Aim: To assess the correlation between lipoprotein(a) levels and traditional lipid profile markers in statin-naive men and women without established atherosclerotic cardiovascular disease.

Materials and Methods: Sixty-seven statin-naive adult patients without a prior history of established atherosclerotic cardiovascular disease were included in the study. Lipoprotein(a) levels were determined using nephelometry in all patients.

Results: According to the results of the correlation analysis, it was found that there is no statistically significant correlation between lipoprotein(a) level and traditional parametres of lipid profile in both groups (p>0.05). Reliable direct correlation of moderate strength was observed between lipoprotein(a) and age

in the group A (R=0.46, p=0.04).

Conclusions: Elevated lipoprotein(a) levels, independent of other lipid profile parameters, can significantly contribute to cardiovascular risk, emphasizing the importance of routine lipoprotein(a) screening in clinical practice. It is particularly noteworthy that lipoprotein(a) concentrations tend to increase after menopause, potentially placing postmenopausal women at an elevated risk for cardiovascular events. Consequently, it is imperative to monitor lipoprotein(a) levels in females, especially during the peri-menopausal and postmenopausal stages, to more accurately assess and manage cardiovascular risk in this population.

616.831-005.1-071.7

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та депресія є значними проблемами глобальної охорони здоров’я. Зокрема, приблизно 26–30 % хворих на ЦД страждають від депресії різного ступеня тяжко-сті, а ЦД 2-го типу подвоює ризик розвитку депресії. Розвиток депресії може бути зумовлений по-ведінковими чинниками, серед яких виділяють незбалансовані харчові звички, ожиріння, недостатню фізичну активність, соціальну нестабільність, зловживання психоактивними речовинами, порушення режиму сну. Інсулінорезистентність (ІР) — це одна з провідних ознак ЦД 2-го типу, що має різні форми, специфічні для певних тканин. Зокрема, периферична ІР проявляється зниженням поглинання глюкози скелетними м’язами та жировою тканиною через дефекти функціонування рецепторів інсуліну і пору-шення сигнальних шляхів. ІР клітин головного мозку пов’язана зі зміною сигналізації інсуліну в нейронах і гліальних клітинах, асоціюється з нейродегенеративними процесами, що пов’язує її як зі зниженням когнітивних здібностей, так і з розладами настрою. Існує кілька гіпотез щодо спільних факторів ризи-ку, таких як психологічний вплив управління хронічним захворюванням, потенційно спільна генетична схильність або патофізіологічні порушення. Останні включають дисфункцію регуляції гіпоталамо-гіпо-фізарно-адреналової осі, активацію процесів хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), зміни стану вегетативної нервової системи, дисфункцію симпатоадреналової системи; порушення регуляції інсулінової сигналізації та нейротрансмісії; активацію процесів оксидативного стресу і мітохондрі-альну дисфункцію; порушення гомеостазу кишкової мікробіоти і дисфункцію осі кишечник — мозок; дисфункціональність нейротрофічного фактора головного мозку; зміну синаптичної пластичності ней-ронів; порушення процесів автофагії. Водночас повідомляється, що взаємозв’язок між ЦД 2-го типу та підвищеним ризиком розвитку депресивних симптомів частково пояснюється підвищеним рівнем біомаркерів мікросудинної дисфункції, нейродегенерації, кінцевих продуктів глікування та артеріаль-ної жорсткості. Проте значний вплив процесів ХЗНІ не був виявлений. Мета огляду: провести аналіз сучасного стану проблеми особливостей взаємозв’язків між ІР, депресією та ЦД 2-го типу, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використано ключові слова «інсуліноре-зистентність», «депресія», «цукровий діабет 2-го типу», «нейротрофічний фактор головного мозку». Для виявлення результатів досліджень, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій

UDC: 616.33/.342–002.446–018.73:612.32]–085.243]–037

Introduction. Evaluating acid-reducing medications through their effect on various gastric juice parameters in peptic ulcer patients provides deeper insight into the complex mechanism of gastric secretion, which includes acidity levels, pepsin, electrolytes, bicarbonates, and mucus.

The aim of the study. To determine the prognostic value of gastric secretion parameters and their constellations for predicting parietal cell response to submaximal pentagastrin stimulation and the blocking effect of famotidine in patients with gastric and duodenal peptic ulcer disease.

Materials and methods. The study included 40 randomized Helicobacter pylori-positive patients (28 women, 12 men, aged 18-68) with endoscopically confirmed duodenal ulcer disease in the acute phase. Modified fractional probing was used to assess changes in gastric secretion.

Results. H⁺ debit in basal secretion showed a significant direct correlation with multiple parameters. Different acid responses to stimulation were associated with specific baseline parameter constellations. Weak response to H₂-blocker was confirmed in patients with hyperacidity after stimulation, combined with elevated HCl and increased total acidity in basal secretion. A strong response to H₂-blocker was confirmed in several parameter constellations, with the best predictive constellation (p < 0.01) including elevated N-acetylneuraminic acid, normal K⁺, normal pepsin debit, normal pepsin, and elevated Na⁺ in basal secretion.

Conclusions. The prognostic value of gastric secretion parameters and their constellations allows tailoring blocker dosage: higher doses for patients predicted to have a weak response and lower doses for those predicted to have a strong response to stimulation.

УДК: 611.216.1/.2-002-073.75

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови приносових пазух та 
діагностичних критеріїв їх уражень. 
Мета роботи: дослідження та порівняння частоти ізольованих та поєднаних синуситів верхньощелепних 
та лобових пазух за даними рентгенографічного обстеження. 
Об’єкт і методи дослідження. Проаналізовано 100 анонімізованих рентгенограми осіб зрілого віку (50 
чоловіків та 50 жінок), які проходили обстеження з приводу запальних уражень приносових пазух. Всі знімки 
були виконані в потилично-підборідній проекції за Уотерсом.
Результати дослідження. В опрацьованій вибірці виявлено різні варіанти ізольованих або поєднаних 
запальних уражень верхньощелепних та лобових пазух. У 100% обстежених спостерігали ознаки одно- або 
двохстороннього гаймориту. У 84% обстежених осіб діагностовано ураження лише верхньощелепних пазух, 
у 16% – поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух. Частка чоловіків з одностороннім катараль-
ним гайморитом становила 22% з двостороннім катаральним гайморитом також 22%, з двостороннім ексуда-
тивним гайморитом – 24%, з одностороннім ексудативним гайморитом – 14%. Частка жінок з двостороннім 
катаральним гайморитом становила 30%, з одностороннім – 20%, з двостороннім ексудативним гайморитом I

– 16%, з односторонній – 20%. Двостороннє поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух виявлено у 4% обстежених, одностороннє – у 7%. Жодного випадку ізольованого фронтиту в опрацьованій вибірці не виявлено.
Висновки. За даними рентгенографічного обстеження запальні процеси у верхньощелепних пазухах спо-
стерігаються у 6 разів частіше, ніж у лобових. Ізольовані ураження верхньощелепних пазух виявлено у 5 разів частіше, ніж у поєднанні ураження верхньощелепної та лобової пазух.
Ключові слова: верхньощелепні пазухи, лобові пазухи, гайморит, фронтит, рентгенографія. 

 Практика показує, що болі лицевої ділянки голови сприймаються пацієнтами і лікарями, як прояв 
риносинуситу. Неможливість віддиференціювати риногенний від нериногенного болю голови  призводить до 
гіпердіагностики риносинуситу, а те, у свою чергу, до неадекватного лікування.
Метою нашого дослідження стало опрацювання клінічного випадку пацієнта з кластерними болями голо-
ви на тлі рецидивуючого риносинуситу.
Описано клінічний випадок пацієнта Х, 38 років, який звернувся із скаргами на приступоподібні, інтенсивні 
болі пекучого характеру у лобній ділянці голови зліва, що виникали вночі та супроводжувалися відчуттям за-
кладеності, лоскотання і свербіжу в носі та незначною кількістю слизових виділень. Болі тривали до 2-3 годин, їх інтенсивність не зменшувалася після прийому нестероїдних протизапальних препаратів. Також пацієнт відмічав одноразову блювоту на фоні болю, після чого остання дещо зменшилася і залишилося відчуття ниття (синяка) у ділянці брови зліва.
Проведено аналіз анамнезу, результати об’єктивного обстеження та комп’ютерної томографії порожнини  
носа і приносових пазух. З’ясовано  структурні та морфометричні особливості лобових, верхньощелепних, та 
клиноподібної пазух і комірок решітчастого лабіринту, проведено аналіз виявлених змін. Для корекції симп-
томатичного лікування призначено консультацію ненвропатолога. На підставі результатів огляду  пацієнту 
доповнено діагноз та відкориговано лікування. Після відкоректованого лікування, пацієнт відмітив зниження 
інтенсивності лицевого болю. Беручи до уваги полігамність симптомів риносинуситу, серед яких є і біль у лицевій ділянці  голови, інколи  важко віддифенціювати причину останнього. Тому пацієнтам із риносинуситами, у яких характер болю не є типовим, не відповідає важкості запалення слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух та не піддається лікуванню,  необхідна консультації суміжних спеціалістів для визначення подальшої тактики лікування. 
Ключові слова: риносинусит, лобна пазуха, верхньощелепна пазуха, кластерний біль голови, носова перегородка.