УДК 616.831.9-053.8-091.8

Мета роботи — вивчити особливості патоморфозу туберкульозу мозкових оболонок і центральної нервової системи на підставі аналізу секційного матеріалу за 55 років (1948—1998 і 2020—2024).
Матеріали та методи. Проаналізовано 179 протоколів розтину хворих, які померли у Львівській області від туберкульозу мозкових оболонок і центральної нервової системи (ЦНС) за 55 років. 
Досліджуваний період поділено на 6 підперіодів: 1-й — 1948—1957, 2-й — 1958—1967, 3-й — 1968—1977, 4-й — 1978—1987, 5-й — 1988—1998, 6-й — 2020—2024 рр.
Результати та обговорення. Установлено, що протягом останніх 55 років відбулися значні зміни в перебігу туберкульозного менінгіту унаслідок патоморфозу специфічного процесу. Констатовано вірогідне зменшення кількості випадків смерті від цього захворювання із 44,1 % у 1-й період до 1,7 % у 4-й період зі збільшенням до 5,0 % у 5-й період та різкого збільшення до 37,5 % у 6-й період, а на тлі ко-інфекції — до 80,6 %. За зазначені періоди зареєстровано зміни у віковій структурі померлих від туберкульозного менінгіту: у 1-й період більшість хворих (85,0 %) померли в молодому віці (до 30 років), потім спостерігається поступове збільшення віку померлих та частоти прогресування специфічного процесу вторинного генезу. У перші періоди найчастіше реєстрували базилярну форму туберкульозного менінгіту (92,9 %), 
останніми роками — зменшення частоти туберкульозного менінгіту (до 16,4 %) і збільшення частоти поєднання туберкульозного менінгіту з менінгоенцефалітом (до 83,6 %). Туберкульозний менінгіт супроводжувався генералізованим ураженням легень та інших органів і систем, особливо в 6-й період. У 2020—2024 рр. на тлі інфекції, спричиненої вірусом імунодефіциту людини, при туберкульозі мозкових оболо-
нок і ЦНС найчастіше виявляли периваскулярну лімфоїдну інфільтрацію та відсутність у мозковій речовині туберкульозних гранульом. У м’яких мозкових оболонках і головному мозку відзначали наявність численних васкулітів, тромбоваскулітів, фібринозно-гнійних нашарувань на мозкових оболонках, що призвело до появи зон демієлінізації та розм’якшення мозкової тканини.
Висновки. У перших три періоди туберкульоз мозкових оболонок і ЦНС у більшості хворих розвивався внаслідок прогресування первинних форм специфічного процесу, в наступні роки — внаслідок туберкульозу вторинного генезу. Особливо збільшилася частота смерті від туберкульозу мозкових оболонок і ЦНС при прогресуванні специфічного процесу вторинного генезу (в 12,5 разу). У 1-й і 2-й періоди переважала базилярна форма туберкульозного менінгіту (87,0—89,9 %). У 10 (10,3 %) померлих на автопсії діагностували туберкульозний менінгіт і менінгоенцефаліт, в 1 (0,9 % ) — спінальну форму менінгіту, у 7 (6,3 %) — солітарні туберкуломи в мозку. У наступні роки відзначили зменшення базилярної форми менінгіту (68,7 %) і збільшення частоти поєднання туберкульозу мозкових оболонок і ЦНС (77,8 %). Туберкульозний менінгіт супроводжувався генералізованим ураженням легень та інших органів і систем, особливо в 6-й період. За останніх 5 років (2020—2024) важливу роль у патоморфозі туберкульозного менінгіту й менінгоенцефаліту зіграло збільшення кількості хворих з інфекцією, спричиненою ВІЛ/СНІДом. Отримані дані свідчать, що в міру вдосконалення хіміотерапії відбувався індукований (терапевтичний) патоморфоз, який суттєво змінив перебіг специфічного процесу в мозкових оболонках і ЦНС у дорослих.

Ключові слова 
Патоморфоз, туберкульозний менінгіт, менінгоенцефаліт, автопсія.  

Objective — to study the features of pathomorphosis of tuberculous meningitis and the central nervous system (CNS) on the basis of the analysis of sectional material for 55 years (1948—1998 and 2020—2024).
Materials and methods. 179 autopsy protocols were analyzed for patients who died in the Lviv Region from tuberculosis of the meninges and the CNS for 55 years. The studied years were divided into 6 periods: 1st — 1948—1957, 2nd — 1958—1967, 3rd — 1968—1977, 4th — 1978—1987, 5th — 1988—1998, 6th — 2020—2024.
Results and discussion. Our studies have shown that over the past 55 years there have been significant changes in the course of tuberculous meningitis and CNS due to pathomorphosis of a specific process. In particular, a significant decrease in the number of deaths from this disease from 44.1 % in the 1st period to 1.7 % in the 4th period with its subsequent increase to 5.0 % in the 5th and a sharp increase in the 
6th periods to 37.5%, and combination co-infection (80.6 %). During these periods, changes in the age structure of those who died from tuberculous meningitis are noted: in the 1st period, the majority of patients (85.0 %) died at a young age (under 30 years), a gradual increase in the age of the dead and an increase in the frequency of progression of the specific process of secondary genesis are observed. The basilar form of 
tuberculous meningitis was most often observed (92.9 %) in the first periods. There has been a decrease in the frequency of tuberculous meningitis (up to 16.4 %) and an increase in the combination of tuberculous meningitis with meningoencephalitis (up to 83.6 %) in recent years. In this case, tuberculous meningitis is accompanied by generalized damage to the lungs and other organs and systems, especially the 6th period. 
Against the background of HIV-infection with tuberculous meninges and CNS was most often detected perivascular lymphoid infiltration and absence of tuberculosis granulomas. In addition, numerous vasculitis and thrombovasculitis, fibrinous-purulent layers on the meninges were detected in the soft meninges and brain, which contributed to the emergence of zones of demyelination and softening of brain tissue 
during 2020—2024.

Conclusions.  The tuberculosis of the meninges and CNS in most patients developed due to the progression of primary forms of a specific process, and in subsequent years — tuberculosis of secondary genesis in the first three periods. A particularly significant increase in the frequency of deaths from tuberculosis of the meninges and CNS with the progression of a specific process of secondary genesis (12.5 times). The basilar form of tuberculosis meningitis prevails (87 — 89.9 %) in the 1st and 2nd periods. How ever, 10 (10.3 %) of those who died on autopsy were diagnosed with tuberculous meningitis and meningoencephalitis, 1 (0.9 %) — spinal meningitis, 7 (6.3 %) — solitary tuberculomas in the brain. The 
decrease in the incidence of the basilar form of meningitis (68.7 %) and an increase in the combination of tuberculosis of the meninges and the central nervous system (77.8 %) were observed in subsequent years. In this case, tuberculous meningitis is accompanied by generalized damage to the lungs and other organs and systems, especially the 6th period. An increase in the number of patients with HIV/AIDS infection has played a significant role in the pathomorphosis of tuberculous meningitis and meningoencephalitis in the past 5 years (2020—2024). At the same time, our studies indicate that due to the gradual improvement of chemotherapy over the years, an induced (therapeutic) pathomorphosis occurred, which significantly changed the course of a specific process in the meninges and CNS in adults.
Keywords: pathomorphosis, tuberculous meningitis, meningoencephalitis, autopsy. 

УДК: 616.616.831.9-002-053.2-07-08

 Хомин Олена Мирославівна.  Клініко-лабораторні та імунологічні особливості гострих менінгітів у дітей. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 14.01.13, 22 / О. М. Хомин. - Львів, 2020. - 187 с. - Бібліогр.: с. 147-178 (284 назв).


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 – інфекційні хвороби. – Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України, Тернопіль, 2020.

Дисертація присвячена вивченню клініко-лабораторних та імунологічних особливостей гострих менінгітів у дітей. Основою для дисертаційного дослідження були результати клінічного спостереження за 93 пацієнтами віком від 1-міс до 18-ти років: 47 дітей з серозними менінгітами та 26 хворих з гнійними менінгітами. До групи порівняння було включено 20 дітей, які були госпіталізовані з діагнозом «ГРВІ, нейротоксикоз». Встановлено, що для менінгітів характерна активація місцевих інтратекальних імунних реакцій з інтенсивною продукцією інтерлейкінів в ЦНС, а відтак достовірно вищі концентрації цитокінів TNF, IL1-ß, IL-10 у спинномозковій рідині, порівняно з вмістом їх у крові. Виявлено домінування Th1 типу імунної відповіді у дітей з гнійними менінгітами і значну активацію Th2 з активною продукцією тканинами нервової системи протизапальних цитокінів у дітей з серозними менінгітами. Доведено, що для ранньої діагностики гнійних менінгітів і їх диференціальної діагностики високу діагностичну цінність мають результати додаткових лабораторних досліджень ліквору і крові, а саме: збільшення вмісту у лікворі TNF-α (KCШ=2,25), низькі концентрації IL-10 в лікворі (KCШ=2,80), прискорена ШОЕ (KCШ=1,1). Модель логістичної регресії, яка включає ці показники дає змогу з високою чутливістю і специфічністю розрахувати індивідуальні показники ризику гнійного менінгіту. 



УДК: 611.77-018.7-08:615.212.7.:613.83

Резюме. Встановлення механізмів репаративних процесів є однією з найактуальніших наукових та практичних проблем сучасної медицини.
Питання загоєння ран, формування рубців, розвиток флегмон тощо викликають особливий інтерес медиків. Сучасна медицина, на жаль, не може
обійтись без застосування опіоїдів з лікувальною метою. Для успішної корекції перебігу репаративного процесу при застосуванні опіоїдів важливо
розуміти морфологічні особливості перебудови шкіри під час загоєння ранизумовлені впливом опіоїду.
Мета роботи: встановити особливості мікроструктурної організації та кровоносного русла шкіри в динаміці процесу репарації за умов тривалого
застосування Налбуфіну в експерименті.
Методи. Матеріалом дослідження слугували гістологічні зрізи шкіри в ділянці множинної колотої рани 32 білих щурів-самців репродуктивного
віку. Під час виконання роботи використані такі методи дослідження: гістологічне дослідження, морфометрія ланок гемомікроциркуляторного русла
шкіри білого щура, статистичне опрацювання результатів дослідження за допомогою пакета прикладних програм на комп’ютері, моделювання три-
валого впливу опіоїду на організм білого щура.
Результати. Репаративні процеси в шкірі як контрольних, так і експериментальних тварин найперше пов’язані з перебудовою її ангіоархітек-
тоніки. Процеси репарації множинної постін’єкційної рани контрольних тварин мають всі характерні для ранового процесу фази. Деякі ранові
дефекти перебувають у стані виразної запальної інфільтрації і судинної реакції, виявлено інтенсивну проліферацію, ангіогенез, судини перепов-
нені кров’ю, тканини шкіри інфільтровані лейкоцитами і макрофагами, багато фібробластів. У деяких ранових дефектах значно зменшена запаль-
на інфільтрація, виявлено ознаки продуктивної реакції з переважанням в інфільтраті проліферативних фібробластів. Більшість ранових дефектів
повністю закриті, регенерат повноцінний, що підтверджується наявністю волосяних фолікулів потових і сальних залоз. Введення Налбуфіну протягом двох тижнів незначно впливає на репаративні процеси в шкірі щура. Після 4-тижневого введення Налбуфіну процеси загоєння рани сповільнюються, подекуди ускладнюються формуванням мікроабсцесів. Через 6 тижнів опіоїдного впливу в ранових дефектах у фазі запалення виявлено набряк, інфільтрацію лейкоцитами і макрофагами, кровоносні судини переповнені кров’ю, венули тромбовані. У ранових дефектах у фазі проліферації епідерміс потовщується, ущільнюється сітка сполучнотканинних волокон. У регенерованому епідермісі наявні ознаки гіперкератозу, перинуклеарний набряк основних та шипуватих епідермоцитів. У деяких ранових дефектах посилюються запальні процеси, надмірна міграція нейтрофільних гранулоцитів, лімфоцитів, макрофагів. Редукуються волосяні фолікули, зменшується кількість сальних залоз.
Висновки. Репаративні процеси в шкірі як контрольних, так і експериментальних тварин найперше пов’язані з перебудовою її ангіоархітектоніки.
Процеси репарації множинної постін’єкційної рани контрольних тварин мають всі характерні для ранового процесу фази. Введення Налбуфіну
протягом двох тижнів незначно впливає на репаративні процеси в шкірі щура. Після 4-тижневого введення Налбуфіну процеси загоєння рани спо-
вільнюються, подекуди ускладнюються формуванням мікроабсцесів. Після введення щурам опіоїду протягом 6 тижнів виявлено глибокі деструктивні зміни шкіри, що зі свого боку зумовлює неможливість утворення повноцінного регенерату множинної постін’єкційної рани.

УДК : 616.832-004.2:57.082.13:616.155.37-097]-037

Гичка Катерина Миколаївна.  Розсіяний склероз: дослідження коморбідної патології та розробка діагностично-прогностичних критеріїв з використанням гліканових маркерів імуноглобулінів. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / К. М. Гичка - Львів, 2020. - 205 с. - Бібліогр.: с. 179-205 (259 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу із урахуванням коморбідної патології при цьому захворюванні та визначення нових діагностичних і прогностичних біомаркерів цього захворювання у зразках сироватки крові та цереброспінальної рідини(ЦСР).
1. У результаті комплексного клініко-неврологічного аналізу виявлено, що в одного пацієнта із РС в середньому діагностувалось 1,73±0,14 випадків
супутніх захворювань. Згідно МКХ-10 було констатовано наявність 16 класів коморбідних захворювань та діагностовано 61 вид нозологій: 26 у
чоловіків та 48 у жінок. Найчастіше у пацієнтів із РС діагностували захворювання органів травлення – у 18,80±3,39% обстежених, кістково-
м’язової системи, сполучної тканини – у 17,29±3,28% та органів дихання – у 15,04±3,10%. У поширеності коморбідної патології домінували
остеохондроз (15,58±4,13 випадки на 100 осіб) та гастродуоденіт (11,69±3,66 випадки на 100 осіб).
2. Переважну більшість (p<0,01) випадків виникнення коморбідного захворювання було відзначено після дебюту РС. Встановили достовірні
відмінності між віком на момент дебюту розсіяного склерозу (р<0,05), віком на момент виникнення коморбідної патології (р<0,05), тривалістю
РС (р<0,01), тривалістю супутнього захворювання (р<0,01) поміж пацієнтами, у яких коморбідне захворювання винико до дебюту РС та
пацієнтами, у яких супутню патологію було констатовано через деякий час після перших проявів симптомів цього захворювання. Рівень важкості
захворювання оцінений у балах за шкалою EDSS був вищим на 17,9% у пацієнтів із коморбідним захворюванням, що виникло після дебюту РС,
порівняно з тими, у кого воно зафіксовано до нього (3,49±0,14 проти2,96±0,19). Найбільший інтервал (12,17±3,74 років) між моментом
виникнення супутньої патології та дебютом РС був у пацієнтів із ендокринної системи, розладами харчування і порушенням обміну речовин. Після дебюту розсіяного склерозу найбільший інтервал до виникнення супутнього захворювання спостерігався у пацієнтів, яким діагностували захворювання сечостатевої системи - 11,00±2,52 років.
3. Виявили істотні зміни гліканових маркерів у складі імуноглобулінів IgG у сироватках крові здорових донорів, хворих на РС та ЦСР пацієнтів із РС,
які дозволяють відрізнити як сироватку ЗД від сироватки хворих, так і ЦСР від сироватки пацієнтів із РС, що несе в собі важливий діагностично-
прогностичний потенціал при цьому захворюванні. Показано, що зміни гліканів імуноглобулінів у сироватці крові хворих на розсіяний склероз
носять прозапальний характер. Глікозилювання імуноглобулінів ЦСР достовірно різниться від глікозилювання імуноглобулінів сироватки крові,
і тому відображає досі невідому властивість імуноглобулінів ЦСР до зміненого глікозилювання. Змінене глікозилювання виявлено для
фукозовмісних та сіаловмісних гліканів імуноглобулінів IgG, і є важливим діагностичним маркером при РС, так як визначення вказаних показників
у сироватці крові є набагато простішим та доступнішим методомдіагностики у порівнянні з дослідженням ліквору.
4. Імуноглобуліни у ЦСР хворих на РС містять достовірно менше мішеней зв’язування лектинів SNA та PSqL - залишків сіалової кислоти приєднаної
α2,6-звязком до галактози у складі розгалужених N-гліканів (p<0.001), достовірно вищу кількість мішеней лектину AAL - залишків фукози
приєднаних до корового залишку N-ацетилгалактозаміну (p<0.05) та збільшену кількість мішеней зв’язування лектину LCA (p<0.05) у
порівнянні із сироваткою пацієнтів, хворих на РС. Дослідження процесів глікозилювання антитіл у ЦСР та сироватці крові хворих на РС є
надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки впатогенезі захворювання, так і як надійного діагностичного біомаркера
цього патологічного стану та біомаркера переходу клінічно ізольованогосиндрому розсіяного склерозу (КІС) в клінічно достовірний розсіяний
склероз (КДРС).
5. При аналізі зміни глікоформ IgG встановили, що зміни глікоформ при РС співпадають з такими ж змінами, раніше описаними для інших
аутоімунних захворювань. При РС відбувається зростання вмісту бісектуючих форм гліканів, що пояснює зростання зв’язування лектину
LCA та, можливо, AAL. Дослідження нових патогенетичних механізмів РС має наукове та практичне значення і є перспективним для подальшого
вивчення.
6. Аналіз методами капілярного електрофорезу та мас-спектрометрії показав, що зростання експонування мішеней зв’язування лектину LCA на
імуноглобулінах ЦСР при РС пов’язане із збільшенням вмісту бісектуючих (повністю чи частково) десіалованих форм гліканів, зокрема FABG2S1,
FA2B(6)G1, FA2BG2. Водночас, в ЦСР вміст бісектованих глікоформ був достовірно нижчим (p<0.05) у порівнянні із зразками сироваток на усіх
досліджуваних субкласах імуноглобулінів, як от IgG1, IgG2/3 та IgG4. Достовірно нижчий вміст сіалових кислот у ЦСР у порівнянні з
сироваткою, виявлено лише для субкласу імуноглобулінів IgG4 (p<0.05), у ЦСР у порівнянні із сироваткою крові. Отже змінені глікоформи
імуноглобулінів IgG можуть слугувати біомаркером аутоімунного процесу при розсіяному склерозі.
7. Група хворих на РС, що зазнавала терапії інтерфероном β-1B характеризувалась зменшеним рівнем антитіл до ОБМ класів IgG та IgM, у
порівнянні з нелікованими хворими. Рівні антитіл наближались до таких у клінічно здорових донорів. Після проведеної терапії спостерігався
посилений рівень експонування антизапальних сіалових залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах, а також
посилене експонування фукозильованих корових триманозидних залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах.
Вивчення процесів глікозилювання антитіл у лікворі та сироватці крові на РС є надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки в патогенезі захворювання, так і як надійного біомаркера активності, прогресування РС та терапевтичної відповіді при цьому патологічному
стані, що дозволяє покращити діагностику цього захворювання і оцінити ефективність проведеної терапії.

В Україні активно використовується ряд антисептичних та дезінфікуючих лікарських препаратів, такі як “Декасан”, “Септефрил”, “Риносепт” та інші, що мають в складі декаметоксин як активний фармацевтичний інгредієнт. Декаметоксин чинить ефективну антимiкробну та протигрибкову дію, що пов’язано із впливом речовини на проникність мембран патогенів та їх деструкцію.