Нейропластичність є сукупністю різних процесів ремоделювання синаптичних зв’язків, спрямованих на оптимізацію функціонування нейрональних мереж. Вона відіграє вирішальну роль у процесах філогенезу й онтогенезу, а також при підтримці функціонування вже сформованих нейрональних мереж. У нижчеподаній статті представлені останні уявлення про це поняття.
Ключові слова: нейропластичність, патофізіологія, позитронно-емісійна томографія,
транскраніальна магнітна стимуляція
Neuroplasticity is a set of various processes of synaptic connections' remodeling aimed at optimizing the functioning of neuronal networks. It plays a decisive role in the processes of phylogenesis and ontogenesis, as well as in maintaining the functioning of already formed neuronal networks. The following article presents the latest notions about this concept.
Key words: neuroplasticity, pathophysiology, positron emission tomography, transcranial
magnetic stimulation

Медичний гуманізм визначає захист людського життя, характеризує його цінність й забезпечує таємницю діагнозу чи рівноправну допомогу як основну соціальну функцію медицини, яка повинна виконувати завдан-ня, керуючись науковими знаннями, фаховими компетентностями, критичним мисленням й професійною майстерністю, незважаючи на воєнні дії. Адже основу медичного гуманізму становлять загальнолюдські нор-ми моралі й моральності, які формуються в процесі підготовки майбутнього лікаря. Метою статті є висвітлення особливостей формування медичного гуманізму в процесі підготовки студен-тів-медиків. Сьогодення диктує особливо високі культурні, етичні і моральні вимоги до лікарів, тому гуманістична спря-мованість освітньо-виховного процесу повинна стати ключовою при підготовці фахівців охорони здоров’я, а метою цього процесу стає особистість. Виховання майбутніх лікарів гуманістами в сучасних умовах є доволі складним процесом, оскільки змі-нилися цінності молодого покоління. А закріпити у їх свідомості гуманістичні погляди практично неможливо з огляду на сформовані матеріальні цінності в середовищі родини.Гуманістична освіта розвиває асертивні, емпатійні та емоційні якості студентів-медиків. Також складова гуманістичного навчання сприяє глибшому розумінню пацієнтів та колег, що вкрай важливо для майбутнього лікаря. Мета гуманістичної освіти полягає в залученні найкращого досвіду і людських якостей до процесу навчання.Центральну роль у гуманістичній освіті студентів-медиків займає комунікативна компетенція, яка тісно корелює з культурологічною складовою і медичним тактом. Правдивий зміст із довершеною мовною фор-мою зосереджує увагу на етико-деонтологічних і біоетичних нормах у поводженні з пацієнтами, їх родинами та колегами. Тому формування гуманності у майбутніх лікарів передбачає наступні структурні компоненти: пізнавально-когнітивний, мотиваційний, діяльнісно-поведінковий, регулятивний, емоційно-вольовий.

У статті розглянуто педагогічні дослідження щодо формування професійних якостей, зокрема культури майбутнього лікаря, яка є на часі, особливо в період війни. Лише практична підготовка студентів сприяє кращому засвоєнню культурних норм і накопиченню професійних якостей. Необхідно виокремити відносини лікаря у фаховій діяльності, котрі мають вагомий вплив на ефективність лікування і одужання пацієнта: відносини між лікарем та пацієнтом; ставлення лікаря до себе; власне уявлення про свій образ “Я”; відносини між лікарями і колегами (старшим чи молодшим персоналом); ставлення до опікунів чи родини пацієнта. Тепер визначимо ключові риси, що характеризують ідеальну професійну поведінку лікаря: великодушність і здатність вибачати, альтруїзм, життєрадісний позитивний настрій, здатність налаштовувати пацієнтів на позитив, скромність щодо власних досягнень, милосердя до хворих і колег, уміння знімати напруженість у спілкуванні з неврівноваженими й неспокійними пацієнтами чи колегами, здатність бути взірцем для наслідування у роботі й поза її межами, а також чинити правильно, керуючись моральними мотивами. Також особливої важливості набувають такі якості лікаря, як асертивність та емпатія, моральна надійність, впевненість у прийнятті рішень, тобто саме такі якості повинні бути визначальними у сферах, зорієнтованих на допомогу пацієнтам і потребуючим. Схарактеризовані якості є найбільш загальними та інтегральними, вбирають багато інших позитивних соціально й індивідуально-особистісних якостей, що розглядаються науковцями як важливі і затребувані для майбутніх лікарів у сучасному світі.

У статті розглядається взаємодія освіти і культури як проблеми майбутнього лікаря. Розвідки у різних галузях висвітлюють вивчення особистості та її культури і тісно пов’язані з особистісно-професійною культурою та освітою фахівця. Метою статті є висвітлення особливостей взаємодії культури й освіти для студентів-медиків. Аналізуючи наукові джерела, присвячені проблемі кореляції культури й освіти, чітко простежуються такі напрями: 1) означення культурогенезної функції освіти, її гуманістична й етична спрямованість; 2) обґрунтування методологічного рівня проблеми співвідношення освіти й культури, тобто освіта як культурний феномен; 3) висвітлення нової методології педагогічних досліджень, згідно з якою людина є суб’єктом культури і всесвітньо-історичного процесу. Сучасний підхід до професійної освіти повинен поєднувати фахову підготовку з духовно-моральним, соціально-громадянським розвитком особистості, тобто професійна культура слугує засобом і способом формування та реалізації соціальних установок суб’єкта діяльності у сфері охорони здоров’я.

Objectives: this study aimed to assess the effectiveness of artificial intelligence on education, focusing on how it can be leveraged to personalised learning experiences tailored to the specific needs of students. Study Design: a comprehensive literature review was conducted, alongside an analysis of psychological factors that influence student motivation. Place and Duration of the Study: relevant academic sources and case studies were reviewed over the duration of six months to gather insights on AI applications in education. Sample: the sample consisted of the scientific thought and scientists that have integrated AI technologies into their curricula. Method: a qualitative analysis from literature was utilised in this research to evaluate AI tools’ effectiveness in enhancing personalised learning outcomes. Results: the findings indicate that ChatGPT is currently the most widely utilised AI tool in educational contexts, demonstrating a significant capacity to personalised learning by adapting it to individual psychological profiles and learning paces. Conclusion: the integration of AI technologies in education presents unprecedented opportunities for curriculum personalisation and student engagement. However, it also necessitates careful consideration of ethical issues, especially related to learner data privacy, to ensure responsible implementation.