УДК 611.441-018:612.392.9

Щитоподібна залоза – один з найважливіших органів ендокринної системи, який забезпечує ре-гуляцію метаболізму, росту, розвитку, терморегу-ляції та функцій нервової, серцево-судинної й репродуктивної систем [1]. Патологічні зміни її структури або функції можуть викликати тяжкі медико-соціальні наслідки. Однією з потенційно ризикованих харчових добавок є глутамат натрію (monosodium glutamate, MSG; E621), що широко використовується як підсилювач смаку. Хоча офіційно він вважається безпечним, низка сучасних досліджень свідчить про його можливу токсичну дію при тривалій або високій експозиції [2, 3]. Зокрема, дослідження у щурів демонструють гісто-логічні зміни в печінці, нирках, серці, головному мозку та порушення репродуктивної функції [3-5].
У контексті щитоподібної залози було проде-монстровано, що MSG здатен викликати морфо-логічні зміни, такі як гіперплазія фолікулярного епітелію, пікноз ядер та деструкція органел, особ-ливо мітохондрій та ендоплазматичної сітки [6].

Інші дослідження вказують на зміни гормональ-ного балансу – зокрема підвищення рівня T3 і T4 – за контексту макроскопічної морфометрії та гі-стологічних порушень [7].
Однак більшість наявних досліджень обме-жується гістологією або функціональними параметрами, дані щодо ультраструктурних змін тиро-цитів при дії MSG (особливо з подальшою відміною) залишаються вкрай обмеженими [8]. Ультраструктурний аналіз дозволяє деталізувати субклітинні зміни, важливі для розуміння механізмів токсичної дії. Крім того, вплив MSG на HPA-вісь, запальні маркери та стрес-мікроРНК (наприклад, miR-155, miR-218) у молодих щурів показав активацію гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи, системну запальну реакцію і окислювальний стрес [9], що може впливати на ендокринні функції включаючи щитоподібну залозу.
Разом із цим, спроби фармакологічної або харчової корекції MSG-індукованої токсичності (наприклад, антиоксиданти, природні речовини) показують потенціал захисту для різних органів [10], але дані щодо щитоподібної залози залиша-ються недостатніми.
Тому доцільність дослідження ультраструктурних змін щитоподібної залози при тривалому впливі MSG, а також вивчення потенціалу відновлення після його відміни, залишається актуальною і мало вивченою темою. Завдяки електронній мікроскопії можна отримати зображення клітинних структур щитоподібної залози і виявити потенційні відхилення.

Вступ. Аугментація дна верхньощелепної пазухи є однією з найпоширеніших операцій в хірургічній стоматологічній практиці для ефективного відновлення кісткової тканини в ділянці альвеолярного відростка верхньої щелепи для подальшої імплантації зубів [1-5]. Актуальною проблемою
сьогодення є пошук ефективних медикаментозних способів герметизації ділянок перфорації мембрани Шнайдера з одночасною оптимізацією
репаративного остеогенезу в зоні проведення операції відкритого синус ліфтингу. Це завдання запропоновано вирішувати за допомогою клейових
композицій нового покоління [6 - 9]. Для об’єктивного оцінювання ступеня зрілості кісткового регенерату в ділянках дефектів щелеп, визначення їх архітектоніки, на даний час широко використовується аналіз цифрових рентгенограм, зокрема за допомогою формування інформаційного змісту досліджуваного об'єкта шляхом вимірювання його оптичної густини, що відображує ступінь поглинання кістковою тканиною ікс-випромінювання 
Мета роботи. Оцінити вплив аутологічного біоадгезиву на остеогенез у верхньощелепних кістках піддослідних кроликів, при його використанні під час
аугментації дна верхньощелепних пазух, шляхом визначення оптичної 40 щільності кісткового регенерату на цифрових рентгенограмах.

УДК 619.615.5

В Україні ринок ветеринарних препаратів насичений великою кількістю лікарських засобів різноманітного призначення, значну частку серед яких займають сульфаніламіди. Поєднання сульфаніламіду (сульфадимідину) і триметоприму надає можливість препарату проявити бактерицидний характер дії. При цьому поява штамів мікроорганізмів, стійких до дії препарату, незначна. Поряд з тим, використання у ветеринарній практиці лікарських засобів з декількома діючими речовинами вимагає ретельного вивчення токсичності комплексних препаратів. Параметри гострої токсичності препарату “Рікетрон Н” досліджували на білих щурах, віком 2-3 місяці, масою 180-200 г. Препарат вводили внутрішньом᾿язово одноразово. Для встановлення токсичності препарату “Рікетрон Н” для білих щурів було взято дози 1000, 2500 та 5000 мг/кг маси тіла тварини. На кожну дозу було використано по 6 лабораторнихтварин. Підгостру токсичність вивчали на 18 білих щурах, масою 180-200 г. З цією метою за
принципом аналогів було сформовано контрольну та дві дослідні групи тварин, по 6 щурів в кожній. Препарат вводили внутрішньом᾿язово. Тваринам контрольної групи вводили воду для ін᾿єкцій. Тваринам І дослідної групи вводили препарат “Рікетрон Н” у терапевтичній дозі –
0,03 мл на тварину, тваринам ІІ дослідної групи – п᾿ятикратну трапевтичну дозу – 0,15 мл на тварину. У підгострому досліді препарат “Рікетрон Н” вводили щурам протягом 10 діб. За умов внутрішньом᾿язового введення препарату “Рікетрон Н” ЛД50 для білих щурів становить 1583 мг/кг маси тіла. Застосування препарату “Рікетрон Н” у терапевтичній і 5-кратній терапевтичній дозах упродовж 10-ти діб призводить до ураження печінки та
нирок у всіх дослідних тварин. 

УДК 619.615.5

Аерозольні засоби на основі антибіотиків тетрациклінової групи використовуються у ветеринарії для лікування ран, шкірних подразнень, екзем, а також копитної гнилі, захворювань шкіри, викликаних мікроорганізмами, чутливими до антибіотиків тетрациклінового ряду. Дослідження з визначення гострої нашкірної токсичності спрею проводили відповідно до вимог ОЕСД № 402 (Acute Dermal Toxicity: Fixed Dose Procedure (2017). В проведених дослідах встановлено, що нашкірне нанесення «Цикло Спрей» у дозі 2000 мг/кг маси тіла не викликало загибелі, появи токсичних явищ, почервоніння на місці нанесення препарату, тому згідно з УГС (GHS) препарат відноситься до 5 категорії (клас 5, не класифікується).
28-добове нашкірне застосування препарату у тварин які отримували досліджуваний засіб у терапевтичній, 5- і 10-кратній терапевтичній дозах викликало тенденцію до зростання вагових коефіцієнтів маси нирок на тлі вірогідного зниження маси тіла. При цьому слід зазначити, що нашкірне застосування спрею не викликало вірогідних змін маси селезінки, легень та серця. Також встановлено, що застосування препарату у терапевтичній, 5-кратній та 10- кратній терапевтичній дозах не спричинювало суттєвих змін у концентрації гемоглобіну, кількості лейкоцитів, величини гематокриту та тромбоцитів. Поряд з тим, відзначали вірогідне зростання кількості еритроцитів у тварин усіх дослідних груп, на тлі зниження
середнього вмісту гемоглобіну в еритроциті (МСН), середньої концентрації гемоглобіну в еритроциті (МСНС) — у тварин, які отримували препарат у 10-кратній терапевтичній дозі, середнього об’єму еритроцита (МСV) — у тварин, які отримували препарат у тепаревтичній та 10-кратній терапевтичній дозі. За застосування спрею у тварин, які отримували препарат у терапевтичній та 5-ти кратній терапевтичній дозі відзначали тенденцію до зниження вмісту загального білка порівняно до показників контрольної групи. Крім того, при визначенні вмісту сечовини та
креатиніну в сироватці крові тварин відзначали вірогідне зниження порівняно до величин контрольної групи. При визначенні активності ензимів сироватки крові відзначали тенденцію до зростання активності АсАТ на тлі вірогідного підвищення активності АлАТ та ЛФ у тварин усіх дослідних груп. В проведених дослідах встановлено, що довготривале нашкірне застосування препарату у високих дозах викликало зниження білоксинтезувальної функції печінки, порушення функції нирок та печінки. 

Вступ. Випадки недостатньої ефективності місцевого провідникового знечулення щелепно-лицевої ділянки можуть пояснюватися варіабельністю її
чутливої іннервації трійчастим нервом [1, 2]. Це необхідно враховувати під час застосування блокади верхньощелепного нерва й крило-піднебінного ганглія через великий піднебінний канал (ВПК) для одномоментного знечулення верхньощелепних зубів, ясен, середньої частини обличчя, верхньощелепних пазух та носових порожнин, пригнічення вегетативної (парасимпатичної) функції крило-піднебінного ганглія.
Положення (топографія) цього каналу зазвичай описується стосовно сусідніх анатомічних структур. У фаховій літературі міститься інформація про
анатомічну мінливість ВПК [3-5]. Глибокі знання анатомії ВПК також необхідні для уникнення травмування великої піднебінної артерії під час виконання різноманітних анестезіологічних, стоматологічних або хірургічних процедур.
Мета роботи. Вивчити морфометричні особливості великого піднебінного каналу в пацієнтів із різними індивідуально-анатомічними особливостями будови лицевого черепа та визначити при цьому положення, напрямок й глибину просування ін’єкційної голки до крило-піднебінної ямки
під час проведення центральної провідникової анестезії верхньощелепного нерва піднебінним шляхом.