УДК 611.231-073.756.8

Сучасні методи променевої діагностики дають змогу прижиттєво візуалізувати структурні та топографічні особливості будови людського організму, значно розширюючи діапазон індивідуальної анатомічної мінливості окремих його ділянок та органів. Детальне вивчення варіантів біфуркації трахеї та будови і топографії головних бронхів шляхом їх прижиттєвої візуалізації з використанням можливостей комп’ютерної томографії та магнітно- резонансної томографії привертає увагу дослідників, оскільки дає можливість виявити та описати варіаційні ряди та крайні форми індивідуальної норми досліджуваних структур. Мета: з’ясування можливих варіантів біфуркації трахеї та топографії головних бронхів в осіб зрілого віку за даними магнітно- резонансної комп’ютерної томографії. У ході виконання роботи проведено аналіз 18 серій анонімізованих магнітно- резонансних комп’ютерних томограм грудної порожнини осіб зрілого віку, виконаних на апараті Siemens Avanto 1,5T з подальшою обробкою результатів операційною програмою MicroDicom в режимі 3D-COR. При вивченні томограм визначали величину кута біфуркації трахеї та кутів відходження правого і лівого головних бронхів. В опрацьованій рандомізованій вибірці величина кута біфуркації трахеї становила 79±2,16°. Кут відходження лівого головного бронха становив 133,14±3,52°, а правого головного бронха – 147,72±3,39°. При загальній тенденції до переважання величини кута відходження правого головного бронха проведений аналіз серій томограм засвідчив, що лише у 13 осіб (72,2%) правий головний бронх був продовженням трахеї і кут його відходження був більшим, ніж кут відходження лівого головного бронха. У 3 осіб (16,7%) величини кутів відходження правого та лівого головних бронхів були практично однаковими, а ще у 2 осіб (11,1%) кут відходження лівого головного бронха від трахеї був більшим, ніж кут відходження правого головного бронха. Виявлені варіанти біфуркації трахеї та кутів відходження головних бронхів можуть вважатись варіантами індивідуальної анатомічної норми цієї ділянки.
Ключові слова: трахея, біфуркація, головні бронхи, магнітно- резонансна комп’ютерна томографія.

УДК: 547.789.1:615.012.1]073/.076

Мета роботи. Здійснити синтез тіопірано[2,3-d]тіазолів з індольним фрагментом та дослідити їх протипухлинну активність у межах програми DTP NCI Національного інституту раку в США.

Матеріали і методи. Протягом дослідження використано методи органічного синтезу, виконано фізико-хімічний аналіз синтезованих сполук. Протипухлинну активність проведено згідно з методологією програми DTP NCI Національного інституту раку в США. Для сполуки-хіта 3.7 проведено in silico скринінг лікоподібності з використанням онлайн-сервісу SwissADME.

Результати й обговорення. В результаті скринінгу протипухлинної активності було ідентифіковано сполуку-хіт 3.7, яка проявила найвищий рівень активності на мікромолярному рівні відносно ліній лейкемії K-562, SR, епітеліального раку лінії HCT-116, раку ЦНС U251, яєчників OVCAR-8 та раку молочної залози лінії HS 578T.

Висновки. Результати свідчать про наявність вираженої протипухлинної активності тіопірано[2,3-d]тіазолів з індольним фрагментом, що актуалізує поглиблене вивчення цього класу гетероциклічних сполук.

УДК 616.379-008.65: 616.133.211:615.31:547.964.4]-06

Цукровий діабет і дисфункція щитоподібної залози (ЩЗ) є двома найпоширенішими ендокринними розладами, що спостерігаються серед дорослого населення та впливають один на одного. Виявлено, що поєднання цих патологій погіршує перебіг цукрового діабету 2 типу (ЦД2) та прогресування макросудинних і мікросудинних ускладнень. Важливим аспектом прогнозування ризику ускладнень у таких пацієнтів є визначення рівня вазодилататорних пептидів, які мають захисні властивості щодо судинної стінки. Одним із таких пептидів є проадреномедулін (pro‑ADM), який може бути маркером ендотеліальної дисфункції та потенційним предиктором судинних ускладнень у пацієнтів із поєднаною патологією ЩЗ і ЦД2.

Мета роботи — проаналізувати взаємозв’язок між рівнем проадреномедуліну та показниками функціонального стану щитоподібної залози в пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та дисфункцією щитоподібної залози.

Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів із ЦД2 та вперше виявленою дисфункцією ЩЗ (гіпотиреоз та гіпертиреоз), а також з нормальною функцією ЩЗ (еутиреоз). У всіх пацієнтів визначено рівень pro‑ADM у сироватці крові.

Результати. У групі пацієнтів із гіпотиреозом переважали жінки (70%), у групі хворих на гіпертиреоз — чоловіки (60%). Найвищий рівень pro‑ADM — у групі пацієнтів із гіпотиреозом ((44,77±4,13) пмоль/ л). Виявлено статистично значуще підвищення цього показника в групі з гіпотиреозом, порівняно з групою еутиреозу (р <0,001) та групою з гіпертиреозом (р <0,05). Рівень pro‑ADM в обох групах пацієнтів статистично значущо корелював із досліджуваними показниками. Зареєстровано прямо пропорційний зв’язок середньої сили з віком ((58,62±1,55) року, R=+0,363; p<0,05), зв’язок слабкої сили — з індексом маси тіла (ІМТ) ((31,08±0,66) кг/ м², R=+0,095; p>0,05) та HbA1c ((9,44±0,31)%, R=+0,206; p<0,05), обернено пропорційний слабкий зв’язок із тирео­тропним гормоном (ТТГ) ((6,26±0,49) мкМО/ мл, R=–0,289; p<0,05), прямо пропорційний слабкий зв’язок із вільним трийодтироніном (вТ3) ((1,01±0,81) пг/мл, R=+0,054; p<0,01) та вільним тироксином (вТ4) ((5,33±0,49) пмоль/мл, R=+0,102; p<0,01). У пацієнтів з гіпертиреозом зафіксовано прямо пропорційний слабкий зв’язок рівня pro‑ADM із віком ((55,67±2,31) року, R=+0,196; p<0,01) та ІМТ ((33,14±1,27) кг/ м², R=+0,137; p>0,05), сильний зв’язок із HbA1c ((9,53±0,44)%, R=+0,606; p<0,05), слабкий зв’язок із ТТГ ((0,24±0,03) мкМО/ мл, R=+0,240; p<0,01), обернено пропорційний слабкий зв’язок із вТ3 ((4,59±0,63) пг/мл, R=–0,016; p<0,01) та вТ4 ((26,43±2,88) пмоль/мл, R=–0,181; p<0,01).

Висновки. У пацієнтів із ЦД2 виявлено значне підвищення рівня pro‑ADM у разі наявності гіпотиреозу. Цей показник тісно прямо пропорційно корелював із віком, ІМТ, HbA1c в обох групах хворих. Також зареєстровано прямо пропорційний зв’язок між pro‑ADM і ТТГ, обернено пропорційний — із вТ3 і вТ4 у групі з гіпотиреозом та між pro‑ADM та ТТГ, прямо пропорційний — із вТ3 і вТ4 у групі з гіпертиреозом.

Корупційні кримінальні правопорушення нерозривно пов’язані зі спеціальним суб’єктом – носієм певних функцій та повноважень. Суб’єкт як обов’язковий елемент складу кримінального правопорушення визначається відповідною нормою Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК). Так, кримінальний закон передбачає широке коло видів спеціального суб’єкта корупційного кримінального правопорушення, ключовим серед яких є службова особа. Окрім цього, суб’єкт активного підкупу (ст. ст. 354, 368, 368-3, 368-4 КК України) та зловживання впливом (ст. 369-2 КК України) є загальним.  

У науковій праці проаналізовано особливості правової регламентації суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень.

Стаття присвячена питанням законодавчої регламентації суб’єктів корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, з’ясування їхньої специфіки та видів у сфері охорони здоров’я. Проведено правовий аналіз та порівняльну характеристику визначення суб’єктів корупційних правопорушень згідно з КК України та Законом України «Про запобігання корупції», висловлено певні пропозиції щодо напрямів удосконалення законодавства.

Констатовано, що особливістю суб’єкта корупційного правопорушення є наявність спеціальних ознак, які вказують, насамперед, на певний правовий статус особи, обумовлений сферою діяльності (публічною чи приватною), посадою, виконуваними функціями, повноваженнями тощо. КК України передбачає широке коло видів спеціального суб’єкта корупційних кримінальних правопорушень, серед яких ключовим є службова особа.

З’ясовано, що дія антикорупційного законодавства поширюється на усі категорії працівників сфери охорони здоров’я. Заразом КК України передбачає диференціацію відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди за спеціальним суб’єктом з огляду на наявність чи відсутність статусу службової особи та виду юридичної особи (публічного чи приватного права) або ж надання публічних послуг. Найбільш дискусійним для доктрини кримінального права та правозастосовної практики є проблема кримінально-правової оцінки отримання медичним працівником неправомірної вигоди у зв’язку із вчиненням юридично значущих дій.