Резюме. Хвороба котячих подряпин (ХКП) — зоонозна інфекція, що викликається головним чином бактерією Bartonella henselae (B.henselae), поширена в усьому світі. Основним резервуаром B.henselae є домашні коти, інфікування яких відбувається за участі бліх. У людей хвороба виникає при контакті з інфікованим котом унаслідок укусу або подряпин. Труднощі діагностики захворювання пов’язані з розмаїттям клінічних проявів хвороби. Наведено три клінічні випадки ХКП у дітей, у двох з яких шкірні прояви передували появі типової клінічної симптоматики: гарячки, лімфаденопатії. У цих хворих помилкові діагнози скарлатини та рожевого лишаю Жильбера ускладнили своєчасну діагностику ХКП. У результаті етіотропне лікування було розпочато на 16-ту і 21-шу добу хвороби відповідно. У третьому випадку в пацієнта на фоні гарячки, що тривала про-тягом місяця, і регіонарної лімфаденопатії відбулося нагноєння одного з уражених лімфатичних вузлів, що в подальшому потребувало хірургічного втручання. В усіх трьох випадках на етапі звернення до сімейних лікарів не приділено належної уваги епіданамнезу, а саме не було враховано постійного тривалого контакту дітей з котами. Хворі отримали антибактеріальну терапію кларитроміцином, у результаті чого спостерігалася чітка позитивна динаміка й одужання. Наведені клінічні випадки свідчать, що інфікування B.henselae слід враховувати в усіх випадках лімфаденопатії в поєднанні з шкірними висипаннями для забезпечення ранньої діа-гностики і відповідного лікування, запобігання ускладненням, особливо за умови контакту дитини з котами.Ключові слова: хвороба котячих подряпин; Bartonella henselae; лімфаденіт при хворобі котячих подряпин; захворюваність на феліноз
УДК 616-035
Упродовж останнього десятиріччя поширеність захворювань органів сечовидільної системи серед дітей раннього віку в Україні не зменшується, незважаючи на успіхи, досягнуті в розвитку методів їх діагностики та лікування. Зростає частота їх нетипового прогредієнтного малосимптомного перебігу. Щороку збільшується і частота природжених вад розвитку органів сечовивідної системи (ПВР ОСС). Вади розвитку органів
сечовидільної системи становлять від 26,0 до 35,0 % усіх випадків природжених вад [1–3]. У зв’язку з цим науковцями розглядаються можливі причини цього і висуваються гіпотези про сукупність несприятливих екзогенних та ендогенних факторів, що реалізують «програму» хвороби на всіх рівнях організму, починаючи з клітинного.
УДК 616.61-053.2:575:576.5
Сьогодні спостерігається тенденція до стійкого зростання захворювань нирок серед дітей різного віку. Поширеність захворювань сечової системи у дітей варіюється значно і становить від 5,6 до 27,5 випадків на 1000 дітей. До найпоширеніших захворювань входять дисметаболічні (обмінні) нефропатії, які становлять від 27% до 64% від усіх випадків захворювань сечової системи у дітей. Усі дисметаболічні нефропатії врешті-решт призводять до утворення кристалів кальцію в ниркових канальцях, що може призвести до розвитку сечокам'яної хвороби, інтерстиційного нефриту, інфекційних ускладнень та хронічної ниркової недостатності. З цієї причини важливим є проведення досліджень щодо функціонального стану паренхіми нирок.
УДК 616.34-008.6:(616.89-008.44+616.12-008.318)]-079.43-053.2
Мета роботи – вивчення особливостей параметрів варіабельності ритму серця й особистісної тривожності, а також їх вза-ємозв’язку залежно від функціонального поліморфізму val158met гена катехол-О-метилтрансферази в дітей із синдромом подразненого кишківника.
Матеріали та методи. Обстежили 26 дітей віком 6–12 років із синдром подразненого кишківника, що діагностований відповідно до Римських критеріїв ІV. Попередньо всім пацієнтам здійснили молекулярно-генетичне дослідження одно-нуклетидного поліморфізму val158met гена катехол-О-метилтрансферази методом полімеразної ланцюгової реакції з наступним аналізом поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів. Варіабельність ритму серця оцінили за допомогою кардіоінтервалографії (Нейрософт), короткі 5-хвилинні записи у фоновій пробі. Для визначення рівня особистісної тривож-ності використали опитувальник CMAS (Children’s Manifest Anxiety Scale). Для статистичного аналізу застосували Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.
Результати. Залежно від функціонального поліморфізму гена катехол-О-метилтрансферази обстежених поділили на 3 групи: генотип 472 GA (Val/Met) COMT – 8 осіб; генотип 472 AA (Met/Met) – 10 дітей; генотип 472 GG (Val/Val) – 8 випадків. Часові та спектральні параметри варіабельності ритму серця (ВРС) суттєво відрізнялись у кожній із груп. Найвищий рівень тривожності та найбільший відсоток LF-коливань (переважно симпатична активність) у структурі ВРС визначили в пацієнтів із генотипом Met/Met. Діти з генотипом Val/Val мали істотно нижчий рівень тривожності та порушення автономного балансу з домінуванням HF-коливань (парасимпатична активність). Прямі кореляційні зв’язки середньої сили між тривожністю та параметрами варіабельності ритму серця виявили в групах Val/Val і Val/Met, а в пацієнтів із генотипом Met/Met таких взаємозв’язків не було.
Висновки. Аналіз впливу функціонального поліморфізму val158met гена катехол-О-метилтрансферази на рівень особистіс-ної тривожності та параметри варіабельності ритму серця показав низку особливостей, що важливі для кращого розуміння порушень цереброінтестинальної взаємодії та стресостійкості в дітей із синдромом подразненого кишківника. Ці відомості можна використати для удосконалення чинних схем лікування шляхом доповнення їх різними засобами активаційної терапії, психотерапією, психофармакотерапією.
Ключові слова: ген СОМТ, особистісна тривожність, варіабельність ритму серця, синдром подразненого кишківника, діти.
УДК 616.12-008.318+616.89-08.44]:616.34-008.6]]-053.2
Мета роботи – вивчення часових і спектральних параметрів варіабельності ритму серця, кореляційних зв’язків між її показниками та рівнем особистісної тривожності як одним з основних психоемоційних чинників у розвитку синдрому подразненого кишківника в дітей.
Матеріали та методи. Обстежили 22 дітей віком 6–12 років із діагнозом синдром подразненого кишківника, що встановлений за Римськими критеріями ІV, а також 10 волонтерів відповідного віку. Рівень особистісної тривожності визначали за методикою CMAS (Children’s Manifest Anxiety Scale). Варіабельність ритму серця як неінвазивна методика є трансдіагностичним біомаркером активності механізмів нейрогуморальної регуляції та потенціалу стресостійкості. Варіабельність ритму серця вивчали методом кардіоінтервалографії (Нейрософт®), короткі 5-хвилинні записи у фоновій пробі. Оцінювали зв’язки між параметрами варіабельності ритму серця та рівнем тривожності за допомогою кореляційного коефіцієнта рангу Спірмена.
Для статистичного аналізу використовували Microsoft Excel 2016 та GraphPad Prism 5.
Результати. Діти з синдромом подразненого кишківника мали підвищений рівень особистісної тривожності (в 1,7 раза) та значно нижчу варіабельність ритму серця (в 2,2 раза) порівняно з показниками пацієнтів контрольної групи. Також у них виявили недостатню активність симпатичної ланки (LF) на тлі підвищеного рівня нейрогуморальних впливів (VLF) і парасимпатичної (HF) активності. Пряму залежність середньої сили між параметрами варіабельності ритму серця та рівнем особистісної тривожності визначили лише в основній групі.
Висновки. Дослідження, що здійснили, дає важливу інформацію для глибшого розуміння патофізіологічних механізмів виникнення синдрому подразненого кишківника в дітей. Встановили суттєво підвищений рівень особистісної тривожності у дітей із синдромом подразненого кишківника. Зниження варіабельності ритму серця та зміни внутрішньої структури спектра вказують на порушення взаємодій на осі «кишківник – ЦНС», а саме на недостатню активність автономної нервової системи, особливо симпатичного відділу, та посилення нейрогуморальних впливів.