Резюме. Вступ. Мальротація є найбільш поширеною вродженою аномалією тонкого кишківника. Одним із її варіантів є синдром Ледда (СЛ), який при несвоєчасному наданні допомоги може призвести до масивного некрозу тонкої кишки з необхідністю її подальшої резекції. Латентний СЛ складний для діагностики і часто є причиною помилкових діагнозів, що веде до незадовільних результатів лікування у пацієнтів різних вікових груп.

Мета дослідження. На прикладах клінічних випадків акцентувати увагу лікарів різних спеціальностей до нетипових загально-клінічних проявів СЛ для запобігання діагностичних помилок і ранньої діагностики цієї патології.

УДК 616.34-007.1-053.3-039-036

Матеріали та методи. Проведено літературний огляд статей, що описують клінічні випадки СЛ. Здійснено ретроспективний аналіз історій хвороб пацієнтів, які знаходилися на лікуванні в Львівській обласній клінічній лікарні Охматдит та міській дитячій клінічній лікарні.
Результати досліджень. Описано і наведено особливості клінічного перебігу СЛ як у дитячому віці, підлітковому, так і в дорослих на основі клінічних випадків. Висвітлено основну діагностичну цінність анамнезу, клінічної картини, інструментальних методів дослідження. Показано, що для латентного перебігу СЛ характерними є різноманітні соматичні прояви. Частіше це стани рецидивного блювання, абдомінального болю, синдрому мальабсорбції. Ускладнюють вчасну діагностику СЛ можливі тривалі періоди «повного благополуччя».

Висновки. Наведені клінічні приклади вродженої патології системи травлення у дітей СЛ вказують, що дана патологія цілком ймовірно може траплятися у клінічній практиці педіатрів і сімейних лікарів.

Опис різноманітної клінічної симптоматики, що характерний для СЛ, потребує осмислення і відповідних знань. Вбачається необхідність рекомендувати лікарям при проявах розладів травної системи у дітей раннього і старшого віку, особливо – дорослих пацієнтів надання кваліфікованої медичної допомоги.

Ключові слова: синдром Ледда, мальротація кишківника, клінічні випадки, діти, дорослі.

Порушення формування кишкової мікробіоти в передчасно народжених немовлят підвищує ймовірність виникнення некротизуючого ентероколіту (НЕК) і пізнього неонатального сепсису (ПНС). Застосування пробіотиків може знижувати відповідний ризик.

Мета - оцінити клінічну ефективність Lactobacillus reuteri DSM 17938 у зниженні частоти НЕК і ПНС, загальної смертності в немовлят із терміном гестації (ТГ) ≤32 тиж, а також вплив цього пробіотика на формування мікробіоти травного каналу.

Матеріали та методи. До відкритого рандомізованого дослідження залучено 100 немовлят із ТГ ≤ 32 тиж, масою тіла при народженні ≤1500 г. У групі пробіотика 50 дітям до досягнення постменструального віку (ПМВ) 36 тиж призначено Lactobacillus reuteri DSM 17938 у дозі 10⁸ КУО/добу з ентеральним харчуванням (ЕХ), а у групі порівняння 50 дітям - стандартне лікування. Основними критеріями ефективності були частота НЕК, ПНС і загальна смертність. Як додаткові критерії ефективності використано вік дітей на момент досягнення повного об’єму ЕХ, кількість епізодів зниженої толерантності до ЕХ, тривалість антибактеріальної терапії, масу тіла у ПМВ 36 тиж і тривалість госпіталізації.

Результати. Застосування Lactobacillus reuteri DSM 17938 у дозі 10⁸ КУО/добу не знижувало ні частоти НЕК і ПНС, ні загальної смертності. Однак це втручання достовірно скорочувало тривалість загальної госпіталізації в немовлят із ТГ ≥28 тиж (56,0 (46,0-71,0) діб проти 65,0 (60,0-87,9) діб; р=0,03), а також асоціювалося зі швидшим досягненням повного об’єму ЕХ (23,0 (16,0-37,0) доби проти 30,0 (18,0-37,0) діб; р=0,26), та зменшенням кількості епізодів зниженої толерантності до ЕХ у немовлят із ТГ < 28 тиж (1,0 (1,0-3,0) доби проти 3,0 (3,0-4,0) діб; р=0,19). Не виявлено впливу пробіотичної терапії на колонізацію травного каналу немовлят лакто- і біфідобактеріями.

Висновки. Ентеральне застосування Lactobacillus reuteriDSM 17938 поліпшує толерантність до ЕХ, скорочує період до досягнення повного об’єму ЕХ і загальну тривалість госпіталізації передчасно народжених немовлят. Вплив цього пробіотика на частоту виникнення ПНС та НЕК, а також постнатальне формування кишкової мікробіоти потребують подальшого вивчення.

616.34-018-002-003.235:577.112]-078.73-079.4-053.32

Захворюваність, пов’язана з незрілістю травного каналу, є однією з найважливіших причин смертності передчасно народжених дітей з дуже малою масою тіла при народженні (< 1500 г). Надмірна запальна відповідь у поєднанні з недостатнім місцевим захистом, підвищеною проникністю слизової оболонки травного каналу, зниженою моторною функцією, недостатнім кровопостачанням кишок, а також ентеральним харчуванням  передчасно народжених немовлят у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених (ВІТН) пов’язана з виникненням некротизуючого ентероколіту (НЕК) [1,2]. Ці чинники також можуть відігравати певну роль в патогенезі інших захворювань, насамперед, сепсису внаслідок ураження слизової оболонки кишок і потрапляння мікроорганізмів у кров’яне русло [3].

Фекальний кальпротектин (ФК) – це білок, який складає до 60% розчинного білка в нейтрофілах людини. Його також знаходять в моноцитах, макрофагах й епітеліальних клітинах [10]. ФК вивільняється під час запального процесу в травному каналі і в результаті трансепітеліальної міграції мієлоїдних клітин легко виявляється в калі. Завдяки наявності кальцію структура кальпротектину є дуже стабільною. Стабільна форма білка може зберігатись в калі до 7 діб [11]. Концентрація кальпротектину в калі відображає інтенсивність міграції нейтрофілів у стінку кишки, та, відповідно, безпосередньо корелює з тяжкістю запального процесу в тонкому кишечнику. Враховуючи патогенез НЕК та ПНС, ФК може бути потенційним маркером цих захворювань, оскільки може вказувати на наявність субклінічного запального процесу [12].

Лактоферин (ЛФ) – це поліфункціональний залізозв’язувальний глікопротеїн, який в найбільшій кількості міститься у грудному молоці та відіграє ключову роль у природженому імунітеті [13]. Окрім противірусних та бактерицидних властивостей ЛФ здатний запобігати виникненню надмірної запальної відповіді [14], а також стимулювати процеси проліферації та диференціації епітелію тонкої кишки, що у свою чергу впливає на її масу і довжину, а також продукцію у ній травних ферментів [15,16]. Ентеральне застосування ЛФ є одним з потенційних засобів модуляції постнатальної адаптації травного каналу та профілактики захворювань, пов’язаних з незрілістю травного каналу у передчасно народжених немовлят. 

Метою даного дослідження було оцінити зв’язок між рівнями ФК, ентеральним застосуванням ЛФ і виникненням НЕК і сепсису у передчасно народжених немовлят. 

Morbidity associated with an immature digestive tract is one of the most important causes of mortality in very low birth weight (BW) <1500 g infants. Excessive inflammation in combination with insufficient local immunity, increased permeability of the intestinal mucous membrane, reduced motor function
 as well as enteral nutrition of preterm infants in neonatal intensive care units (NICU) are associated with the occurrence of necrotizing enterocolitis (NEC). These factors can also play a critical role in the pathogenesis of other diseases, primarily sepsis, due to damage to the mucous membrane of the intestines and the subsequent entry of microorganisms into the bloodstream [17].
Fecal calprotectin (FC) is a protein that makes up to 60% of the soluble protein in human neutrophils, it is also found in monocytes, macrophages
and epithelial cells [28]. FC is released during the inflammatory process in the digestive tract and is easily detected in feces. Due to the presence of calcium, the structure of calprotectin can remain stable in feces for up to 7 days.  The FC concentration  in feces directly correlates with the severity of the inflammation in the intestine.  Considering the pathogenesis of NEC and neonatal sepsis, FC can be a potential marker of these diseases, as it can indicate the presence of a subclinical inflammatory process. 
   Lactoferrin (LF) is a multifunctional iron-binding glycoprotein, which is found in the largest amount in breast milk and plays a key role in innate immunity [26]. In addition to antiviral and bactericidal properties, LF can prevent the occurrence  of an excessive inflammatory response, stimulate the proliferation and differentiation processes of the epithelium of the small intestine, which affects its weight and length, as well as the production of digestive enzymes [12,13]. Enteral use of LF is one of the potential means of modulating postnatal adaptation of the digestive tract and
prevention of diseases associated with its immaturity in preterm infants.
Purpose of this study — to evaluate the associations between FC levels, enteral LF administration, and the occurrence of NEC and sepsis
in preterm infants.

Early use of continuous positive airway pressure (CPAP) is equal to the prophylactic administration of a surfactant to prevent neonatal respiratory distress syndrome (nRDS) in high-risk infants. However, almost half of the smallest infants still require intubation and mechanical ventilation in the first 72 hours after birth. It is known that ineffective initial CPAP is associated with a poorer prognosis. Therefore, the search for reliable prognostic risk factors for ineffective CPAP in very preterm neonates whose respiratory support is started with CPAP is still relevant today. The results of a retrospective cohort study conducted at the Lviv Regional Clinical Hospital (Ukraine), which included 151 children with birth weight <1500 g and gestational age <32 weeks, showed that CPAP failure occurred at a median age of five hours in 31% of infants initially treated with CPAP and average (SD) FiO2, while the failure point was 0.48 (0.15). The prevalence of the main risk factors for severe nRDS did not differ significantly between two groups (CPAP success and CPAP failure). The risk of CPAP failure was significantly associated with surfactant treatment (OR – 7.46; 95% CI: 2.3–24.2), severe RDS (OR – 12.17; 95% CI: 3.8–39.3), requirement in resuscitation after birth (OR – 3.10; 95% CI: 1.2– 8.1), initial CPAP pressure (OR – 0.38; 95% CI: 0.15–0.99). Earlier administration of exogenous surfactant to children at high risk of developing severe RDS could prevent the need for mechanical ventilation.

Respiratory pathology in the recent years remains an urgent problem in clinical pediatrics. The aim of the research was to improve primary prophylactic measures associated with the development and progression of recurrent bronchial obstruction syndrome in young children, who had suffered respiratory disorders in neonatal period. Algorithm of primary prophylactic measures implied adequate balanced nutrition, sanation of living conditions, restriction of contact with infectious agents, sanation of chronic foci of infection, systematic training and general fitness. 

The investigation included 160 young children (1 day – 3 years of age). The basic group (n=80) involved children, who had experienced respiratory disorders in neonatal period and received appropriate respiratory therapy (artificial ventilation and / or spontaneous breathing with continuous positive airway pressure and supply of free oxygen), control group – children, who did not have respiratory disorders and respiratory therapy (n=80). 

Conducted investigation throughout 12-month monitoring enabled to record the development of recurrent bronchial obstruction syndrome in 43 children (respectively, 30 – 37.50% patients of the basic group versus 13 – 16.25% of control group; p<0.05). However, the results, which would confirm the efficacy of suggested primary rehabilitation measures (р>0.05), could not be obtained. 

Conclusions: comparative analysis within groups did not show a reliable difference in the development of recurrent bronchial obstruction syndrome in children (р>0.05), which can be explained by partial following of doctor’s recommendations. There is the need in further study of the issue involving more patients for a longer period of monitoring.