УДК 613.6:615.2:543.4

Анотація. Гідазепам – міжнародна непатентована назва активного фармацевтичного інгредієнта, на основі якого виготовляють лікарські препарати, що застосовуються як денні транквілізатори при невротичних, психопатичних астеніях, порушеннях сну і таке ін. В умовах фармацевтичного виробництва гідазепам може поступати у повітря робочої зони у вигляді аерозолю та негативно впливати на здоров’я працівників.

Метою роботи була розробка методики визначення гідазепаму у повітрі робочої зони, яка може застосовуватись для контролю гранично-допустимої концентрації речовини.

Матеріали та методи. Розробка методики здійснювалась з врахуванням вимог ДСТУ EN 482:2016. Фізико-хімічні властивості сполуки вивчались на основі літературних даних, метод та оптимальні умови вимірювання речовини встановлювались експериментально. Обрахунок робочих характеристик методики та невизначеності результату вимірювання проводили відповідно до вимог та рекомендацій Eurachem та санітарного законодавства України.

Результати дослідження. Гідазепам за хімічною будовою відноситься до похідних бензодіазипіну, є кристалічним порошком, що визначає його агрегатний стан у повітрі, а саме – аерозоль. Визначення гідазепаму виконували спектрофотометричним методом за λ = 283 нм, як розчинник використали розчин хлоридної кислоти з молярною концентрацією 0,1 моль/дм³. Відбір проб повітря проводили шляхом аспірації аерозолю речовини з вловлюванням на фільтр АФА-ХП-20 з об’ємною витратою 10,0 дм³/хв протягом 10,0 хвилин.

Встановлені робочі характеристики методики: робочий діапазон (мг/м³) ‒ 0,05-0,20; розширена невизначеність виміру (U, %) ‒ 17,5; збіжність (r, %) ‒ 6,6; показник проміжної прецизійності (rf, %) ‒ 9,0; показник відтворюваності (R, %) ‒ 16,0; показник стабільності градуювальної характеристики (K_гр, %) ‒ 6,0.

Висновки. Розроблено методику визначення гідазепаму у повітрі робочої зони, яка відповідає вимогам до референс-методик, що використовуються для контролю державних медико-санітарних нормативів. Використано спектрофотометричний метод, який базується на вимірюванні власного світлопоглинання розчину речовини в УФ-області спектра за λ = 283 нм. Встановлені робочі характеристики методики забезпечують належний рівень точності та можуть бути використані для оцінювання достовірності результатів вимірювань.

Ключові слова: гідазепам, повітря робочої зони, методика вимірювання, робочі характеристики.

Abstract. Gidazepam is the international non-proprietary name of the active pharmaceutical ingredient, on the basis of which drugs are manufactured that are used as daytime tranquilizers for neurotic, psychopathic asthenia, sleep disorders, etc. In the conditions of pharmaceutical production, hidazepam can enter the air of the working area in the form of an aerosol and negatively affect the health of workers.

The aim of the work was to develop a technique for determining gidazepam in the air of the working area, which can be used to control the maximum permissible concentration of the substance.

Materials and methods. The methodology was developed using the requirements of DSTU EN 482:2016. The physicochemical properties of the compound were studied on the basis of literature data, the method and optimal conditions for measuring the substance were established experimentally. Calculation the working characteristics of the method and the uncertainty of the measurement result was carried out in accordance with the requirements and recommendations of Eurachem and the sanitary legislation of Ukraine.

Research results. Gidazepam by its chemical structure belongs to benzodiazepine derivatives, by its aggregate state it is a crystalline powder, which determines its aggregate state in the air, namely, an aerosol. Hidazepam was determined by the spectrophotometric method at λ = 283 nm, using a solution of hydrochloric acid with a molar concentration of 0.1 mol/dm³ as a solvent. Air sampling was carried out by aspiration of an aerosol of the substance with capture on filter with a volumetric flow rate of 10.0 dm³/min for 10.0 minutes.

The established working characteristics of the technique: working range (mg/m³) ‒ 0.05-0.20; extended measurement uncertainty (U, %) ‒ 17.5;                   precision (r, %) ‒ 6.6; indicator of intermediate precision (r_f, %) ‒ 9.0; reproducibility index (R, %) ‒ 16.0; stability indicator of the grading                   characteristic (K_gr, %) ‒ 6.0.

Conclusions. A technique for determining gidazepam in the air of the working area has been developed, which meets the requirements for reference methods used to control state medical and sanitary standards. A spectrophotometric method was used, which is based on measuring the intrinsic light absorption of the substance solution in the UV region of the spectrum at λ = 283 nm. The established operating characteristics of the technique provide the appropriate level of accuracy and can be used to assess the reliability of measurement results.

Key words: hydazepam, air of the working area, measurement method, working characteristics.

УДК 617.735-007.281:616.379-008.64]-021-071

Актуальність. Дослідження механізмів прогресування діабетичної ретинопатії (ДР) та ростових факторів, що безпосередньо беруть участь у цьому процесі, є актуальним, оскільки воно дозволить обґрунтувати новий можливий напрямок її лікування та діагностики.

Мета: встановити роль трансформуючого фактора росту β1 (TGF-β1) та фактора росту сполучної тканини (CTGF) у розвитку та прогресуванні ДР. Матеріали та методи. До дослідження були залучені результати обстеження 102 осіб з цукровим діабетом 2-го типу, яких за стадіями ДР розділили на 3 групи: 1-ша — з непроліферативною ДР (НПДР, 35 осіб), 2-га — з препроліферативною (ППДР, 34 особи) і 3-тя — з проліферативною (ПДР, 33 особи). Контрольну групу становила 61 особа. Пацієнтам проводили стандартні офтальмологічні обстеження. Визначення TGF-β1 у сироватці крові і внутрішньоочній рідині (ВОР) та CTGF у ВОР проводили методом імуноферментного аналізу (Invitrogen Thermo Fisher Sci., США). Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою пакета програм MedCalc (MedCalc Software bvba, 1993–2013).

Результати. Вміст у крові TGF-β1 був збільшеним у пацієнтів з ДР порівняно з контролем у 1,4–1,55 раза (p < 0,001). Різниця за стадіями ДР не була статистично значущою. Вміст TGF-β1 у ВОР за стадіями ДР суттєво зростав і порівняно з контролем був більшим при НПДР у 1,2 раза, при ППДР — у 2,2 раза, при ПДР — у 5,0 раза (p < 0,001). При цьому між всіма групами різниця була статистично значущою (p < 0,05). Вміст CTGF у ВОР також суттєво зростав і порівняно з контролем був більшим при НПДР у 1,6 раза, при ППДР — у 2,2 раза, при ПДР — у 3,2 раза (p < 0,001). Порівняння рівнів TGF-β1 і CTGF у ВОР показало, що приріст був притаманним для обох маркерів, але більшою мірою він був вираженим для TGF-β1 при ПДР.

Висновки. У нашому дослідженні ми виявили значне збільшення вмісту TGF-β1 і CTGF у ВОР, що відповідало стадії ДР. Це дає можливість припустити, що обидва цитокіни можуть бути біомаркерами ДР та є потенційними мішенями її терапії.

УДК 616–001.17:616–073
 Лікування опікових травм ускладнюється правильним діагностуванням ділянок, які потребують негайної некректомії (глибокий опік), і тих, що можуть самостійно загоїтися (поверхневий опік). Безконтактна термографія з використанням пристрою FLIR One може бути надійним, неінвазивним і недороговартісним методом для оцінювання глибини термічного ураження.
Мета – вивчити температуру здорової шкіри, глибокого та поверхневого опіків за допомогою безконтактного термографа FLIR One, температурну різницю між ними та діагностичну цінність методу для оцінювання глибини опіку.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 22 пацієнти з опіками кінцівок. Термометрію уражених ділянок проводили за допомогою термографа FLIR One протягом перших 48 годин після травмування перед санацією рани та під час неї, зображення аналізували в додатку FLIR One.
 Результати. Температура здорової шкіри становила 34,7°C (34,4–35,1°C), температура поверхневого опіку – 35,8°C (35,5–36,2°C), а глибокого опіку – 32,4°C (32,0–32,8°C). Різниця між здоровою шкірою та глибоким опіком дорівнювала 2,3°C (2,2–2,4°C), між поверхневим і глибоким опіками – 3,4°C (3,0–3,8°C). Температура 33,7°C при безконтактній термографії з 95% чутливістю та специфічністю вказувала на глибокий опік. Зниження температури ураженої шкіри на більше 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою
(2,2– 2,4°C) або поверхневим опіком (3,0–3,8°C) також вказувало на глибоке термічне ураження.
 Висновки. Термографія з використанням FLIR One є надійним і доступним методом для аналізу глибини опікових ран. Температура здорової шкіри під час термографії становить 34,7°C (34,4; 35,1)°C і є нижчою за температуру поверхневого опіку (35,8°C (35,5; 36,2)°C), але вищою за температуру глибокого опіку (32,4°C (32,0; 32,8)°C). Температура 33,7°C із високою чутливістю та специфічністю вказує на глибокий опік. Дослідження свідчить, що зниження температури на понад 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою або поверхневим опіком вказує на глибоке термічне ураження. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
 Ключові слова: опікова травма, діагностика глибини опікової рани, термографія, безконтактна термографія, FLIR One

В сучасних умовах ВООЗ об’єднала зусилля у боротьбі з глобальним тягарем раку. Необхідно підвищення обізнаності в системі правовідносин «лікар-пацієнт-фармацевт». Підтримуюча фармакотерапія важлива для пацієнтів з колоректальним раком. Для виявлення лікувальної дії інфузійного препарату Сорбілакт в оперованих хворих на рак прямої кишки для корекції активності амінотрансфераз у плазмі крові обстежено дві групи онкологічних хворих (основна і контрольна). Основній групі онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки у ранньому післяопераційному періоді внутрішньовенно вводили інфузійний препарат Сорбілакт у дозі 600,0 мл на добу з швидкістю 30 крапель за хвилину протягом 5-ти днів. Контрольній групі - інфузійну терапію здійснювали 5% розчином глюкози у дозі 800,0 мл. Виявлено зростання активності аланін-амінотрансферази і аспартат-амінотрансферази у плазмі крові. при фармакотерапії препаратом Сорбілакт. Інфузійний препарат Сорбілакт рекомендується до широкого медичного застосування в онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки для попередження післяопераційних ускладнень, особливо у ранньому
післяопераційному періоді.
Ключові слова: рак прямої кишки, пацієнти, інфузійний препарат Сорбілакт, показники активності амінотрансфераз плазми крові.

УДК 616.36-004-06+616.149-008.341.1+616.24-008-092

Резюме. Портопульмональна гіпертензія визначається як розвиток легеневої артеріальної гіпертензії на тлі портальної. Точну її поширеність важко визначити через відсутність рутинного скринінгу у пацієнтів з портальною гіпертензією. Гемодинамічні зміни, пов’язані з портальною гіпертензією, включно з гіпердинамічним станом, портосистемними шунтами та спланхнічною вазодилатацією, викликають значні порушення в легеневому судинному руслі та відіграють ключову роль у патогенезі захворювання.
Без лікування портопульмональна гіпертензія призводить до прогресуючої правосерцевої недостатності з поганим прогнозом. Незважаючи на те, що допплерівська ехокардіографія є найкращим інструментом початкового скринінгу для симптомних пацієнтів і кандидатів на трансплантацію печінки, катетеризація правих відділів серця залишається золотим стандартом для діагностики захворювання. Лікування пацієнтів з портопульмональною гіпертензією спрямоване на поліпшення серцевої функції, зменшення легеневого судинного опору, оптимізацію функціональної здатності. ЛАГ-специфічна терапія, яка включає агоністи простацикліну і його рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази та стимулятори гуанілатциклази, відіграє ключову роль у лікуванні пацієнтів з портопульмональною гіпертензією. Невеликі неконтрольовані та нещодавні поодинокі рандомізовані контрольовані дослідження повідомили про багатообіцяючі результати вазодилататорної терапії щодо клінічного та гемодинамічного поліпшення хворих, що дозволило певній частині пацієнтів провести трансплантацію печінки. У цьому огляді обговорюються епідеміологія, підхід до діагностики та лікування хворих із портопульмональною гіпертензією. Для пошуку літературних джерел використовували базу даних MedLine на платформі PubMed і бібліотеку Cochrane за ключовими словами: portopulmonary hypertension, portal hypertension, lung arterial hypertension, liver cirrhosis, pulmonary complications.
Ключові слова: портопульмональна гіпертензія; легенева артеріальна гіпертензія; гемодинаміка; трансторакальна ехокардіографія; катетеризація серця; лікування; трансплантація печінки