Purpose: The goal of the study was an assessment of the diagnostic performance of diffusion-weighted images (DWI)
and apparent diffusion coefficient (ADC) of magnetic resonance imaging (MRI) in distinguishing local recurrence (LR)
of renal cell carcinoma (RCC) from benign conditions after partial nephrectomy.
Material and methods: Thirty-nine patients after partial nephrectomy for solid RCC were enrolled in the study. Patients
were followed up using MRI, which included DWI sequence (b = 800 s/mm2). All patients with MRI features of LR were included in the main group (n = 14) and patients without such features – into the group of comparison (n = 25).
Apparent diffusion coefficient (ADC) values of suspicious lesions were recorded. In all patients with signs of locally recurrent RCC, surgical treatment was performed followed by pathologic analysis.
Results: The mean ADC values of recurrent RCC demonstrated significantly higher numbers compared to benign fibrous tissues and were 1.64 ± 0.15 × 10-3 mm2/s vs. 1.02 ± 0.26 × 10-3 mm2/s (p < 0.001). The mean ADC values of RCCs’ LR and benign post-op changes in renal scar substantially differed from mean ADC values of healthy kidneys’ parenchyma; the latter was 2.58 ± 0.05 × 10-3 mm2/s (p < 0.001). In ROC analysis, the use of ADC with a threshold value of 1.28 × 10-3 mm2/s allowed us to differentiate local recurrence of RCC from benign postoperative changes with 100% sensitivity, 80% specificity, and accuracy: AUC = 0.980 (p < 0.001).
Conclusions: The apparent diffusion coefficient of DWI of MRI can be used as a potential imaging marker for the diagnosis of local recurrence of RCC.

УДК 616.314.1/.2-007.1-053.2-089.23-06:616.314.13]-084

При лікуванні ЗЩА незнімною ортодонтичною апаратурою порушується звичний гігієнічний статус порожнини рота пацієнта, особливо в перші тижні лікування, змінюється співвідношення компонентів мікрофлори порожнини рота, а елементи апаратури стають джерелом акумуляції зубних відкладень з появою нових нетипових ділянок ретенційної адгезії зубного нальоту, тривале збереження якого сприяє підвищенню рН нальоту, що призводить до демінералізації емалі. У більшості випадків ортодонтичне лікування проводиться без врахування рівня резистентності емалі, карієсогенної ситуації в порожнині рота пацієнта, мікробних аспектів ротової порожнини та агресивності зубного нальоту, особливостей гігієни порожнини рота та психологічних характеристик пацієнта. Тому для дітей із ЗЩА під час ортодонтичного лікування необхідно забезпечити оптимальні умови для формування емалі, резистентної до каріозного процесу, впроваджуючи обґрунтований комплекс диференційованих профілактичних заходів.

Метою нашого дослідження – розпрацювання та клінічна оцінка комплексу профілактичних заходів для підвищення резистентності емалі у дітей із ЗЩА при лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою. 
Методи дослідження. Ефективність запропонованого комплексу заходів нами було проаналізовано у 53 дітей 12-15-річного віку, які знаходились на лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою з різними рівнями резистентності. Діти були поділені на дві групи: основну та контрольну. До основної групи ввійшло 27 дітей із ЗЩА (15 дітей з карієсрезистентною емаллю, 12 – з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю); контрольну групу склали 26 дітей із ЗЩА (12 дітей з карієсрезистентною емаллю, 14 – з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю). Оцінка ефективності профілактичних заходів проводиться на основі аналізу показників стану твердих тканин зубів (інтенсивності карієсу постійних зубів за індексами КПВ та ICDASII1-2, значеннями ТЕР.

Наукова новизна. У даному дослідженні було виявлено, що через 24 місяці спостереження після застосування запропонованого профілактичного комплексу приріст інтенсивності карієсу постійних зубів в основній групі дітей із ЗЩА та карієсрезистентною емаллю був на 56,99 % нижчий, у групі дітей з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю – на 62,01 % нижчий у порівнянні із дітьми контрольної групи. Встановлено, що у дітей з карієсрезистентною емаллю та ЗЩА редукція приросту інтенсивності карієсу за 12 місяців становила 64,07 %, а через 24 місяці – 64,59 %, у дітей з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю – 55,38 % та 62,01 %. Проведення профілактичних заходів відповідно  до запропонованої схеми дозволило підвищити резистентність емалі, що проявилось зниженням значення ТЕР, у дітей основної групи з емаллю, резистентною до карієсу, через 24 місяці – на 6,10 %, натомість у дітей контрольної групи визначено зростання значень ТЕР на 40,38 %. У дітей основної групи з умовнорезистентною та карієссприйнятливою емаллю через 24 місяці значення ТЕР знизилось на 28,00 %, тоді як у дітей контрольної групи – зросло на 51,59 %.

Висновки. Запропонований комплекс підвищення резистентності емалі з метою профілактики карієсу постійних зубів у дітей, які знаходяться на лікуванні незнімною ортодонтичною апаратурою, підвищує резистентність емалі, а отже може бути рекомендована до впровадження серед пацієнтів даної групи, особливо серед дітей 12-15 років. Індивідуальний підхід до призначення засобів екзогенної профілактики дозволить підвищити рівень резистентності емалі у дітей під час ортодонтичного лікування незнімною апаратурою, тим самим досягнути високу протикаріозну ефективність комплексу. 
Ключові слова: діти, зубощелепні аномалії, резистентність емалі, профілактика.

Purpose: Prostate cancer (PCa) is the second most common cancer in men. The urge to guide treatment tactics based on personal clinical risk factors has evolved in the era of human genome sequencing. To date, personalized approaches to managing PCa patients have not yet been developed. Radiogenomics is a relatively new term, used to refer to the study of genetic variation associated with imaging features of the tumour in order to improve the prognostication of the disease course.
Material and methods: The study is a review of recent knowledge regarding potential clinical applications of radiogenomics in personalized treatment of PCa.
Results: Recent investigations have proven that by combining data on individual genetic tumour features, and radiomic profiling (radiologic-molecular correlation), with traditional staging procedures in order to personalize treatment of PCa, an improved prognostication of PCa course can be performed, and overtreatment of indolent cancer can be avoided. It was found that a combination of multiparametric MRI and gene expression data allowed the detection of radiomic features of PCa, which correlated with a number of gene signatures associated with adverse outcomes.
It was revealed that several molecular markers may drive tumour upstaging, allowed the distinction between the PCa
stages, and correlated with aggressiveness-related radiomic features.
Conclusions: The radiogenomics of PCa is not a comprehensively investigated area of oncourology. The combination
of genomics and radiomics as integrative parts of precision medicine in the future has the potential to become the
foundation for a personalized approach to the management of PCa.

In spite of significant advances in diagnosis of prostate cancer (PCa), the detection and differential diagnosis of metastatic lymph node involvement remains an important clinical dilemma in a large number of cases. Contrast-enhanced abdominal computed tomography and magnetic resonance imaging (MRI), in part when using T1-weighed images (T1-WI and T2-WI), allow evaluating indirectly the presence of invasion in regional lymph nodes by assessing their diameter and morphology. Nonetheless, these techniques do not appear to be sufficiently sensitive for direct identification of lymph nodes with metastatic lesions. Aim: To study the significance of the apparent diffusion coefficient (ADC) of diffusion-weighted MRI in detection of metastatic lymph node involvement in PCa patients. Materials and Methods: The study involved 35 patients with histologically verified PCa. Based on multiparametric prostatic MRI findings and pathomorphological reports, we have performed ADC measurements for pelvic lymph nodes either with (n = 15, mean size 1.78 ± 0.59 cm) or without metastases (n = 20, mean size: 0.94 ± 0.06 cm) in PCa patients who underwent radical prostatectomy with lymph node dissection. Results: No significant differences
were observed when comparing mean sizes of N+ and N– pelvic lymph nodes. At the same time, when comparing mean ADC values for N+ and N– pelvic lymph nodes, we observed a statistically significant difference: 0.74 ± 0.09 · 10-3 mm2/s in metastatic lymph node vs 1.05 ± 0.23 · 10-3 mm2/s in lymph nodes without metastatic involvement (p < 0.001). Conclusion: The use of ADC for diffusion-weighted MRI may provide valuable information for detection of metastatic lymph node involvement in patients with PCa.

The work describes a case of rare neonatal systemic juvenile xanthogranuloma with an initial damage of the scalp, limbs, back and abdomen, multiple damages of the parenchyma of both lungs, spleen and liver with the development of a severe form of congenital cholestatic hepatitis. The diagnosis was established on the basis of histopathological and immunohistochemical examination of the skin nodules. The child on the background of therapy under the Langerhans cell histiocytosis III program achieved a partial response, which was manifested by a reduction of granulomatous formations on the skin, elimination of liver failure, but retained hepatosplenomegaly, specific lesions of the lung parenchyma, liver, and left kidney.
Against the background of cytostatic therapy, the patient developed secondary pancytopenia, perianal ulcerative-necrotic dermatitis with lesions on buttocks, stomatitis, protein-energy deficiency, acute liver failure. coagulopathy, disseminated intravascular coagulation syndrome, acute renal failure, respiratory failure of III degree, cardiovascular insufficiency of III degree, pulmonary edema, cerebral edema, cerebral coma of II–III degree, enterocolitis, intestinal paresis. Despite multicomponent intensive care, the child’s condition progressively deteriorated, and the patient died. The aspects of differential diagnosis of neonatal systemic juvenile xanthogranuloma are discussed.