УДК 618. 13 - 009. 7 - 036. 12 ] . 001. 36 (048. 8)

Хронічний тазовий біль – це стан, що визначається болем у тазовому відділі протягом більше шести місяців, який є досить сильним, щоб викликати функціональну інвалідність або потребувати лікування. Тазовий біль у жінок є складною медичною проблемою. Через безліч причин він створює складні фізичні та психічні проблеми зі здоровʼям для мільйонів жінок. Побічний вплив на сім’ю та суспільство є величезним, оскільки цим жінкам складно підтримувати якість життя, одночасно справляючись із своїм станом. Внаслідок цього на індивідуальному рівні хронічний тазовий біль часто призводить до років непрацездатності та страждань, із втратою роботи, сімейними розбіжностям у шлюбі та розлученням. Менеджмент хронічного тазового болю є серйозною проблемою як для лікарів, так і для пацієнтів. Коли біль стає хронічним станом, його складніше оцінити та лікувати. Пацієнти з хронічним тазовим болем часто мають кілька факторів, що сприяють їхньому болю. Тому пацієнтів слід обстежити як на гінекологічні, так і на негінекологічні захворювання, і може бути виявлено більше одного джерела болю. Ця складність жіночого тазового болю затримує та ускладнює діагностику. Затримки та неправильні діагнози призводять до значного розчарування пацієнтів та недовіри до лікарів. На жаль, це також призводить до значного прогресування стану тазового болю. Тут ми розглядаємо підхід до оцінки хронічного тазового болю у жінок. Важливо встановити довірчі відносини між пацієнтом і лікарем. При обстеженні пацієнтки з хронічним тазовим болем поглиблений анамнез і цілеспрямований фізикальний огляд можуть локалізувати причини болю. Незважаючи на обмеження, візуалізаційні та лабораторні дослідження можуть допомогти в диференціальній діагностиці та наступних кроках для інвазивної діагностики та лікування.

Chronic pelvic pain is a condition defined by pelvic pain for more than six months that is severe enough to cause functional disability or require treatment. Pelvic pain in women is a complex medical problem. For a variety of reasons, it creates complex physical and mental health problems for millions of women. The knock-on effect on the family and society is enormous, as these women struggle to maintain a quality of life while managing their condition. Management of chronic pelvic pain is a major challenge for both physicians and patients. When pain becomes a chronic condition, it is more difficult to assess and treat. Patients with chronic pelvic pain often have multiple factors contributing to their pain. Therefore, patients should be evaluated for both gynecologic and nongynecologic conditions, and more than one source of pain may be identified. This complexity of female pelvic pain delays and complicates diagnosis. Delays and misdiagnoses lead to significant patient frustration and mistrust of physicians. Unfortunately, this also leads to significant progression of the pelvic pain condition. Here we review an approach to the assessment of chronic pelvic pain in women. It is important to establish a relationship of trust between the patient and the doctor. When examining a patient with chronic pelvic pain, a thorough history and focused physical examination can localize the causes of the pain. Despite limitations, imaging and laboratory studies can aid in the differential diagnosis and next steps for invasive diagnosis and treatment.

УДК 616-005.6:616.98:578.834COV]:618.2/.3

Вступ. Тромботична мікроангіопатія в поєднанні із синдромом гіперкоагуляції в результаті перенесення коронавірусної інфекції може значно збільшити ризик розвитку таких ускладнень вагітності, як прееклампсія, плацентарна недостатність, гіпоксія плода, та, як наслідок, призвести до затримки внутрішньоутробного розвитку плода.

Мета дослідження – вивчити вплив перенесеної коронавірусної інфекції на показники системи гемостазу в різні триместри вагітності.

Методи дослідження. Обстежено 58 пацієнток віком 20–36 років, у яких настала бажана вагітність через 2–4 місяці після перенесення коронавірусної інфекції. Вагітних поділили на три групи залежно від ступеня тяжкості перенесеного захворювання: легкий (n=15), середній (n=25), тяжкий (n=18). Показники системи гемостазу визначали у відділенні клініко-діагностичної лабораторії КНП “Центральна міська лікарня” РМР.

Результати й обговорення. Одним із напрямів патологічного прояву коронавірусної інфекції є вплив на мікроциркуляторне русло і систему гемостазу. Максимальне підвищення рівня тромбоцитів спостерігали в третьому триместрі. Слід зазначити, що сума активних форм тромбоцитів і показник агрегації тромбоцитів протягом усього спостереження були найбільшими у групі жінок, які перенесли коронавірусну інфекцію в тяжкій формі. У контрольній групі частка пацієнток з порушеннями активності фібриногену становила 6,4 %, у 1-й – 7,3 %, у 2-й – 8,8 %, а в 3-й – 21,4 %. Найбільшу агрегацію тромбоцитів, що характеризує щільність згустку та зумовлена рівнем тромбоцитів і фібриногену, також відмічено у вагітних з тяжким перебігом коронавірусної інфекції, вона була на 14,7 % (р≤0,01) вищою порівняно з контрольною групою. Зазначимо, що в групі жінок, які перенесли коронавірусну інфекцію в тяжкій формі, протягом усієї вагітності зберігався найвищий рівень D-димеру: в першому триместрі – на 11,5 % (р≤0,01) більший порівняно із жінками контрольної групи, у другому – на 17,7 % (р≤0,01), у третьому – на 67,2 % (р≤0,01) відповідно.

Висновки. У жінок, які перехворіли на коронавірусну інфекцію, порушення в системі гемостазу зберігаються і через 4 місяці після одужання за відсутності клінічних симптомів. Ці порушення більш виражені при тяжкому перебізі захворювання, проте прямої залежності між ними не виявлено. 

Introduction. Thrombotic microangiopathy in combination with hypercoagulable syndrome as a result of a previous coronavirus infection can significantly increase the risk of pregnancy complications such as pre-eclampsia, placental insufficiency, fetal hypoxia and, as a result, lead to a delay in intrauterine development of the fetus.

The aim of the study – to investigate the effect of the transmitted coronavirus infection on the parameters of the hemostasis system in different trimesters of pregnancy.

Research Methods. 58 patients aged 20–36 years, who had a desired pregnancy 2–4 months after suffering a coronavirus infection, were examined. Pregnant women were divided into three groups depending on the severity of the disease: mild (n=15), moderate (n=25) and severe (n=18). Determination of hemostasis system indicators was carried out in the department of the clinical and diagnostic laboratory of the Rivne Central City Hospital.

Results and Discussion. One of the directions of the pathological manifestation of coronavirus infection is the effect on the microcirculatory channel and the hemostasis system. The maximum increase in platelets was observed in the third trimester. It should be noted that the sum of active forms of platelets and the index of platelet aggregation during the entire observation period were the highest in the group of women who suffered from severe coronavirus infection. In the control group, the share of patients with disorders of fibrinogen activity was 6.4 %, in the first group – 7.3 %, in the second – 8.8 %, and in the third – 21.4 %. The highest aggregation of platelets, which characterizes the density of the clot and is determined by the level of platelets and fibrinogen, was also observed in pregnant women with a severe course of coronavirus infection and was 14.7 % (р≤0.01) higher compared to the control group. It should be noted that the highest D-dimer level was maintained throughout pregnancy in the group of women who suffered from severe coronavirus infection: in the first trimester it was 11.5 % higher (р≤0.01) compared to the level of women in the control group; in the second trimester – by 17.7 (р≤0.01), in the third – by 67.2 (р≤0.01), respectively.

Conclusions. In women who had a coronavirus infection, disorders in the hemostasis system persist 4 months after recovery in the absence of clinical symptoms. These violations are more pronounced in the case of a severe course of the disease, but no direct relationship between them was found.

УДК 618.17/.5-036.1-02:618.13-089

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування безпліддя та профілактики перинатальної патології у жінок з порушенням репродуктивної функції внаслідок дисфункції яєчників на фоні різної генітальної захворюваності на підставі удосконалення і впровадження алгоритму діагностичних, лікувально профілактичних та реабілітаційних заходів з використанням сучасних ендоскопічних та репродуктивних технологій. Матеріали та методи. Дослідження були проведені у два етапи. На першому етапі було вивчено функціональний стан репродуктивної системи у 316 пацієнток з жіночим безпліддям (1-а група), що перенесли органозберігаючі операції на органах малого таза. Цих пацієнток було розподілено на 4 підгрупи з урахуванням варіанта наявної патології. На другому етапі проведено оцінювання клінічного перебігу вагітності і пологів у 129 (40,8%) із 316 пацієнток, прооперованих на першому етапі, які були також розподілені на 4 підгрупи. У комплекс проведених досліджень були включені клінічні, ендоскопічні, ехографічні, доплерометричні, ендокрінологічні, морфологічні та статистичні. Результати. Органозберігаючі хірургічні втручання на органах малого таза у пацієнток репродуктивного віку, незалежно від нозології, протягом 6 міс викликають значні зменшення обсягу матки та обох яєчників, а також призводять до збільшення судинного опору і порушення колатеральної мережі на периферії яєчників із зменшенням об’єму периферичної тканини в 1,5 раза. Під час порівняння різних варіантів оперативних втручань стан фолікулярного пулу (більше після лапароскопічного оперативного втручання порівняно з лапаротомічним – на 33,7%; після використання біполярної електрохірургії порівняно з монополярною – на 25,3%). Ефективність проведеного оперативного втручання з подальшою реабілітацією репродуктивної функції становить 33,0%, при цьому частота використання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) досягає 53,6%. При різній патології отримані наступні результати: у жінок з патологією яєчників вагітність настала у 31,4%, а рівень використання ДРТ становив 56,3%; при патології матки – 32,3% та 48,4%; при трубно-перитонеальному чинникові – 35,4% та 55,9%; за наявності спайкового процесу на фоні поєднаної патології – 29,3% та 81,8%. Заключення. Жінки, прооперовані з приводу різної генітальної патології в обсязі органозберігаючих операцій, входять до групи високого ризику щодо ефективності відновлення репродуктивної функції, а в подальшому і значної частоти перинатальної патології. Необхідно розробити поетапний підхід до ведення таких жінок, починаючи з якості оперативного втручання і закінчуючи тактикою ведення вагітності і пологів. Саме такий підхід дозволить знизити частоту репродуктивної та перинатальної патології у жінок групи високого ризику.

The objective: increase of efficiency of treatment of infertility and prophylaxis of perinatal pathology for women with violation of reproductive function as a result of disfunction of ovaries on a background different genital morbidity on the basis of improvement and introduction of algorithm of diagnostic, treatment-and-prophylactic and rehabilitation measures with the use of modern endoscopic and reproductive technologies. Materials and methods. Researches were conducted in two stages. On the first stage the functional state of the reproductive system was studied in 316 patients with female infertility (1th group), which carried organ-preserving operations on the organs of small pelvis. These patients were up-diffused on 4 sub-groups taking into account the variant of present pathology. On the second stage the evaluation of clinical motion of pregnancy and births is conducted in 129 (40,8%) from 316 patients, operated on the first stage, which were also up-diffused on 4 sub-groups. In the complex of the conducted researches were included clinical, endoscopic, echographic, doppler, endocrinology, morphological and statistical. Results. The patients of reproductive age have organ-preserving surgical interferences on the organs of small pelvis, regardless of nosology, during a 6 miss cause the considerable diminishing of volume of uterus and both ovaries, and also bring to the increase of vascular resistance violation over of collateral network on periphery of ovaries with diminishing of volume of peripheral fabric in 1,5 times. During comparison of different variants of operative interferences the state of follicle pool (anymore after laparoscopic operative interference by comparison to laparotomy – on 33,7%; after the use of bipolar electrosurgery by comparison to monoarctic – on 25,3%). Efficiency of the conducted operative interference with the subsequent rehabilitation of reproductive function is 33,0%, here frequency of the use of assisted reproductive technologies arrives at 53,6%. At different pathology it is got the followings results: for women with pathology of ovaries pregnancy came in 31,4%, and a level of the use of assisted reproductive technologies was 56,3%; at pathology of uterus – 32,3% and 48,4%; at pipe peritoneal to the factor – 35,4% and 55,9%; at presence of adhesive process on a background the united pathology – 29,3% and 81,8%. Conclusion. Women, operated concerning different genital pathology in the volume of organpreserving operations, are included in the group of high risk in relation to efficiency of proceeding in a reproductive function, and in future and considerable frequency of perinatal pathology. It is necessary to develop stage-by-stage going near the conduct of such women, beginning from quality of operative interference and concluding tactic of conduct of pregnancy and births. Just the same approach will allow to reduce frequency of reproductive and perinatal pathology for the women of group of high risk.

УДК 616.314.2+616.716.1/.4)-007.1-053.2-02:611.316-008.81

Одним із чинників розвитку карієсу зубів у дітей із зубощелепними аномаліями є недостатня мінералізація емалі в різні вікові періоди, тобто знижена її резистентність. Важливу роль у формуванні резистентності емалі відіграє ротова рідина, зокрема її фізичні властивості, мінералізувальний потенціал і захисні механізми. Коливання рН ротової рідини суттєво залежить від гігієнічного стану ротової порожнини, характеру їжі. Водночас можливість доступу мінеральних елементів до поверхні емалі значно погіршується в разі підвищення в’язкості та зниження швидкості слиновиділення ротової рідини. Це, своєю чергою, призводить до зниження процесів дифузії в емалі зуба і створення умов для розвитку демінералізації емалі.
Мета дослідження. Дослідження особливостей фізичних властивостей ротової рідини в дітей із зубощелепними аномаліями при різних рівнях резистентності емалі.
Матеріал і методи дослідження. Оцінено фізичні властивості ротової рідини (рН, швидкість слиновиділення і в’язкість) у 88 дітей 12 і 15 років із зубощелепними аномаліями (45 осіб із карієсрезистентною емаллю і 53 особи зі зниженою резистентністю і карієсосприйнятливою емаллю). Характер прикусу (аномалії положення окремих зубів, аномалії зубних рядів, аномалії прикусу) оцінювали за класифікаціями Енгля Е. (1889) і Калвеліса Д.А. (1957).
Результати дослідження. Виявлено, що концентрація іонів водню в ротовій рідині обстежених дітей із ЗЩА, у середньому, становить 6,67±0,05 од., а в’язкість і швидкість слиновиділення – 2,32±0,06 відн. од. і 0,43±0,02 мл/хв. У дітей із аномаліями окремих зубів середнє значення рН ротової рідини становить 6,93±0,08 од., тоді як з аномаліями зубних рядів і аномалій прикусу спостерігається зміщення рН у кислу сторону. У дітей 12 і 15 років з аномаліями прикусу і карієсрезистентною емаллю рН ротової рідини вища на 7,46% і 7,85%, відповідно, порівняно з дітьми з УР-КС емаллю, в’язкість ротової рідини нижча на 40,49% і 33,48%, відповідно, а швидкість слиновиділення вища на 26,19% і 22,92%, що змінює функцію ротової рідини в останніх у сторону демінералізувального розчину.
Висновки. Отже, виявлені зміни фізичних властивостей ротової рідини в дітей із ЗЩА і зниженою резистентністю емалі можуть мати велике значення в патогенезі розвитку карієсу зубів, оскільки при таких станах функція ротової рідини переходить із мінералізувальної в демінералізувальну.
Ключові слова: діти, резистентність емалі, ротова рідина, зубощелепні аномалії. 

Упродовж останніх двадцяти років експериментальний напрямок дослідження є найбільш актуальним в морфології з метою вивчення динаміки перебігу нозологій. Він надає більш широкий спектр вивчення патології в динаміці виникнення патоморфологічних проявів на клітинному, тканинному, органному та організменному рівнях. У науковій вітчизняній та зарубіжній фаховій літературі приділяється велике значення вивченню сітківки в нормі та процесам зміни її структурної реорганізаціїза умов впливу різних нозологій. Незважаючи на ці праці і надалі залишається актуальним проблема розвитку опіоїдної ретинопатії на віддалених термінах експериментального опіоїдного впливу. Зокрема нез’ясованим лишається питання можливої стабілізації патоморфологічних проявів в шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла при корекції у хронічний період перебігу експериментального опіоїдного впливу.
Мета дослідження – з’ясувати особливості структурної реорганізації у шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла у хронічний період експериментального опіоїдного впливу та корекція цих змін препаратом пентоксифілін.
Матеріал і методи. Матеріалом дослідження слугували статево зрілі, безпородні щури – самці в кількості 34 тварин, масою 160,0-270,0 г, віком 4,5-7,5 місяців. Доза пентоксифіліну для проведення корекції становила 2,857 мг/кг. Наприкінці 10-го тижня забирали матеріал для проведення ультраструктурного дослідження сітківки. Перед забором матеріалу дослідної ділянки тварину виводили з експерименту за допомогою диетилового ефіру. Як матеріал для ультраструктурного дослідження використали очні яблука щурів. Ультраструктурні препарати готували за загальноприйнятою методикою. У результаті проведеного нами дослідження сітківки наприкінці десятого тижня у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, а згодом впродовж чотирьох тижнів була проведена його відміна, виявлено явища дегенерації пігментного епітелію, деструкцію мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів, дегенеративні зміни у внутрішніх сегментів фоторецепторів, розвивались дегенеративні та некротичнізміни окремих фоторецепторів. Процеси дегенерації та некрозу були виявлені у біполярних та амакринових нейронах. 
Через десять тижнів експерименту у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, з його відміною і подальшою чотирьохтижневою корекцією пентоксифіліном, виявлено деструктивні зміни апікальних мікроворсинок пігментного епітелію, деструкція мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів, дегенерацію біполярних та амакринових нейронів, помірно виражені дисциркуляторні зміни, реактивні процеси гліальних елементів. Через десять тижнів у щурів, яким впродовж шести тижнів вводили опіоїд, а згодом впродовж чотирьох тижнів продовжували вводити опіоїд з паралельним введенням пентоксифіліну, встановлено гіперемію, стази та периваскулярні набряки в судинах хоріоідеї. Дегенерація танекрози пігментного епітелію, дегенерація та деструкція мембранних дисків зовнішніх сегментів фоторецепторів з відривом окремих зовнішніх сегментів, дегенерація внутрішніх сегментів фоторецепторів, дегенерація та некротичні зміни фоторецепторів, дегенерація та некротичні зміни біполярних та амакринових нейронів, клітин Мюллера, дегенерація гангліонарних нейронів, гіперемія, стази та перивазальні набряки в судинах гангліонарного шару, шару нервових волокон, у внутрішньому сітчастому шарі