Перекрут придатків матки найчастіше відбувається в жінок репродуктивного віку, проте може спостерігатись у будь-якому віці, починаючи від моменту народження і до 18 років [1,6,12]. Ця патологія становить близько 4% серед дівчат, які звертаються до хірургів із приводу гострого абдомінального болю [6,11]. Своєчасне встановлення діагнозу перекруту придатків матки часто буває утрудненим, що зумовлене відсутністю патогномонічних симптомів, а це, своєю чергою, спричиняє відтермінування хірургічного втручання [6,11,29]. Запізніле втручання призводить до зростання ризику розвитку некротичних змін у придатках матки, а також виникнення інших ускладнень, зокрема перитоніту, кровотечі, сепсису [15,26], а в подальшому – до зниження фертильності [28]. Донедавна стандартом хірургічного лікування дітей і дорослих із перекрутом придатків матки була оваріектомія через побоювання, що  тканина яєчника нежиттєздатна, а деторсія без видалення може спричинити тромбоемболію та розвиток злоякісного процесу в залишеному яєчнику [15,21,26]. На сьогодні хірургічна тактика лікування дівчат із цією патологією передбачає проведення деторсії, незважаючи навіть на некротичні зміни під час хірургічного втручання [2,4,14]. Слід зазначити, що питання проведення оваріектомії або деторсії за наявності перекруту придатків матки залишається предметом дискусій між дитячими хірургами та гінекологами [4,25].

Гіпертрофічний пілоростеноз (ГПС) у новонароджених є одним із найчастіших факторів блювання, який потребує хірургічного втручання [1,8,20]. Незважаючи на достатньо високу частоту цієї вади, етіологія захворювання чітко не встановлена [14,25]. ГПС характеризується стовщенням м’язів пілоричного відділу шлунка, яке зумовлює його обструкцію [6]. Переважно діагноз ГПС встановлюється на основі клінічного обстеження, зокрема, наявності симптому «оливи» та видимої перистальтики кишок [6,12,19]. Проте часто ці симптоми не виявляються під час клінічного обстеження дитини, що може зумовити запізнілу діагностику і, як наслідок, подальше блювання із суттєвими розладами водно-електролітного балансу, зневодненням організму і порушенням функції нирок [4,23]. Усе це зумовлює необхідність швидкого і точного встановлення діагнозу. Упродовж багатьох років основним діагностичним методом у дітей з підозрою на ГПС була рентгеноскопія. Незважаючи на високу точність рентгенологічних методів обстеження, вони несуть певні ризики, зокрема ризик виникнення блювання із можливою аспірацією, а крім того, це достатньо тривале обстеження зі значним променевим навантаженням [11]. У 1977 р. вперше використали ультрасонографію (УСГ) у діагностуванні ГПС [21]. Поступово УСГ стала основним діагностичним методом у дітей з підозрою на ГПС.

Acute respiratory tract infections (ARTI) place an enormous impact on patients and primary healthcare system due to their extraordinary incidence. In 2019, the world prevalence of ARTI reached 17.2 billion and accounted for 43.8% of all causes of the global disease burden [1]. Respiratory infections are the most common reason for seeking medical attention, with personal recurrence rates ranging from 2 to 6 times per year [2]. Although usually mild and self-limiting, ARTIs significantly affect work productivity and quality of life [3].

Emergence of severe acute respiratory syndrome coronavirus 2 (SARS-CoV-2) causing corona virus disease 2019 (COVID-19) brought a new challenge, being both common and severe, affecting upper and lower airways with considerable constitutional symptoms. As with other respiratory infections, the management of outpatients with mild COVID-19 without risk of progressing to severe disease, remains supportive and include close observation for early recognition of the life-threatening symptoms, reduction the risk of further SARS-CoV-2 transmission, advising on when to seek an in-person evaluation [4]. Absence of the effective specific measures in most COVID-19 cases serves a rationale for exploration of a new complementary approaches, one of which may be the use of probiotics.

Indirect evidence shows that patients with COVID-19 and diarrhea have more severe disease, increased concentration of inflammatory cytokines, markers of tissue damage, suggesting the intestinal cells can serve an additional entry and reservoir for SARS-CoV-2 [5, 6]. As with type II alveolar cells, intestinal and colonic enterocytes express angiotensin I converting enzyme 2 (ACE2), a receptor though which SARS-CoV-2 inoculates the body [7]. Bifidobacteria and lactobacilli adhering to enterocytes can hypothetically interfere with infection process and disease manifestation [8,9,10]. Interestingly that bacteria may potentially downregulate amide and peptide metabolism in the gut including angiotensin-converting enzyme 2 (ACE2) [11, 12]. It may explain the reason that cell cultures exposed to probiotics yielded lesser amount of transmissible gastroenteritis coronaviruses [13]. Additionally, the beneficial effects of probiotics in respiratory infections can be realized via several non-specific mechanisms discussed within the gut-lung axis paradigm [14], including enhancement of innate antiviral immune defense [15]. A recent systematic review of 23 randomized clinical trials involving a total of 6950 participants with ARTI, demonstrated fewer cases, shorter case duration, and reduced antibiotic prescription rates in patients taking probiotics [16].

The objective of this study was to assess the role of short-term ingestion of probiotics in mild symptomatic COVID-19, post-disease symptoms, and humoral immune response to SARS-CoV-2 in outpatients.

УДК 616-002.5-053.3/.5-08:615.015.8

Мета роботи— проаналізувати особливості виявлення і перебігу клінічних форм позалегеневого туберкульозу (ПТБ) та профіль медикаментозної резистентності збудника у дітей різних вікових груп.

Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано медичні дані 47 дітей віком до 14 років з локальними формами ПТБ, госпіталізованих у педіатричне відділення Львівського протитуберкульозного стаціонару в період з 2013 до 2020 р. Дітей розподілили на вікові групи: до 1 року (n = 19, група І), 2—9 років (n = 19, група II) і 10—14 років (n = 9, група III).

Результати та обговорення.Діти віком до 1 року статистично значущо частіше проживали у сільській місцевості, ніж у місті (78,9 та 21,1 %; р < 0,01). Резистентні форми туберкульозу (ТБ) діагностували у 49,0 % дітей, зокрема у 73,7 % дітей першого року життя, що статистично значущо частіше, ніж у дітей віком 2—9 років (26,3 %; р < 0,01). Частота мультирезистентного ТБ і його ризику у дітей віком до 1 року становила 35,7 та 28,6 % відповідно. Найпоширенішою клінічною формою ПТБ незалежно від віку був ТБ периферичних лімфатичних вузлів (ПЛВ) — 40,4 %. У дітей віком до 1 року діагностували лише ТБ ПЛВ і ТБ мозкових оболонок та центральної нервової системи, у дітей віком 2—9 років ТБ ПЛВ і ТБ кісток траплялися статистично значущо частіше, ніж ТБ іншої локалізації, у дітей віком 10—14 років ТБ кісток і суглобів — частіше, ніж ТБ очей і шкіри. Частка ТБ мозкових оболонок і центральної нервової системи у групі І була статистично значущо більшою порівняно з групами ІІ і ІІІ (р1 < 0,01; р2 < 0,05), тоді як ТБ кісток і суглобів у дітей груп ІІ і ІІІ діагностували статистично значущо частіше порівняно з групою І (р1 < 0,01; р2 < 0,05). У 89,4 % випадків ПТБ поєднувався з ТБ органів дихання. У дітей віком до 1 року міліарний ТБ легень виявляли статистично значущо частіше, ніж інші клінічні форми (р < 0,05). Двобічне ураження статистично значущо частіше спостерігали у дітей віком до 1 року порівняно з дітьми віком 10—14 років (77,8 та 28,6 %; р < 0,05), однобічне ураження — у дітей віком 10—14 років порівняно з дітьми віком до 1 року (22,2 і 71,4 %; р < 0,05). У дітей віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше ТБ діагностували під час звернення по медичну допомогу, ніж при обстеженні контактних осіб (63,2 та 26,3 %; р < 0,05; і 68,4 та 31,6 %; р < 0,05) і при профілактичному огляді (10,5 і 0 %; р < 0,01). Під час самостійного звернення статистично значущо частіше, ніж при профогляді, виявляли ТБ у дітей віком 10—14 років (66,7 та 0 %; р < 0,01). Лише 36,8 % дітей групи І, 42,1 % дітей групи ІІ і 33,3 % дітей групи ІІІ після звернення в поліклініку були скеровані до спеціалізованого закладу. У пацієнтів віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше спостерігали поєднання клінічних виявів інтоксикаційного і бронхолегеневого синдромів порівняно з дітьми віком 10—14 років (47,4, 31,6 та 0 %; р1 < 0,05; р2 < 0,01). Інтоксикаційний синдром значно частіше домінував у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (88,9 та 26,3 %; р < 0,01). Відсутність вакцинації значно частіше констатували у дітей віком до 1 року, ніж в інших вікових групах (94,7; 57,9 та 44,4 %; усі р < 0,05), а частка неефективного щеплення була значно більшою у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (55,6 та 5,3 %; р < 0,05).

Висновки.Необхідна інтенсифікація профілактичних протитуберкульозних заходів серед дітей різ-них вікових груп, посилення контролю за проведенням вакцинації, регулярний скринінг, відстеження контактів серед дорослого населення та їхнє контрольоване лікування.

УДК: 616.34-007.21-053.32-037-084

Добрик Дмитро Сергійович. Прогнозування та профілактика порушень постнатальної адаптації незрілого травного каналу у передчасно народжених дітей :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 /  Д. С. Добрик. - Львів, 2023. - 176 с. - Бібліогр.: с. 140-169 (245 назв).

Захворювання, пов’язані з порушенням постнатальної адаптації незрілого травного каналу, зокрема некротизуючий ентероколіт (НЕК) та пізній неонатальний сепсис (ПНС), залишаються поширеними та діагностуються у близько 5 % та 20 % немовлят з дуже малою масою тіла при народженні відповідно. Імовірність виникнення цих захворювань зростає зі зменшенням гестаційного віку, а незрілість травного каналу (ТК) відіграє важливу роль у їх патогенезі. Обидва захворювання є важливими причинами смертності та довгострокової захворюваності передчасно народжених немовлят. Існуючі методи профілактики є недостатньо ефективними. За підсумками багатофакторного логістичного регресійного аналізу лише три чинники ризику незалежно та достовірно впливали на ризик виникнення НЕК і ПНС: вік початку мінімального ентерального харчування (ЕХ) (КСШ (95% ДІ): 1,042 (0,998-1,089); р&lt;0,05), кількість епізодів зниженої толерантності до ЕХ (КСШ (95% ДІ): 1,766 (1,323-2,356); р&lt;0,001) та потреба у замісних трансфузіях еритроцитарної маси (КСШ (95% ДІ): 3,280 (1,199- 8,974); р&lt;0,05). Визначення рівнів фетального кальпротектину (ФК) на першому тижні життя не дозволяло прогнозувати виникнення НЕК або ПНС, а рівні ФК у постменструальному віці (ПМВ) 36 тиж у немовлят, які захворіли на ПНС, істотно не відрізнялись від рівнів ФК у дітей, які не мали цього захворювання. Показник ФК 373,9 мкг/г в перші 3 доби життя має чутливість 71 % та специфічність 63 % щодо виявлення РНС у передчасно народжених немовлят (площа під кривою – 0,79; 95 % ДІ 0,81-0,97; р&lt;0,05). Позитивна прогностична цінність показника ≥ 373,9 мкг/г становить 41,6 %, а прогностичне значення результату &lt; 373,9 мкг/г – 85,7 %. Ентеральне застосування лактоферину (ЛФ) у дозі 100 мг/добу не знижувало частоту ПНС, НЕК, ПНС, ретинопатії недоношених і тяжких уражень ЦНС у передчасно народжених немовлят з дуже малою масою тіла при народженні. Однак, діти, які отримували ЛФ, скоріше досягали повного об’єму ЕХ (14 (10-17) днів проти 19 (13-32) днів; р&lt;0,05), а найбільш незрілі з них (&lt; 28 тиж) скоріше виписувались з лікарні (74 (68-89) проти 98 (83-109) днів; p&lt;0,05). Ентеральне призначення ЛФ не впливало на рівні ФК у постменструальному віці (ПМВ) 36 тиж. Ентеральне призначення пробіотика Lactobacillus reuteri DSM 17938 у дозі 10 8 КУО/добу передчасно народженим немовлятам з терміном гестації (ТГ) ≤ 32 тиж від моменту сталого мінімального ЕХ до досягнення ПМВ 36 тиж або виписки не знижувало частоту виникнення НЕК ІІ+ стадії, ПНС або загальної смертності, однак поліпшувало толерантність до ЕХ, скорочувало загальну тривалість госпіталізації немовлят з ТГ &gt; 27 тиж (56,0 (46,0-71,0) днів проти 65,0 (60,0-87,9) днів; р&lt;0,05), а також було безпечним. Застосування L. reuteri DSM 17938 не впливало на частоту бактеріологічного виявлення лакто- і біфідобактерій у випорожненнях немовлят у ПМВ 36 тиж. Кишковий дисбіоз зі зменшенням кількості та різноманітності бактерій асоціювався з наступним виникненням захворювань, пов’язаних з порушенням постнатальної адаптації незрілого ТК. Так, менша загальна кількість мікроорганізмів в одному зразку випорожнень на першому тижні життя асоціювалась з виникненням ПНС (rS = -0,25; p&lt;0,05). E. coli достовірно рідше виявлялась на першому тижні життя у дітей, які в подальшому хворіли на ПНС та НЕК. Кількість бактерій Klebsiella pneumoniaе на першому тижні була значно меншою у немовлят, в яких в подальшому виникав НЕК (p&lt;0,05). Отримані дані обґрунтовують можливість оптимізації допомоги передчасно народженим дітям з ТГ ≤ 32 тиж шляхом додаткового ентерального призначення коров’ячого ЛФ та L. reuteri DSM 17938 від моменту толерування сталого мінімального об’єму ЕХ до моменту виписки. Це сприятиме покращенню толерантності до ЕХ, скорішому досягненню його повного об’єму, а також скороченню госпіталізації. Визначення ФК на 2- 3 день життя може покращити діагностику РНС. Значно недоношені діти, яким розпочинають ЕХ після 12 год життя, в яких виявляють щонайменше 2 епізоди зниженої толерантності до ЕХ, а також потребу у замісних трансфузіях еритромаси, потребують додаткових профілактичних заходів щодо НЕК і ПНС.