УДК: 616.12-008.331.1:615.225.22+615.27)-079.4

Прокоса Мар'яна Ігорівна. Обгрунтування ефективності метаболічної терапії при сумісному застосуванні з комбінованими антигіпертензивними засобами у хворих на артеріальну гіпертензію : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 222, 22 / М. І. Прокоса - Львів, 2023 - 183 с. - Бібліогр.: с. 142-170 (261 назва).

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) І-ІІ стадії, 1-3 ступенів на основі вивчення особливостей клінічного перебігу, добового моніторингу артеріального тиску (АТ), оцінки показників ЕхоКГ та Холтер-ЕКГ, маркерів системного запалення та ендотеліальної дисфункції, показників ліпідного спектру крові при застосуванні комбінованих антигіпертензивних засобів в поєднанні з метаболічною терапією - кверцетином.

Мета дослідження полягала в підвищенні ефективності лікування пацієнтів на АГ І-ІІ стадії на основі вивчення динаміки показників добового моніторування АТ і ЕКГ, ЕхоКГ, ліпідного спектру крові, маркерів системного запалення та ендотеліальної дисфункції на тлі застосування кверцетину упродовж 12 тижнів з комбінованою антигіпертензивною терапією (раміприл з амлодипіном).

Завданнями дослідження було вивчення особливостей динаміки в осіб з АГ добового профілю АТ за показниками ДМАТ, аналіз динаміки показників ЕхоКГ та Холтер-ЕКГ, ліпідного спектру крові, системного запалення та ендотеліальної дисфункції залежно від додаткового застосування кверцетину, встановлення кореляційних зв’язків між цими показниками, визначення предикторів недосягнення цільових значень АТ та ролі кверцетину в предикторному впливі.

Об’єкт дослідження – АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів.

Предмет дослідження: особливості перебігу АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів, динаміка показників ДМАТ, ЕхоКГ, Холтер-ЕКГ, ліпідного спектру крові, показників неспецифічного системного запалення: СРП, ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α; молекул адгезії судинного ендотелію (s-VCAM) та молекул міжклітинної адгезії I типу (s-ICAM-1); ЕТ-1.

Відповідно до поставлених завдань обстежено 120 хворих (66 жінок та 54 чоловіків) на АГ І-ІІ стадії, 1-2 ступенів, які після роз’яснення основних етапів діагностики, лікування та підписання інформованої згоди взяли участь в науковому дослідженні.

Під час клінічного дослідження, залежно від методики лікування хворі були розподілені на 2 групи: І група (основна) – 58 хворих, які крім базисної терапії, отримували кверцетин (Корвітин®),середній вік 57,87 ± 13,6 років; ІІ група (порівняння) – 62 хворих, які отримували лише базисну антигіпертензивну терапію, середній вік 59,09 ± 12,47 років.

При виконанні дисертаційної роботи обстеження хворих проводили на основі загальноприйнятих сучасних інформативних методів дослідження, які включали клінічні (скарги, анамнез захворювання та життя, пальпація, перкусія, аускультація), лабораторні (СРП, ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α, рівні молекул адгезії судинного ендотелію (s-VCAM), молекул міжклітинної адгезії I типу (s-ICAM-1), ЕТ-1, ліпідний спектр (загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), тригліцериди (ТГ) та коефіцієнт атерогенності (КА), інструментальні (ДМАТ, ЕКГ, холтер-ЕКГ, ЕхоКГ).

     Згідно отриманих результатів, додаткове застосування кверцетину до антигіпертензивної терапії (раміприл + амлодипін) в пацієнтів з АГ І-ІІ стадії асоціюється з більш інтенсивним впливом на основні показники добової регуляції АТ (більш суттєве зниження САТдоб., ДАТдоб., ПАТдоб., ІЧ САТ, ІЧ ДАТ, ВСАТдоб., серВДАТдоб., ШРП САТ, ШРП ДАТ та збільшення ДІ САТ, ДІ ДАТ, порівняно з групою без кверцитину, p<0,05), вищим % досягнення цільового рівня впродовж 12 тижнів лікування - серСАТдоб. - у 83,3 % проти 70,9 % і серДАТдоб. - у 72,7 % проти 65,3 % хворих групи порівняння (p<0,001) та трансформації в циркадний профіль “dipper” за рівнем САТ у І групі - 72,4 % хворих, ІІ група- 35,5 %, ДАТ у 58,3 % (І) та лише 27,4 %(ІІ). У хворих на АГ І-ІІ стадії додаткове застосування кверцетину асоціюється з більш суттєвим впливом на показники структурно-функціональний стан серця порівняно з стандартним лікуванням (суттєве зменшення в 2,2 рази середнього значення ІММЛШ; у 3,9 разів - ТМШП у 2,1 разів – розміру ЛП, p < 0,001). Доведено, що додаткове використання кверцетину в пацієнтів з АГ І-ІІ ступеня асоційовано з антиаритмічним ефектом, який проявляється суттєвим зниженням частоти епізодів шлуночкової та надшлуночкової екстрасистолії, пароксизмів фібриляції передсердь за даними ХМ ЕКГ порівняно з стандартною терапією (p < 0,001). Показано, що прийом кверцетину впродовж 12 тижнів забезпечує додатковий гіполіпідемічний ефект, який характеризується достовірним зниженням рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ та збільшенням % осіб з цільовими рівнями цих показників порівняно з стандартною терапією (p < 0,001). Встановлено, що у пацієнтів з АГ І-ІІ стадії додаткове застосування кверцетину впродовж 12 тижнів асоційоване з протизапальною та ендотеліопротекторною дією, що визначається достовірним зменшенням рівнів ІЛ-1,  ІЛ-6, ТНФ-a, СРП, ЕТ-1, NO2, NO3, VCAM, ICAM-1 в плазмі порівняно з групою без кверцитину (р < 0,001). У якості чинників, які зумовлюють відсутність позитивної відповіді на стандартну антигіпертензивну терапію слід розглядати: рівень ІЛ-6 > 7 нг/мл, (OR=9,88 Cl-0,39-12,00), ТНФ-α > 9 пг/мл (OR=7,03 Cl-0,58-8,95), ІЛ-1 > 0,8 нг/мл (OR=3,99 Cl-0,24-4,11), СРП > 5 нг/мл (OR=4,01 Cl-0,17-6,03), VCAM > 1100 нг/мл (OR=4,01 Cl-0,17-6,03), ICAM-1 > 400 нг/мл (OR=3,94 Cl-0,18-4,93), ЕТ-1 > 1,1 пг/мл (OR=3,49 Cl-0,37-3,86) та ЗХС > 4,0 ммоль/л (OR=3,62 Cl-0,13-3,93).

У якості предикторів позитивної антигіпертензивної ефективності додаткового застосування кверцетину в пацієнтів з АГ І-ІІ стадії, слід розглядати: СРП > 5 нг/мл (OR=0,37 Cl-0,03-3,95), ICAM-1 > 400 нг/мл (OR=0,10 Cl-0,07-1,57), ІЛ-1 > 0,8 нг/мл (OR=0,05 Cl-0,01-0,94), ЕТ-1 > 1,1 пг/мл (OR=2,63 Cl-0,16-2,98), ІЛ-6 > 7 нг/мл (OR=2,66 Cl-0,14-3,04), ФНП-α > 9 пг/мл (OR=1,62 Cl-0,21-5,89) та VCAM > 1100 нг/мл (OR=1,53 Cl-0,16-3,14), що демонструє високий антигіпертензивний ефект препарату в разі підвищеної активності системного запалення та ендотеліальної дисфункції.

За результатами наукової роботи доповнено дані та розширено уявлення про ефективність кверцетину, як комплексного ендотеліопротективного лікарського засобу, а також обґрунтовано доцiльнiсть його поєднаного застосування у складі стандартної комбінованої антигіпертензівної терапії з метою покращення контролю АТ, швидшого досягнення цільових значень його основних показників та зниження очікуваного ризику серцево-судинних ускладнень.

Вперше продемонстровано, що 12-тижневе застосування кверцетину в комплексі комбінованої антигіпертензивної терапії сприяє кращому контролю всіх показників регуляції АТ у достовірно більшої частки хворих на АГ за рахунок достовірно інтенсивнішого та швидшого зниження середніх значень САТдоб., ДАТдоб., ПАТдоб. і досягнення їх цільових рівнів, більш істотного зменшення ІЧ САТ та ІЧ ДАТ, варіабельності САТ і ДАТ, ШРП САТ і ДАТ та нормалізації патологічних типів добого профілю АТ.

Вперше доведено, що додаткове застосування кверцетину в схемі лікування АГ супроводжується більш вираженим покращенням структурно-функціонального стану міокарда, свідченням чого є достовірно інтенсивніше зменшення середніх значень ІММЛШ, ТМШП і, як наслідок, - зменшення частоти епізодів шлуночкової, надшлуночкової екстрасистолії та пароксизмів ФП.

Доповнено дані щодо гіполіпідемізуючої здатності кверцетину, застосування якого у хворих на АГ з дисліпідемією призводить до достовірно швидшого та значно інтенсивнішого зниження середніх рівнів проатерогенних фракцій ліпідів (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ), а також часток осіб з перевищенням цільових або референтних рівнів цих показників.

Вперше доведено, що приймання пацієнтами з АГ впродовж 12 тижнів додатково до базової комбінованої антигіпертензивної терапії кверцетину, супроводжується достовірно більш істотним зниженням середніх рівнів основних показників системного запалення, молекул адгезії та ендотеліальної дисфункції та суттєвішим зменшенням часток осіб з перевищенням їх референтних значень, порівняно з пацієнтами групи базового лікування.

Вперше встановлено предиктори недосягнення цільових значень сер.САТ, побудовано мультиваріантну регресійну модель, що дозволяє прогнозувати ризики недосягнення цільових показників АТ при перевищенні референтних значень окремих показників ДМАТ, маркерів запалення, ендотеліальної дисфункції та ліпідного спектру крові.

 УДК 616.832-004.2-009.7:616.831.47

У Львівському обласному центрі РС обстежили 17 осіб з підтвердженим діагнозом РС. Зібрано скарги й анамнез, проведено аналіз медичної документації, неврологічний і загальний медичний огляд пацієнтів. Для оцінки якості життя використали опитувальник SF-36, для оцінки тривожності і депресії — госпітальну шкалу тривожності та депресії (HADS), для оцінки характеристик больових синдромів — опитувальники Pain Detect, візуальну аналогову шкалу, SF-MPQ-2. Проводили магнітно-резонансну томографію з обробкою даних за алгоритмом VolBrain і аналізом об’єму таламусів. Медіана віку у вибірці становила 37,0 [35,0; 46,0] років. Серед пацієнтів було 82,35 % жінок і 17,65 % чоловіків. Тривалість захворювання — від 0 до 25 років, медіана — 12 [5,0; 18,0] років. Оцінка за розширеною шкалою інвалідизації (Expanded Disability Status Scale (EDSS)) — 3,5 [3,0; 4,0] бала. Медіана кількості загострень РС до обстеження в анамнезі пацієнтів — 12,0 [8,0; 18,0]. Збільшення кількості загострень загалом (rs = –0,728; p = 0,001) і загострень за 3 роки (rs = –0,557; p = 0,020) пов’язане зі зменшенням об’єму таламуса. Зв’язок з кількістю загострень за останній рік, тривалістю перебігу РС та оцінкою за EDSS не встановлено. Виявлено статистично значущий кореляційний зв’язок (rs = –0,519; p = 0,037) між асиметрією таламусів та нейропатичним компонентом болю за Pain Detect, а також між збільшенням об’єму правого і лівого таламусів та збільшенням середньої інтенсивності болю за візуальною аналоговою шкалою і нейропатичним компонентом болю за SF-MPQ-2.
Асиметрія таламусів мала виразний взаємозв’язок зі зменшенням фізичного компонента якості життя (rs = –0,679; p = 0,003), а саме фізичного функціонування (rs = –0,697; p = 0,002), останній статистично значущо пов’язаний з об’ємом таламусів (rs = +0,509; p = 0,037), зокрема лівого (rs = +0,592; p = 0,012). Зміни об’єму таламуса є перспективним маркером для оцінки прогресування РС та інтенсивності болю, а також якості життя у хворих на РС. Зменшення об’єму таламуса у хворих на РС можна розглядати як маркер активності захворювання (кількості загострень у цілому та кількості загострень за останні роки хвороби). Середня інтенсивність болю та нейропатичний компонент болю пов’язані з меншою атрофією правого і лівого таламусів у хворих на РС. Асиметрію об’ємів таламусів у хворих на РС у бік зменшення лівого можна розглядати як маркер зниження фізичного компонента якості життя, а саме фізичного функціонування.

УДК 616.857-07-08

Головний біль (ГБ) – один із найчастіших неврологічних розладів, що входить до числа 20 найбільш інвалідизуючих захворювань у світі.
Більшість випадків болю голови є доброякісними, інші – потребують постійного спостереження і лікування, а деякі – несуть загрозу для життя пацієнта. У цьому навчальному посібнику в стислому форматі представлена актуальна інформація про головний біль, що базується на:  

третій версії міжнародної класифікації головного болю (The International Classification of Headache Disorders 3rd edition, ICHD-3);  

заяві американського товариства головного болю про інтеграцію нових методів лікування мігрені в клінічну практику 2019 року (The American Headache Society Position Statement On Integrating New Migraine Treatments Into Clinical Practice); 

огляді для підготовки до екзамену CAQ 2019 року (CAQ 2019 Exam Preparation Migraine & Headache Overview).

Інформація, систематизована в цьому виданні навчального посібника, стане хорошим фундаментом для розуміння і подальшого вивчення головного болю. Для кращої інтеграції цих знань у щоденну клінічну практику в посібнику наведені приклади клінічних випадків.

УДК 616.857

Вчені не знайшли ліки від мігрені, але вони краще лікують симптоми. Насправді за останні 2 роки вони досягли більших успіхів у лікуванні мігрені, ніж за попередні 30 років. Ці досягнення включають нові ліки та нові системи доставки (назальні спреї та ін.), які можуть працювати ефективніше та мати менше побічних ефектів, ніж старіші препарати від мігрені. Наприклад, деякі з цих препаратів можуть лікувати вашу мігрень за 2-4 години до нападу, порівняно зі старими методами лікування, які найкраще працюють, якщо приймати їх протягом 30 хвилин. Нові пристрої для нейромодуляції, які використовують електричну стимуляцію для впливу на вашу нервову систему, також дають певні перспективи для лікування мігрені.

УДК: 616.5-002.525.2-031.81-06:616.126.421]-073.432.1

Вступ. Системний червоний вовчак (СЧВ) – автоімунна недуга, що характеризується ураженням різних органів і систем організму. Доведено, що серцево-судинні події пропорційно частіше фіксують у хворих на СЧВ порівняно зі загальною популяцією відповідних віку й стати. Найчастіше, з огляду на широку доступність, безпечність для діагностики уражень серця та магістральних судин, використовують ехокардіографію.

Мета. З’ясувати характер і частоту коморбідних уражень серця у хворих на системний червоний вовчак, що їх діагностовано за допомогою ехокардіографії, виявити й охарактеризувати їхні синтропічні варіанти.

Матеріяли й методи. У дослідження включено 125 хворих на СЧВ, серед яких 110 жінок (88,00 %) та 15 чоловіків (12,00 %) віком від 18 до 74 років (середній вік 42,48 ± 1,12 року). Їх стратифіковано на п’ять груп, на основі  оцінки активности СЧВ (шкала Systemic Lupus Erythematosus Disease Activity Index – SLEDAI).

Під час двоетапного дослідження з’ясовували характер і частоту коморбідних уражень серця у хворих на СЧВ, виявлених за допомогою ехокардіографії з елімінуванням та характеристикою синтропічних уражень.

Результати. У близько половини хворих на СЧВ із коморбідними ураженнями серця, виявленими за допомогою ехокардіографії, є недостатність мітрального клапана (МК), майже у третини – ущільнення стулок МК, діастолічна дисфункція лівого шлуночка (ЛШ). Зі спадною частотою фіксували ущільнення стулок клапана аорти (КА), збільшення товщини міжшлуночкової перегородки, перикардіальний випіт, збільшення порожнини лівого передсердя, збільшення порожнини правого шлуночка, збільшення товщини задньої стінки ЛШ в діастолу, пролапс МК, легеневу гіпертензію, недостатність трикуспідального клапана, збільшення діаметра висхідної аорти, недостатність КА, систолічну дисфункцію ЛШ, збільшення порожнини ЛШ в діастолу.  Виявлено лише по одному випадку мітрального стенозу й стенозу устя аорти.

З’ясовано, що деякі з коморбідних уражень серця у хворих на СЧВ статистично достовірно залежать від активности хвороби. Тому ущільнення стулок МК, легеневу гіпертензію, перикардіальний випіт, недостатність МК вважаємо синтропічними ураженнями серця у хворих на СЧВ.

Висновки. У хворих на системний червоний вовчак серед коморбідних уражень серця, діагностованих за допомогою ехокардіографії, домінують недостатність мітрального клапана, ущільнення стулок мітрального клапана, діастолічна дисфункція лівого шлуночка, ущільнення стулок клапана аорти, збільшення товщини міжшлуночкової перегородки, перикардіальний випіт. Синтропічними ураженнями серця у хворих на системний червоний вовчак, діагностованих за допомогою ехокардіографії, є ущільнення стулок мітрального клапана, легенева гіпертензія, перикардіальний випіт та недостатність мітрального клапана.