і після гріхопадіння на необробленій землі. Усвідомлення сутности цього божественного в людині у XXI столітті, а також наданої Богом їй можливости коригувати духовний стан у часі її гріха та покаяння завдяки певним моральним, фізичним і біологічним негараздам у власному
бутті доречно розглядати, в тому числі й лікарям, поряд із тілесним, як єдину гармонійну божественно-цілісну систему людини, чим і має собі людина в земному житті прокласти дорогу в життя вічне.
Мета. Декларувати наукове усвідомлення Божої природи у творінні людини та концепту її способу життя в земному періоді між тілесним і духовним (згідно зі свідченнями про єство Богом Адама і Єви, життя й харчування перших людей на землі в період від гріхопадіння й до народження у них дітей).
Матеріяли й методи. Виконано епідеміологічне одномоментне, суцільне дослідження Святого Письма та доступних апокрифів і псевдоепіграфів Старого Завіту з використанням низки наукових епідеміологічних та історичних методів дослідження з урахуванням принципів системности.
Результати. Констатовано, що створена Богом за образом і власною подобою розумна, премудра, безсмертна, з вільною волею та подвійною божественною природою: внутрішнім станом – душею та зовнішнім – тілом / матеріяльним людина явила собою єдину гармонійну божественну систему для існування. Доведено, що коли гріх Єви і Адама спричинив відповідні зміни у цілісности як їхнього єства, так і наступних поколінь, відбулося переформатування сутности Божої природи людини від повної духовности в Едемі у світ тіла людини-споживача на землі. З’ясовано, що усвідомлене розуміння сутности гріха та покаяння перед Господом через молитву, піст, сповідь, покуту, смирення й віру в Господа Бога та життя вічне уможливлює людині XXI століття скоригувати власний гріховний спосіб життя у бік внутрішньої божественної природи – душі, що було, є і буде Божою суттю буття людини – визволити її від рабства гріха, хвороби та смерти. Аргументовано, що фатальним у практичній і науковій медицині, а також у сфері охорони здоров’я був і є той факт, що як лікували, так і лікують лише фізичне тіло людини та нехтують при цьому її духовним складником, не надаючи значення наявній єдиній гармонійній божественно-цілісній системі людини та не розуміючи змісту Божого слова, що «…лікар, …існує з Господньої установи: від Всевишнього – здатність лікаря…» (Сир. 38:1,2), і це коли в преамбулі Конституції України (1996) визнано існування Бога і Його зверхність над усіма людьми і майже 80,0 % українців екзистенціюють себе з православ’ям.
Висновки. Результати дослідження потверджують еволюційний шлях створеного Богом, з духовною і тілесною природою, єства людини, а також слугують свідченням спроможности самої людини до переформатування сутности Божої природи людини від повної духовности в Едемі у світ тіла людини-споживача на землі після гріхопадіння. Мотивованим у цій науковій праці є і те, що усвідомлення сутности гріха уможливлює людині через покаяння перед Господом – молитву, піст, сповідь, покуту, смирення й віру в Господа Бога та життя вічне скоригувати власний гріховний спосіб життя у бік внутрішньої божественної природи – душі, що було, є і буде Божою квінтесенцією для буття людини – визволити її від рабства гріха, хвороби та смерти.
Ключові слова: Бог, Адам і Єва, людина, божественна природа, душа і тіло, гріх, Божі настанови, їстівні продукти, каяття, друга модель, спосіб життя, життя вічне, Конституція України, медична практика.
УДК 614.2:[31:159.9]:311.14:303.62].001.57:001.8(477)
Мета: науково опрацювати та теоретико-методологічно обґрунтувати концептуальну біостатистично-математичну модель для комплексного аналізу при встановленні причинно-наслідкових закономірностей у межах біопсихосоціального профілю населення на підставі результатів соціологічного дослідження.
Матеріали й методи. За результатами комплексного, епідеміологічного, прикладного, аналітично-описового, монографічного дослідження з елементами евристичної теорії системного моделювання опрацьовано аналітико управлінську концептуальну біостатистично-математичну модель установлення причинно-наслідкових зв’язків у контексті мультифакторного підходу до здоров’я, спираючись на емпіричні соціологічні дані.
Результати. Установлено, що побудована модель, як багаторівневий логічно-структурний алгоритм, базується на трьох етапах: («Крок 1» – ідентифікація чинників; «Крок 2» – біостатистична верифікація; «Крок 3» – аналітична інтерпретація, висновки, рекомендації), що забезпечує системну структуризацію встановлених взаємозв’язків між досліджуваними біостатистичними параметрами згідно із соціологічними даними.
Доведено, коли зміст і теоретико-методологічне обґрунтування моделі поєднують комплексний системний підхід, що інтегрує визначене ключове призначення – мету, основні аналітичні та прикладні завдання, трирівневу структурно-логічну побудову, наукову новизну й високу практичну цінність із концептуальними засадами та інструментами прикладного застосування в медичній науці, забезпечуючи її цілісність, адаптивність і значущість у сучасних умовах розвитку системи охорони здоров’я.
Висновок. Теоретико-методологічна основа пропонованої моделі поєднує біопсихосоціальний підхід, системний аналіз, принципи доказової медицини та сучасні методи біостатистики, забезпечує її цілісність і наукову обґрунтованість як інструмента для біостатистично-математичного аналізу взаємозв’язків між соціально-медичними детермінантами та станом здоров’я населення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: Здоров’я; населення; соціологічне дослідження; біостатистичний аналіз; концептуальна модель; чинники ризику; причинно-наслідкові зв’язки; біопсихосоціальний профіль.
УДК [614.2:001.891]:[001.36:005.336]
Вступ. На етапі попереднього / пілотного дослідження, за умов значної фінансової затратности, основним ключовим аспектом, що безпосередньо впливає на якість отриманих наукових результатів, є використання чітких і стандартизованих показників медичного ефекту.
Мета. Сформувати науково-методичний погляд щодо доцільности використання біостатистичної методики медичного ефекту на етапі попереднього / пілотного наукового дослідження як інструменту довершеної доцільности в реалізації наукової гіпотези.
Матеріяли й методи. Виконано епідеміологічне, одномоментне, суцільне наукове дослідження наявного та доступного масиву науков інформаційних літературних джерел щодо окресленої теми та мети наукової роботи із застосуванням низки наукових бібліографічних та медично-біостатистичних методів з урахуванням принципів системности.
Результати. Аргументовано нагальну потребу в коригуванні як методики дослідження в медицині, із запровадженням рандомізованих контрольованих досліджень – «золотого стандарту» доказової медицини, так і плану та програми наукової роботи, із долученням до другого етапу стадії проведення попередніх / пілотних досліджень, які забезпечать отримання відповідних результатів згідно з низкою коефіцієнтів ме
дичного ефекту. Обґрунтовано зміст терміна «медичний ефект» у контексті попереднього / пілотного дослідження, наведено приклади обчислення й інтерпретації таких основних показників медичного ефекту, як коефіцієнт медичного ефекту Км. еф. , коефіцієнт відсоткового медичного ефекту К% м. еф. , коефіцієнт медичного ефекту у кореляції Км. еф. к. , а також низку інших спеціяльних коефіцієнтів, що підтверджують потребу в конкретному дослідженні.
Висновки. Біостатистичні методики та оцінювання результатів медичного ефекту на етапі попереднього / пілотного дослідження є надзвичайно важливим науково-методичним інструментом, що забезпечує доказовість, валідність і ефективність прогнозованих результатів у реалізації наукової гіпотези, а також їхнє використання у галузі охорони здоров’я.
Ключові слова: медична наука, доказова медицина, ефективність, корекція, медичний ефект, показники, попереднє / пілотне дослідження, результати, наукова гіпотеза.
УДК 81’322:004.8
У сучасному світі стрімкий розвиток цифрових технологій і глобалізаційні процеси підвищують значущість автоматизованих лінгвістичних систем, які вже виконують не тільки допоміжну функцію, а й формують нові стандарти мовної адаптації, безпосередньо впливаючи на ефективність комунікації та освітні практики. При цьому використання штучного інтелекту (далі – ШІ) у цій сфері надає широкі можливості для оптимізації перекладу й редагування текстів. Водночас це висуває перед наукою низку важливих завдань, зокрема необхідність оцінити, наскільки сучасні технології впливають на ефективність комунікації та чи здатні вони враховувати культурні й семантичні особливості мовних контекстів. Відповідно, посилюваний попит на інструменти, які забезпечують не лише технічну точність, а й адекватність стилю та змісту, підкреслює актуальність цього дослідження. Метою статті є оцінювання впливу ШІ на автоматизовані лінгвістичні процеси та визначення перспектив його інтеграції в мовну адаптацію з урахуванням сучасних комунікативних потреб. У процесі дослідження застосовано методи порівняльного аналізу традиційних і ШI-орієнтованих підходів, а також систематизації наукових даних та моделювання можливих сценаріїв інтеграції. З’ясовано, що ШІ активно використовується в перекладі, семантичному аналізі, редагуванні, а також у культурній адаптації текстів. При цьому традиційні методи характеризуються високою точністю, але поступаються в масштабованості, тоді як ШІ забезпечує швидкість і продуктивність, хоча нерідко призводить до втрати семантичної адекватності. Доведено, що найефективнішим виявився комбінований підхід, де алгоритмічна обробка поєднується з людським контролем. У статті наведено сфери застосування ШІ в лінгвістичних процесах, здійснено порівняльну характеристику традиційних методів та ШI-методів у мовній адаптації, а також запропоновано модель інтеграції ШІ в процес мовної адаптації. У висновках підсумовано, що інтеграція ШІ в мовну адаптацію створює умови для якісно нового рівня обробки текстів. Водночас для повноцінної реалізації цього потенціалу необхідно вдосконалити механізми оцінювання результатів, зменшити ризик упередженості моделей та враховувати культурні чинники комунікації. Дослідження підтвердило, що поєднання можливостей ШІ та людського досвіду не лише підвищує ефективність автоматизованих лінгвістичних процесів, але й відкриває перспективи створення гібридних систем, у яких взаємодія технології та людини формує нову парадигму мовної адаптації.
УДК 616.62 – 007.27 – 085.277.3 - 059
Шеремета Данило Романович. Застосуваня мітоміцину С у комплексному протирецидивному лікуванні стриктур сечівника : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Д. Р. Шеремета. - Львів, 2025. - 151 с. - Бібліогр.: с. 120 -142. (209 назв).
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирiшення актуального медико-соціального завдання – оптимізації діагностичної оцінки та використання для лікування непротяжних стриктур уретри
оптичної уретротомії та мітоміцину С і впливу мітоміцину С на регуляторні системи клітини, що має суттєве значення для охорони здоров’я.
1. Виявлено, що найчастішими етіологічними чинниками виникнення стриктури уретри є ятрогненний (54%), зокрема обумовлений трансуретральними операціями на нижніх і верхніх сечових шляхах (38%) і катетеризацією уретри (16%), а також посттравматичний (23,9 %), постінфекційний (11,5 %) та ідіопатичний (10,6 %).
2. Закономірними особливостями клінічних проявів стриктур уретри у чоловіків є висока частота виявлення у віці понад 60 років (58 %). Аналіз локалізації стриктури висячої уретри виявив, що у 9 % пацієнтів вона
знаходиться в човноподібній ямці, у 31,1 % пацієнтів - у пенільному відділі уретри. Стриктура мембранозної уретри виявлена у 40,2 % пацієнтів, а стриктура у двох і більше пошкоджених відділах уретри – у
19,7 %. Протяжність стриктури уретри до 5 мм виявлена у 32 % пацієнтів, 6-15 мм – у 48,4 %, а понад 15 мм – у 19,6 % пацієнтів.
3. Середня ефективність введення мітоміцину С при оптичній уретротомії за даними анкет IPSS складає 76 %, а за даними максимальної швидкості сечовипускання – 17 %. Середня ефективність введення мітоміцину С
при оптичній уретротомії нерецедивних стриктур через 12 міс складає 38,2 %, а рецедивних – 43,3 %. Ефективність лікування мембранозної уретри з використанням мітоміцину С становвить 38,2 %, висячої – 39,9
%, а 2 і більше відділів – 19,3 %.
4. Методика підслизового введення мітоміцину С при виконанні оптичної уретротомії, порівняно з оптичною уретротоміяю як монотерапевтичної методики, дозволила досягти безрецидивний 12-місячний період у 38,2%
більше пацієнтів зі стриктурами мембранозної уретри (р<0,05), у 39,9% більше пацієнтів зі стриктурами висячої уретри (р<0,05), у 19,3% більше 117 пацієнтів зі стриктурами кількох відділів уретри, у 38,2% більше пацієнтів з нерецидивними стриктурами, у 43,3% більше пацієнтів з рецидивними стриктурами (р<0,05), у 15,6% більше пацієнтів з ідіопатичними стриктурами, у 41,2% більше пацієнтів з посттравматичними стриктурами (р<0,05), у 35,7% більше пацієнтів з ятрогенними стриктурами (р<0,05), у 48,6% більше пацієнтів з постінфекційними стриктурами (р<0,05), у 42,2% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 1-5 мм (р<0,05), у 36,9% більше пацієнтів зі стриктурами протяжністю 6-15 мм, у 41,6% більше пацієнтів зі
стриктурами протяжністю >15 мм.
5. Виявлено, що антибіотик мітоміцин С суттєво впливає на про-/антиоксидантний статус клітин: активує пероксидацію ліпідів і модулює активність ензиматичної та неензиматичної ланки глутатіонової
антиоксидантної системи. Дозозалежно (10-6…..10-3 М) активує глутатіонпероксидазу; у низьких концентраціях (10-6….. 10-5 М) достовірно не впливає на концентрацію відновленого глутатіону, а при високих (10-3 М) – до
його зниження; при всіх досліджуваних концентраціях мітоміцин С інгібує глутатіон-S-трансферазну активність. При дiї мітоміцину С в концентрації 10-5 М глутатіонредуктазна активність достовірно зростала в 1,6 раза. При вищих концентраціях мітоміцину - 10-3 М, активність ензиму знижувалась в 5,1 рада щодо
контрольних значень.
6. Мітоміцин С у концентраціях 10-6…. 10-3 М дозозалежно призводить до зростання аргіназної активністі в лімфоцитах периферичної крові. При 10-6 М концентрації препарату – в 1,2 раза, а при 10-3 М концентрації в 1,5 раза щодо контролю (р<0,05).
7. Виявлені вiдповідні зміни в активності конститутивної ізоформи NO- синтази. Показано, що за дії мітоміцину С в концентрації 10-6 М активність сNOS знижувалась в 1,4 раза щодо контрольних значень
(р<0,05), а активність іNOS практично не детектується. Для індукування активності iNOS використовували оксидативний стрес, преінкубуючи 118 лімоцити з Н2О2. Преінкубація лімфоцитів із 0,2 мМ Н2О2 призводить до зростання активності iNOS в 22,4 раза. На фоні активації iNOS гідрогeн пероксидом, мітоміцин С в концентрації 10-6 М призводить до інгібування активності ензиму в 1,4 раза (р˂0,05).
8. За дії різних концентрацій мітоміцину С в діапазоні 10-5…10-3 М величина Na+,K+-АТФазної активності дозозалежно зростала і найвищою була при 10-3 М концентрації, зростала в 2,6 раза щодо контрольних значень (р<0,05).
9. При дії різних концентрацій мітоміцину С величина Ca2+,Mg2+-АТФазноїактивності плазматичної мембрани дозозалежно зростала і була найвищою при 10-3 М концентрації - в 1,36 раза щодо контрольних значень (р˂0,05).Ca2+,Mg2+-АТФазна активність ендоплазматичного ретикулуму зі збільшенням концентрації мітоміцину C в середовищі інкубації зростала в 1,35 раза щодо контролю (р˂0,05).
10.Отримані нами результати щодо дії мітоміцину С, який застосовується при лікуванні стриктури уретри та запобіганні утворення рецидивних стриктур, вказують на додатковий його вплив на регуляторні системи
клітини, зокрема, пов’язані з про-/антиоксидантною, аргіназо-NO- синтазною системами та системою підтримання гомеостазу йонів Сa2+ і Na+. Зростання Na+,K+- та Сa2+,Mg2+-ATФазних активностей клітин за дії мітоміцину С свідчить, що вони можуть запобігати перевантаженню цитозолю відповідними йонами і, таким чином, інгібувати проліферативні процеси та утворення стриктур.
11. Загальна ефективність лікування стриктур уретри з використанням оптичної уретротомії та мітоміцину С за 12 міс спостереження зростає складає 37,5 %.Судячи із отримапних нами даних щодо впливу мітоміцину С
на регуляторні системи клітини, можна зробити висновок, що його антипроліфереративна дія не обмежується тільки зшивками ДНК-ДНК тощо, а є набагато складнішою із залученням про-/антиоксидантної,
аргіназо-NO-синтазної та йон-транспортувальних систем.