Russia’s full-scale invasion of Ukraine has transformed both the modern battlefield and the microbial environment surrounding the war-wounded. Explosive injuries, prolonged evacuation, and limited opportunities for early decontamination have contributed to an unprecedented rise in multidrug-resistant organism (MDRO) infections. This paper describes how routine infection prevention and control (IPC) and antimicrobial stewardship (AMS) systems have become inadequate under conflict conditions and how contamination evolves into colonization and then systemic infection as casualties move through the evacuation pathway. Building on the national IPC and AMS strengthening, we outline a complementary crisis intervention: the application of chemical, biological, radiological, and nuclear-inspired decontamination principles to routine trauma care. These measures incorporate structured early irrigation and debridement, antiseptic cleansing, removal of contaminated materials, and the use of dedicated decontamination spaces at hospital entry. They
are designed to reinforce existing programs by reducing microbial burden at the earliest point of contact. Implementing this approach aims to disrupt MDRO acquisition and transmission, protect fragile healthcare infrastructure, and mitigate escalating biosecurity risks. Ukraine’s conflict experience has informed the
development of this proposed concept, with formal implementation and impact evaluation planned as thenext phase of work.

Background: The ceremonial inauguration of the Medical Faculty at Lviv University on September 9, 1894, by Emperor Franz Joseph, signified the culmination of a decades-long endeavor to reestablish medical education in Lviv. The institution was initially established in 1784 under the auspices of Emperor Joseph II. However, it was subsequently dissolved in 1805 and subsequently reinstated in 1817, albeit without a medical faculty. This study provides an analysis of the faculty’s complete restoration as a result of international and interdisciplinary collaboration within the political, academic, and architectural spheres in the 19th century within the Habsburg Empire.
Materials and methods: Utilizing archival collections from Ukraine, Austria, and Poland, along with university repositories and current publications, this study performs a contextual and actor-focused analysis. Stakeholders are categorized into three sectors: governmental, academic, and technical. These categories are used to examine their respective roles and interactions.
Results: The reestablishment of the university was driven by the sustained advocacy of Lviv’s academic community, with support from the Galician Governorship, and it was officially authorized by the Viennese Ministry of Education through an Imperial Decree in 1891. Academic contributions from prominent scholars in Lviv, including Henryk Kadyi, and in Cracow, such as Ludwik Teichmann and Napoleon Cybulski, exerted a significant influence on the curriculum and spatial organization of the faculty. The supervision of the construction process was overseen by architect Josef Braunseis and builder Ivan Levynsky, who engaged in close consultation with academic experts. International suppliers furnished essential materials and equipment. The medical faculty was officially established in 1894, with the inaugural academic year commencing in 1894/95.
Conclusions: The restoration of the Medical Faculty in Lviv serves as a prime example of a trans-regional, interdisciplinary Habsburg endeavor, integrating political vision, scientific leadership, and architectural innovation.(Folia Morphol 2026; 85: e01726027)
Keywords: Lviv; university; Ukraine; Habsburg Empire; 19th century; interdisciplinary; Franz Joseph; Henryk Kadyi; architecture; Austria–Hungary

УДК : 616.74-008.64-06:611.71-018:577.118]-092.9

Довган Ростислав Романович. Вплив гіподинамії на структуру та мінеральний склад кісткової тканини (експериментальне дослідження : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Р. Р. Довган. - Львів, 2026. - 186 с. - Бібліогр.: с. 142 -173. (232 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясуванні закономірностей динаміки кількісних та якісних характеристик кісткової тканини стегнової кістки та амплітуди рухів у кульшовому суглобі щура на тлі тривалої експериментальної іммобілізаційної гіподинамії та після її завершення.

1. Тривала іммобілізація крижово-тазової ділянки та задніх кінцівок експериментальних тварин гіпсовою пов'язкою по типу кокситної (з укріпленням металевим дротом), з повним обмеженням рухів у кульшових та
колінних суглобах веде до вимушеної гіподинамії та спричиняє фізичні зміни і поведінкові порушення у експериментальних тварин. Упродовж перших трьох тижнів експерименту тварини були малорухомими, але активно працювали передніми кінцівками. В поведінці спостерігали елементи агресії. У тварин, які 6 тижнів жили з іммобілізаційною пов’язкою спостерігали підвищення апетиту та зниження охайності
2. Маса експериментальних тварин знижувалась до кінця 5-го тижня експерименту, сягаючи мінімального значення 164,67±4,12 г при нормі 191,33±4,12 г. у інтактних тварин. Та залишалась нижчою, ніж у тварин
контрольної групи до кінця експерименту. Через 2 тижні після завершення 4- тижневої іммобілізації маса експериментальних тварин різко зростала до 197,07±5,01 г., перевищуючи норму, через 2 тижні після завершення 6- тижневої іммобілізації – сягала 180±3,42, залишаючись нижчою від норми.
3. На тлі тривалої іммобілізації зменшувалась амплітуда пасивних рухів в кульшовому суглобі, при цьому зниження амплітуди згинальних рухів було більше вираженим, ніж розгинальних. Зменшення амплітуди рухів було пропорційним тривалості іммобілізації. Максимальне зниження показників амплітуди обох рухів фіксували через 6 тижнів вимушеної іммобілізації, коли величина кута згинання задньої кінцівки в кульшовому суглобі зменшувалась у порівнянні з нормою на 51-57%, а величина кута розгинання – на 9-10%.
4. Щільність кісткової тканини є різною в різних ділянках стегнової кістки і становить в ділянці головки 143, 92±6,06 УОС, в ділянці шийки 131, 28±6,25 УОС, в ділянці великого вертлюга 156, 80±8,49 УОС та в
проксимальній ділянці діафіза 136, 32±7,53 УОС. Вимушена 6-тижнева іммобілізація веде до виражених змін показників щільності кісткової тканини різних ділянок стегнової кістки щура. Динаміка щільності кісткової тканини стегнової кістки на тлі експериментальної вимушеної гіподинамії є різною в різних ділянках.
5. В ділянках головки, шийки та великого вертлюга упродовж 6-ти тижнів іммобілізації показники щільності кісткової тканини є нижчими від норми і сягають мінімального значення наприкінці 6-го тижня експерименту.
Показник щільності кісткової тканини проксимальної ділянки діафіза стегнової кістки упродовж 5-ти тижнів іммобілізації є вищим, ніж у тварин контрольної групи, на кінець 6-го тижня експерименту є нижчим від норми. Через 6 тижнів вимушеної іммобілізації показник щільності кісткової тканини головки стегнової кістки є на 8,3% нижчим від норми, шийки – на 4,6%, великого вертлюга – на 6,8%, проксимальної ділянки діафіза – на 2,1%.
6. Через 2 тижні після відміни 4-тижневої іммобілізації показники кісткової щільності зростають, залишаючись при цьому нижчими, ніж у інтактних тварин в ділянці великого вертлюга на 2,3%, та перевищуючи показники норми в проксимальній ділянці діафіза на 4,7%. Щільність кісткової тканини головки та шийки стегнової кістки є нижчою від норми на 0,8% та 0,2% відповідно. Через 2 тижні після відміни 6-тижневої іммобілізації показники щільності кісткової тканини залишаються нижчими, ніж у тварин
контрольної групи в ділянці головки на 6,2%, шийки – на 3,2%, великого вертлюга – на 6,3% та проксимальної ділянки діафіза стегнової кістки на 0,9%.
7. Проведений аналіз мінерального складу кісткової тканини стегнової кістки інтактного щура засвідчив наявність у її складі кальцію (41± 0,21 мг/г,) фосфору (10,31±0,87мг/г), магнію (2,34±0,36мг/г), натрію (2,71±0,19мг/г), цинку (0,32±0,04 мг/г), та стронцію (0,021±0,001мг/г).
8. Показники вмісту фосфору і магнію в кістковій тканині упродовж всього експерименту залишалися нижчими, ніж у інтактних тварин з мінімальними значеннями для фосфору (8,95±0,48 мг/г) на 5-й тиждень
іммобілізації і для магнію (1,04±0,15 мг/г) – на 6-й тиждень. Показники вмісту натрію та стронцію упродовж всього експерименту залишаються вищими, ніж у нормі, сягаючи максимальних значень для обох елементів до кінця 5-го тижня (4,18±0,34 мг/г для натрію та 0,031±0,002 мг/г для стронцію). Показники вмісту кальцію та цинку мають однакову динаміку – до кінця 3-го тижня експерименту опускаються до мінімальних значень (11,32±0,42 мг/г для кальцію та 0,28±0,02 мг/г для цинку), а упродовж наступних термінів підвищуються і сягають максимальних значень на кінець 6-го тижня (32,36±1,82 мг/г для кальцію та 0,42±0,01 мг/г для цинку).. Максимально наближеними до норми показники кальцію, магнію та стронцію були наприкінці 4-го тижня, фосфору – наприкінці 6-го тижня, натрію – наприкінці 3-го тижня та цинку – упродовж 4-го та 5-го тижнів експерименту.
9. Через 2 тижні після відміни 4-тижневої іммобілізації вміст кальцію становив 12,34±0,42 мг/г, істотно не відрізняючись від норми, вміст фосфору – 10,18±0,46 мг/г, відрізняючись від норми на -1,3%, вміст магнію – 2,21±0,04 мг/г, відрізняючись від показника інтактних тварин на -5,5%, вміст натрію – 2,89±0,12 мг/г, залишаючись вищим від норми на 6,6%, вміст цинку та стронцію повертався до показників норми (0,32±0,04мг/г та 0,021±0,001 мг/г відповідно). Через 2 тижні після відміни 6-тижневої іммобілізації зміни в
мінеральному складі кісткової тканини стегнової кістки щура були виражені більш істотно. Вміст кальцію становив 27,31±1,36 мг/г (вище норми на 120%), вміст фосфору – 9,92±0,53 мг/г ( нижче норми на 4%), магнію – 1,47±0,10 мг (на 37% нижче норми), натрію – 3,42± 0,26 мг/г (на 26% вище норми), цинку
– 0,38±0,02 мг/г (на 19% вище норми), стронцію – 0,023±0,001 мг/г (на 9,5% вище норми).
10. Зниження амплітуди рухів, зумовлене тривалою іммобілізацією є зворотнім. Щільність кісткової тканини та її мінеральний склад через 2 тижні після завершення тривалої іммобілізації зберігають різницю з нормою,
характерну для кожного з досліджуваних показників Тривалість періоду відновлення є пропорційною тривалості іммобілізації. Через 6 тижнів іммобілізації рентгенологічно було виявлено прояви незворотніх зміни: в ділянці кульшового суглоба візуалізувались ознаки розростання кісткових остеофітів, а кісткова тканина проксимальної частини стегнової кістки мала ознаки остеопорозу та остеосклерозу. Виявлені зміни зберігались також на рентгенограмах тварин через два тижні після відміни 6-тижневої іммобілізації.. У тварин з коротшими термінами іммобілізації (3, 4 і 5 тижнів) жодних рентгенологічних змін у структурах кульшово-стегнової ділянки виявлено не було.
11. При істотному відновленні амплітуди рухів у кульшовому суглобі після завершення експериментальної гіподинамії, якість та мінеральний склад кісткової тканини через два тижні після шеститижневої іммобілізації
зберігають істотну різницю з аналогічними показниками у інтактних тварин, що засвідчує необхідність більш тривалої реабілітації з урахуванням необхідності корекції мінерального складу кісткової тканини з метою
відновлення її якісних характеристик і механічних властивостей.

Abstract
Neuroimaging plays a central role in modern neuroanatomy education and neurological diagnosis, yet its roots trace back to the foundational era of X-ray technology. This article examines the historical trajectory of early X-ray methods, with particular focus on the pioneering, though often overlooked,
contributions of Johann Puluj. Although early X-rays could not image the brain or spinal cord, they enabled detailed imaging of the skull and vertebral column, structures essential to neuroanatomical understanding. Puluj's innovations, including the use of an inclined anticathode, led to high-quality
skeletal radiographs, such as the first published full-body X-ray of a stillborn infant taken on February 2, 1896, and published in the Prague newspaper on February 11 and in a British professional journal in April of the same year. These images laid the groundwork for radiographic anatomy and served as such as increased intracranial pressure, neurofibromatosis, or congenital malformations, plainradiographs established the early logic of clinical neuroimaging. The conceptual frameworks theyintroduced for understanding neuroanatomy, for teaching its principles, and for applying them inclinical practice were subsequently expanded by the advent of more advanced dynamic radiographictechniques. Recognizing Puluj's pioneering contributions to the history of X-ray discovery not onlyrestores accuracy to the scientific record but also emphasizes the lasting educational significance ofearly imaging practices. This study highlights the importance of incorporating historical perspectivesinto neuroanatomy curricula to enrich learners' appreciation of modern imaging techniques and theirfoundational origins.
Keywords:
X‐ray computed tomography; X‐rays; cathode ray tube; medical education; neuroanatomy;neuroimaging.

Background: In the late nineteenth century, Lemberg (Lviv) and Graz were important provincial capitals of the Habsburg Empire, sharing common administrative and academic structures. Academic mobility within the empire was high, yet political upheavals of the 20th century caused many prominent scholars to fade from collective memory. This study examines Julius Planer von Plann (1827–1881), whose work significantly influenced the development of anatomical science in present-day Ukraine and Austria.
Material and Methods: Ukrainian, Polish and Austrian archival sources pertaining to the academic career of Julius Planer von Plann were consulted and contextualized.
Results: Julius Planer von Plann was a central figure in nineteenth-century anatomical science in Vienna, Lemberg, and Graz. From 1855–1863, he headed the Department of Descriptive Anatomy at the Medical-Surgical Institute and University of Lemberg, where he emphasized the practical surgical relevance of anatomy and supervised dissections. His research included early observations of blood pigment granules related to intermittent fever (1854) – later linked to malaria – and the first description of liquid-crystal behavior (1861). From 1863 until his death in 1881, Planer founded and directed the first Anatomical Institute in Graz, overseeing teaching, dissection exercises, and the construction of a modern anatomical building, while also contributing to faculty administration.
Conclusion: This study positions Julius Planer von Plann as a Central European anatomist, emphasizing his contributions to anatomical education and institutions in Lemberg (Lviv) and Graz, his involvement with emerging biophysical phenomena, and his role in exemplifying transregional academic mobility in the 19th century.