Монографія охоплює важливі аспекти досліджень потенційно протипухлинної дії сульфурвмісних гетероци-
клів на молекулярному, субклітинному, клітинному та органному рівнях організації. Встановлено, що новосинте-
зовані похідні 2-аміно-5-бензилтіазолу є ефективним інгібіторами клітинного циклу у фазі G2/M ракових клітин
лінії U251 і T98G гліобластоми людини та лінії MDA231 аденокарциноми молочної залози людини. Виявлено
сполуку цитотоксичну щодо медикаментозно стійкої сублінії клітин HL-60/ADR гострого промієлоцитарного
лейкозу людини. Поряд із тим похідні тіазолу були малотоксичні щодо псевдонормальних ембріональних клітин
нирки людини та клітин шкіри – кератиноцитів. Похідні 2-аміно-5-бензилтіазолу також індукують мітохондрі-
альний механізм апоптозу в гліомних клітинах ліній U251 і T98G та лейкозних клітинах ліній HL-60 і K562. Дія
досліджуваних похідних тіазолу важливим чином скерована також на активність ферментів антиоксидантної
системи клітин лімфоми. Ці речовини призводять до підвищення активності супероксиддисмутази у клітинах
лімфоми та знижують активність каталази і глутатіонпероксидази, що може зумовлювати токсичне накопичення
Н2О2 у пухлинних клітинах і спричиняти розриви ДНК, апоптоз і зниження інтенсивності гліколізу. Ці ключові
ферменти антиоксидантного захисту, можуть бути мішенями для протипухлинних препаратів, оскільки зміни
ферментативної активності впливатимуть на рівень вмісту первинних і вторинних продуктів ПОЛ, які можуть
бути токсичними для ракових клітин. З іншого боку похідні тіазолу в концентраціях рівновеликих значенню IC50
для пухлинних клітин і навіть у десять разів вищих не проявляли цитотоксичної та генотоксичної активності
в ана-телофазному тесті. Похідні на основі 4-тіазолідінону мають антинеопластичну активність in vitro та проти-
пухлинну активність in vivo. Окрім протипухлинної активності, похідні 4-тіазолідинону здатні знижувати рівень
вільних радикалів, який є важливим для інактивації шкідливих вільнорадикальних метаболітів у біологічних
системах. Оскільки досліджувані похідні тіазолу, виявляють високу селективну цитотоксичність стосовно пух-
линних клітин і суттєво менше впливають на неракові клітини, ці речовини є перспективними як протипухлинні
препарати, і надалі можуть бути використані для доклінічних досліджень.
Для біологів, хіміків і медиків, яких цікавлять проблеми онкології та пошук нових протипухлинних пре-
паратів, а також для студентів і аспірантів медико-біологічного профілю.

 УДК 615(091)(092):378(477.83)

У книзі в контексті еволюції фармацевтичної освіти у Львові подано історію заснування і розвитку кафедри технології ліків і біофармації упродовж 1932-2022 рр. Наведено короткі нариси життя, наукової та педагогічної діяльності спіфвробітників кафедри, систематизовано інформацію про дисертаційні роботи на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.

Екзогенний алергічний альвеоліт – це імунно-алергічне захворювання, яке викликане інгаляцією дрібнодисперсних частин органічного пилу і характеризується дифузним ураженням альвеол та термінальних бронхіол. Як самостійне захворювання, воно вперше було описане під назвою "легені фермера" або сінна лихоманка у робітників сільського господарства, які контактували з сіном, льоном, зерном. Пізніше, у зв’язку з ростом числа відомих алергенів та прогресивним розвитком пульмонології та алергології, описані інші види ЕАА.
У даний час відомо понад 30 видів екзогенного алергічного альвеоліту, у числі яких "легені пташника" займають одне з провідних місць. Нині існує більше як двадцять професій, серед яких виникає це захворювання. Середня поширеність ЕАА — до 42 випадків на 100 тис. загального населення. Переважають жителі сільської місцевості.
Хворіють 1-5% осіб, які мають контакт з алергеном. Поряд з цим більшість людей, які отримали експозицію антигенного чинника, не хворіють на ЕАА, що свідчить про вірогідність участі Інших (окрім екзогенних) досі не вивчених факторів (Охотнікова ОМ, Усова ОІ., 2017).
За даними Muller-Wening D. (1990) різні форми екзогенного алергічного альвеоліту складають 2,3 % від числа захворювань бронхолегеневого апарату. Ця патологія набула соціального значення, оскільки вона призводить до економічних збитків, спричиняє періоди непрацездатності. У зв’язку з цим екзогенний алергічний альвеоліт входить у пакет проблем, які розробляються алергологами, імунологами, пульмонологами та профпатологами. Діагностика цього захворювання є складною через відсутність чітких клінічних ознак хвороби та подібність клінічної картини з пневмонією, бронхітом, бронхіальною астмою, туберкульозом, саркоїдозом. Дуже показовими у цьому відношенні є дані НДІ захворювань легень та туберкульозу (НДР, 1982), які свідчать про те, що первинні діагнози ЕАА у 54 % випадків були помилковими.
В даний час, не дивлячись на інтенсивний розвиток пульмонології та алергології, кількість видів екзогенного алергічного альвеоліту зростає. З цього питання існує мало фундаментальних експериментальних та клінічних досліджень. Крім цього практично відсутні сучасні видання з цієї тематики і, очевидно, через те лікарі практичної охорони здоров’я мають недостатні знання. У зв’язку з цим виникла необхідність на основі результатів власних, вітчизняних та закордонних досліджень написати цю книгу. Вона має за мету дати лікарям-терапевтам, профпатологам, пульмонологам нову інформацію щодо етіології, патогенезу, діагностики, лікування та профілактики екзогенного алергічного альвеоліту.
Третє видання (перше вийшло у 2001 році, друге у 2007 році) зазнало суттєвих змін і доповнень. Написані нові 9, 10, 11 глави, в яких висвітлюються експериментальні дослідження на морських свинках, що присвячені процесам перекисного окиснення ліпідів і стану антиоксидантної системи в крові і в міокарді тварин та змін показників імунної системи і ендогенній інтоксикації при експериментальному алергічному альвеоліті та адреналіновому пошкодженні міокарда (АПМ) до та після застосування препарату тіотриазоліну та доповнена 1 глава.
Автори сподіваються і будуть щиро вдячні за те, що ця книга дозволить ширше познайомити практичних лікарів та студентів з актуальною проблемою екзогенного алергічного альвеоліту.

Монографія присвячена вивченню структурно-метаболічних порушень, які виникають в порожнині рота при гепатобіліарній патології як в експерименті так і в клініці.В монографії представлені результати дослідження, котрі дозволили розробити та запропонувати в клініці засоби для профілактики структурнометаболічних змін в тканинах порожнини рота у хворих з гепатобіліарною патологією.

Плеврит є одним із захворювань органів дихання, який займає чималу питому вагу в пульмонології.
Ця патологія складає 3,8-6,5% від усіх випадків легеневих захворювань.
На сьогодні плевральний випіт діагностується близько у 1 млн хворих на Україні. Ураження плеври спостерігається у 5-10% хворих, які лікуються в стаціонарних умовах.
Плеврити за останні десятиріччя набули соціально-економічного значення через те, що спричиняють періоди непрацездатності, призводять до інвалідності хворих.
У цьому зв’язку вивчення нової літератури з даного питання, здійснення узагальнення сучасних наукових матеріалів та подання у вигляді монографічного видання має важливе значення як для студентів, так і для лікарів, особливо пульмонологів, фтизіатрів, торакальних хірургів, сімейних лікарів та терапевтів.
Монографія містить опис анатомо-фізіологічних особливостей органів дихання, етіології, патогенезу, класифікації, клінічної картини, діагностики і диференціальної діагностики, ускладнень, невідкладної допомоги та принципів лікування і профілактики плевритів.
Четверте видання зазнало суттєвих змін. Доповнені і розширені 1, 2, 4, 5, 6 та 11 глави, в яких висвітлюються питання анато-фізіологічних особливостей плеври, патогенезу клінічної картини та лікування плевритів.
Особливу увагу звернуто на особливості клінічного перебігу різних видів плевриту та їх диференційоване лікування.
Книга ілюстрована схемами, таблицями, малюнками і закінчується списком використаної літератури.