This article presents the results of an original study conducted on a cohort of pediatric patients with multiple sclerosis (MS), with radiological biomarkers of the disease assessed. In addition to conventional magnetic resonance imaging (MRI) sequences, brain structure volumetry was performed using advanced MRI techniques. Brain MRI remains the primary imaging modality for MS. The examination includes standard MRI sequences—T1-weighted, T2-weighted, and post-contrast T1-weighted images—which are essential for diagnostic confirmation of MS in accordance with the 2017 revision of the McDonald criteria. Furthermore, MRI is the leading method for identifying MS exacerbations through post-contrast T1-weighted imaging, allowing clinicians to monitor disease progression. With the advancement of imaging technologies, more comprehensive diagnostic opportunities
have emerged, particularly in the context of MS, through the use of advanced modalities such as volumetric analysis of brain structures. The present study demonstrated a statistically significant reduction in thalamic volumes and increased hippocampal volumes in children with MS compared to the control group. Currently, there is no consensus regarding the routine application of advanced MRI methods for MS diagnosis and monitoring, particularly in pediatric populations. However, we believe that such techniques have the potential not only
to improve and expedite MS diagnostics but also to contribute to the prediction of disease trajectory.
Early and timely radiological assessment may enhance MS management and significantly improve the quality of life for both pediatric and adult patients.
Keywords: multiple sclerosis, children, neuroimaging, brain volumetry.

UDC 616.832-004.2-07:577.164.11:577.161.3

Introduction. Multiple sclerosis (MS) is a chronic autoimmune disease of the central nervous system
characterized by demyelination and neurodegeneration. Emerging evidence suggests a potential role
of folate metabolism, vitamin D status, and MTHFR gene polymorphisms in MS pathogenesis and
progression. In populations without food fortification, such as Ukraine, these factors may be particularly
relevant, highlighting the need to study their interrelationships with clinical disease features.
Aim. To investigate the relationship between folate metabolism markers (homocysteine, folic acid, and
vitamin B12), vitamin D levels, MTHFR gene variants, and the clinical characteristics of disease progression
in patients with MS.
Materials and methods. This study assessed biochemical markers of folate metabolism (homocysteine,
folic acid, vitamin B₁₂), vitamin D levels, and the MTHFR rs1801133 genotype in 113 MS patients, with
in-depth biochemical analysis conducted in a randomly selected subgroup of 36 patients. Clinical and
demographic data were collected, and statistical analyses were performed to evaluate correlations
between biochemical, genetic, and clinical parameters.
Results. Patients demonstrated elevated median homocysteine levels and suboptimal concentrations of
folic acid, vitamin B₁₂, and vitamin D. Significant inverse correlations were observed between homocysteine
and folic acid levels, as well as between vitamin D levels and EDSS scores. Smokers had significantly lower
vitamin B₁₂ levels. Although the difference was not statistically significant, patients with the TT genotype
of MTHFR rs1801133 showed a trend toward lower folic acid levels. Homocysteine levels were highest in
patients with secondary progressive MS, indicating a possible link to disease progression.
Conclusions. Findings highlight the potential contribution of disrupted folate metabolism and vitamin D
deficiency to MS pathogenesis, particularly in populations lacking food fortification. These results
underscore the need for further research into vitamin-based interventions as possible strategies for
modifying disease course.
Keywords: folate metabolism, homocysteine, methylenetetrahydrofolate reductase, multiple
sclerosis, neurodegeneration, vitamin B₁₂, vitamin D

УДК 616.857-008.6-036.86

Ще кілька десятиліть тому можливості фармакологічного лікування мігрені були вкрай обмеженими, що знижувало ефективність контролю симптомів у більшості пацієнтів. Проте останні роки
ознаменувалися суттєвим прогресом у розумінні патофізіології мігрені та розвитку нових терапевтичних
підходів. Враховуючи появу нових препаратів, багаторічне накопичення досвіду використання інших препаратів, важливо зрозуміти, яке місце займають триптани в сучасному абортивному лікуванні мігрені.
Мета статті: проаналізувати роль триптанів у сучасному абортивному лікуванні мігрені. Ця стаття
підготовлена у форматі наративного огляду. Пошук літератури проводився у базах даних PubMed,
Scopus та Web of Science. До аналізу були включені статті, опубліковані в період з 2015 до 2025 року.
Перевага надавалася клінічним настановам, систематичним оглядам, метааналізам, рандомізованим
контрольованим дослідженням та великим обсерваційним роботам. Огляд літератури та обговорення.
Одним з ключових кроків у лікуванні мігрені, який є необхідним для кожного пацієнта — підбір якісного
абортивного лікування. Виділяють 2 основних підходи до абортивного лікування мігрені — стратифікований підхід та поетапний підхід. В умовах спеціалізованої допомоги доцільніше застосовувати
стратифікований підхід, при якому вибір терапії залежить від тяжкості нападу та індивідуальних
потреб і особливостей пацієнта. На сьогодні порівняння між препаратами для абортивного лікування
мігрені значною мірою базується на систематичних оглядах та мережевих метааналізах. Під час аналізу
таких робіт бачимо, що є багато активних препаратів, які демонструють свою ефективність порівняно
з плацебо для досягнення знеболювання через 2 години. Найефективнішими серед них є триптани. При
цьому найвищу ефективність серед триптанів продемонстрував елетриптан. Нові препарати, як-от
ласмідитан, рімегепант і уброгепант, демонструють нижчу ефективність порівняно з триптанами. Але
при цьому у пацієнтів, які недостатньо реагують на триптани, вони можуть бути ефективними. Проте слід враховувати також побічні ефекти і профіль безпеки препаратів. Тут гепанти і НПЗП мають перевагу над триптанами і дитанами. Для досягнення оптимального ефекту від прийому триптанів і мінімізації побічних ефектів важливо дотримуватися правил їх прийому. Також потрібно враховувати ціну препаратів та її співвідношення з ефективністю. Є суттєва різниця в ціні між новими препаратами та триптанами в європейських країнах та в США. Висновки. Останніми роками з’явилися нові препарати для абортивного лікування мігрені, що розширює можливості більш персоніфікованого підходу до лікування. Триптани залишаються найефективнішими ліками для зняття та полегшення нападів мігрені. Водночас гепанти стають новою можливістю для пацієнтів, які не реагують на триптани або погано толерують їх побічні ефекти. При персоніфікованому підході до вибору абортивної терапії також слід враховувати значно нижчу ціну триптанів порівняно з новими препаратами.
Ключові слова: мігрень; лікування; триптани; біль

УДК: 616.36-008.9:612.015.1:616.711/.714-001.3]-092.9

Мета роботи – визначити особливості ензимної та глутатіонової ланок антоксидантного захисту печінки щурів різноговіку за умов експериментальної краніоскелетної травми.
Матеріали і методи. У щурів трьох вікових груп (статевонезрілі, статевозрілі, старі) в умовах тіопентал-натрієвогонаркозу моделювали краніоскелетну травму (КСТ). Щурів виводили з експерименту в умовах наркозу через 3 і 7 діб посттравматичного періоду. В екстракті гомогенату печінки визначали супероксиддисмутазну та каталазну активність, глутатіонпероксидазну (ГП) і глутатіонредуктазу (ГР) активність, вміст відновленого глутатіону.
Результати. Встановлено, що незалежно від віку під впливом КСТ через 3 і 7 діб посттравматичного періоду в печінці піддослідних щурів істотно знижуються показники ензимної та глутатіонової ланок антиоксидантного захисту, що вивчали. Виявили, що показники старих щурів істотно знижені: через 7 діб каталазна активність менша на 30,8 % порівняно зі статевонезрілими, на 27,0 % – порівняно зі статевозрілими тваринами; ГП-активність – на 31,6 % щодо показників статевонезрілих, на 23,5 % – щодо статевозрілих щурів; ГР-активність – на 22,0 % порівняно зі статевозрілими тваринами.
Результати, що одержали, підтверджують системний прооксидантний вплив модельованої травми на органи, віддалені від місця безпосереднього травмування, а також на зниження антиоксидантної здатності печінки щурів зі збільшеннямтвіку.
Висновки. Під впливом КСТ у піддослідних щурів незалежно від віку через 3 і 7 діб поступово знижується активність ензимної та глутатіонової ланок антиоксидантного захисту печінки. За умов моделювання КСТ антиоксидантна здатність печінки старих щурів є нижчою, ніж у статевозрілих і статевонезрілих щурів.

ABSTRACT
Aim: To determine the effect of cell therapy on the intensity of lipid peroxidation processes in the liver, kidneys and lungs of rats of different ages under conditions of experimental cranio-skeletal trauma (CST).
Materials and Methods: In the experiments, 129 white male Wistar line rats of different age groups were used: immature rats aged 100-120 days and weighing 90-110 g; mature rats aged 6-8 months and weighing 180-200 g; and old rats aged 19-23 months and weighing 300-320 g. In each age group, CST was modeled under thiopental sodium anesthesia. The control rats were only injected with thiopental sodium anesthesia. For the purpose of correction, cryopreserved neuroblast cells (NBC) from Wistar line rats were injected intravenously at a dose of 0,5 ml*106 cells in groups of injured rats of different age groups. Additionally, in separate groups, rat mesenchymal stem cells (MSC) were injected intraperitoneally at a dose of 0,25 ml*105 cells per rat. The animals were taken out of the experiments using anesthesia after 14 days by total heart bleeding. The content of thiobarbituric acid reagents was determined in 10 % extract of liver, kidney and lung homogenate.
Results: In 14 days after the CST was applied in rats of different age groups, a significantly higher content of TBA-active lipid peroxidation products was observed compared to control groups of rats of the corresponding age. Under conditions of NBC monotherapy in experimental groups of different aged rats, a decrease in the content of TBA-active lipid peroxidation products occurred in the liver, kidney and lungs, but the result was statistically significant only in the group of mature rats. The injection of a combination of NBC and MSC for the purpose of correction was accompanied by a significantly greater effect compared to rats without correction. After 14 days of post-traumatic period, the content of TBA-active lipid peroxidation products in the liver and kidneys of different aged rats significantly decreased. In these organs, as well as in the lungs of mature rats, the combination therapy showed a greater antioxidant effect compared to rats without correction and rats with NBC monotherapy. The obtained results shed light on the specificity of the systemic antioxidant effect of combined NBC and MSC cell therapy in rats of different age groups with CST, which should be taken into account in the development of cell transplantation strategies under conditions of severe combined trauma. 
Conclusions: Combined transplantation of NBC and MSC during acute period of CST among rats of different age groups is accompanied by a systemic antioxidant effect, which is manifested by a significant decrease in the content of TBA-active lipid peroxidation products in the liver, kidney and lungs, the degree of which is mostly marked among mature rats.
KEY WORDS: cranio-cerebral trauma, skeletal trauma, liver, kidney, lungs, oxidative stress, cell therapy