Long-term prophylaxis with a von Willebrand factor (VWF) concentrate is recommended in patients with von Willebrand disease (VWD) who have a history of severe and frequent bleeds. However, data from prospective studies are scarce. WIL-31, a prospective, noncontrolled, international phase 3 trial, investigated the efficacy and safety of Wilate prophylaxis in severe patients with VWD. Male and female patients 6 years or older with VWD types 1, 2 (except 2N), or 3 who had completed a prospective, 6-month, on-demand, run-in study (WIL-29) were eligible to receive Wilate prophylaxis for 12 months. At baseline, patients (n = 33) had a median age of 18 years. Six (18%) patients had severe type 1, 5 (15%) had type 2, and 22 (67%) had type 3 VWD. The primary end point of a >50% reduction in mean total annualized bleeding rate (TABR) with Wilate prophylaxis vs prior on-demand treatment was met; mean TABR during prophylaxis was 5.2, representing an 84.4% reduction. The bleeding reduction was consistent across age, sex, and VWD types. The mean spontaneous ABR was 3.2, representing an 86.9% reduction vs on-demand treatment. During prophylaxis, 10 (30.3%) patients had 0 bleeding events and 15 (45.5%) patients had 0 spontaneous bleeding events. Of 173 BEs, 84.4% were minor and 69.9% treated. No serious adverse events related to study treatment and no thrombotic events were recorded. Overall, WIL-31 showed that Wilate prophylaxis was efficacious and well-tolerated in pediatric and adult patients with VWD of all types. The WIL-29 and WIL-31 trials were registered at www.ClinicalTrials.gov as #NCT04053699 and #NCT04052698,
respectivelyvon Willebrand disease (VWD) is the most common inherited bleeding disorder with a prevalence of 0.6% to 1.3%.1 In VWD, hemostasis is impaired due to deficiency or dysfunction of von Willebrand factor (VWF).2 The severity of the bleeding phenotypes differs widely between patients with VWD, ranging from mild to severe, with type 3 VWD characterized by a severe bleeding phenotype.3 Long-term prophylaxis is recommended and well established in hemophilia. The goal of prophylaxis is to reduce bleeding rates to a minimum, reduce the risk of joint damage, and improve quality of
life.4 The positive experience with prophylaxis in hemophilia provides a rationale for prophylaxis in VWD.5,6 Indeed, in a post-hoc analysis of 331 patients with VWD, patients on VWF prophylaxis had fewer bleeds, fewer hospitalizations due to bleeds, and a lower likelihood for joint damage and moderate chronic pain, compared with patients who were eligible for but not receiving prophylaxis.7 Current guidelines recommend that patients with VWD who have a history of severe and frequent bleeds should use long-term prophylaxis with a VWF product.8 However, long-term prophylaxis is not the current standard of care for patients with VWD. In a survey of 6208 patients with VWD, only 1.6% received prophylaxis, most of them type 3 patients who had experienced joint bleeding.9 Wilate is a plasma-derived factor concentrate containing VWF and factor VIII (FVIII) in a physiological 1:1 activity ratio, which is indicated in patients with VWD for treatment of bleeds and perioperative management of bleeding and for prophylaxis.10,11 Across 4 clinical trials of patients with VWD, 19 patients received Wilate for prophylaxis, and their bleeding rates were reduced during prophylaxis compared with previous treatment.12 Here, we present the efficacy and safety results of the phase 3 WIL-31 study, which collected data specifically in patients with VWD undergoing regular prophylaxis with Wilate after a prospective 6-month run-in phase of on-demand treatment (WIL-29).

The cathodic electrochemical determination of molnupiravir on carbon nitride nanoparticles has been investigated for the first time. The electrochemical determination is given in neutral and mildly acidic media, and C3N4 plays the role of proton and electron transfer mediator. The analysis of the correspondent model confirms that the electrochemical determination of molnupiravir may be efficiently given with the easy interpretation of the analytical signal. As for the oscillatory behavior, its probability is more expressed than in the similar systems

УДК  616.1:616.379-008.65:616-008.9]-038-06

Актуальність.

        Метаболічний синдром - комплекс взаємопов'язаних кардіометаболічних розладів, що включає інсулінорезистентність, ожиріння, знижений рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності та підвищений рівень тригліцеридів у сироватці крові а також підвищення артеріального тиску. Його наявність, за результатами дослідження ARIC та JHS, достовірно збільшує 10 річний ризик виникнення ЦД 2 типу[1]. В країнах Європи налічується близько 60 млн осіб з цукровим діабетом, у світі - 422 млн, за даними ВООЗ, а одна із п’яти осіб європейських країн мають ожиріння [2]. Наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій [3], у кожного третього дорослого з ЦД 2 типу наявне захворювання серцево-судинної системи. Ішемічна хвороба серця стала причиною близько 60% смерті хворих на цукровий діабет [4,5]. Поширеність цукрового діабету та серцево-судинних ускладнень за останні десятиліття зросла і щораз частіше стає основною проблемою охорони здоров'я [6].Актуальність даної роботи обумовлена зростанням потреби персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу, що виникли на грунті МС та встановлення індивідуального ризику для кожного хворого.

Мета дослідження:

З’ясувати методику визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень у кожного конкретного пацієнта з метаболічним синдромом з використанням показників ліпідного, вуглеводного та гормонального спектру.

Матеріал і методи.

Проведено дослідження 319 осіб з метаболічним синдромом. Сформовано 6 клінічних груп. Перша група включала 82 пацієнти з МС, Друга – 39 хворих з ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, третя – 35 пацієнтів з ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС, четверта група – 44 особи з ІХС на фоні МС, п’ята – 44 пацієнти з ІХС та ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, шоста група – 75 хворих з ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС. Контрольна група - 40 здорових осіб. Жінки поміж усіх хворих становили 69,9 %, чоловіки - 30,1%. Проведено два етапи дослідження. На першому - проведено антропометричні; лабораторні дослідження (ліпідний спектр, показники вуглеводного обміну, пролактин, кортизон, ТТГ та вТ4); статистичну обробку отриманих результатів. На другому етапі розраховано методику визначення індивідуального ризику ІХС у кожного пацієнта з МС (без/з ЦД) з використанням вищевказаних показників; подальша побудова прогностичної моделі вірогідності.

Результати.

      Виявлено виражені зрушення вуглеводного обміну за наявності стану декомпенсації у пацієнтів з ЦД 2 типу. Неспецифічними виявились зміни ліпідного метаболізму; ХС, ЛПДНЩ, ТГ, та ЗХС найвищі серед усіх груп при ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) з МС. ХС ЛПВЩ знижені у всіх пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу з МС. Група ІХС на грунті МС характеризувалась найвищим рівнем ХС ЛПНЩ. Виявлено взаємозумовлені зміни тиреотропного гормону, кортизолу, пролактину та інсуліну у пацієнтів в залежності від форми та важкості синтропічної патології. З’ясовано наявність змін пролактину, кортизолу та ТТГ в розвитку та прогресуванні ІХС за рахунок тісних взаємозв’язків. Таким чином, враховуючи вищевказані показники, розраховано модель визначення персоніфікованого ризику ІХС для кожного пацієнта з МС (з/без ЦД).  Було відібрано 15 факторів, які за даними власних спостережень могли б впливати на розвиток ІХС у пацієнтів з МС. Використано метод логістичної регресії з покроковим включенням тільки достовірних ознак за методом Вальда. При цьому було визначено 10 факторів, які мали достовірний вплив на розвиток ІХС. Виявлено превентивних характер впливу ХС ЛПВЩ та пролактину (у жінок) у виникненні ішемічної хвороби серця та провокуючий вплив ЦД, віку, рівнів ТГ, ТТГ, КА, кортизолу, ІМТ та HbAlc. Визначено їх коефіцієнти регресії, достовірність перевірено за допомогою методу Вальда, а цілої моделі – за допомогою ксі-квадрату, точність моделі склала 79,4%, специфічність – 77,3%, чутливість – 81,9%. Після підставлення у формулу результатів, отриманих за методом логістичної регресії, було отримано значення С для визначення вірогідності розвитку ІХС. Отримане значення С підставили у рівняння 2.1, отримали відсоток індивідуального ризику появи ІХС у конкретного пацієнта. Якщо дане число не перевищувало межу 50,00%, то у даного пацієнта не прогнозувалась наявність ІХС. Співставлення з базою даних засвідчило вірність прогнозу.

Обговорення.

      Підвищення кортизолу і пролактину спостерігається у відповідь на стрес і запалення при ІХС та ЦД, що підвищує рівні кортизолу, що провокує інсулінорезистентність[7], а зниження рівня ТТГ відбувається у відповідь на стрес та високий рівень кортизолу, що пригнічує ТТГ.      Зростання рівня кортизолу у пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС можна вважати маркером декомпенсації діабету. Зміни гормонального спектру при МС свідчать про активацію захисних функцій, як відповідь на метаболічні зрушення, тоді як за синтропічної патології - відображають важкість стану хворого та ступінь декомпенсації. Механізмом підвищення ТТГ при МС є гіперінсулінемія та гіперлептинемія, притаманні таким пацієнтам.     

Висновки.

1. У пацієнтів з МС спостерігалось збільшення рівня інсуліну та НОМА-IR, зрушення ліпідного спектру (збільшення ТГ, ХС ЛПДНЩ та КА); зростання рівня пролактину у жінок, тиреотропного гормону та кортизолу, на фоні нормальних значень вільного тироксину.
2. У хворих з ІХС на грунті МС були підвищені рівні інсуліну та НОМА-IR, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПНЩ та знижені - ХС ЛПВЩ, тоді як нормальними значеннями характеризувались рівні пролактину, кортизолу, та вТ4 і підвищеними рівні тиреотропного гормону.
3. У пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС спостерігалось зростання ЗХС, ТГ та ЛПДНЩ; декомпенсація ЦД 2 типу супроводжувалась підвищенням рівня кортизолу при нормальних рівнях тиреотропного гормону, на відміну від компенсації ЦД 2 типу, значення пролактину у жінок -достовірно підвищені, незалежно від компенсації.
4. У пацієнтів з декомпенсованим ЦД 2 типу виявлено вищі рівні ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ТГ, ЗХС, на фоні збільшених значень пролактину (у жінок) і кортизолу та референтних рівнів ТТГ, інсуліну та вТ4 (що було відмінним від ЦД компенсованого). При цьому були знижені величини ХС ЛПВЩ у всіх пацієнтів з ЦД 2 типу.
5. Запропоновано методику обчислення індивідуального ризику появи виникнення ішемічної хвороби серця в хворого з метаболічним синдромом із застосуванням показників антропометрії, вуглеводного та ліпідного спектру, кортизолу, пролактину та тиреотропного гормону.

Ключові слова: метаболічний синдром,цукровий діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця.

UDC 637.344.8/577.153.2

Hydrolysate of whey protein concentrate (WPC) has been obtained under conditions that ensure retention of natural bioactive peptides. Prior to this, the WPC was characterised by electrophoresis, which revealed the presence of major whey proteins that can cause allergies and be precursors of bioactive peptides. The electrophoretic studies have allowed establishing that by the 120th minute, the proteolysis of the main protein allergens was almost complete. That is why this sample of WPC hydrolysate was used for further studies. Sephadex G-50 gel filtration has shown that 23.4% to 27.5% of proteolytic products soluble in trichloroacetic acid are lowmolecular-weight peptides with a molecular weight up to 1500 Da, while the control WPC sample contains less than 3 % of them. The hydrolysate obtained under physiological conditions was tested for allergenicity. The study was conducted in 18 rats divided into three groups. Animals of the first group (control) were given water, the second group whey protein concentrate, the third group pancreatin hydrolysate of whey proteins. According to the results of the experiment, the concentration of IgE in the 2 nd group is significantly higher compared with the control (49%), and in the 3rd group, does not differ from the control values. To detect possible sensitisation in the experimental animals, we used the specific leucocyte agglomeration reaction, the leucocyte specific lysis reaction, the values of the change in the concentration of circulating immune complexes, and the neutrophil damage index. The studies have shown that in the animals receiving WPC hydrolysate, no signs of an allergic reaction were  detected, while the animals sensitised with WPC developed type I hypersensitivity (by the value of the IgE content).
Key words: whey proteins, allergenicity, proteolysis, bioactive peptides