УДК 616.127–005.8–036.11–073.97–08–039.57–06–037 

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction – STEMI), не зважаючи на застосування інтервенційних методів лікування, продовжує залишатись загрозливою для життя хворобою. Важливим аспектом ведення пацієнтів із STEMI є оцінка ризиків появи ускладнень, виявлення яких дає змогу своєчасно скоригувати лікувальну тактику і попередити виникнення небажаних подій.

Мета. З’ясувати ускладнення STEMI на стаціонарному етапі та в амбулаторних умовах і визначити предиктори несприятливого прогнозу.

Матеріяли й методи. У дослідженні взяло участь 126 пацієнтів із STEMI, які упродовж 24 годин з моменту появи симптомів піддавались первинному черезшкірному коронарному втручанню (ПЧКВ). Визначали вміст у крові NT-proBNP (N-кінцевого про-натрійуретичного пептиду В-типу / N-terminal pro-B-type natriuretic peptide – NT-proBNP) та С-реактивного протеїну (СРП) (при ушпиталенні); проводили добовий моніторинг (ДМ) електрокардіограми (ЕКГ) (упродовж 24 годин після стентування інфарктасоційованої коронарної артерії (ІАКА), ехокардіографію (ЕхоКГ) (після реваскуляризації міокарда).

Результати. З’ясовано, що вже в 1-у добу STEMI присутні прояви серцевої недостатности (СН) (згідно значень NT-proBNP) та суттєво зростає активність системного запалення (згідно значень СРП). Встановлено (згідно з даними ДМ ЕКГ), що у хворих із STEMI впродовж 24 годин після стентування ІАКА виникають аритмії, як надшлуночкові, так і шлуночкові – екстрасистоли, епізоди тахікардій, що є свідченням електричної нестабільности міокарда. Виявлено (за результатами ЕхоКГ в перші дні ушпиталення) ознаки ремоделювання міокарда з достовірним збільшенням кінцево-діастолічного розміру та зниженням фракції викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) (у порівнянні з групою практично здорових осіб). Згідно з ангіографічними критеріями, оптимальна перфузія міокарда була досягнута лише в 73,02 % пацієнтів, у 18,25 % випадків спостерігали недостатнє відновлення перфузії, а у 8,73 % - феномен невідновленого кровоплину. Серед ускладнень, які виникали на стаціонарному етапі лікування – рецидив інфаркту міокарда (ІМ), повторна ішемія, гостра СН, тромбоз стента, асистолія, гостра аневризма ЛШ, епізоди стійкої шлуночкової тахікардії, фібриляція шлуночків. На амбулаторному етапі спостерігались повторні госпіталізації з приводу кардіовакуляних (повторний ІМ, нестабільна стенокардія, гіпертензивний криз, декомпенсація СН, гостра лівошлуночкова недостатність) та некардіоваскулярних подій. Статистично значущі предиктори виникнення ускладнень: NT-proBNP при виникненні STEMI – предиктор появи гострої СН на стаціонарному етапі лікування (порогове значення ≥2,10 нг/мл); СРП (порогове значення ≥8,09 МО/мл) та ФВ ЛШ (порогове значення ≤57,00 %) при поступленні в стаціонар – предиктори виникнення повторних госпіталізацій з приводу кардіоваскулярних подій.

Висновки Реваскуляризація міокарда шляхом стентування ІАКА не відновлює в повній мірі його електричну стабільність та функціональну здатність, що є підгрунтям для виникнення кардіальних подій у ранній та віддалений післяінфарктний період. Зростання значень NT-proBNP та СРП, а також зниження ФВ ЛШ при ушпиталенні є предикторами несприятливого прогнозу пацієнта. Збільшує кількість повторних госпіталізацій з приводу кардіоваскулярних подій недостатнє відновлення перфузії міокарда під час ПЧКВ.          

Ключові слова: гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST, перфузія міокарда, NT-proBNP, С-реактивний протеїн, аритмії, ремоделювання міокарда, ускладнення, предиктори прогнозу.

Despite the widespread use of interventional treatment methods, acute myocardial infarction with ST segment elevation (STEMI) remains a life-threatening condition. An important aspect of managing patients with STEMI is the assessment of the risks of complications, the detection of which allows timely adjustment of treatment tactics and prevention of adverse events.

Objective.To identify complications associated with STEMI during hospitalization and outpatient setting and to determine predictors of unfavorable prognosis.

Materialsand Methods. The study included 126 patients with STEMI who underwent primary percutaneous coronary intervention (PCI) within 24 hours of symptom onset. Blood levels of N-terminal pro-B-type natriuretic peptide (NT-proBNP) and C-reactive protein (CRP) were measured upon admission, daily monitoring (DM) of ECG was performed (within 24 hours after stenting of the  infarct-related artery (IRA)) and echocardiography (Echo) was performed after myocardial revascularization.

Results. It was found that already on the 1st day of STEMI there are early manifestations of heart failure (HF) (based on NT-proBNP levels) and a significant increase in systemic inflammation activity (according to CRP levels). According to to the results of the 24-hour ECG monitoring, patients with STEMI during the first day after PCI with stenting of the IRA, arrhythmias occur, both supraventricular and ventricular premature contractions, tachycardia episodes, which is evidence of electrical instability of the myocardium. Echo performed early during hospitalization showed signs of myocardial remodeling, with a significant increase end-diastolic size left ventricular and decreased ejection fraction (EF) compared to a group of practically healthy individuals. According to angiographic criteria, optimal myocardial perfusion was achieved only in 73.02% of patients, while 18.25% had insufficient reperfusion, and 8.73% experienced no-reflow phenomenon. Complications that occurred during hospitalization included recurrent myocardial infarction (MI), recurrent ischemia, acute HF, stent thrombosis, asystole, acute left ventricular aneurysm, sustained ventricular tachycardia (VT), and ventricular fibrillation. During outpatient stage, there were recurrent hospitalizations due to cardiovascular (recurrent MI, unstable angina, hypertensive crisis, decompensated heart failure, acute left ventricular failure) and non-cardiovascular events. Statistically significant predictors of complications were: NT-proBNP levels at onset of STEMI (threshold value ≥2.10 ng/mL) predicted acute heart failure during hospitalization; CRP (threshold value ≥8.09 mg/mL) and left ventricular EF (threshold value ≤57.00%) at admission to the hospital are predictors of repeated hospitalizations for cardiovascular events.

Conclusions. Myocardial revascularization by stenting of the IRA reduces myocardial ischemia but does not fully restore its electrical stability and functional capacity, which is the basis for the occurrence of cardiac events in the early and late post-infarction period. Elevated NT-proBNP and CRP levels and reduced EF upon hospital admission serve as predictors of an unfavorable prognosis for the patient. Insufficient myocardial perfusion recovery during PCI increases the rate of repeated hospitalizations for cardiovascular events.

Keywords: ST-elevation myocardial infarction, myocardial perfusion, NT-proBNP, C-reactive protein, arrhythmias, myocardial remodeling, complications, prognostic predictors.

УДК 616.127-005.8-036.11-073.97:[616.98:578.834.1]-089.819.1-036

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction, STEMI) на сьогодні залишається провідною причиною госпітальної смертності. Пріоритетом у лікуванні таких пацієнтів є якнайшвидше проведення реперфузійної терапії з відкриттям просвіту інфарктпов’язаної коронарної артерії (ІПКА) шляхом її стентування. Перебіг STEMI визначає якість відновлення перфузії міокарда, а  також наявні у хворого чинники ризику (ЧР), серед яких все більшу увагу привертає перенесений COVID 19.

Мета – оцінити особливості перебігу STEMI у пацієнтів, що перенесли COVID 19, з врахуванням ефективності відновлення міокардіальної перфузії після стентування ІПКА, активності системного запалення, проявів серцевої недостатності, характеру аритмій та структурно-функціонального стану міокарда. 

Матеріал і методи. У дослідження включено 135 пацієнтів із STEMI, які упродовж 24 годин від початку симптомів піддавались черезшкірному коронарному втручанню (ЧКВ) із стентуванням ІПКА. Пацієнтів розподілено на дві групи: із перенесеним COVID-19 (n=76) та без наявності цього ЧР (n=59). Оцінено рівні С-реактивного протеїну (СРП), фібриногену (ФГ), NT-proBNP; швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ); результати добового моніторування (ДМ) ЕКГ, ехокардіографії; показники міокардіальної перфузії (за шкалою MBG – Myocardial blush grade) та геометрію лівого шлуночка (ЛШ).

Результати. Повне відновлення коронарного кровоплину (TIMI-3) після стентування ІПКА було наявне у всіх пацієнтів; оптимальний рівень міокардіальної перфузії (MBG_TIMI-3 3) досягнуто майже в 2/3 хворих. Серед пацієнтів з недостатнім відновленням перфузії міокарда (MBG_TIMI-3 ≤ 2) спостерігали достовірно вищі рівні СРП, ФГ та NT-proBNP, які в осіб, що перенесли COVID-19, статистично значуще переважали відповідні в пацієнтів без цього ЧР. Одночасно у всіх пацієнтів відмічали легке зниження функції нирок (згідно із значеннями ШКФ). Упродовж доби після ЧКВ (за результатами ДМ ЕКГ) реєструвались часті надшлуночкові та шлуночкові екстрасистоли і пароксизми тахікардій, з тенденцією до більшої частоти суправентрикулярних аритмій та тривалості епізодів шлуночкових тахікардій у пацієнтів із перенесеним COVID 19. У пацієнтів з недостатнім відновленням міокардіальної перфузії зміни показників структурно-функціонального стану міокарда (збільшення кінцево-діастолічного розміру та зниження фракції викиду (ФВ) ЛШ) були виразнішими, у порівнянні з хворими з оптимальною перфузією, а за наявності перенесеного COVID 19 ФВ ЛШ в динаміці спостереження знижувалась, в той час як у пацієнтів без цього ЧР – зростала (р ≥ 0,05). За наявності перенесеного COVID-19 частіше спостерігали патологічне ремоделювання ЛШ. 

 Висновки. Перенесена коронавірусна хвороба є важливим чинником ризику несприятливого перебігу STEMI. У таких пацієнтів недостатнє відновлення міокардіальної перфузії асоціюється з вищою активністю системного запалення, виразнішими проявами серцевої недостатності, частішим виникненням суправентрикулярних аритмій, гіршими показниами структурно-функціонального стану міокарда та більшою часткою випадків патологічного ремоделювання лівого шлуночка.

Ключові слова: гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST, перенесений COVID-19, стентування інфарктпов’язаної коронарної артерії, перфузія міокарда, особливості перебігу.    

Abstract. Acute ST-segment elevation myocardial infarction (STEMI) remains one of the leading causes of in-hospital mortality today. The priority in the treatment of such patients is the earliest possible initiation of reperfusion therapy aimed at restoring patency of the infarct-related coronary artery (IRA) through stent implantation. The clinical course of STEMI depends on the quality of myocardial perfusion recovery and the presence of patient's risk factors (RFs), among which a history of COVID-19 is receiving increasing attention.

Objective: To assess the clinical course characteristics of STEMI in patients with a history of COVID-19, focusing on the effectiveness of myocardial perfusion restoration after IRA stenting, systemic inflammation activity, manifestations of heart failure, types of arrhythmias, and myocardial structural and functional parameters.

Materials and Methods: The study included 135 patients with STEMI who underwent percutaneous coronary intervention (PCI) with IRA stenting within 24 hours of symptom onset. Patients were divided into two groups: those with a prior history of COVID-19 (n=76) and those without this risk factor (n=59). Levels of C-reactive protein (CRP), fibrinogen (Fg), NT-proBNP, glomerular filtration rate (GFR), results of 24-hour electrocardiographic (ECG) monitoring, echocardiographic parameters, myocardial perfusion according to the Myocardial Blush Grade (MBG) scale, and left ventricular (LV) geometry were evaluated.

Results: Complete coronary blood flow restoration (TIMI-3) was achieved in all patients. Optimal myocardial perfusion (MBG _TIMI-3 = 3) was observed in approximately two-thirds of the cohort. Among patients with suboptimal myocardial perfusion recovery (MBG _TIMI-3 ≤ 2), significantly higher levels of CRP, fibrinogen, and NT-proBNP were found, with statistically higher values in individuals with a history of COVID-19 compared to those without this risk factor. All patients showed mild renal dysfunction based on GFR values. Within 24 hours post-PCI, 24-hour ECG monitoring revealed frequent supraventricular and ventricular extrasystoles and tachycardia paroxysms, with a tendency toward more frequent supraventricular arrhythmias and longer episodes of ventricular tachycardia in prior COVID-19 patients. In patients with impaired myocardial perfusion, echocardiographic indicators of myocardial structure and function—such as increased end-diastolic diameter and reduced left ventricular ejection fraction (LVEF)—were more markedly altered compared to those with optimal perfusion. Notably, in patients with a history of COVID-19, LVEF tended to decline over time, whereas in those without this risk factor, it improved (p ≥ 0.05). Pathological LV remodeling was more frequently observed in patients with a history of COVID-19.

Conclusions. A history of coronavirus disease represents a significant risk factor for adverse outcomes in patients with STEMI. In this population, impaired  myocardial perfusion is associated with heightened systemic inflammation, more severe manifestations of heart failure, a higher incidence of supraventricular arrhythmias, poorer structural and functional myocardial parameters, and an increased prevalence of pathological left ventricular remodeling.

Keywords: ST-segment elevation myocardial infarction, prior COVID-19, infarct-related coronary artery stenting, myocardial perfusion, clinical course features

УДК 616-06+616-036.8+616.24

Data analysis of numerous studies was carried out and trends and directions in the management of patients 
with сhronic obstructive pulmonary disease (COPD) were analysed. Studying the characteristics of factors 
contributing to disease development без коми allows us to understand that the smoking epidemic, the aging of 
the world population and the lack of disease-modifying therapy will lead to a further increase in mortality from 
COPD. Each COPD exacerbation increases both the risk and frequency of subsequent exacerbations, and the 
development of local or systemic changes and complications has also been established. Not only severe but also 
moderate COPD exacerbations (those that do not require hospitalization and could be treated on an outpatient 
basis) also increased the risk of subsequent exacerbations and death. The degree of increase in risk was propor-
tional to the number of exacerbations per year. Thus, two moderate exacerbations per year increased the risk of 
death by 80 % (hazard ratio — 1.80 (95 % confidence interval (CI): 1.19—2.70)), while increased frequency of 
exacerbations to 5 increased the hazard ratio to 2.33 (95 % CI: 1.45—3.76).
The effectiveness of the treatment of patients with COPD and the dependence of the latter on various factors 
were evaluated. Based on the received data, the specialists have concluded that the presence of one severe or 
two or more moderate COPD exacerbations during one year indicates a high risk of exacerbations in the future 
and is associated with an increased risk of premature death. Therefore, a high-risk group patient requires special 
attention when choosing the tactics of his management. This is reflected both in international and national 
consensus documents. A single-inhaler triple therapy (specifically a fixed combination of budesonide/glycopyr-
ronium/formoterol), administered within the first 30 days after an exacerbation, is currently the only pharma-
cotherapeutic option that has been proven to reduce mortality in COPD patients.
Keywords 
Сhronic obstructive pulmonary disease, modifying factors of exacerbations, effective three-component therapy, 
mortality prevention.

Вступ. Відомо, що за етіологією і патогенезом транзиторні ішемічні атаки (ТІА) не відрізняються від завершеного інсульту. Між ними існує різниця лише в тривалості та оборотності неврологічного дефіциту. Діагноз ТІА встановлюють за умови зникнення розладів мозкових функцій протягом 24 годин. Проте швидке розмежування між ішемічним інсультом (ІІ) та ТІА є дуже важливим, оскільки допомагає вчасно розпочати необхідне лікування хворих на ІІ. Ішемічне ураження головного мозку викликає запальну реакцію, що включає активацію резидентних клітин мозку з активним залученням до процесу лейкоцитів. Не менш важливою є роль тромбоцитів у цих механізмах, оскільки вони не тільки виконують гемостатичну функцію, а й тісно взаємодіють з лейкоцитами, модулюючи запальні та імунні реакції. Загальний аналіз крові є доступним та швидким дослідженням, яке дозволяє оцінити імунний статус організму за кількісними змінами різних субпопуляцій лейкоцитів у периферичній крові. Також в останні роки для оцінки системної відповіді організму на ушкодження застосовують інтегральні гемоцитометричні індекси (ІГІ), які враховують співвідношення різних форм лейкоцитів, а також тромбоцитів і лейкоцитів. Мета дослідження – виявити особливості змін лейкоцитарних показників крові та інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою та ішемічним інсультом. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 26 пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою віком 49 ± 5,8 років та 58 пацієнтів з ішемічним інсультом віком 54,5 ± 6,7 років. Групу контролю склали 28 практично здорових осіб без тяжкої соматичної патології та порушень мозкового кровообігу в анамнезі віком 49,3 ± 6,6 років. Дослідження показників загального клінічного аналізу крові проводилось на першу добу захворювання. Оцінювали абсолютну кількість лейкоцитів, нейтрофілів, лімфоцитів, моноцитів, тромбоцитів. Підраховували ІГІ: нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс відповіді на системне запалення, нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення та тромбоцитарно-моноцитарне співвідношення. Результати і обговорення. У хворих на ІІ вміст лейкоцитів та нейтрофільних гранулоцитів був вірогідно вищим порівняно з показниками хворих на ТІА та здоровими людьми. При ТІА спостерігалось зростання вмісту нейтрофілів у крові, проте досліджувані ІГІ не відрізнялись від показників контрольної групи. При ІІ виявлено вірогідно вищі нейтрофільно-лімфоцитарний, нейтрофільно-тромбоцитарний індекси та індекс відповіді на системне запалення порівняно з ТІА та здоровими людьми. Висновки. Значне зростання лейкоцитів, нейтрофілів та моноцитів, а також таких ІГІ, як нейтрофільно-лімфоцитарний індекс, нейтрофільно-тромбоцитарний індекс та індекс відповіді на системне запалення, може вказувати на розвиток вогнища інфаркту при ішемії мозку та допомогти у вчасній диференційній діагностиці ІІ та ТІА.

УДК: 543.61:612.062:616-008.842/.848

 Результати методичної розробки свідчать: різні проміжки часу екстракції (5 хв → 24 → 48 → 72 год) досліджуваних зразків дистильованою водою; їх 24-годинне розчинення соляною кислотою і сумішшю кислот «царської водки» та прийоми гравіметричного методу (зважування, випарювання, центрифугування, спалювання) ділять склад зразків на: абсорбовану і зв’язану воду; екстраговані водою чи еліміновані у
воду (вільні, слабо-, міцнозв’язані); неекстраговані водою; розчинені і нерозчинені мінеральними кислотами й кислотостійкі речовини.
Експериментатори різного роду (фізіологи, біохіміки, біофізики) можуть ефективно застосовувати апробовані й
впроваджені в лабораторну роботу прийоми досліджень особливостей динаміки, розподілу й рівноважного стану маси складових у системах типу «середовище (вода) – речовина». Це дозволяє об’єктивно оцінювати зміни фізико-хімічного стану речовин за шкодочинної дії екзо- й ендогенних факторів.
Ключові слова: корови, матково-вагінальний слиз, маса речовин слизу та їх співвідношення.