Досі не проведено багатоцентрових рандомізованих досліджень, які б довели користь від призначення левотироксину пацієнтам із субклінічним гіпотиреозом (СГ), а тому його призначають із переконання, що замісна гормональна терапія, по-перше, знижує ризик несприятливих серцево-судинних подій, по-друге, запобігає трансформації СГ у явний гіпотиреоз. Оскільки чітких рекомендацій лікування проміжного стану СГ не існує, у науковій літературі все частіше зустрічається аналіз застосування різних рослинних засобів для допомоги таким пацієнтам. Відтак, було вирішено провести пілотне дослідження із застосуванням вітчизняної дієтичної добавки “ТироКомплекс” (маркетуюча компанія ТОВ “Медико Глобал”), що містить у своєму складі екстракти перстачу білого, родіоли рожевої і фейхоа, а також невеликий вміст вітамінів В1, В2 і В6.

Мета дослідження. Оцінити ефективність добавки “ТироКомплекс” у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом віком від 18 до 65 років у межах відкритого пілотного дослідження тривалістю у три місяці.

Матеріали та методи. У дослідження залучили 27 хворих на СГ (16 жінок і 11 чоловіків), середній вік яких становив 42 ± 8 років. Упродовж трьох місяців усі пацієнти отримували добавку “ТироКомплекс” – по 1 капсулі двічі на добу після їди, запиваючи водою. Досліджували концентрацію в крові тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (вТ4), вільного трийодтироніну (вТ3), тиреоглобуліну (ТГ), титру антитіл до тиреоглобуліну (АТ-ТГ), титру антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО). Показники гормонів тиреоїдної панелі визначали методом електрохемілюмінесцентного імуноаналізу ECLIA (модуль e 801) на аналізаторі Cobas Pro за допомогою тест-системи компанії Roche Diagnostics (Швейцарія). Суб’єктивні дані (самопочуття, сон, апетит, працездатність тощо) фіксували в опитувальнику САН. Статистичний аналіз результатів дослідження виконали за допомогою методів параметричної статистики з використанням програмного забезпечення Microsoft Excel і STATISTICA 6.0 від Statsoft (США).

Результати. На тлі призначення дієтичної добавки “ТироКомплекс” упродовж трьох місяців виявили тенденцію до вірогідного зменшення вмісту ТТГ (від 4,76 ± 0,41 до 3,23 ± 0,36 мкМО/мл; р < 0,1), вірогідне зростання вТ3 (від 2,65 ± 0,12 до 3,32 ± 0,13 пг/мл; р < 0,05) і вТ4 (від 0,89 ± 0,04 до 1,10 ± 0,03 нг/дл; р < 0,05), вірогідне зменшення концентрації АТ-ТПО (від 223,80 ± 18,2 до 125,16 ± 15,4 МО/мл; р < 0,05). Рівні АТ-ТГ і ТГ після терапії порівняно з вихідними даними не зазнали вірогідних змін. Щодо суб’єктивних оцінок лікування спостерігали тенденцію до поліпшення (р < 0,1) категорій самопочуття й активності від 3,2 ± 0,15 до 3,8 ± 0,16 і від 3,6 ± 0,12 до 4,1 ± 0,14 відповідно. Виразні вірогідні зміни зафіксували за категорією настрою від значень 3,9 ± 0,25 до 5,3 ± 0,34 (р < 0,05), що сягнуло нормального діапазону від 5,0 до 5,5 згідно з САН.

Висновки. Тримісячний курс застосування дієтичної добавки “ТироКомплекс” у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом сприяв помітній нормалізації показників тиреоїдної панелі. А саме, спостерігалася тенденція до зменшення рівнів тиреотропного гормону, вірогідне зростання рівня вільних тироксину та трийодтироніну, вірогідне зниження показника АТ-ТПО. Біохімічні зміни супроводжувалися тенденцією до покращення за категоріями самопочуття, активності та вірогідним покращенням у категорії настрою за опитувальником САН. Отримані результати засвідчують ефективність дієтичної добавки “ТироКомплекс” у осіб з порушенням тиреоїдної функції та перспективи її профілактичного і терапевтичного використання.

616.379+616.12+616.13

Жорсткість артерій тісно пов’язана з ключовими компонентами кардіометаболічного синдрому, який становить комплекс взаємопов’язаних серцево-судинних і метаболічних факторів ризику, включно з надмірною вагою/ожирінням, артеріальною гіпертензією (АГ), інсулінорезистентністю (ІР)/гіперінсулінемією, дисліпідемією та іншими метаболічними порушеннями. Взаємозв’язок між метаболічними порушеннями та атеросклеротичними серцево-судинними захворюваннями (АССЗ) давно визнаний, хоча механізми, які поєднують ІР з АССЗ, залишаються недостатньо зрозумілими. Артеріальна жорсткість може виступати незалежним фактором розвитку цукрового діабету (ЦД), що не залежить від традиційних факторів ризику, як-от вік, індекс маси тіла чи рівень артеріального тиску. Взаємозв’язок між жорсткістю артерій і ризиком розвитку ЦД 2-го типу можна пояснити низкою потенційних патофізіологічних механізмів, а саме: порушення функції ендотелію здатне спричиняти діастолічну дисфункцію капілярів, що може посилювати жорсткість артеріальної стінки; підвищена жорсткість артерій потенційно призводить до пошкодження мікроциркуляторного русла; може викликати функціональні ушкодження органів із низьким гідродинамічним опором, таких як підшлункова залоза, печінка, нирки і головний мозок; може бути пов’язана з прогресуванням печінкової ІР; діастолічна дисфункція або редукція капілярної мережі здатні знижувати перфузію тканин і посилювати ІР; активація процесів оксидативного стресу і хронічного запалення низької інтенсивності здатні виступати спільними патогенетичними факторами ризику як для артеріальної жорсткості, так і для діабету; генетичні фактори здатні об’єднати артеріальну жорсткість і ЦД 2-го типу у рамках спільного патофізіологічного механізму. Виявлення жорсткості артерій як предиктора ЦД 2-го типу відкриває нові перспективи для розробки стратегій профілактики діабету. Метою огляду було проведення аналізу сучасного стану проблеми взаємозв’язків між артеріальною жорсткістю, серцево-судинними захворюваннями та ризиком ЦД 2-го типу, а також аналізу нових тенденцій та напрямів майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «артеріальна жорсткість», «серцево-судинні захворювання», «предіабет», «цукровий діабет 2-го типу». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

УДК: 614.2:616.89].008.6:658

Боровець Всеволод Анатолійович. Детермінанти психічного здоров’я та обґрунтування моделі моніторингу його стану в менеджерів системи охорони здоров’я : ... д-ра філософії : [спец.] 022, 222 / В. А. Боровець. - Львів, 2025. - 185 с. - Бібліогр.: с. 139-161. (190 назв).

Здійсненим комплексним медико-соціальним дослідженням вирішено актуальну науково-прикладну задачу щодо наукового обґрунтування та розробки концептуальної моделі моніторингу стану психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я в умовах трансформації галузі, зростання професійного
навантаження та впливу багаторівневих детермінант на стан психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я. Запропонована модель базується напринципах наукової доказовості, біопсихосоціального підходу, інтеграції психосоціальної підтримки в управлінське середовище, використанні цифрових
рішень та супервізійно-інтервізійних механізмів. Її впровадження дозволяє здійснювати сталий моніторинг стану психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я, формувати систему раннього виявлення ризиків і заохочення управлінських рішень для збереження психологічного добробуту фахівців, що
забезпечують функціонування системи охорони здоров’я України.
1) На основі аналізу наукових публікацій, чинних нормативно-правових актів, аналітичних звітів та стратегічних документів встановлено необхідність у розробці системної багаторівневої моделі моніторингу та оцінювання стану психічного здоров’я в менеджерів системи охорони здоров’я, що враховує високий
рівень професійного стресу та емоційного навантаження, з якими стикаються менеджери в системі охорони здоров’я, задля забезпечення здорового способу життя та їх благополуччя, а, як наслідок, і продуктивності праці, що можливе лише через комплексне розуміння різних детермінант впливу на стан психічного
здоров’я;
2) Результати соціально-гігієнічного аналізу дозволяють стверджувати, що сучасний медичний менеджер системи охорони здоров’я функціонує у складному багаторівневому контексті – між зростаючими управлінськими викликами, неструктурованими кар’єрними траєкторіями та високою соціальною  відповідальністю. У ході дослідження було обґрунтовано, що формування особистості менеджера відбувається поступово, часто в умовах нефіксованої мотивації та неповної готовності до виконання управлінських функцій, що потребує цілеспрямованого кадрового супроводу та розвитку; встановлено, що значна частка менеджерів у системі охорони здоров’я приходить до управлінської діяльності за сценарієм «path dependency», що супроводжується відсутністю належного рівня підготовки, а отже — підвищеними ризиками стресових станів і психоемоційного виснаження в перші роки адміністративної роботи;
3) Здійснено ідентифікацію статусу «Менеджер охорони здоров’я» на основі міжнародних дефініцій та адаптації поведінкової моделі управлінських компетенцій менеджера системи охорони здоров’я з урахуванням міжнародного досвіду та специфіки української системи охорони здоров’я. Запропоновано
структуровану систему компетенцій, що включає визначення компетенцій та багаторівневу систему поведінкових індикаторів з диференціацією на орієнтацію на завдання, процеси, імплементацію політик та стратегічну орієнтацію, а також уперше обґрунтовано застосування інтерв’ю, заснованого на поведінкових подіях,як ефективного інструменту оцінки та прогнозування професійної ефективності
управлінців у сфері охорони здоров’я в Україні;
3) На підставі аналізу соціально-демографічного та професійного портрету слухачів циклу підвищення кваліфікації за фахом «Організація і управління охороною здоров’я» встановлено, що управлінський корпус системи охорони здоров’я є досвідченим, але переважно сформованим з осіб середнього та старшого
віку, що, з одного боку, свідчить про накопичений професійний капітал, а з іншого – створює ризики професійного вигорання та недостатнього оновлення управлінського складу. Виявлено, що гендерна структура управлінців у системі охорони здоров’я демонструє умовний паритет, проте існують певні відмінності у розподілі посад та вікових характеристик, що вимагає подальшого гендерно- чутливого аналізу під час формування політик розвитку управлінського персоналу;

4) Комплексна оцінка стану психічного здоров’я та якості життя медичних працівників та менеджерів системи охорони здоров’я встановила, що домен «щоденна діяльність» є критично заниженим як у чоловіків, так і у жінок (у чоловіків – 0,47±0,06; у жінок – 0,45±0,05), а також, що саме цей домен має найсильніший позитивний кореляційний зв’язок із загальним рівнем психологічного самопочуття (r=0,49, p<0,001). Крім того, доведено, що менеджери мають достовірно нижчі оцінки своєї щоденної діяльності, аніж медичний персонал (1,89±0,04 проти 2,01±0,04; t =-1,97, p<0,05), що є індикатором їх потенційної вразливості у контексті професійного вигорання. Доведено наявність гендерних особливостей у структурі зв’язку між окремими доменами якості життя та оцінкою загального психологічного благополуччя, зокрема, серед жінок сильніший кореляційний зв’язок спостерігається для доменів «Настрій» (r=0,53, p<0,001), «Щоденна діяльність» (r=0,46, p<0,001) та «Самооцінка» (r=0,41, p<0,001). У чоловіків же найбільш значущими є домени «Щоденна діяльність» (r=0,49, p<0,001), «Відносини» (r=0,47) та «Майбутнє» (r=0,43, p<0,001).
5) Оцінка впливу глобальних детермінант на стан психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я показала, що найвищий рівень впливу має війна з росією (4,44±0,05 бали при 5-ти бальному оцінюванні), наступні позиції за ступенем дії мали: пандемія COVID-19 (2,77±0,08 бали) та глобальні економічні
зміни (2,76±0,08);
6) Встановлено, що на стан психічного здоров’я населення України найбільшою мірою впливають такі соціальні фактори, як наявність корупції в державі (3,71±0,07 бали з 5 максимальних), інфляційні процеси (3,58±0,07 бали) та політичне становище в Україні (3,54±0,07 балів). Керівники ж ЗОЗ у першу чергу
вказали дію таких соціальних факторів, як наявність «Корупції в державі» (3,81±0,14), «Стан організації та доступності в системі охорони здоров'я» (3,74±0,13) та «Політичне становище» і «Ефективність державного управління» (3,54±0,14 та 3,54±0,15, відповідно), а з врахуванням стажу роботи такі дані переважали у керівників зі стажем до 20 років, аніж у фахівців зі стажем роботи у системі охорони здоров’я понад 20 років;
7) Встановлено, що з 15 визначених особистісних детермінант стану психічного здоров’я менеджери системи охорони здоров’я найвищу оцінку впливу надали задоволеності умовами праці — 3,84±0,16 балів з 5 можливих. У загальній вибірці респондентів ця детермінанта також була серед найбільш значущих і
отримала 3,53±0,07 бали, разом із «Рівнем особистого доходу та його розподілом» (3,49±0,07), «Задоволеністю житловими умовами» (3,41±0,08), «Способом життя» (3,37±0,08) та «Якістю продуктів харчування» (3,34±0,07);
8) Обґрунтована та розроблена концептуальна модель моніторингу стану психічного здоров’я менеджерів системи охорони здоров’я на сучасному етапі її реформування з врахуванням національного, регіонального та місцевого рівнів, а також таких елементів у її побудові, як наявність компетенцій у сфері управління
стресом та емоційної стійкості, формування навичок лідерства та підтримуючої комунікації, організації мультидисциплінарної служби психічного здоров’я на робочому місці, використання стандартизованих психометричних інструментів, впровадження інтервізійних та супервізійних механізмів. Ефективність моделі
підтверджена методом експертних оцінок.

УДК 616.24-002.5:615.015.8]-022.16-085.281-039.71-053.2/.6

Анотація. Метою роботи було встановлення ефективності лікування новими ПТП на підставі імунологічних методів дослідження.
Матеріали  і  методи.  Порівняльний  когортний  аналіз  ефективності  лікування  із застосуванням  нових  ПТП,  таких  як  бедаквілін  (Bdq)  і деламанід (Dlm)  (40  хворих  дитячого  віку,  основна  група)  і  без  цих  препаратів  (контрольна група ‒ 27 хворих дитячого віку,) проведений у дітей та підлітків, хворих  МР/РИФ-ТБЛ.  Визначення  популяційного  і  субпопуляційного  складу  лімфоцитів  крові  (CD3+,  CD3+CD56+,  CD3+HLA–DR+,  CD3+CD4+,  CD4+45RA+, CD3+CD8+,  CD4+/CD8+,  CD19+,  CD16/56+,  CD16/56+CD8+)  проведено  у в медичній лабораторії «ДІЛА», шляхом прямого методу імунофлюоресценції з використанням анти-СD-моноклональних антитіл з подальшою ідентифікацією поверхневих структур лімфоцитів на проточному цитофлуориметрі FACScan  BD Bioscience, США.
Результати та обговорення. На етапі завершення інтенсивної фази лікування усунення порушень в системі імунного захисту протікало активніше у пацієнтів, у режимах лікування яких був Bdq і Dlm. Сумарно, нормалізацію імунологічних показників відмічали у (29,6 ± 2,8) % в контрольній групі та у (43,4 ± 4,5) % осіб основної групи, р<0,05. Вірогідну різницю між групами отримано з боку показників ІРІ СD3+СD4+/СD3+СD8+, ІgМ та ЦІК.
Висновки.  Позитивну  динаміку  імунологічних  зрушень  виявляли  в  1,5  разів частіше у дітей та підлітків основної групи, що вказувало на зменшення явищ туберкульозної інтоксикації та антигенного навантаження в системі імунітету й кращу результативність лікування.
Ключові слова: туберкульоз, імунологічні критерії, ефективність, нові протитуберкульозні препарати