Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) відносяться до найчастіше вживаних медикаментів, які впливають на активність ренін-ангіотензинальдостеронової системи. Ефективність ІАПФ доведена даними доказової медицини, вони рекомендовані для постійного застосування пацієнтам з цілою низкою хвороб. Однак, їх вплив має певні особливості, які слід враховувати при призначенні. Іноді ІАПФ виявляються неефективними, а їх вживання може викликати певні побічні ефекти. Історія відкриття ІАПФ. Передумовою відкриття першого ІАПФ була робота сера Джона Роберта Вейна (J.R. Vane), професора експериментальної фармакології Інституту фундаментальних медичних наук Королівського коледжу хірургів Англії та бразильського ученого Серхіо Феррейра (S. Ferreira), які 1965 року вивчали отруту гримучої змії Bothrops Jararaca і виявили її здатність стабілізувати брадикінін. Подальші дослідження довели, що фермент, який стабілізує брадикінін – кініназа II, ідентичний ангіотензинперетворювальному ферменту. У 1971 році з цієї отрути Бернард Рубін (B. Rubin) виділив перший ІАПФ тепротид у лабораторії фірми «Squibb», консультантом якої був професор Вейн. Через токсичність, короткотривалу дію та внутрішньовенний шлях введення цей препарат застосовували недовго. Але вже у 1975 році в тій же лабораторії Девід Кушман (D. Cushman) і Мігель Ондетті (M. Ondetti) синтезували перший пероральний препарат SQ 14225, що в подальшому отримав назву «каптоприл». Це відкриття започаткувало еру застосування ІАПФ у клінічній практиці. Сучасний стан. За останні 20 років ІАПФ стали незамінними у лікуванні серцево-судинних захворювань. Враховуючи блокування ключового ферменту РААС та органопротективну дію, визначено основні показання для їх застосування: артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда, нефропатії, метаболічні порушення. Важливою властивістю ІАПФ є зниження смертності та попередження серцево-судинних ускладнень. Впродовж останнього десятиліття цей клас ліків вважають «золотим стандартом» лікування хворих із синдромом серцевої недостатності – ІАПФ показані усім хворим із систолічною дисфункцією лівого шлуночка, незалежно від наявності клінічних проявів

УДК 616.857

Вчені не знайшли ліки від мігрені, але вони краще лікують симптоми. Насправді за останні 2 роки вони досягли більших успіхів у лікуванні мігрені, ніж за попередні 30 років. Ці досягнення включають нові ліки та нові системи доставки (назальні спреї та ін.), які можуть працювати ефективніше та мати менше побічних ефектів, ніж старіші препарати від мігрені. Наприклад, деякі з цих препаратів можуть лікувати вашу мігрень за 2-4 години до нападу, порівняно зі старими методами лікування, які найкраще працюють, якщо приймати їх протягом 30 хвилин. Нові пристрої для нейромодуляції, які використовують електричну стимуляцію для впливу на вашу нервову систему, також дають певні перспективи для лікування мігрені.

Виникнення бронхоспазму в результаті фізичного навантаження, є актуальним як у спорті високих досягнень так і серед осіб, що ведуть активний спосіб життя. Бронхоспазм фізичного навантаженням (БФН), виникає внаслідок зменшення об’єму форсованого видоху, та є формою гіперчутливості дихальних шляхів. Існує імовірність, що бронхоспазм БФН виникає у спортсменів саме через надмірні навантаження. На формування пост навантажувального бронхоспазму впливає тривалість навантаження, а не його інтенсивність. Найчастіше напади ядухи виникають в основному в аеробних видах спорту: хода, біг (особливо тривалий), велоспорт, деякі спортивні ігри. Саме тому, фізичне навантаження може провокувати процес запалення в дихальних шляхах, пов’язане з синтезом цистеїнілових лейкотрієнів, та лейкоцитарною інфільтрацією слизової оболонки. 

За допомогою визначення біохімічних показників стану артеріальної, венозної крові та сечі вперше було вивчено реакцію організму на фізичні навантаження, засоби відновлення та засоби фізичної реабілітації спортсменів з інвалідністю різних нозологічних форм захворювань. Зміни у функціональній активності м’язів насамперед відображаються в біохімічних показниках креатину і креатиніну в сироватці (плазмі) крові, а тому їх кількісне визначення служить маркером стану м’язів. Ми не виявили істотних відмінностей вмісту даних мікроелементів між групами досліджуваних, а також між нозологічними формами захворювань. Для спортсменів з інвалідністю визначення екскреції 17-КС у добовій сечі може бути показником рівня фізичного навантаження й емоційного напруження. Найсуттєвіші зміни  у показниках були виявлені у спортсменів з наслідками церебрального паралічу: після фізичного навантаження екскреція  17-КС зростає на 82 % на початку дослідження у спортсменів основної групи, та на 92 % у спортсменів групи порівняння; наприкінці дослідження у спортсменів основної групи екскреція 17-КС підвищилася на 63 %, та на 96 % у спортсменів групи  порівняння. Аналогічна динаміка простежується і у групі спортсменів після ампутацій. Підвищення вмісту даних метаболітів є результатом стрес реакції організму у відповідь на застосовані фізичні навантаження. Вперше методом термографії ми встановили зміну фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі спричинені механічною дією, фізичним навантаженням, засобами відновлення та фізичної реабілітації. Ми довели, що застосування засобів фізичної реабілітації сприяє посиленню інтенсивності кровообігу, кровонаповнення судин, покращенню тонусу артеріол і венул, що призводить до нормалізації венозного відтоку і температури шкіри ділянок тіла у спортсменів з інвалідністю.

УДК 81.42  

Метафора в художній комунікації є унікальним засобом образотворення, через який найповніше розкривається мовна індивідуальність митця слова. У монографії вперше здійснено комплексний аналіз мета фори українських поетів 90-х років ХХ ст. в антропоцентричному, лінгвоперсонологічному й комунікативно-прагматичному вимірах; визначено іміджеві лінгвоперсонеми, здійснено їх лінгвопортретування із застосуванням квантитативних методик залежно від індексу частотності вживання ними різновидів метафор; з’ясовано найпродуктивніші моделі метафоричних контекстів, простежено зміни в семантико-когнітивних, структурно-граматичних моделях, типологічних виявах оказіональної метафори, а також вплив мовотворчості дев’ятдесятників на формування мовної картини світу українців.

Для фахівців у галузі філології, викладачів, аспірантів, студентів, учителів словесників.