УДК 616.211-001-089.844-053

Анотація.  Мета - дослідити вікові особливості травми носа. Ніс, що випинається за контур обличчя, часто стає фокусом травматичних уражень. Лікування останніх є складним і потребує великого досвіду в отоларингології, щелепнолицевій і, особливо, у пластичній хірургії. За період 6 років на лікуванні перебували 72 постраждалі із травмами носа. Причинами травми були: укус собаки - 6 (8,3%) випадків, укус кота - 2 (2,8%) випадки, укус людини -  1 (1,4%) випадок, удар гострим предметом (ніж, скло) - 38 (52,8%) випадків, удар тупим предметом (дошка, палиця, арматура) - 25(34,7%) випадків. Реконструктивні операції для закриття дефектів носа виконано в першу добу перебування у клініці 61 (84,7%) постраждалому. Хірургічні втручання іншим 11 (15,3%) пацієнтам відтермінували на 4-5 днів у зв>язку з ознаками запалення до їхнього усунення. При великих, за розміром, дефектах носа використовували ротаційний клапоть із чола (індійська методика), крил і кінчика носа - зі щоки (французька методика), верхньої третини спинки носа - методику Barrow (з висіченням двох надбрівних трикутників). Дефекти хрящів крил та кінчика носа були показанням до застосування композитних (шкірно-хрящових) клаптів (з чаші вушної раковини). Післяопераційні ускладнення виникли в 7 (9,7%) пацієнтів: розходження швів - у 4 (5,6%), серома - у 2 (2,7%), нагноєння рани - в 1 (1,4%). Тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі - від 1 до 8 діб (середній ліжкодень - 3,2). Після виписування пацієнти продовжили лікування в амбулаторних умовах за місцем проживання. Травма носа -  складна проблема отоларингології, щелепно-лицевої і, особливо, пластичної хірургії. Характерним для постраждалих дитячого віку є тривалий психоемоційний стрес, однак лікування проходить без ускладнень і має хороший естетичний результат. Найбільш комплаєнтними для лікування є дорослі пацієнти: результат - добрий, можливі незначні ускладнення. Післяопераційні ускладнення виникають найчастіше в осіб похилого
і старечого віку, що пов’язано з інволюційними процесами в шкірі, зокрема в її кровопостачанні.
Ключові слова:  ніс, травма, вік, особливості.

УДК: 616.211-089.844

РЕЗЮМЕ. Історія реконструкції носа сягає давніх часів і залишається фундаментальною проблемою сьогодні.
Дія травматичних факторів на зовнішній ніс може призводити до виникнення деформацій і дефектів його тканин.
Дефектами тканин носа прийнято вважати відсутність його тканин або частин унаслідок травми або захворювання.
Закриття дефектів кінчика носа є складним завданням пластичної хірургії.
Мета - вивчити ефективність індійської техніки лобного клаптя у закритті дефектів кінчика носа.
Матеріал і методи. Ретроспективному аналізу піддано результати 4 випадків реконструкції носа за допомо­
гою техніки лобного клаптя (індійський метод) у Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресова­них імені Юрія Липи в період з 2003 до 2022 року включно. Двох пацієнтів госпіталізовано ургентно з травматич­ними дефектами кінчика носа (ножове поранення, укус людини). Планово поміщено в клініку 2 особи з дефекта­ми після висічення базальноклітинного раку та великої ринофіми. Всі пацієнти були оперовані під ендотрахеальним наркозом. Постраждалим з посттравматичними дефектами хірургічне втручання виконано в день госпіталіза­ції, решті - на 3-4 день перебування в стаціонарі. Дефекти носа інспектували на предмет сторонніх тіл, згустків крові, що визначало необхідність освіження рани перед трансплантацією. В процесі підготовки дефекту кінчика носа до трансплантації старанно промивали його стерильним фізіологічним розчином та виконували зупинку ка­пілярної кровотечі діатермокоагуляцією. Забір шкірного клаптя з чола виконували після ретельної оцінки його розмірів та форми для трансплантації щоб запобігти натягу тканин. Краї донорської рани чола мобілізовували гострим шляхом для їх зближення та безнатягового накладання вузлових швів Ргоіепе 3.0. Місток із донорською ділянкою пересікали через 3-4 тижні після операції.
Результати. У всіх випадках вдалось домогтися доброго естетичного вигляду зони дефекту і донорської зони
з відсутністю ускладнень. Усі пацієнти оцінили результат лікування як добрий.
Висновки. Закриття дефектів кінчика носа - складне.завдання пластичної хірургії. Індійська техніка з вико­
ристанням лобного клаптя у закритті дефектів кінчика носа є ефективною в отриманні хорошого естетичного
результату операції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: дефект кінчика носа; індійська пластика.

УДК 616.37-002-06: (616.37+617.553)]-005.98-003.2]-08

Анотація. Гострий панкреатит є основним видом гастроентерологічної патології з інцидентністю 13-45 випадків на 10 000 населення, водночас 270 000 пацієнтів потребують госпіталь­ної допомоги. Клінічний перебіг набряково-інтерстиційного гострого панкреатиту й асептично­го панкреонекрозу супроводжується розвитком набряків тканин підшлункової залози та жирової клітковини заочеревинного простору, які потребують нівелювання.
Мета роботи. Опрацювати схему медикаментозного лікування набряків і набряково-ексудатив­них уражень підшлункової залози та м ’ яких тканин парапанкреатичного заочеревинного простору у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Дослідження проведено в 64 пацієнтів віком від 37 до 69років з інтерстиційно-набряковою і асептично-некротичною формами гострого панкреатиту з наявними набряка­ми тканин підшлункової залози та заочеревинного простору. Діагноз захворювання встановлювався на підставі оцінювання клінічних, лабораторно-біохімічних та променевих (ультразвукове дослі­дження, комп ’ютерна томографія) методик обстеження. Пацієнтам основної групи (38) призна­чались діосмін-гесперединвмісні лікарські засоби групи флавоноїдів згідно з оригінальним способом. У порівняльній групі (26) застосовувалось конвенційне лікування. В оцінюванні ефективності ліку­вання враховувались клінічні та лабораторні дані, результати динамічноїультрасонографїї, проби на гідрофільність тканин, наявність асептичності/інфікованості запального процесу. Визначення здійснювалось в динаміці -  на 1-у, 3-ю і 5-у добу від початку лікування. Розрахунок середніх величин проводився у формі середньої арифметичної зі стандартною погрішністю (М ±  т). Застосовувався критерій Стьюдента, статистично значущою приймалась різниця за Р < 0,05.
Результати. Констатовано позитивну динаміку клінічних проявів захворювання, рівня лейкоци­тозу та локальної гідрофільності тканин в основній групі пацієнтів. За даними ультрасонографії спостерігалось статистично значуще зменшення розмірів набряку голівки, тіла (уже на третю добу) та хвоста підшлункової залози (на п ’ ятий день), -а також передньо-задніх та верхньо-ниж­ніх показників набряково-ексудативних змін клітковини заочеревинного простору. Асептичність запалення зберігалась у 74% випадків. Запропонований лікувальний алгоритм за асептичного пан­
креонекрозу з використанням протинабрякової терапії та інтервенційної ультрасонографії.
Висновки. Протинабрякова медикаментозна терапія є важливим компонентом лікування набряково-інтерстиціальної і асептично-некротичної форм гострого панкреатиту.
Ключові слова:  гострий панкреатит, протинабрякова терапія, гесперединвмісні лікарські засоби.

УДК 616.37-002-036.11-008.61:577:15:616.33-002.446]-08-089-084

Анотація. Лікування гострого панкреатиту являє собою мультидисциплінарну проблему, у якій, поряд з операційно-хірургічними аспектами, не менш великого значення набувають компоненти консервативної медикаментозної та інфузійної терапії, спрямованої на основні патофізіологіч­
ні ланки виникнення та прогресування патологічного процесу. Розвиток гострого панкреатиту характеризується активізацією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з надмірною секрецією ферментів і виникненням гіперферментеміі. Окрім цього, серед низки місцевих усклад­нень спостерігаються ерозивно-виразкові ураження шлунку та дванадцятипалої кишки, які також потребують медикаментозної корекції.
Мета роботи. Обгрунтувати доцільність і визначити зміст антисекреторної терапії, спря­мованої на пригнічення функції підшлункової залози й елімінацію органічних уражень початкових відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Методики антисекреторної терапії реалізовано у вибірковій групі хворих у кількості 73 осіб віком від 28 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (46) антисекреторну терапію реалізовано з використанням препаратів - інгібіторів протонної помпи згід­но з опрацьованими оригінальними методиками. У порівняльній групі (27) застосовувалися синтетич­ні аналоги соматостатину - октреотиди. Ефективність лікування оцінювалася за показниками рівня а-амілази в сечі. Характер і ступінь вираженості органічних уражень верхніх відділів шлунково-кишко­вого тракту та їхня динаміка внаслідок лікування виявлялися за допомогою езофагогастродуоденоскопії.
Результати. Констатовано, що інгібітори протонної помпи сприяли статистично вірогідному зменшенню амілазурії вже на третю добу з 880,4 ±  20,2 до 612 ±  18,4 од. (р < 0,05) з остаточною нормалізацією її на п ’ ятий день - 430 ±20,4 од. (р < 0,05). Призначення октреотиду приводило до
нормалізації рівня а-амілази в сечі лише на п ’ яту добу - 910 ±  18,4 проти 452 ±  16,2 од. (р < 0,05). У 32 пацієнтів із виявленими езофагогастродуоденоскопічно ерозивно-виразковими ураженнями шлунка та дванадцятипалої кишки внаслідок терапії інгібіторами протонної помпи відбувалась елімінація зазначених органічних змін.
Висновки. Антисекреторна терапія інгібіторами протонної помпи являє собою важливий ком­понент лікування гострого панкреатиту, який нормалізує рівень амілазурії та нівелює ерозивно-виразкові ураження шлунка та дванадцятипалої кишки.
Ключові слова:  гострий панкреатит, ефективність антисекреторної терапії.