616-001.37:616.211:617.577]-089.844

Мета роботи: оцінити доцільність, оптимальні терміни та тип симультанного пластичного закриття післяопікових дефектів носа та інших частин тіла.
Матеріали і методи. У Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи за період з 2018 р. до 2021 р. госпіталізовано 3-х постраждалих із хімічними опіками носа - 2-х чоловіків та одну жінку. Вік пацієнтів був (23±39) року. Всі опіки спричинила сірчана кислота у побутових умовах. Лише одна постраждала 23-х років мала мультифокальний хімічний опік носа, нижньої губи та 3-го пальця лівої кисті.
Результати. При огляді дефектів покривів нижньої губи і ділянки проксимального міжфалангового суглоба, з'ясували, що вони були незначними за розмірами та могли загоїтись вторинним натягом без істотних розладів функції. Натомість опіки кінчика і крила носа та ділянки дистального міжфалангового суглоба потребували застосування пластичного закриття клаптями для отримання як най­кращого естетичного та функціонального результатів. Закриття названих дефектів виконали симультанно, тобто за допомогою опе­
раційного методу під ендотрахеальним наркозом. Операція тривала 1 год 20 хв. Після висічення некротичного струпа з носа викона­ли французьку пластику дефекту клаптем, який взяли уздовж носо-губної складки. Дефект пальця закрили повношаровим клаптем шкіри на ніжці з лівої пахвинної ділянки. Для попередження випадкового відсепарування шкірного клаптя, ТІ і Ш пальці окремими вузловими швами зафіксували до шкіри. Післяопераційних ускладнень не було. Живильні пересаджені клапті шкіри (містки) пере­січено через місяць після операції. Естетичний результат був хорошим через 2 та 6 місяців після операції.
Висновки. Симультанні пластичні операції мають перевагу над етапними при наявності відповідних умов. Опіки кислотою при­зводять до появи щільного коагуляційного некрозу. Пластичні операції закриття дефектів необхідно виконувати перед появою нагноєння тканин під струпом.
Ключові слова: ніс; опік; кислота; дефект; симультанна реконструкція.

616.288.7-001-089.843 

Анотація.  Мета: з'ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього вуха.  Об'єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006-2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовніш­нього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — б (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання трав­ми до госпіталізації знаходився в межах 1-23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1-3 год — 12 (22,2%), 3-12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%).  Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1 %), 2-4 год — 15 (27,8%), 5-8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів.  Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв'язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова:  травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.

УДК 616.288.6/.7-001-089.844

Резюме. Реконструктивна пластика зовнішнього вуха належить до складних пластичних операцій, яка дає можливість відновити відсутнє зовнішнє вухо або його окремі частини, втрачені при травмі. Метою статті є визначити диференційовані показання до хірургічної реконструкції вушної раковини з частковими посттравматичними дефектами. В основу роботи покладено аналіз результатів реконструктивних операцій 26 пацієнтів із частковими дефектами зовнішнього вуха. У дослідження внесено пацієнтів лише з дефектами вушної мушлі через отримані механічні пошкодження. Перед операцією ретельно аналізували дефект зовнішнього вуха - розміри, співвідношення його із завитком, протизавитком, мушлею та долькою. Особливу увагу звертали на стан навколишніх тканин (забруд­нення, життєздатність тканин). У 14 пацієнтів (53,8 %) був великий периферичний дефект верхньої третини вуш­ної раковини, у 8 осіб (30,8 %) - дефект, що залучав середню третину вуха, у 4 хворих (15,4 %) - нижню третину вуха. Всі пошкодження були однобічні. Основні контури вушної мушлі у більшості постраждалих були збережені - обриси завитка, протизавитка, вушна ямка. Щоб усунути дефект верхньої та середньої третин вуха, для 23 постраждалих використали позавушний клапоть на 1 етапі. Другий виконували через 5-8 тижнів - відсікали його від ложа. У 12 випадках ми використали двоетапну отопластику за І. ОіґґспЬасЬ із застосуванням автохряща. Відновлення дефекту нижнього відділу вушної раковини вважаємо найскладнішим у визначенні хірургічної тактики. Спочатку ми поетапно відновлювали м’які тканини з навколишніх частин. Через 5 місяців імплантували протез. Отже, відновлення часткових післятравматичних дефектів вушної раковини є складним і для досягнення задовільного результату хірургічної операції необхідні ретельний передопераційний аналіз, складання індивідуалізованого диференційованого плану проведення реконструктивної операції залежно від локалізації де­фекту, його розмірів та стану навколишніх тканин, щадне оперування.
Ключові слова: зовнішнє вухо, травма, частковий дефект, реконструкція.

УДК 616.211-001-089.844-053

Анотація.  Мета - дослідити вікові особливості травми носа. Ніс, що випинається за контур обличчя, часто стає фокусом травматичних уражень. Лікування останніх є складним і потребує великого досвіду в отоларингології, щелепнолицевій і, особливо, у пластичній хірургії. За період 6 років на лікуванні перебували 72 постраждалі із травмами носа. Причинами травми були: укус собаки - 6 (8,3%) випадків, укус кота - 2 (2,8%) випадки, укус людини -  1 (1,4%) випадок, удар гострим предметом (ніж, скло) - 38 (52,8%) випадків, удар тупим предметом (дошка, палиця, арматура) - 25(34,7%) випадків. Реконструктивні операції для закриття дефектів носа виконано в першу добу перебування у клініці 61 (84,7%) постраждалому. Хірургічні втручання іншим 11 (15,3%) пацієнтам відтермінували на 4-5 днів у зв>язку з ознаками запалення до їхнього усунення. При великих, за розміром, дефектах носа використовували ротаційний клапоть із чола (індійська методика), крил і кінчика носа - зі щоки (французька методика), верхньої третини спинки носа - методику Barrow (з висіченням двох надбрівних трикутників). Дефекти хрящів крил та кінчика носа були показанням до застосування композитних (шкірно-хрящових) клаптів (з чаші вушної раковини). Післяопераційні ускладнення виникли в 7 (9,7%) пацієнтів: розходження швів - у 4 (5,6%), серома - у 2 (2,7%), нагноєння рани - в 1 (1,4%). Тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі - від 1 до 8 діб (середній ліжкодень - 3,2). Після виписування пацієнти продовжили лікування в амбулаторних умовах за місцем проживання. Травма носа -  складна проблема отоларингології, щелепно-лицевої і, особливо, пластичної хірургії. Характерним для постраждалих дитячого віку є тривалий психоемоційний стрес, однак лікування проходить без ускладнень і має хороший естетичний результат. Найбільш комплаєнтними для лікування є дорослі пацієнти: результат - добрий, можливі незначні ускладнення. Післяопераційні ускладнення виникають найчастіше в осіб похилого
і старечого віку, що пов’язано з інволюційними процесами в шкірі, зокрема в її кровопостачанні.
Ключові слова:  ніс, травма, вік, особливості.

УДК: 616.211-089.844

РЕЗЮМЕ. Історія реконструкції носа сягає давніх часів і залишається фундаментальною проблемою сьогодні.
Дія травматичних факторів на зовнішній ніс може призводити до виникнення деформацій і дефектів його тканин.
Дефектами тканин носа прийнято вважати відсутність його тканин або частин унаслідок травми або захворювання.
Закриття дефектів кінчика носа є складним завданням пластичної хірургії.
Мета - вивчити ефективність індійської техніки лобного клаптя у закритті дефектів кінчика носа.
Матеріал і методи. Ретроспективному аналізу піддано результати 4 випадків реконструкції носа за допомо­
гою техніки лобного клаптя (індійський метод) у Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресова­них імені Юрія Липи в період з 2003 до 2022 року включно. Двох пацієнтів госпіталізовано ургентно з травматич­ними дефектами кінчика носа (ножове поранення, укус людини). Планово поміщено в клініку 2 особи з дефекта­ми після висічення базальноклітинного раку та великої ринофіми. Всі пацієнти були оперовані під ендотрахеальним наркозом. Постраждалим з посттравматичними дефектами хірургічне втручання виконано в день госпіталіза­ції, решті - на 3-4 день перебування в стаціонарі. Дефекти носа інспектували на предмет сторонніх тіл, згустків крові, що визначало необхідність освіження рани перед трансплантацією. В процесі підготовки дефекту кінчика носа до трансплантації старанно промивали його стерильним фізіологічним розчином та виконували зупинку ка­пілярної кровотечі діатермокоагуляцією. Забір шкірного клаптя з чола виконували після ретельної оцінки його розмірів та форми для трансплантації щоб запобігти натягу тканин. Краї донорської рани чола мобілізовували гострим шляхом для їх зближення та безнатягового накладання вузлових швів Ргоіепе 3.0. Місток із донорською ділянкою пересікали через 3-4 тижні після операції.
Результати. У всіх випадках вдалось домогтися доброго естетичного вигляду зони дефекту і донорської зони
з відсутністю ускладнень. Усі пацієнти оцінили результат лікування як добрий.
Висновки. Закриття дефектів кінчика носа - складне.завдання пластичної хірургії. Індійська техніка з вико­
ристанням лобного клаптя у закритті дефектів кінчика носа є ефективною в отриманні хорошого естетичного
результату операції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: дефект кінчика носа; індійська пластика.