Hair loss or alopecia is a common dermatological condition affecting up to 2% of the world population. It is often caused by hereditary factors, such as male or female pattern baldness, but it can also result from various environmental factors, an unbalanced diet, or chronic illness. While hair loss is not life-threatening, it can cause significant anxiety, depression, and other psychological problems, ultimately impacting an individual's quality of life. Various treatments for hair loss, including both synthetic drugs, such as minoxidil and finasteride, or medicinal herbs, have been approved by the Food and Drug Administration. Despite synthetic drugs' effectiveness, they may come with potential side effects. Natural remedies have been proposed as a viable option for treating hair loss because many chronic disorders can cause alopecia. As such, this review focuses on identifying alternative, efficient treatment agents with limited side effects. Specifically, it looks into medicinal plants as potential healing agents for treating hair loss. To gather relevant information for the study, multiple databases were searched, including Scopus, PubMed, and Google Scholar. A comprehensive search was conducted using a range of search terms, such as “hair loss”, “alopecia”, “natural remedies for hair loss”, “herbal treatments for hair loss”, and others to extract relevant scientific articles. Many medicinal plants and natural compounds have shown potential in reducing hair loss, thanks to their anti-inflammatory and antioxidant properties and the ability to improve local metabolism when applied externally. According to existing literature, herbal extracts and formulations derived from plants, such as Urtica dioica, Humulus lupulus, Serenoa repens, Vitis vinifera, Pygeum africanum, Cucurbita pepo, etc., as well as certain individual herbal compounds, micronutrients, bee products, and keratin, may be effective in reducing hair loss directly or indirectly. Research suggests that medicinal plants and a variety of natural compounds hold promise in promoting hair growth and preventing alopecia.

The research substantiates Japanese experience of media literacy and oral communication skills development by digital storytelling (DST); reveals theoretical background and current practical application of DST in higher education of Japan. DST has significant advantages as an individual- and situation-oriented tool of oral communication as well as the instrument of psychological and learning influence on society. It is continuously
implemented into Japanese educational and social practice. Famous universities of Japan initiate and
realize scientific and academic projects, extending communication connections of Japanese
population, improving their skills of critical thinking and argumentation, developing desires and
abilities to communicate freely, fluently, confidently and persuasively.
At present DST shows a positive growing tendency as a teaching and learning tool in higher
education of both Japan and Ukraine. This is primarily linked with the global processes of social
digitalization, computerization of education and urgent transferring to distance learning due to the
COVID-19 pandemic. Evidence-based studies prove the efficacy of DST as the learning and
evaluation instrument of oral communication skills, i. e. in English. Moreover, the technology can
be applied in different specialties, i. e. medical one. The healthcare branch was drastically influenced
by quarantine restrictions, having resulted in fundamental transformations of teaching and learning
approaches, implementation of e-learning and telemedicine. DST has a confirmed positive influence
on public health and medical knowledge development. In higher medical education it can be used
as a new type of virtual patients. DST can improve physician-patient communication skills,
professional qualities, tolerance and empathy. 

Підходи в організації заходів захисту населення і території від інфекційних хвороб були змінені під час
активної фази російсько-української війни. Протиепідемічне забезпечення населення під час здійснення
евакуаційних заходів у місцях розміщення внутрішньо переміщених осіб стало важливим завданням. На
деокупованих територіях заходи запроваджувалися з урахуванням основних типів біологічних загроз, терито-
рій і груп ризиків, ступеню руйнування систем життєзабезпечення, сезонів і структури епідемічних ризиків. На-
прями і обсяги протиепідемічних заходів були спрямовані на раннє виявлення епідемічних ускладнень, органі-
зацію і контроль водозабезпечення та харчування, дотримання санітарно-гігієнічних умов у місцях проживання
людей, доступ до своєчасної медичної допомоги. Пріоритетними профілактичними заходами було проведення
імунопрофілактики та інформаційне забезпечення населення. Планування протиепідемічного захисту базува-
лося на врахуванні спектру потенційно небезпечних захворювань для конкретних регіонів країни з урахуван-
ням ендемічних і занесених ззовні збудників інфекційних захворювань, впливу міграційних процесів та інших
ризиків епідемічних ускладнень.

Persistent left superior vena cava (PLSVC) is not uncommonvenous return anomaly (0,3-0,5% of the general population). It is usually asymptomatic but can complicate transvenous cardiac interventions, particularly implantations of cardiac pacemakers. An 84-year-old woman was referred tohospitalwith frequent syncopal episodes, dizziness, and fatigue. ECG showed atrial fibrillation with bradycardia (35-40 bpm). The patient was fully investigated and was qualified for permanent single-chamber pacemaker implantation.The patient had an isolated persistent left superior vena cava (PLSVC). Additionally, she had right breast cancer, therefore we performed left axillary access for pacemaker implantation. The pacing lead was inserted via left axillary vein through the PLSVC to the coronary sinus. Afterwards, we looped lead in the right atrium which helped us to put it through the tricuspid valve and implant the lead in apex of right ventricle (RV). All lead measurements (sensing, threshold, impedance, slew rate)at implantation were acceptable. The patient was discharged three days post-implantation without any complications. In a 1-year follow-up we have noticed good lead parameters at interrogation and stable lead position on the X-ray. Certainly, clinicians must be aware of this anomaly and the challenges it presents during pacemaker implantation in affected patients, as well as potential solutions to address these challenges.

Метою цієї статті є аналіз клінічного випадку пацієнта із пейсмейкерною тахікардією. Пейсмейкерна тахікардія може розвиватись лише у пацієнтів із двокамерним або трикамерним кардіостимулятором та збереженим вентрикулоатріальним проведенням. Механізмом пейсмейкерної тахікардії є штучне ріентрі за участю кардіостимулятора. Ретельне дообстеження пацієнта, холтерівське моніторування ЕКГ та перевірка кардіостимулятора є основними стратегічними підходами для коректного встановлення діагнозу пейсмейкерної тахікардії та диференціації її із іншими видами аритмій. Для запобігання виникнення пейсмейкерної тахікардії необхідно бути добре ознайомленим із антитахікардитичними алгоритмами роботи кардіостимуляторів різних моделей. Першочергово рекомендовано завжди вмикати алгоритми автоматичної детекції та усунення пейсмейкерної тахікардії, чого переважно вже достатньо для коректної роботи пристрою. У випадку необіхдності варто додатково розглянути такі варіанти, як пепепрограмування післяшлуночкового передсердного рефрактерного періоду (PVARP) та А-В затримки. При адекватному програмуванні кардіостимулятора, повторних рецидивів пейсмейкерної тахікардії переважно вдається уникнути. Довготривалий прогноз у пацієнтів із пейсмейкерними тахікардіями є сприятливим.