616.381-07-072.1

Резюме.  Актуальність. Лапароскопічні операції стають пріоритетними у хірургії захворювань органів
черевної порожнини, маючи низку переваг перед відкритими втручаннями. Тривалий т с релапаротомія
була і залишається основним способом усунення післяопераційних ускладнень. Роль і ефективність рела-
пароскопії у ліквідації ускладнень залишаються не вивченими. Мета: з’ясувати ефективність і доціль­
ність використання релапароскопії для усунення ускладнень після лапароскопічних операцій. Матеріали
та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування оперованих лапароскопічно, з
них у плановому порядку — 943 (48,8 %), ургентно —  988 (51,2 %). Більшість оперованих у плановому
порядку — 55і (58,4% ) — становили хворі із хронічним калькульозним холециститом. Чотирипортовий
спосіб застосовано у 547випадках, одштортовий — у 4(0,7% ). У невідкладному порядку виконано 421
лапароскопічну холецистектомію при явищах блокованого жовчного міхура, місцевого або дифузного пе­
ритоніту. Лапаростпічну тендектомію виконано 445 хворим. Явища гострої спадкової непрохідності
тонкої кишки усунуто лапароскопічно у 122 пацієнтів, із них обтураційної — 83, странгуляційної — 39.
Адгезіолізис у хворих зі спотовою хворобою застосовано у 122 пацієнтів. Лапароскопічні герніотомії, ало-
гертоттстшси виконано 39 пацієнтам, із них пахових — 21, пупкових — 13, післяопераційних— 5. Рукавні
резекції застосовано 10 особам із  морбідним ожирінням. У 126 випадках основною метою лагшроскотчної
операції були: оцінка поширеності злоякісного пухлинного процесу, біопсія метастазів, лімфатичних вузлів
для патвморфолтічтго дослідження. Результати, Післяопераційні ускладнення розвинулися у 53(2,7 Щ
оперованих лапароскопічно, з них після планових втручань — 0,8 %, невідкладних — 1,9 %: внутрішня
кровотеча — 16 (0,8-% ), жовчетеча у черевну порожнину — ІЗ (0,6 %), рання, спадкова непрохідність
тонкої кишки — II (0,5 %), абсцес/перитоніт —  13(0,6 ). Релапаротомії виконано 7 хворим (0,3 %),
із них після планових втручань 4(0,2% ) і 3 ургентні (0, /  %), здебільшого при нестабільній гемодинаміці
та септичному стані. Летальних випадків у цій групі не було. Релапароаатію для діагностики й усунен­
ня післяопераційних ускладнень застосовано у 28 (1,4 %) випадках, із них після планових втручань —  10
(0,5 %), ургентних —  18 (0,9 %), без летальності. Конверсію вимушено застосовано після релапароскопії
16 пацієнтам (57,1 %), здебільшого через труднощі у верифікації життєздатності кишки та зупинки
кровотечі. Померли після операції двоє хворих (12,5 %) від поліорганноїнедостатності, сепсису, тромбо-
емболіїлегеневої артерії. Висновки. І. Релапароскопія є ефективним способом діагностики та ліквідації
ускладнень в оперованих лапароскопічно. 2. Релапароскопію доцільно використовувати лише за умови
гемодинамічної стабільності пацієнта. 3. Релапароскопія з конверсією призводить до найгірших резуль­
татів у хворих із післяопераційними ускладненнями.
Ключові слова:  лапароскопічно хірургія; післяопераційні ускладнення; релапароскопія

 UDC: 616-089.844.168.1-06:616.211-00724

Background, Pollybeak deformity is the most common delayed complication o f rhinoplasty. The pre­
vention practicehave not been fully determined. The purpose was to analyze and evaluate the results o f using
different variants ofsurgical approaches and modified methods of preservation rhinoplasty and their importance in
preventing the development o f pollybeak deformity. Materials and methods. The study included 154 patients with
similar aesthetic nasal deformities. They were divided into 3 groups, depending on the techniques and methods of
rhinoplasty applied. In group l (68 patients), the cartilaginous skeleton of the nasal Up was isolated supraperiehon-
drially, then, crossing the Pitanguy’s ligament and the scroll ligament complex, the dorsum o f the nose was isolated supraperichondrially in the cartilaginous part, and subperiosteally in the bone part. In group 2 (27patients), the cartilaginous skeleton of the tip of the nose was isolated subperichondrially and, without crossing the Pitanguy’s ligament, scission o f this ligament was performed vertically. In this type of access, the scroll ligament complex was no damaged. The dorsum of the nose was excised subperichondrially and subperiosteally. In group 3 (59 patients), soft tissue separation was performed under the perichondrium and under the periosteum. A suture was placed between the anterior septal angle and the Pitanguy’s ligament in the supratip region. Results. Pollybeak deformity ingroups /, 2, and 3 occurred in 14(20.6 %), 3(11.1 %), and 2(3.4 %) cases, respectively. 11 (16.2 %), 3(11.1 %), and 2 (3.4 %) patients developed a mild degree., respectively. Moderatand severe cases were detected only in group Jo f the study: in  2 (2.9 %)  and 1(1.5%) patients, respectively. The rhinoplasty method used ingroup 3 allowed to significantly (p < 0.05) reduce the overallfrequency of mild pollybeak deformity compared to group l. Conclusions.
Preventing the development of pollybeak deformity involves the application of modified techniques.
Keywords: preserving rhinoplasty; complications; pollybeak deformity; prevention

Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо–щічними клаптями.
Матеріали і методи. Протягом 2020 – 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики.
Результати. Використовуючи носо–щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо
носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо–губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.
Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо–щічним клаптем є операцією вибору.
Ключові слова: ніс; кусані рани; дефект; пластика; носо–щічний аутотрансплантат.

Мета. Оцінити ефективність нутритивної підтримки у хворих із гострим панкреатитом із визначенням її змісту' та вдосконаленням методик реалізації.
Матеріали і методи. Для вивчення результатів застосування методик нузритивної підтримки при гострому панк­реатиті у дослідження залучено 82 хворих, серед яких виокремлено дві групи: основну - 58 хворих, у комплексі ліку­вання котрих реалізовувались ці методики у д о - та післяопераційному періодах, і порівняльну - 24 хворих, яких лікували без застосування методик нутритивної підтримки.  Для  (проведенім нузритивної підтримки встановлювали зонду початковий відділ тонкої кишки фіброгастродуоденоскопічно (п=25), при її субоиераційній назогастроінтсстинальній інкубації (п=12) та при формуванні єюностоми за Вїщсясм (п=21).
Результати. Застосували харчові суміші в поєднанні з иробіотиками та середникам и-корєкторзми метаболізму
за оригінальними способами. Позитивний результат проявлявся нормалізацією лейкоцитозу та рівня білків плаз­ми крові, відновленням моторно-евакуаційної функціїта нівелюванням мікроструктурних змін слизової оболонки тонкої кишки, а також більш швидким процесом «очищення* гнійно-некротичного осередку' в черевній порожнині.
Висновки. Нутритивна підтримка є ефективним компонентом комплексного хірургічного лікування хворих із го­стрим панкреатитом.
Ключові слова: гострий панкреатит, череззондова нутритивна підтримка; ентеральна недостатність.

616.37-002.1-089.87:617-089.6

The surgical treatment of acute pancreatitis, particularly the choice of operative technique, is becoming increasingly relevant.

Objective — to develop a surgical approach for treating patients with acute complicated pancreatitis by determining the effectiveness of minimally invasive and traditional operative techniques, both independently and in combination.

Materials and methods. Surgical treatment was performed on 170 patients with acute complicated pancreatitis. In the main group (Group M) — 109 patients were predominantly treated with minimally invasive techniques (MITs), while in the comparative group (Group C) — 61 patients underwent standard operations. The age of hospitalized patients ranged from 22 to 74 years, including 36 women (33%) and 73 men (67%).

Results. MITs were performed as «final» in 62 cases (69%), «staged» in 16 cases (18%), and «stabilizing» in 12 cases (13%). The number of combined interventions was higher in Group M — 26% versus 12% in Group C (p=0.04), while standard operations dominated in Group C — 67% compared to 17% in Group M (p <0.0001). Primary laparotomy was performed in 41 patients (67%) in Group C and 19 patients (17%) in Group M (p <0.0001). The volume of standard operations in Group M mainly consisted of necrosectomy and the Beger procedure, including closed drainage — 26 cases (55%) and 15 cases (31%), respectively. Necrosectomy with subsequent staged debridement for general purulent‑necrotic lesions did not differ statistically between the groups — 11 cases (23%) and 13 cases (26%) (p >0.05).

Conclusions. The developed approach to the surgical treatment of acute complicated pancreatitis with the independent and combined use of MITs and standard operations demonstrated a tendency to reduce the frequency of postoperative complications and postoperative mortality rates — from 13.1% to 8.3% and from 14.8% to 9.2%, respectively.