УДК 811.124’373.46:61]-13

Особлива увага сучасного мовознавства сконцентрована на проблематиці дослідження саме національної специфіки мовних і мовленнєвих явищ. Відтак концепт ЗДОРОВ’Я як ключовий концепт культури справедливо посідає основне місце серед 
категорій ментального, світоглядного, аксіологічного порядку, знання яких потребують усі, хто вивчає мову й культуру. Тож репрезентоване дослідження спрямоване на розширення розуміння мовної та концептуальної картин світу давніх римлян, зокрема на подальше вивчення механізмів вербалізації мовної картини світу, що реалізується здебільшого на лексичному рівні. Особливу увагу сконцентровано на інтегрованому аналізі одного з ключових концептів давньоримської етносвідомості, який має значну культурно-аксіологічну цінність. Дослідження здійснено крізь призму синтагматики як універсального методологічного підходу до вивчення концептів, що дає змогу виявити концептуальну інформацію через класифікаційні одиниці мови. 
Саме цей підхід дозволяє найбільш точно описати особливості мовної маніфестації екзистенційних феноменів, до яких належить розглянутий концепт. Експлікація змісту концепту ЗДОРОВ’Я реалізується через аналіз розгалуженої системи синтагматичних зв’язків між лексемами-вербалізаторами цього концепту. З метою виявлення недостатньо досліджених аспектів концепту ЗДОРОВ’Я в латинській мові, а саме встановлення додаткових когнітивних ознак, у статті здійснено поглиблений аналіз синтагматичних зв’язків лексем-вербалізаторів субконцепту VALETUDO. У цьому контексті ключову роль відіграє детальний розгляд семантичних груп у різних комбінаціях, що дозволяє виділити окремі семи, визначити їх інтегровані характеристики, а також дослідити лексичну сполучуваність для встановлення специфічних рис субконцепту. Крім того, у межах дослідження змодельовано семантичне поле субконцепту, визначено його ядро, приядерну зону, а також ближню та дальню периферії. Аналіз синтагматичних відношень імені субконцепту дав змогу окреслити його семантичний потенціал. Отримані результати дозволяють ідентифікувати додаткові когнітивні ознаки, що сприятимуть глибшому розумінню концепту ЗДОРОВ’Я у латинській мові.

УДК 616.9-036.22:614.4:616.5

Профілактика і контроль інфекцій, пов’язаних з наданням медичної допомоги (ІПНМД), включають комплекс сучасних підходів і практик, які зменшують соціально-економічний і медичний тягар проблеми ІПНМД.

Мета роботи — узагальнити досвід запровадження сучасних стандартів інфекційного контролю (ІК) у дерматологічній практиці відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), законів України, наказів Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) та інших нормативних документів нашої держави.

Матеріали та методи. З використанням аналітичного прийому комплексного епідеміологічного методу систематизовано сучасні підходи до організації ІК за стандартами ВООЗ і нормативними документами МОЗ України з урахуванням специфіки надання медичних послуг у дерматологічній практиці.

Результати та обговорення. ВООЗ здійснює політику захисту пацієнтів і медичного персоналу від ймовірного інфікування збудниками ІПНМД завдяки удосконаленню стандартних і спеціальних процедур ІК. Запровадження рекомендацій щодо методів медичного впливу з метою профілактики ІПНМД має відмінності в різних медичних закладах та спеціальностях. Також існують відмінності у регламентації стандартних операційних процедур у терапевтичній і хірургічній практиці, що зумовлено рівнями ризиків та ймовірністю виникнення ІПНМД, а також з урахуванням рівнів надання медичної допомоги.
У світі продовжуються дискусії фахівців із питань структури, послідовності та комплексності запровадження низки спеціальних заходів ІК у дерматологічній практиці, поглиблено вивчається спектр збудників, які їх спричиняють. Спектр патогенів включає різноманітні таксономічні групи вірусів, бактерій, грибів і паразитів. Набуває гостроти проблема формування резистентності мікроорганізмів до специфічних терапевтичних препаратів.
У нашій державі нормативно-правова база щодо цих питань для дерматології, венерології і косметології не систематизована, а міститься окремими положеннями у низці законів України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів МОЗ України та інших документах.

Висновки. Запровадження стандартів ІК у дерматологічній практиці в Україні перебуває на початковому етапі. Створення нормативного документа з узагальненням належних практик ІК є актуальним завданням, оскільки це сприятиме підвищенню ефективності профілактики ІПНМД у дерматології, венерології та косметології.

616.12-008.31

Актуальність. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) часто стикаються з багатьма як фізичними, так і психологічними проблемами. Тривога і депресія, що притаманні ВПО, прогнозують повільне одужання і збільшують ризик посттравматичного стресового розладу і смертності. Дисфункція вегетативної нервової системи часто поєднується з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, кардіальною автономною нейропатією (КАН). Мета: провести аналіз особливостей короткочасної варіабельності серцевого ритму (ВСР) у ВПО, хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено три групи, з них 16 практично здорових осіб (1-ша, контроль), пацієнти з ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (м. Львів і область, 2-га, n = 16) і ВПО, хворі на ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (3-тя, n = 16). У пацієнтів не виявлено клінічних симптомів КАН, а вік, стать, тривалість ЦД 2-го типу, ІМТ, глікований HbA1c значуще не відрізнялись (р > 0,05). Субклінічну КАН діагностували згідно з результатами тестів кардіоваскулярних рефлексів і опитувальника «Композитна оцінка вегетативних симптомів 31» (COMPASS 31). Досліджували й аналізували результати короткочасної ВСР тривалістю 5 хв. Результати. У пацієнтів із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН спостерігається статистично значуще підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Одночасно виявлено вірогідне зниження значень середньої тривалості інтервалів R-R (mRR); відсотка послідовних NN-інтервалів, різниця між якими перевищує 50 мс (pNN50%); рівнів високочастотного компонента кардіоритму (HF) і нормованої одиниці спектра високочастотного компонента (HFnorm). У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН порівняно із 2-ю групою спостерігається подальше значуще збільшення ЧСС: 86,19 ± 82,3 [69,0; 121,0] уд/хв; зниження mRR: 709,56 ± 93,45 [496,0; 871,0] мс; квадратного кореня із середніх квадратів різниць величин послідовних пар інтервалів NN (RMSSD): 17,56 ± 9,06 [5,0; 41,0] мс; pNN50%: 2,56 ± 4,66 [0; 17] %; низькочастотного компонента кардіоритму (LF): 626,56 ± 428,50 [156,0; 1358,0] мс2; HF: 143,81 ± 111,68 [10,0; 363,0] мс2; відсотка HF у загальному спектрі ВСР (HF%): 10,44 ± 8,15 [2,0; 26,0], а також зростання нормованої одиниці спектра низькочастотного компонента (LFnorm): 79,81 ± 14,25 [54,0; 96,0] норм.од.; відсотка дуже низькочастотного компонента кардіоритму (VLF): 47,5 ± 18,69 [12,0; 86,0] %. Висновки. У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН зафіксовано зниження загальної потужності ВСР, а також помітне домінування симпатичного компонента. Це свідчить про активізацію адаптаційних реакцій організму у відповідь на стресові ситуації. Використання короткочасного аналізу ВСР може бути як економічно вигідним, так і науково обґрунтованим підходом для ранньої діагностики КАН у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Отримані дані можуть стати основою для створення ефективних стратегій профілактики, а також нових методів своєчасної діагностики та терапії ВПО, хворих на ЦД 2-го типу.

 УДК 616.24-008.444+616.8-009.836]-07-08
Анотація. Актуальність проблеми хропіння та обструктивного апное уві сні (ОАС) зумовлена тим, що ці патологічні стани є важливими факторами 
ризику розвитку серцево-судинних і метаболічних захворювань, а також мають значний вплив на якість життя пацієнтів.  Хропіння та обструктивне апное уві сні є не лише медичною, а й значною соціальною проблемою, що потребує комплексного підходу. Для ефективного вирішення проблеми хропіння та обструктивного апное уві сні має бути налагоджена співпраця медичних закладів, уряду і громадськості, що забезпечить доступ до інноваційних технологій діагностики і лікування цих патологічних станів та підвищить рівень обізнаності населення про можливі 
ризики й наслідки хропіння та обструктивного апное уві сні. Основними етіологічними факторами хропіння та ОАС є анатомічні особливості верхніх дихальних шляхів, надмірна вага та ожиріння, вік хворих, гормональні особливості й розлади та шкідливі звички. Ці фактори виникають 
унаслідок анатомічної обструкції верхніх дихальних шляхів, зниження тонусу м’язів язика і м’якого піднебіння під час сну, порушень з боку дихального центру головного мозку, рефлекторної гіпокапнії і гіпоксії та гіпоксичного й оксидативного стресу. Основними клінічними проявами, що дозволяють вчасно виявити хропіння  та ОАС, є гучне, переривчасте та нерівномірне хропіння, періодичні зупинки дихання під час сну, головний біль вранці, денна сонливість і підвищена втома, нестабільність психоемоційного стану, часті пробудження вночі через сухість у роті та підвищення артеріального тиску. Вкрай важливим у вирішенні проблеми хропіння та ОАС є використання сучасних діагностичних методів (полісомнографії, домашніх апное-скринін-гів, респіраторного моніторингу та інноваційних мобільних технологій для моніторингу якості сну) і лікування (CPAP-терапії, хірургічних втручань, використання внутрішньоротових апаратів і новітніх методів поведінкової терапії). Ефективність медичної допомоги хворим із хропінням та ОАС і покращення якості їх життя потребує міждисциплінарного та комплексного підходу. 

MODERN METHODS OF DIAGNOSTIC AND TREATMENT OF SNORING AND OBSTRUCTIVE SLEEP APNEA 
 
Abstract.   The relevance of the problem of snoring  and obstructive sleep apnoea (OSA) is because these pathological conditions are important risk factors for the development of cardiovascular and metabolic diseases and also have a significant impact on the quality of life of patients.  Snoring and obstructive sleep apnoea are not only a medical problem but also a significant social problem that requires a comprehensive approach. To effectively 
address the problem of snoring and obstructive sleep apnoea, cooperation between medical institutions, the government, and the public should be established to ensure access to innovative technologies for the diagnosis and treatment of these pathological conditions and to raise public awareness of the possible risks and consequences of snoring and obstructive sleep apnoea. The main etiological factors of snoring and OSA are the anatomical features 
of the upper respiratory tract, overweight and obesity, age of patients, hormonal characteristics and disorders, and bad habits. These factors arise due to anatomical obstruction of the upper airway, decreased tongue and soft palate muscle tone during sleep, disorders of the brain's respiratory centre, reflex hypocapnia and hypoxia, and hypoxic and oxidative stress. The main clinical manifestations that allow timely detection of snoring and OSA are loud, intermittent and uneven snoring; periodic respiratory arrests during sleep; headache in the morning, daytime drowsiness and increased fatigue; instability of the psycho-emotional state; frequent awakenings at night due to  to to dry mouth and increased blood pressure. The use of modern diagnostic methods (polysomnography, home apnoea screenings, respiratory monitoring and innovative mobile technologies for monitoring sleep quality) and 
treatment (CPAP therapy, surgery, intraoral devices and the latest behavioural therapy methods) is crucial in solving the problem of snoring and OSA. The 
effectiveness of medical care for patients with snoring and OSA and improving their quality of life requires an interdisciplinary and comprehensive approach. 
Keywords:  snoring, sleep, breathing, upper respiratory tract, obstructive sleep apnoea, polysomnography, pulse oximetry, CPAP therapy. 

У хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу спостерігається значно вищий ризик розвитку депресивних розладів порівняно з особами без порушень вуглеводного обміну. У контексті старіння населення та зростання поширеності ЦД 2-го типу постає актуальна потреба у глибшому вивченні механізмів, що зумовлюють зв’язок між діабетом і захворюваннями головного мозку. Депресивні розлади та ЦД 2-го типу часто мають спільні генетичні, поведінкові та психосоціальні фактори ризику. Однак досі не з’ясовано, чи пов’язане виникнення депресії зі збільшеним ризиком розвитку широкого спектра серцево-судинних захворювань (ССЗ) у хворих на ЦД 2-го типу, а також чи можуть метаболічні біомаркери бути посередниками, що впливають на ці зв’язки. Наявні шкали для оцінки ризику розвитку ССЗ демонструють недостатню точність у прогнозуванні, що спонукає до пошуку нових, об’єктивніших маркерів, одним із яких є жорсткість (ригідність) артерій. Когнітивні порушення та депресивні розлади при ЦД 2-го типу вірогідно мають різні патофізіологічні механізми, що лежать в їх основі. Проте одним зі спільних механізмів може бути мікросудинна дисфункція, а саме хвороба дрібних судин головного мозку (ХДСГМ). Ознаки ХДСГМ лінійно прогресують разом із розвитком від фізіологічного стану метаболізму глюкози до предіабету та ЦД 2-го типу, що корелює з рівнем глікемії навіть на етапі предіабету. Існує гіпотеза, що ХДСГМ може слугувати раннім і визначальним механізмом розвитку депресивних розладів, особливо серед пацієнтів літнього віку. Водночас дані щодо ХДСГМ, а також стану ригідності артерій у пацієнтів із ЦД 2-го типу з коморбідними депресивними розладами наразі залишаються обмеженими. Метою цього огляду було обговорення особливостей взаємозв’язків між ЦД 2-го типу, хворобою дрібних судин головного мозку, артеріальною жорсткістю і депресивними розладами, а також аналіз нових тенденцій та напрямків майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використано ключові слова «цукровий діабет», «хвороба дрібних судин головного мозку», «артеріальна жорсткість», «депресивні розлади». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.