Abstract
Advanced glycation end products (AGEs), and particularly the unique AGE10 epitope, may be a potential biomarker
of immunopathology in rheumatic diseases. They may be associated with inflammation, joint damage and ossification processes. AGE10 present in human and animal tissues could be detected with monoclonal antibody against melibiosederived glycation product MAGE synthesized in anhydrous conditions. This MAGE product was different from the classic synthesis in water solution. The epitope was determined in serum with ELISA using these anti-MAGE monoclonal antibodies. This work aims to determine serum AGE10 levels in patients with reactive arthritis (ReA)-caused with Chlamydia trachomatis (group 2) and ReA with C. trachomatis during the reactivation of EBV infection (group 3). Additionally, ankylosing spondylitis (AS) patients (group 4) were involved in the study, due to the potential evolution of ReA toward AS. The control group maintained physiological AGE10 levels (316 μg/ml), while the combined infection group showed elevated AGE10 (850 μg/ml) compared to the chlamydial-only group (17 μg/ml). Fluorescent fAGE were at the highest level in AS patients. A striking finding was the complete absence of detectable AGE10 antigen in the AS group, coinciding with notably elevated immune complex AGE10–anti-AGE10 levels. A similar pattern was observed in patients with ReA caused by C. trachomatis alone (Group 2), albeit to a lesser extent. In contrast, both the control group and patients with ReA associated with EBV coinfection (group 3) displayed an inverse relationship, characterized by higher antigen levels and lower immune complex concentrations. Thus, diminished level of AGE10 could be caused, besides local accumulation,
also by immune complexes formation, a pathogenic factor. Therefore, evaluating disease activity in ReA and AS is
crucial to further our understanding of the pathophysiology of AGEs formation and predicting prognosis.
Keywords Advanced glycation end products (AGEs) · AGE10 · Reactive arthritis · Ankylosing spondylitis · Chlamydia
trachomatis · Epstein–Barr virus · Immune complexes · Oxidative stress
УДК: 616.5-002.2:612.017.1-053.6
Атопічний дерматит у підлітків асоціюється зі значним зниженням якості життя, порушенням сну та високим рівнем психоемоційного навантаження, що особливо актуально в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій. Стрес-індуковані зміни гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі можуть модифікувати запа-
лення шкіри та інтенсивність свербежу, однак дані щодо ранкової активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі у підлітків з атопічним дерматитом за таких умов є обмеженими.
Мета роботи – вивчити вплив ранкової активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі на клінічний перебіг атопічного дерматиту у підлітків в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій.
Матеріали і методи. Обстежено 50 підлітків 12–18 років із середньо-тяжким атопічним дерматитом (SCORAD 20–40) у 2022–2024 рр.: місцеві (n = 31) та тимчасово переміщені особи (n = 19). Тяжкість атопічного дерматиту оцінювали за SCORAD, інтенсивність свербежу – за візуальною аналоговою шкалою. Тривалість сну визначали за щоденниками сну. Кортизол у слині вимірювали двічі у два послідовні ранки одразу після пробудження (C0) і через 30 хв (C30) з розрахунком ΔCAR = C30−C0. Загальний IgE визначали методом ELISA.
Результати. Групи не відрізнялися за вихідними характеристиками; SCORAD мав тенденцію до вищих значень у тимчасово переміщених осіб (р = 0,101). Свербіж за Візуальною аналоговою шкалої був вищим у тимчасово переміщених осіб: 7 (6;7,5) проти 5,5 (4;7) см (р = 0,021). Тривалість сну перед забором слини не відрізнялася між групами (7,93 ± 0,87 проти 8,18 ± 1,08 год; р = 0,265). C0 не відрізнявся між групами (p = 0,613), натомість C30 був нижчим у тимчасово переміщених осіб (8,98 ± 1,23 проти 10,3 ± 1,30 нг/мл; p = 0,033), як і ΔCAR (0,96 ± 0,18 проти 2,08 ± 0,26 нг/мл; p = 0,029). Виявлено помірний зворотний звʼязок між ΔCAR та візуальною аналоговою шкалою (r = –0,302; p = 0,039). Рівень tIgE між групами не відрізнявся (p = 0,143) і не асоціювався з тяжкістю атопічного дерматиту.
Висновки. У підлітків з атопічним дерматитом за умов надзвичайних гуманітарних ситуацій, особливо серед тимчасово переміщених осіб, спостерігається знижена ранкова реактивність гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі (нижчі C30 та ΔCAR), що асоціюється з більш вираженим свербежем. Показник tIgE не відображав тяжкість перебігу атопічного дерматиту у дослідженій когорті.
Atopic dermatitis in adolescents is associated with a substantial impairment in quality of life, sleep disturbances, and increased psychoemotional burden, which becomes particularly relevant in the context of humanitarian emergencies. stressinduced alterations of the hypothalamic-pituitary-adrenal axis may modulate cutaneous
inflammation and pruritus intensity; however, data on morning hpa axis activity in adolescents with ad under such conditions remain limited. Purpose – to investigate the impact of morning hpa axis activity on the clinical course
of atopic dermatitis in adolescents living under humanitarian emergency conditions.
Materials and Methods. A total of 50 adolescents aged 12–18 years with moderate ad (scorad 20–40) were examined between 2022 and 2024: local residents (n = 31) and internally displaced persons (n = 19). Atopic dermatitis severity was assessed using the SCORAD index, and pruritus intensity was evaluated with a visual analogue scale. Sleep duration was recorded using sleep diaries. Salivary cortisol was measured on two
consecutive mornings immediately after awakening (C0) and 30 minutes later (C30), with calculation of the cortisol awakening response (ΔCAR = C30 − C0). Total IgE levels were determined by ELISA.
Results. The groups did not differ in baseline characteristics; SCORAD values tended to be higher in idps (p = 0.101). Pruritus intensity was significantly higher in internally displaced persons (median 7 [6; 7.5] vs 5.5 [4; 7] cm; p = 0.021). Sleep duration prior to saliva sampling did not differ between groups (7.93 ± 0.87 vs 8.18 ± 1.08 hours; p = 0.265). No between-group difference was observed for C0 (p = 0.613); however, C30 was
significantly lower in internally displaced persons (8.98 ± 1.23 vs 10.30 ± 1.30 ng/ml; p = 0.033), as was ΔCAR (0.96 ± 0.18 vs 2.08 ± 0.26 ng/ml; p = 0.029). A moderate inverse correlation was found between ΔCAR and pruritus intensity (r = −0.302; p = 0.039). Total IgE levels did not differ between groups (p = 0.143) and were not
associated with atopic dermatitis severity.
Conclusions. Adolescents with atopic dermatitis exposed to humanitarian emergency conditions, particularly internally displaced persons, demonstrate reduced morning hypothalamic-pituitary-adrenal axis reactivity, reflected by lower C30 and δcar values, which is associated with increased pruritus intensity. Total IgE levels did not reflect
disease severity in the studied cohort.
The collective monograph is a scientific and practical publication that contains scientific articles by doctors and candidates of sciences, doctors of philosophy and art, graduate students, students, researchers and practitioners from European and other countries. The articles contain research that reflects current processes and trends in world science.
УДК: 616.24: [616. 988: 578. 834.1]-092-018
Семко Марта Ростиславівна. Патоморфологічні зміни легень при коронавірусній хворобі : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / М. Р. Семко. - Львів, 2025. - 253 с. - Бібліогр.: с. 214-247 (284 назви).
У дисертаційній роботі подано теоретичне обґрунтування та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання патологічної анатоміїї — встановлення морфологічних, гістохімічних, імуногістохімічних
та ультраструктурних особливостей ураження легень при коронавірусній хворобі COVID‑19. Це дозволило систематизувати патерни патоморфологічних змін ушкодження, визначити їх фазову динаміку відповідно до термінів госпіталізації, а також виявити взаємозв’язок із віком, статтю та супутніми захворюваннями. Запропоновано модель патоморфологічних фазоспецифічних змін легень при коронавірусній інфекції COVID‑19, яка включає світломікроскопічні, імуногістохімічні та ультраструктурні ознаки, що пояснюють механізми САКу, фіброзоутворення та поліорганної недостатності. Отже, дослідження забезпечило нове
теоретичне та практичне вирішення проблеми діагностики й прогнозування тяжких форм COVID‑19, що має значення для клінічної медицини та патоморфології.
1. У нашому дослідженні встановлено, що провідними летальними ускладненнями при COVID-19 незалежно від віку та статі були респіраторний дистрес-синдром дорослого типу, некроз епітелію канальців нирок, поліорганна недостатність та генералізовані розлади МЦР з розвитком ДВЗ-синдрому. Ці зміни формують морфологічний субстрат тяжкого перебігу хвороби та підтверджують системний характер ураження при
коронавірусній інфекції. Аналіз фазової динаміки показав, що у ранні терміни (до 14 діб) переважали гострі ушкодження альвеолярно-капілярного бар’єра та гостре ураження нирок. У середні терміни (15–21 доба)
домінували альтеративні зміни внутрішніх органів та генералізовані мікроциркуляторні порушення, тоді як у пізні терміни (>21 доба) частіше виявлялися вторинні гнійно-деструктивні процеси, зокрема
бронхопневмонія, фібринозний плеврит та пневмофіброз. Це дозволяє розглядати перебіг COVID-19 як послідовний процес від гострого ушкодження до хронічного ремоделювання.
2. Віковий та гендерний аналіз показав, що найбільша частка летальних випадків припадає на осіб старших ніж 65 років. Чоловіки помирали у молодшому віці порівняно з жінками, тоді як у жінок достовірно
частіше зустрічалися цукровий діабет ІІ типу та ожиріння ІІІ–IV ступеня, що асоціювалося з високим ризиком ранньої смерті. ПОН та генералізовані мікроциркуляторні порушення також частіше спостерігалися у жінок, тоді як двобічний фібринозний плеврит — у чоловіків. Серед супутніх захворювань найчастішими були хронічна ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія та цукровий діабет ІІ типу. Ожиріння ІІІ–IV ступеня та ішемічний інсульт достовірно підвищували ризик ранньої смерті, тоді як онкологічні захворювання, особливо пухлини крові, збільшували ризик летального наслідку у пізній фазі госпіталізації. Встановлено пряму залежність між похилим віком та частотою АГ й ХІХС, що підтверджує їх роль як ключових
предикторів тяжкого перебігу COVID-19.
3. Аналіз ПЛР-тестування показав, що негативні результати удвічі частіше спостерігалися при ранній смертності, що свідчить про обмежену діагностичну чутливість у ранній фазі або пізнє звернення пацієнтів.
Прижиттєве тестування проводили рідше у ранні терміни, тоді як посмертне застосовували у чотири рази частіше, що підкреслює необхідність ретроспективного підтвердження діагнозу. «ПЛР-позитивність» у пізні
терміни асоціювалася з підвищеною частотою РДС та ПОН, що свідчить про патогенетичний вплив тривалої вірусної реплікації.
4. Систематизовано та доповнено фазоспецифічні патоморфологічні та імуногістохімічні зміни трьох фаз ДАП при COVID‑19‑асоційованій пневмонії. Ексудативна фаза (0–14 діб) характеризувалася гострим
ушкодження альвеолярно‑капілярного бар’єра з формуванням гіалінових мембран, масивним набряком, полімфорноклітинною інфільтрацією та мікросудинними тромбозами. ІГХ‑профіль свідчив про домінування
макрофагальної відповіді (CD163⁺) при низькій проліферативній активності (Ki‑67⁺~5%), що відображає обмежений репаративний потенціал. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігалися комбінація процесів
початкової активної репарації з проліферацією фібробластів, інтерстиційним фіброзом та плоскоклітинною метаплазією в поєднанні із значним макрофагально-лімфоцитарним інтерстиційним запаленням, набярком та
зірлими гіаліновимимембранами.. ІГХ‑профіль демонстрував масивну макрофагальну інфільтрацію (CD68⁺, CD163⁺), слабку Т‑ та В‑клітинну відповідь (CD3⁺, CD8⁺, CD20⁺) та низьку проліферативну активність (Ki‑67
<5%), що корелює із затяжним перебігом та ризиком організуючої пневмонії. В організаційну фазу (22 доба і пізніше) спостерігалася гетерогенність ураження: переважали процеси ремоделювання з масивною проліферацією фібробластів, вираженим інтерстиційним та периваскулярним фіброзом в поєднанні із ділянками панацинарної емфіземи та вогнищами макрофагально-лімфоцитарного інтерстиційного запалення. ІГХ‑профіль характеризувався домінуванням CD163⁺ макрофагів, низькою проліферативною активністю (Ki‑67), обмеженою епітеліальною регенерацією (TTF‑1⁺ у поодиноких клітинах), що є морфологічним
маркером несприятливого прогнозу.
5. Васкулярний компонент у всіх фазах включав мікросудинний тромбоз, ендотеліїт, васкуліт та ремоделювання судинної стінки. ІГХ‑профіль (CD31⁺, CD34⁺, α‑SMA⁺) підтверджує ендотеліальну активацію,
неоангіогенез та фіброзні зміни, що формують морфологічний субстрат постковідної васкулопатії. Висока експресія α‑SMA у ГМК легень є ключовим показником їхнього контрактильного фенотипу із розвитком
мезенхімально‑мезенхімальної трансформації, що свідчить про активне ремоделювання судинної стінки механізмів легеневої гіпертензії та фіброзу.
6. Електронно‑мікроскопічне дослідження легень при тяжкому перебігу COVID‑19 виявило фазоспецифічні ультраструктурні зміни, що визначають прогресування патологічного процесу. У ранній фазі (0–14 діб)
домінують некроз альвеолоцитів ІІ типу, руйнування ламелярних тілець та мітохондрій, а також наявність віріоноподібних структур SARS‑CoV‑2, що підтверджує прямий цитопатичний ефект. У проліферативну фазу (15–21 доба) спостерігається глибока альтерація альвеолоцитів із формуванням синцитіїв та гігантських багатоядерних клітин, персистуюча реплікація вірусу та судинні порушення (стаз, мікротромбоз, фібринові відкладення), які відображають коагулопатію та гіпоксичне ураження тканини. У пізню фазу (22 доба і більше) виявляється реактивна гіперплазія та метаплазія альвеолоцитів, цитомегалія, руйнування органел, а також накопичення активних фібробластів і щільних колагенових волокон у міжальвеолярних перегородках, що свідчить про прогресування інтерстиціального фіброзу. Деструктивні зміни ендотеліоцитів та персистуюча імунна активація формують морфологічний субстрат розвитку респіраторного дистрес‑синдрому, COVID‑19-асоційованої коагулопатії та постковідного інтерстиціального фіброзу.
7. Електронно‑мікроскопічні дослідження клітин крові при тяжкому перебігу COVID‑19 доповнюють фазоспецифічні зміни. У ранні терміни (0–14 діб) переважають гострі запально‑деструктивні процеси з ознаками гіпоксичного ушкодження еритроцитів, їх осмотичної нестабільності та початкового гемолізу, активації нейтрофілів і тромбоцитів, а також ініціації коагуляційного каскаду. У середні терміни (15–21 доба) формується стадія імунозапального пошкодження: еритроцити демонструють деформацію та агрегацію, нейтрофіли — активацію й дегенерацію, тромбоцити — ознаки активації та дегрануляції, що супроводжується початковими проявами мікротромбозу. У пізні терміни (22 доба і більше) розвиваються глибокі
системні порушення: поліморфізм патологічних форм еритроцитів із вираженим гемолізом, дегенеративні зміни нейтрофілів, активація та агрегація тромбоцитів із формуванням фібринових структур.
УДК: 616.831-005.1-005.4-005.6-089.819.6-037
Суханов Андріан Анатолійович. Прогностичні чинники ефективності тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. А. Суханов. - Львів, 2025. - 163 с. - Бібліогр.: с. 132-157 (147 назв).
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню анатомічних, гістологічних, біохімічних, часових і гемодинамічних факторів, що визначають ефективність механічної тромбектомії у хворих на гострий ішемічний інсульт в умовах спеціалізованого інсультного центру. Отримані результати дозволили окреслити низку незалежних предикторів реперфузійного і функціонального успіху втручання, що можуть бути інтегровані у сучасні підходи до стратифікації ризику, планування тактики лікування та індивідуалізованого
моніторингу пацієнтів.
1. У результаті проведеного дослідження встановлено, що ангіоархітектоніка церебральних судин, зокрема величина кута між термінальним відділом ВСА та сегментом М1 СМА, є важливим прогностичним чинником технічної успішності механічної тромбектомії. Більший кут у зоні біфуркації асоціювався з вищою частотою досягнення ефективної реперфузії (eTICI ≥ 2b67), меншою кількістю пасажів ендоваскулярних інструментів та коротшою тривалістю втручання (p < 0,05). Це свідчить про те, що геометрія судинного русла впливає на
механіку доставки та стабільність дії стент-ретриверів і аспіраційних катетерів, що необхідно враховувати при плануванні тактики МТЕ.
2. Гістологічний склад тромбу є значущим фактором, що впливає на технічні характеристики МТЕ. Еритроцитарні («червоні») тромби асоціювалися з достовірно меншою кількістю пасажів та коротшою
тривалістю втручання порівняно з фібринозно-тромбоцитарними («білими») (p < 0,05). Тенденція до вищої частоти досягнення реперфузії (eTICI ≥ 2b67) у групі еритроцитарних тромбів порівняно з фібринозними
не досягла статистичної значущості (p > 0,05). Встановлений зв’язок гістологічної структури тромбу зі ступенем його організації (приблизно до 16 год для еритроцитарних та 24–48 год для фібринозно- 100
організованих) підтверджує вплив «віку» тромбу на механічну доступність та ефективність його видалення.
3. Скорочення часу від появи симптомів до госпіталізації та часу від госпіталізації до пункції достовірно асоціювалося з кращим функціональним результатом у пацієнтів після тромбектомії (p < 0,05).
Менші часові затримки сприяють збереженню життєздатної ішемічної пенумбри, зменшенню об’єму інфаркту та знижують частоту ускладнень, що підкреслює ключову роль оптимізації маршрутизації пацієнта.
4. Вищий рівень систолічного артеріального тиску у СМА дистальніше за місцем оклюзії був пов’язаний із меншою тяжкістю неврологічного дефіциту та кращим функціональним результатом після тромбектомії (p <
0,05), що відображає клінічне значення збереженої перфузії пенумбри. Водночас підвищені значення тиску у ВСА після відновлення кровотоку корелювали з вищою частотою геморагічної трансформації (p < 0,01), що
свідчить про ризик реперфузійного ушкодження в умовах високого градієнта тиску.
5. Біохімічні маркери НСЕ, ІЛ-6 та ІЛ-1β відображають різні аспекти ішемічного ураження мозку та мають прогностичне значення у пацієнтів після механічної тромбектомії. Підвищений рівень НСЕ достовірно
асоціювався з тяжчим неврологічним дефіцитом та незадовільним функціональним результатом (p < 0,01), що вказує на його роль як маркера нейронального ушкодження. Динамічне зростання рівнів ІЛ-6 та
ІЛ-1β упродовж перших 7-10 діб було характерним для пацієнтів з геморагічною трансформацією та несприятливим клінічним перебігом (p< 0,001), що відображає залучення запального каскаду у прогресування ішемії. Поєднане врахування НСЕ та ІЛ-6 підвищує прогностичну точність порівняно з використанням кожного маркера окремо.