УДК: 616.127-005.8-036.11-089:615.825.4

Резюме. У статті висвітлюються загальні теоретичні й практичні аспекти впливу кардіореабілітації (КР) на відновлення пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після перенесеного стентування. Проаналізовано роль фізичної терапії у відновленні пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після перенесеного стентування та розроблено методику фізичної терапії й перевірено її ефективність.
Мета: розробити та перевірити ефективність запропонованої методики фізичної терапії для відновлення пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після проведеного стентування.
Матеріал і методи. Дослідження тривало 5 тижнів. Протягом цього часу в дослідженні взяли участь 8 пацієнтів.
Заняття за розробленою методикою фізичної терапії проводили з кожним пацієнтом упродовж 12 днів.
Критерії відбору пацієнтів для даного дослідження: вік 50-80 років; діагноз «гострий інфаркт міокарда»; період після проведеного стентування; відсутність протипоказань до фізичної терапії.
Результати та їх обговорення. Перевірено ефективність розробленої методики фізичної терапії для відновлення пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після проведеного стентування. Зміни показників у результаті проведених тестів: «Встань та йди», 10-метровий тест ходьби, 6-хвилинний тест ходьби вказують на покращення адаптації і толерантності дихальної та серцево-судинної системи до фізичного навантаження, а також нормалізацію артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і сатурації. Порівняння результатів тестів здійснено за критерієм Вілкоксона.
Висновки. Фізичні вправи як засіб фізичної терапії у відновленні пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після
перенесеного стентування покращують загальний фізичний стан пацієнтів, підвищують їх функціональні можливості, поліпшують показники діяльності серцево-судинної та дихальної системи й позитивно впливають на якість життя. Дане дослідження підтвердило важливість ролі фізичної терапії у відновленні пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після проведеного стентування.
Ключові слова: інфаркт міокарда, стентування, фізична терапія, кардіореабілітація.

UDC 616–093+547.789

Aim. Synthesis, structure determination, in vivo study of anti-inflammatory (anti-exudative) and ulcerogenic activity, estimation of an impact of novel pyrazolin-5-one bearing thiazolidin4-ones on liver function. Methods. Organic synthesis: multicomponent reactions (MCRs), [2+3]-cycloaddition reactions. Spectral methods: IR, LC-MS, 1H NMR. Biological methods: study of anti-cancer activity (NCI NIH, USA) protocol for 3-cell line panel); carrageenin-induced inflammatory paw edema model of white rats, biochemical laboratory tests (ALT, AST, ALP, γ-GGT levels determination); evaluation of ulcerogenic action. Results. The series of novel C-5 and N-3 substituted 2-[(1,5-dimethyl-3-oxo-2-phenyl-2,3-dihydro-1H-pyrazol-4-yl) amino/imino]thiazolidin-4-ones had been synthesized using MCR and [2+3]-cycloaddition reactions as potential biologically active compounds. The results of screening anti-exudative activity revealed that the tested derivatives possess promising anti-inflammatory effect. The SARs were formed and possible mechanisms of their action were discussed. Conclusions. The results presented in paper suggest that the design and synthesis of new pyrazolin-5-on/ thiazolidin-4-one hybrids as potential molecules are an attractive area for the search for novel agents with promising pharmacological properties.
K e y w o r d s: antipyrine, pyrazolin-5-one, thiazolidin-4-one, hybrids, multicomponent reactions, tautomers/rotamers; anticancer/anti-inflammatory activity

УДК: 611.321.018.3 ⁄ .73:615.212.7:616 076.4

На сьогоднішній день питання вживання та залежності від опіоїдів стоїть надзвичайно гостро та розглядається в площині громадського здоров’я через широку розповсюдженість [1, 2, 3]. В Україні, згідно з офіційними даними МОЗ та МВС, нараховується 150 тисяч наркоспоживачів, серед них близько 70% вживають опіоїди, здебільшого це особи віком до 35 років [4].
Мета. Метою проведеного нами дослідження було вивчити ультраструктурну організацію слизової та хрящів гортані наприкінці двадцять першої та двадцять восьмої діб опіоїдного впливу.
Матеріали та методи. Матеріалом дослідження слугували статево зрілі, безпородні щури самці в кількості 32- ти тварин, масою 80 г, віком 4,5 місяців. Тваринам проводили ін’єкції препарату налбуфін дом’язево, щоденно 1 раз на добу в одному проміжку часу (10-11 година ранку) впродовж 28 діб. Доза налбуфіну становила 22 мг/кг впродовж третього тижня, 29 мг/кг впродовж четвертого
тижня, експериментального дослідження. Таким чином створювали умови хронічного опіоїдного впливу [5]. Тварини були поділені на 3 групи. 1-
а група контрольна, яка впродовж 28 діб отримувала ін’єкції фізіологічного розчину дом’язево в одному проміжку часу (10 11 годин ранку); 2- а
група тварин отримувала налбуфін впродовж 21 доби в одному проміжку часу (10 11 годин ранку) з наступним забором матеріалу дослідження
(кінець третього тижня експериментального опіоїдного впливу); 3- а група тварин отримувала налбуфін впродовж 28 діб в одному проміжку часу (10 11 годин ранку) з наступним забором матеріалу дослідження (кінець четвертого тижня експериментального опіоїдного впливу). Усі тварини знаходились в умовах віварію і робота, що стосувалася питань утримання, догляду, маркування та всі інші маніпуляції проводилися із дотриманням положень Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей ˮ [Страсбург, 1985], Загальних етичних принципів експериментів на тваринах”, ухвалених Першим Національним конгресом з біоетики [Київ, 2001]. Комісією з біоетики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького встановлено, що проведені наукові дослідження відповідають етичним вимогам згідно наказу МОЗ України № 231 від 01. 11. 2000 року ( протокол № 10 від 26.12. 2011 року).
Перед проведенням забору некропсійного матеріалу тварину виводили з експерименту за допомогою диетилового ефіру. Як матеріал для  ультраструктурного дослідження використали слизову та хрящі гортані щурів. Ультраструктурні препарати готували за загальноприйнятою методикою 

УДК 331.101.262

Інновації є рушійною силою розвитку бізнесу, відіграючи ключову роль у формуванні конкурентоспроможності та пристосуванні до змін на ринку й у технологічному середовищі. Метою статті є виокремлення головних моделей інноваційної зрілості, особливостей формування інноваційної культури підприємств як елемента моделі інноваційної зрілості. Проведено аналіз моделей для оцінки інноваційної зрілості, що для дослідження здатності підприємств до інновацій та покращення внутрішніх процесів. Моделі інноваційної зрілості дають змогу підприємствам досягти більш високого рівня інноваційного розвитку та зрозуміти рівень своїх інноваційних можливостей, визначити стратегії для підтримки стійкого розвитку. Встановлено, що інноваційна зрілість безпосередньо пов'язана з інноваційною структурою підприємства та може вказувати на слабкі місця, які потребують вдосконалення. Культурні цінності, ефективні структури та процеси, лідерство й орієнтація на клієнта, відіграють важливу роль у становленні інноваційної зрілості. Це дозволяє підприємствам оцінити свої інноваційні ініціативи, рівень інноваційної компетентності та створювати дорожню карту для покращення інноваційного потенціалу. Формування інноваційної культури є важливим елементом розвитку інноваційної зрілості підприємств, адже культура сприяє адаптації та швидкому впровадженню інновацій. Інноваційна культура включає такі аспекти, як відкритість до нових ідей, децентралізація ухвалення рішень, підтримка лідерів і команди, які готові впроваджувати інновації.
Ключові слова: інновації, модель, інноваційна зрілість, розвиток підприємства.

УДК 616.314-002-06:616.248]-036.1-053.2

Бронхіальна астма є запальним респіраторним захворюванням, що характеризується підвищенням гіперактивності трахео-бронхіального дерева. Бронхіальна астма проявляється як повторні епізоди диспное, кашлю, і хрипів. Згідно даних ВООЗ астма є одним із захворювань, які часто потребують застосування антибіотиків. Основні завдання у лікуванні астми спрямовані на нормалізацію життєдіяльності пацієнта, забезпечення нормального функціонування бронхолегеневої системи, і уникнути шкідливогo впливу препаратів, які використовують для лікування астми. Вибір препаратів для лікування бронхіальної астми залежить від частоти загострень і ступеня тяжкості захворювання.

Мета нашого дослідження. Дослідження взаємозв’язку між ураженістю карієсом зубів і тяжкістю перебігу бронхіальної астми у дітей.

Матеріали і методи. Проведено стоматологічне обстеження 75 дітей з бронхіальною астмою віком 7, 12 та 15 років, які перебували на  стаціонарному лікуванні в алергологічному відділенні Львівської міської дитячої клінічної лікарні та пульмо-алергологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні «Охматдит». У обстежених дітей визначили інтенсивність карієсу постійних зубів за індексом КПВ та aктивність карієсу. Ступінь тяжкості бронхіальної астми у дітей визначено згідно класифікації бронхіальної астми.

Результати дослідження. Встановлено, що у 12-річних дітей з І–ІІ ступенем тяжкості бронхіальної астми інтенсивність карієсу постійних зубів, в середньому, є нижчою порівняно з дітьми з ІІІ та з IV ступенем тяжкості (р<0,001). При порівнянні інтенсивності карієсу постійних зубів у дітей 
з І–ІІ та IV ступенями тяжкості бронхіальної астми встановлено достовірну різницю в усіх вікових групах (р<0,05). При дослідженні взаємозв’язку між тривалістю і тяжкістю бронхіальної астми та інтенсивністю карієсу зубів у дітей встановлено достовірні прямий кореляційний зв’язок середньої сили (r1=0,42; r2=0,52, p<0,05). Це свідчить про зростання інтенсивності карієсу зубів із збільшенням тривалості та підвищенням ступеня тяжкості бронхіальної астми у дітей.

Висновок. Встановлено, що на стан твердих тканин зубів у дітей з бронхіальною астмою впливає тяжкість та тривалість захворювання, а також 
медикаментозне лікування. 
Ключові слова: бронхіальна астма, тверді тканини, зуби, діти, лікування.