УДК 616.127-005.8-036.11-073.97:[616.98:578.834.1]-089.819.1-036

Гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (ST-elevation myocardial infarction, STEMI) на сьогодні залишається провідною причиною госпітальної смертності. Пріоритетом у лікуванні таких пацієнтів є якнайшвидше проведення реперфузійної терапії з відкриттям просвіту інфарктпов’язаної коронарної артерії (ІПКА) шляхом її стентування. Перебіг STEMI визначає якість відновлення перфузії міокарда, а  також наявні у хворого чинники ризику (ЧР), серед яких все більшу увагу привертає перенесений COVID 19.

Мета – оцінити особливості перебігу STEMI у пацієнтів, що перенесли COVID 19, з врахуванням ефективності відновлення міокардіальної перфузії після стентування ІПКА, активності системного запалення, проявів серцевої недостатності, характеру аритмій та структурно-функціонального стану міокарда. 

Матеріал і методи. У дослідження включено 135 пацієнтів із STEMI, які упродовж 24 годин від початку симптомів піддавались черезшкірному коронарному втручанню (ЧКВ) із стентуванням ІПКА. Пацієнтів розподілено на дві групи: із перенесеним COVID-19 (n=76) та без наявності цього ЧР (n=59). Оцінено рівні С-реактивного протеїну (СРП), фібриногену (ФГ), NT-proBNP; швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ); результати добового моніторування (ДМ) ЕКГ, ехокардіографії; показники міокардіальної перфузії (за шкалою MBG – Myocardial blush grade) та геометрію лівого шлуночка (ЛШ).

Результати. Повне відновлення коронарного кровоплину (TIMI-3) після стентування ІПКА було наявне у всіх пацієнтів; оптимальний рівень міокардіальної перфузії (MBG_TIMI-3 3) досягнуто майже в 2/3 хворих. Серед пацієнтів з недостатнім відновленням перфузії міокарда (MBG_TIMI-3 ≤ 2) спостерігали достовірно вищі рівні СРП, ФГ та NT-proBNP, які в осіб, що перенесли COVID-19, статистично значуще переважали відповідні в пацієнтів без цього ЧР. Одночасно у всіх пацієнтів відмічали легке зниження функції нирок (згідно із значеннями ШКФ). Упродовж доби після ЧКВ (за результатами ДМ ЕКГ) реєструвались часті надшлуночкові та шлуночкові екстрасистоли і пароксизми тахікардій, з тенденцією до більшої частоти суправентрикулярних аритмій та тривалості епізодів шлуночкових тахікардій у пацієнтів із перенесеним COVID 19. У пацієнтів з недостатнім відновленням міокардіальної перфузії зміни показників структурно-функціонального стану міокарда (збільшення кінцево-діастолічного розміру та зниження фракції викиду (ФВ) ЛШ) були виразнішими, у порівнянні з хворими з оптимальною перфузією, а за наявності перенесеного COVID 19 ФВ ЛШ в динаміці спостереження знижувалась, в той час як у пацієнтів без цього ЧР – зростала (р ≥ 0,05). За наявності перенесеного COVID-19 частіше спостерігали патологічне ремоделювання ЛШ. 

 Висновки. Перенесена коронавірусна хвороба є важливим чинником ризику несприятливого перебігу STEMI. У таких пацієнтів недостатнє відновлення міокардіальної перфузії асоціюється з вищою активністю системного запалення, виразнішими проявами серцевої недостатності, частішим виникненням суправентрикулярних аритмій, гіршими показниами структурно-функціонального стану міокарда та більшою часткою випадків патологічного ремоделювання лівого шлуночка.

Ключові слова: гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST, перенесений COVID-19, стентування інфарктпов’язаної коронарної артерії, перфузія міокарда, особливості перебігу.    

Abstract. Acute ST-segment elevation myocardial infarction (STEMI) remains one of the leading causes of in-hospital mortality today. The priority in the treatment of such patients is the earliest possible initiation of reperfusion therapy aimed at restoring patency of the infarct-related coronary artery (IRA) through stent implantation. The clinical course of STEMI depends on the quality of myocardial perfusion recovery and the presence of patient's risk factors (RFs), among which a history of COVID-19 is receiving increasing attention.

Objective: To assess the clinical course characteristics of STEMI in patients with a history of COVID-19, focusing on the effectiveness of myocardial perfusion restoration after IRA stenting, systemic inflammation activity, manifestations of heart failure, types of arrhythmias, and myocardial structural and functional parameters.

Materials and Methods: The study included 135 patients with STEMI who underwent percutaneous coronary intervention (PCI) with IRA stenting within 24 hours of symptom onset. Patients were divided into two groups: those with a prior history of COVID-19 (n=76) and those without this risk factor (n=59). Levels of C-reactive protein (CRP), fibrinogen (Fg), NT-proBNP, glomerular filtration rate (GFR), results of 24-hour electrocardiographic (ECG) monitoring, echocardiographic parameters, myocardial perfusion according to the Myocardial Blush Grade (MBG) scale, and left ventricular (LV) geometry were evaluated.

Results: Complete coronary blood flow restoration (TIMI-3) was achieved in all patients. Optimal myocardial perfusion (MBG _TIMI-3 = 3) was observed in approximately two-thirds of the cohort. Among patients with suboptimal myocardial perfusion recovery (MBG _TIMI-3 ≤ 2), significantly higher levels of CRP, fibrinogen, and NT-proBNP were found, with statistically higher values in individuals with a history of COVID-19 compared to those without this risk factor. All patients showed mild renal dysfunction based on GFR values. Within 24 hours post-PCI, 24-hour ECG monitoring revealed frequent supraventricular and ventricular extrasystoles and tachycardia paroxysms, with a tendency toward more frequent supraventricular arrhythmias and longer episodes of ventricular tachycardia in prior COVID-19 patients. In patients with impaired myocardial perfusion, echocardiographic indicators of myocardial structure and function—such as increased end-diastolic diameter and reduced left ventricular ejection fraction (LVEF)—were more markedly altered compared to those with optimal perfusion. Notably, in patients with a history of COVID-19, LVEF tended to decline over time, whereas in those without this risk factor, it improved (p ≥ 0.05). Pathological LV remodeling was more frequently observed in patients with a history of COVID-19.

Conclusions. A history of coronavirus disease represents a significant risk factor for adverse outcomes in patients with STEMI. In this population, impaired  myocardial perfusion is associated with heightened systemic inflammation, more severe manifestations of heart failure, a higher incidence of supraventricular arrhythmias, poorer structural and functional myocardial parameters, and an increased prevalence of pathological left ventricular remodeling.

Keywords: ST-segment elevation myocardial infarction, prior COVID-19, infarct-related coronary artery stenting, myocardial perfusion, clinical course features

УДК 616-06+616-036.8+616.24

Data analysis of numerous studies was carried out and trends and directions in the management of patients 
with сhronic obstructive pulmonary disease (COPD) were analysed. Studying the characteristics of factors 
contributing to disease development без коми allows us to understand that the smoking epidemic, the aging of 
the world population and the lack of disease-modifying therapy will lead to a further increase in mortality from 
COPD. Each COPD exacerbation increases both the risk and frequency of subsequent exacerbations, and the 
development of local or systemic changes and complications has also been established. Not only severe but also 
moderate COPD exacerbations (those that do not require hospitalization and could be treated on an outpatient 
basis) also increased the risk of subsequent exacerbations and death. The degree of increase in risk was propor-
tional to the number of exacerbations per year. Thus, two moderate exacerbations per year increased the risk of 
death by 80 % (hazard ratio — 1.80 (95 % confidence interval (CI): 1.19—2.70)), while increased frequency of 
exacerbations to 5 increased the hazard ratio to 2.33 (95 % CI: 1.45—3.76).
The effectiveness of the treatment of patients with COPD and the dependence of the latter on various factors 
were evaluated. Based on the received data, the specialists have concluded that the presence of one severe or 
two or more moderate COPD exacerbations during one year indicates a high risk of exacerbations in the future 
and is associated with an increased risk of premature death. Therefore, a high-risk group patient requires special 
attention when choosing the tactics of his management. This is reflected both in international and national 
consensus documents. A single-inhaler triple therapy (specifically a fixed combination of budesonide/glycopyr-
ronium/formoterol), administered within the first 30 days after an exacerbation, is currently the only pharma-
cotherapeutic option that has been proven to reduce mortality in COPD patients.
Keywords 
Сhronic obstructive pulmonary disease, modifying factors of exacerbations, effective three-component therapy, 
mortality prevention.

Вступ. Відомо, що за етіологією і патогенезом транзиторні ішемічні атаки (ТІА) не відрізняються від завершеного інсульту. Між ними існує різниця лише в тривалості та оборотності неврологічного дефіциту. Діагноз ТІА встановлюють за умови зникнення розладів мозкових функцій протягом 24 годин. Проте швидке розмежування між ішемічним інсультом (ІІ) та ТІА є дуже важливим, оскільки допомагає вчасно розпочати необхідне лікування хворих на ІІ. Ішемічне ураження головного мозку викликає запальну реакцію, що включає активацію резидентних клітин мозку з активним залученням до процесу лейкоцитів. Не менш важливою є роль тромбоцитів у цих механізмах, оскільки вони не тільки виконують гемостатичну функцію, а й тісно взаємодіють з лейкоцитами, модулюючи запальні та імунні реакції. Загальний аналіз крові є доступним та швидким дослідженням, яке дозволяє оцінити імунний статус організму за кількісними змінами різних субпопуляцій лейкоцитів у периферичній крові. Також в останні роки для оцінки системної відповіді організму на ушкодження застосовують інтегральні гемоцитометричні індекси (ІГІ), які враховують співвідношення різних форм лейкоцитів, а також тромбоцитів і лейкоцитів. Мета дослідження – виявити особливості змін лейкоцитарних показників крові та інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою та ішемічним інсультом. Матеріали і методи дослідження. Обстежено 26 пацієнтів із транзиторною ішемічною атакою віком 49 ± 5,8 років та 58 пацієнтів з ішемічним інсультом віком 54,5 ± 6,7 років. Групу контролю склали 28 практично здорових осіб без тяжкої соматичної патології та порушень мозкового кровообігу в анамнезі віком 49,3 ± 6,6 років. Дослідження показників загального клінічного аналізу крові проводилось на першу добу захворювання. Оцінювали абсолютну кількість лейкоцитів, нейтрофілів, лімфоцитів, моноцитів, тромбоцитів. Підраховували ІГІ: нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс відповіді на системне запалення, нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення та тромбоцитарно-моноцитарне співвідношення. Результати і обговорення. У хворих на ІІ вміст лейкоцитів та нейтрофільних гранулоцитів був вірогідно вищим порівняно з показниками хворих на ТІА та здоровими людьми. При ТІА спостерігалось зростання вмісту нейтрофілів у крові, проте досліджувані ІГІ не відрізнялись від показників контрольної групи. При ІІ виявлено вірогідно вищі нейтрофільно-лімфоцитарний, нейтрофільно-тромбоцитарний індекси та індекс відповіді на системне запалення порівняно з ТІА та здоровими людьми. Висновки. Значне зростання лейкоцитів, нейтрофілів та моноцитів, а також таких ІГІ, як нейтрофільно-лімфоцитарний індекс, нейтрофільно-тромбоцитарний індекс та індекс відповіді на системне запалення, може вказувати на розвиток вогнища інфаркту при ішемії мозку та допомогти у вчасній диференційній діагностиці ІІ та ТІА.

УДК: 543.61:612.062:616-008.842/.848

 Результати методичної розробки свідчать: різні проміжки часу екстракції (5 хв → 24 → 48 → 72 год) досліджуваних зразків дистильованою водою; їх 24-годинне розчинення соляною кислотою і сумішшю кислот «царської водки» та прийоми гравіметричного методу (зважування, випарювання, центрифугування, спалювання) ділять склад зразків на: абсорбовану і зв’язану воду; екстраговані водою чи еліміновані у
воду (вільні, слабо-, міцнозв’язані); неекстраговані водою; розчинені і нерозчинені мінеральними кислотами й кислотостійкі речовини.
Експериментатори різного роду (фізіологи, біохіміки, біофізики) можуть ефективно застосовувати апробовані й
впроваджені в лабораторну роботу прийоми досліджень особливостей динаміки, розподілу й рівноважного стану маси складових у системах типу «середовище (вода) – речовина». Це дозволяє об’єктивно оцінювати зміни фізико-хімічного стану речовин за шкодочинної дії екзо- й ендогенних факторів.
Ключові слова: корови, матково-вагінальний слиз, маса речовин слизу та їх співвідношення.

Objective: Aim: To clarify the association between different types of uterine contractility dysfunction and the inflammation of the uterus and chorioamniotic membranes.

Patients and methods: Materials and Methods: The association between the inflammation of the uterine layers, chorioamniotic membranes, umbilical cord, and different types of labor activity abnormalities was examined in 382 patients with singleton pregnancies at 28-42 weeks' gestation who underwent Caesarean section (CS) for abnormal uterine contractions and other complications. Statistical analyses included the Mann-Whitney U, Chi-squared test, and logistic regression.

Results: Results: In the control group, slight infiltration with polymorphonuclear leukocytes (PMNs) and macrophages of the myometrium and decidua of the lower uterine segment at term pregnancy was found in 59.7% and 73.6% of cases. The main clinical risk factors for placental and decidual membrane inflammation in patients with excessive uterine activity (EUA) were prematurity, multiparity, group B streptococcus (GBS) colonization, and duration of ruptured fetal membranes before the CS. Moderate or marked myometrial inflammation of both uterine segments in the EUA group was diagnosed only in patients with cervical dilation of >6 cm and duration of labor of >8h. In women with hypotonic uterine activity (HUA), decidual and myometrial inflammation was significantly associated with nulliparity and intrapartum factors, such as protracted active first stage of labor, advanced cervical dilation, and number of vaginal examinations. In all cases, inflammation of the myometrium was accompanied by deciduitis.

Conclusion: Conclusions: Mild inflammation of the decidual membrane and myometrium of the lower segment at term pregnancy is a common physiological phenomenon contributing to labor initiation. Uterine hyperfunction comes as the response of the unaffected myometrium to the release of high concentrations of proinflammatory cytokines produced by the inflamed decidual and chorioamniotic membranes into the bloodstream. Marked myometrial inflammation that occurs in prolonged labor is an additional factor aggravating the hypotonic uterine activity.