Aim: to investigate the factors of bacterial virulence of oral microbiotopes against the background of long-term experimental action of an opioid analgesic.
Materials and Methods:The study was performed on 72 white outbred rats, which were injected “Nalbuphine” with a gradual increase in dose for 12 weeks. The microbial composition and virulence factors of bacteria in the microbiotopes of the oral cavity were studied.
Results: At the end of the 4th week of opioid exposure, the appearance of hemolytic escherichia was noted. At the end of the 8th week the appearance of capsular bacteria Klebsiella was registered, as a virulence factor. The production of staphylococcal virulence factors – lecithinase, was noted. At the end of the 12th week of opioid use, the appearance of phycomycete fungi was noted, Gram-negative diplococci, Klebsiella, Hemolytic Escherichia coli and Pseudomonas aureginosa. These changes indicated the development of dysbiotic changes, as well as the gradual formation of foci of the inflammatory process in the oral cavity.
Conclusions: In the short-term stages of opioid exposure, changes in biocenoses were manifested in an increase in the contamination of certain types of microorganisms. In the long-term effects of the opioid, the activation of bacterial elements of the microbiocenosis was revealed, which were characterized by increased expression of virulence factors. At the later stages of opioid exposure, the predominance of gram-negative microflora and the activation of cytotoxic action against the background of suppressed activity of the body’s protective response were established.
KEY WORDS: experiment, oral cavity, microbiotopes, opioid, rats, microorganisms, virulence factors
УДК 616.36-003.826-06:616-056.5-008.6:616.89-008.46/.47
Актуальність. Оскільки відношення між початковою стадією стеатотичної хвороби печінки — стеатозом печінки та деменцією і когнітивною функцією (КФ) залишаються остаточно не встановленими, є потреба у вивченні такого поєднання.
Мета: оцінити КФ у пацієнтів з метаболічно-асоційованим стеатозом печінки (МАСП). Матеріали та методи. Обстежено 39 амбулаторних пацієнтів із хронічними формами ішемічної хвороби серця: 26 осіб становили основну групу із супутнім МАСП і 13 пацієнтів становили контрольну групу з інтактною печінкою. Усім проведено визначення КФ за шкалою Мini-Mental State Examination (MMSE).
Результати. Рівень КФ, визначений за шкалою MMSE, серед пацієнтів з МАСП був нижчим, ніж серед пацієнтів з інтактною печінкою (25,27 vs 28,22; р < 0,01). Легкі когнітивні розлади діагностували в 7,69 %, помірні — у 65,38 %, тяжкі — у 26,93 % пацієнтів з МАСП. Сумарно частота погіршення когнітивної функції (MMSE ≤ 27) серед пацієнтів з інтактною печінкою становила 33,33 %, тоді як за умови супутнього МАСП вона була вірогідно вищою (92,31 %) (р < 0,05). Висновки. КФ може бути важливим критерієм стану здоров’я та його змін, визначає перебіг хвороби, її визначення дозволяє оцінити активність синдрому ендогенної інтоксикації та стан серцево-судинної системи. Порушення когнітивних функцій має місце вже на стадії стеатозу печінки, що слід враховувати в клініці.
Ключові слова: стеатотична хвороба печінки; стеатоз печінки; когнітивні функції; когнітивні розлади
УДК 616.8-008.615:616-001]:616.8:355.11
Вступ. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є одним із найтяжчих станів для діагностики, оскільки на відміну від інших психосоматичних хвороб не визначено стабільне поєднання симптомів, що зумовлює доцільність вивчення клінічних проявів.
Мета. Оцінити прояви та поширеність симптомів ПТСР у поранених з мінно-вибуховими травмами та посттравматичними ампутаціями кінцівок.
Матеріал та методи. Діагностика ПТСР проведена відповідно уніфікованого клінічного протоколу. У дослідженні прийняли участь 22 військовослужбовців (чоловіки): 10 пацієнтів (середній вік – 34,90±2,60 р., час від травми – 3,96±0,98 міс.) у ранньому періоді травми та 12 пацієнтів (середній вік – 42,33±2,54 р., час від отримання травми – 6,83±2,05 міс.) з центру реабілітації. Результати опрацьовано статистично,
рівень достовірності р<0,05.
Результати. Пацієнти з мінно-вибуховими посттравматичними ампутаціями кінцівок найчастіше відмічали проблеми із засинанням або сном (68,2%), уникали згадок про травмівну подію (22,7%) та відмічали нервовість і дратівливість через звичайні подразники (22,7%). Пацієнти з ампутаціями кінцівок у гострому періоді мали більш виражені відчуття ізоляції та втрати здатності переживати прихильність до інших та більше дратувались через звичайні подразники, ніж у реабілітаційному періоді. За умов ампутації верхніх кінцівок частішими були відчуття відсторонення і ізоляції та проблеми зі сном, ніж за умов ампутації нижньої кінцівки.
Висновки. Серед проявів ПТСР у ранньому періоду найбільш частою ознакою бути проблеми із засинанням або сном. Більш виражені прояви ПТСР реєструвались у пацієнтів з посттравматичними ампутаціями кінцівок під час гострого періоду та за умов ампутації верхньої кінцівки.
Ключові слова: посттравматичний стресовий розлад, посттравматичні ампутації, ранній період,
реабілітація.
УДК 616.31+617-089
Вступ. У хворих із м’язово-суглобовою дисфункцією СНЩС у спазмованих жувальних м’язах фор-муються спазматичні вузлоподібні ділянки ущільнень й тяжі, у яких локалізуються тригерні точки, які здатні спонтанно провокувати появу больового синдрому. Ефективне лікування міофасціального больо-вого синдрому базується на ліквідації загальних і місцевих етіологічних чинників цього захворювання, медикаментозному й фізіотерапевтичному впливі на його патофізіологічні механізми. Нестероїдні протизапальні засоби не повністю купірують запальний процес (не перешкоджають його хронізації) у жувальних м’язах, повільно усувають спазматичні вузли й латентні тригерні точки в спазмованих м’я-зових волокнах. Для вирішення цієї проблеми нами запропоновано місцеве застосування біорегуляцій-ного препарату «Траумель С».Мета дослідження – провести оцінку клінічної ефективності ультрафонофорезу біорегуляційного препарату «Траумель С» у комплексному лікуванні міофасціального больового синдрому у хворих із дисфункцією скронево-нижньощелепних суглобів.Матеріали та методи дослідження. У клінічних спостереженнях узяли участь 35 хворих віком від 30 до 60 років (18 жінок та 17 чоловіків) із гострими проявами міофасціального больового син-дрому в щелепно-лицевій ділянці на тлі дисфункції скронево-нижньощелепних суглобів різної важкості. Хворим загально призначали антистресорну терапію: препарат «Гамалате В6», нестероїдний протиза-пальний препарат «Індометацин» та міорелаксант пролонгованої дії «Міорикс», виготовляли релаксуючі назубні шини. Після купірування гострих проявів міофасціального больового синдрому хворих залежно від місцево застосованих фармакологічних препаратів для лікування ушкоджених жувальних м’язів було поділено на дві клінічні групи. В основній групі (18 осіб) проводили щоденні сеанси ультрафонофорезу мазі «Траумель С» на ділянки спазмованих жувальних м’язів та їхні тригерні точки. У групі порівняння (17 осіб) аналогічно здійснювали сеанси ультрафонофорезу 10% мазі «Індометацин». Результати. Уперше вивчено клінічну ефективність поєднаного впливу ультразвуку й місцевої біо-регуляційної терапії на вогнище нейрогенного запалення у спазмованих жувальних м’язах і порівняно з локальною дією на цей патологічний процес нестероїдного протизапального засобу. На тлі ультрафоно-форезу лікарських засобів відбувався поступовий регрес місцевих клінічних симптомів реактивного міо-зиту жувальних м’язів. У 15 хворих (83,3 %) основної групи та у 10 хворих (58,8 %) групи порівняння, які мали дисфункцію СНЩС середньої важкості за індексом Helkimo M., після 5–6 сеансів ультрафоно-форезу спостерігалася повна редукція клінічних проявів запального процесу в жувальних м’язах: зни-кала болюча напруженість, розсмоктувалися вузлові ущільнення й тяжі, тригерні точки. В одужуючих хворих у скронево-нижньощелепних суглобах під час руху нижніх щелеп зменшувалась інтенсивність шумових проявів дислокації суглобового диска (клацання, хлопання). У хворих із важкою дисфункцією СНЩС локальне застосування «Траумелю С» є більш ефективним (χ2 – 2,574, р = 0,109) порівняно з уль-трафонофорезом мазі «Індометацин». На тлі місцевої біорегуляційної терапії лікування міофасціального больового синдрому в середньому триває 6,3 доби, за місцевої терапії нестероїдним протизапальним засобом – 8,5 доби.Висновки. Під час комплексного лікування хворих із дисфункцією СНЩС середньої важкості під впливом ультрафонофорезу мазей «Траумель С» та «Індометацин» відбувається стійкий регрес місце-вих клінічних симптомів запального процесу в жувальних м’язах (міозиту) в однакові терміни – після 5–6 сеансів фізіотерапевтичних процедур. Під час комплексного лікування хворих із важкою дисфунк-цією СНЩС місцеве застосування «Траумелю С» є більш ефективним порівняно з ультрафонофорезом мазі «Індометацин» – у середньому на дві доби скорочується термін лікування міофасціального больо-вого синдрому в щелепно-лицевій ділянці.
УДК 611.716.4-018.4:611.716.4-018.4-001:611.716.4-018.4-003.93:612.015.31]-08
Пошук ефективних методів лікування травм та дефектів щелеп із забезпеченням відновлення не тільки об’єму, але і якісних властивостей їх кісткової тканини належить сьогодні до першочергових завдань хірургічної стоматології, щелепно-лицевої хірургії та травматології.
Мета дослідження - вивчення особливостей посттравматичного відновлення мінерального складу кісткової тканини нижньої щелепи після експериментального нанесення кісткового дефекту та заповнення його різними остеопластичними матеріалами.
Матеріал і методи. Дослідження виконане на 145 статевозрілих, безпородних кроликах-самцях, масою 2,5-3,0 кг, віком 6-7 місяців.
Кістковий дефект моделювали в міжзубній ділянці коміркової частини нижньої щелепи. Стоматологічним бором формували трепанаційний отвір діаметром 3,0 мм та до 4 мм у глибину. Тварин розподілено на 7 груп (по 20 кроликів залежно від заповнення дефекту: кров’яним згустком; ОКФ-Н; ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін; β-ТКФ; Хітозан-A; Кол-К; Кол-К-Лінкоміцин. П’ять інтактних тварин використано для вивчення вмісту досліджуваних мінеральних елементів у кістковій тканині нижньої щелепи кролика в нормі. Мінеральний склад кісткової тканини вивчали шляхом проведення атомно-абсорбційного та емісійного спектрального аналізу. Контроль здійснювали на 84-ту добу після нанесення травми.
Результати. Дослідження мінерального складу КТ НЩ тварин контрольної та експериментальних груп через 84 доби після нанесення кісткової травми засвідчило різний вміст досліджуваних мінеральних елементів та різне їх співвідношення, залежно від матеріалу, використаного для заповнення кісткового дефекту. Отримані результати дослідження засвідчили, що мінеральний склад кісткової тканини нижньої щелепи кролика після нанесення кісткоруйнівної травми та заповнення кісткового дефекту різними кістковопластичними масами через 84 доби залишається дещо відмінним від норми і має характерні особливості, що залежать від використаного матеріалу. При цьому показники вмісту кальцію залишаються вищими від норми в усіх експериментальних групах, хоча при використанні ОКФ-Н, ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін та Кол-К-Лінкоміцин є нижчими, ніж у контролі. Показник фосфору повертається до норми лише при використанні матеріалу Кол-К, показник магнію – при використанні ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін та Хітозан-A, показник натрію – при застосуванні β-ТКФ та Хітозан-A, а показник калію – при заповненні дефекту ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін та у групі контролю.
Висновки. Мінеральний склад кісткової тканини змінюється після нанесення кісткоруйнівної травми за рахунок істотного збільшення показників вмісту кальцію, фосфору та магнію, які залишаються вищими, ніж в інтактних тварин до 84-ї доби експерименту. Менше вираженою є динаміка вмісту натрію та калію, їх показники на 84-ту добу експерименту істотно не різняться від норми. При використанні для заповнення кісткового дефекту остеопластичних матеріалів динаміка вмісту в кістковій тканині досліджуваних мінеральних елементів є іншою і відмінною від контролю. Найменш істотно різнились кількісні показники вмісту досліджуваних елементів з нормою при заповненні кісткового ефекту матеріалом ОКФ-Н та ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін.