УДК: 616.616.831.9-002-053.2-07-08

 Хомин Олена Мирославівна.  Клініко-лабораторні та імунологічні особливості гострих менінгітів у дітей. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 14.01.13, 22 / О. М. Хомин. - Львів, 2020. - 187 с. - Бібліогр.: с. 147-178 (284 назв).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 – інфекційні хвороби. – Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України, Тернопіль, 2020.

Дисертація присвячена вивченню клініко-лабораторних та імунологічних особливостей гострих менінгітів у дітей. Основою для дисертаційного дослідження були результати клінічного спостереження за 93 пацієнтами віком від 1-міс до 18-ти років: 47 дітей з серозними менінгітами та 26 хворих з гнійними менінгітами. До групи порівняння було включено 20 дітей, які були госпіталізовані з діагнозом «ГРВІ, нейротоксикоз». Встановлено, що для менінгітів характерна активація місцевих інтратекальних імунних реакцій з інтенсивною продукцією інтерлейкінів в ЦНС, а відтак достовірно вищі концентрації цитокінів TNF, IL1-ß, IL-10 у спинномозковій рідині, порівняно з вмістом їх у крові. Виявлено домінування Th1 типу імунної відповіді у дітей з гнійними менінгітами і значну активацію Th2 з активною продукцією тканинами нервової системи протизапальних цитокінів у дітей з серозними менінгітами. Доведено, що для ранньої діагностики гнійних менінгітів і їх диференціальної діагностики високу діагностичну цінність мають результати додаткових лабораторних досліджень ліквору і крові, а саме: збільшення вмісту у лікворі TNF-α (KCШ=2,25), низькі концентрації IL-10 в лікворі (KCШ=2,80), прискорена ШОЕ (KCШ=1,1). Модель логістичної регресії, яка включає ці показники дає змогу з високою чутливістю і специфічністю розрахувати індивідуальні показники ризику гнійного менінгіту. 

УДК: 611.77-018.7-08:615.212.7.:613.83

Резюме. Встановлення механізмів репаративних процесів є однією з найактуальніших наукових та практичних проблем сучасної медицини.
Питання загоєння ран, формування рубців, розвиток флегмон тощо викликають особливий інтерес медиків. Сучасна медицина, на жаль, не може
обійтись без застосування опіоїдів з лікувальною метою. Для успішної корекції перебігу репаративного процесу при застосуванні опіоїдів важливо
розуміти морфологічні особливості перебудови шкіри під час загоєння ранизумовлені впливом опіоїду.
Мета роботи: встановити особливості мікроструктурної організації та кровоносного русла шкіри в динаміці процесу репарації за умов тривалого
застосування Налбуфіну в експерименті.
Методи. Матеріалом дослідження слугували гістологічні зрізи шкіри в ділянці множинної колотої рани 32 білих щурів-самців репродуктивного
віку. Під час виконання роботи використані такі методи дослідження: гістологічне дослідження, морфометрія ланок гемомікроциркуляторного русла
шкіри білого щура, статистичне опрацювання результатів дослідження за допомогою пакета прикладних програм на комп’ютері, моделювання три-
валого впливу опіоїду на організм білого щура.
Результати. Репаративні процеси в шкірі як контрольних, так і експериментальних тварин найперше пов’язані з перебудовою її ангіоархітек-
тоніки. Процеси репарації множинної постін’єкційної рани контрольних тварин мають всі характерні для ранового процесу фази. Деякі ранові
дефекти перебувають у стані виразної запальної інфільтрації і судинної реакції, виявлено інтенсивну проліферацію, ангіогенез, судини перепов-
нені кров’ю, тканини шкіри інфільтровані лейкоцитами і макрофагами, багато фібробластів. У деяких ранових дефектах значно зменшена запаль-
на інфільтрація, виявлено ознаки продуктивної реакції з переважанням в інфільтраті проліферативних фібробластів. Більшість ранових дефектів
повністю закриті, регенерат повноцінний, що підтверджується наявністю волосяних фолікулів потових і сальних залоз. Введення Налбуфіну протягом двох тижнів незначно впливає на репаративні процеси в шкірі щура. Після 4-тижневого введення Налбуфіну процеси загоєння рани сповільнюються, подекуди ускладнюються формуванням мікроабсцесів. Через 6 тижнів опіоїдного впливу в ранових дефектах у фазі запалення виявлено набряк, інфільтрацію лейкоцитами і макрофагами, кровоносні судини переповнені кров’ю, венули тромбовані. У ранових дефектах у фазі проліферації епідерміс потовщується, ущільнюється сітка сполучнотканинних волокон. У регенерованому епідермісі наявні ознаки гіперкератозу, перинуклеарний набряк основних та шипуватих епідермоцитів. У деяких ранових дефектах посилюються запальні процеси, надмірна міграція нейтрофільних гранулоцитів, лімфоцитів, макрофагів. Редукуються волосяні фолікули, зменшується кількість сальних залоз.
Висновки. Репаративні процеси в шкірі як контрольних, так і експериментальних тварин найперше пов’язані з перебудовою її ангіоархітектоніки.
Процеси репарації множинної постін’єкційної рани контрольних тварин мають всі характерні для ранового процесу фази. Введення Налбуфіну
протягом двох тижнів незначно впливає на репаративні процеси в шкірі щура. Після 4-тижневого введення Налбуфіну процеси загоєння рани спо-
вільнюються, подекуди ускладнюються формуванням мікроабсцесів. Після введення щурам опіоїду протягом 6 тижнів виявлено глибокі деструктивні зміни шкіри, що зі свого боку зумовлює неможливість утворення повноцінного регенерату множинної постін’єкційної рани.

Materials of the 5th International Scientific Conference “Happiness and Contemporary Society”, March 20, 2025 Збірник матеріалів 5-ї міжнародної наукової конференції “Щастя та сучасне суспільство”, 20 березня 2025

616-036.83:612.176:355.4

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є прогностичним фактором ризику розвитку метаболічного синдрому (МС), депресії, діабетичного дистресу, підвищує небезпеку виникнення кардіометаболічних і нейродегенеративних захворювань (НДЗ). Водночас цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та МС також здатні спричиняти розвиток основних неврозоподібних і психіатричних симптомів, характерних для ПТСР. Хронічний стрес пов’язаний із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ), ЦД 2-го типу, а також з НДЗ. Мітохондріальна дисфункція, периферичне/центральне хронічне запалення низької інтенсивності (ХЗНІ) та оксидативний стрес (ОС), як ланки в ланцюгах патофізіологічних процесів, усе частіше розглядаються як основні рушійні сили цих захворювань. Отже, втручання, спрямовані на корекцію ХЗНІ і ОС, відповідно до принципів прецизійної медицини, можуть бути більш ефективними варіантами лікування таких пацієнтів. Дефіцит окремих біофакторів, зокрема вітаміну В1, пов’язують із підвищеним ризиком МС, ЦД 2-го типу, ССЗ та НДЗ. Цілеспрямований вплив на ХЗНІ і ОС та порушення мітохондріального метаболізму, використання антиоксидантів, зокрема вітаміну В1/бенфотіаміну (benfotiamine, BFT), може позитивно вплинути не лише на перебіг коморбідних захворювань, але й на основні прояви ПТСР. Корекція порушень статусу тіаміну здійснюється шляхом використання екзогенного вітаміну В1, або BFT. BFT проявляє потужні ефекти на тваринних моделях НДЗ, при стрес-індукованій тривозі, агресії та депресії. Таким чином, BFT можна вважати потенційно безпечним та економічно ефективним препаратом для лікування багатьох захворювань центральної нервової системи. Незважаючи на позитивні моменти, терапевтичний потенціал BFT залишається обмеженим, оскільки позитивна дія потребує застосування високих доз протягом тривалого періоду. In vitro та in vivo продемонстровано, що дибензоїлтіамін, ліпофільне похідне BFT, виявляє антиоксидантну та протизапальну дію в значно нижчих дозах, ніж BFT. Проте для остаточного визначення клінічної доцільності та терапевтичного потенціалу BFT і дибензоїлтіаміну необхідне проведення подальших доклінічних і клінічних досліджень. Значну увагу в огляді приділено аналізу особливостей біологічної ролі вітаміну B1, механізму дії BFT, зокрема впливу на метаболізм глюкози та функцію мітохондрій, стан нейрозапалення, а також нейропротекторним властивостям дибензоїлтіаміну. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «тіамін», «бенфотіамін», «дибензоїлтіамін», «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «діабетичний дистрес», «цукровий діабет». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

Емоційні реакції на психосоціальний стрес у внутрішньо переміщених осіб (ВПО) супроводжуються порушенням стану вегетативної нервової системи (ВНС). Дисфункція ВНС відіграє важливу роль у модуляції хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), асоціюється з розвитком інсулінової резистентності (ІР) та кардіальної автономної нейропатії (КАН).

Мета. Провести оцінку особливостей деяких показників ХЗНІ та ІР у ВПО при субклінічній діабетичній КАН.

Матеріали та методи. Обстежено 15 практично здорових осіб (1-ша група, контроль), пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) із субклінічною КАН, які постійно проживають у м. Львові та області (2-га, n = 15) і хворі на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО (3-я група, n = 15). Вік, стать, тривалість ЦД2, ІМТ і HbA1c в групах не відрізнялись (Р > 0,05). Субклінічна КАН визначалася при верифікації порушених тестів кардіоваскулярних рефлексів та результатів короткочасної варіабельності ритму серця. Вміст імунореактивного інсуліну (ІРІ), високочутливого С-реактивного білка (вчСРБ), фактора некрозу пухлин (ФНП-α), інтерлейкіну (ІЛ)-1β, ІЛ-6 та ІЛ-10 в крові визначали за допомогою імуноферментних тест-систем. Розраховували індекс ІР (НОМА-ІР), а також ФНП-α/ІЛ-10. Отримані дані порівнювали за допомогою непараметричного критерію Манна-Уїтні, для їх опису використовували медіану (Me) та інтерквартильний розмах (Q25-Q75). Статистична значущість на рівні Р < 0,05. Програмне забезпечення – TIBCO Software Inc. (v. 14.0.0.15).

Результати. Встановлено, що найбільш виразна ІР спостерігалась у хворих на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО (5,2 ± 1,7 [2,8; 8,1]) у порівнянні з пацієнтами 2-ої групи (Р₂ < 0,05). У пацієнтів із субклінічною КАН виявлено збільшення вчСРБ, що особливо характерно для хворих 3-ї групи (9,9 ± 4,9 [2,1; 18,7] мг/л, Р₂ < 0,05). Одночасно зафіксовано підвищення вмісту ФНП-a, ІЛ-6, ІЛ-10, а також показники співвідношення ФНП-α/ІЛ-10. Найбільш виразне збільшення ФНП-a і ФНП-α/ІЛ-10 спостерігалось у ВПО із субклінічною КАН (17 ± 4,9 пг/мл [2,8; 21,6], Р₂ < 0,001) і 3,0 ± 2,9 [0,2; 9,9] (Р₂ < 0,05).

Висновки. Найбільш виразна ІР спостерігається у хворих на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО. Субклінічна КАН у ВПО, хворих на ЦД2, характеризується більш значним збільшенням концентрації вчСРБ, ФНП-α, показників ФНП-α/ІЛ-10.