Зростання захворювань, таких як серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, ожиріння, а також їхній вплив на загальний рівень здоров’я
населення, ставить перед медичною системою завдання значної уваги до профілактики. Хронічні неінфекційні захворювання (ХНЗ) вже давно стали
одними з основних причин смерті і інвалідності в Україні. Враховуючи це, медичні сестри відіграють надзвичайно важливу роль у профілактиці цих
захворювань, оскільки вони є найбільш доступними медичними працівниками для широких верств населення [1,2,3,4]. Для дослідження було вибрано 100 пацієнтів, які звертались до медичних працівників загальної практики – сімейної медицини міста Луцька. Пацієнти були вибрані випадковим чином з різних вікових груп та соціальних категорій, щоб забезпечити репрезентативність вибірки. Окрім того, до дослідження було залучено медичних сестер загальної практики – сімейної медицини (25 осіб). Для опитування пацієнтів та медичних сестер були розроблені анкети, що включають питання щодо знань про ХНЗ, ставлення до здорового способу життя, частоти проходження медичних обстежень, а також оцінки
ефективності профілактичних заходів.
В роботі розглянуто проблему диференціальної діагностики синдрому цитолізу гепатоцитів за лабораторними показниками, зокрема критерії, які дозволяють відрізняти хронічні вірусні гепатити та метаболічно асоційовану жирову хворобу печінки.
УДК 618.3:[616.98:578.825.12]–003.217–076.5
Introduction. Cytomegalovirus (CMV) infection is the most common perinatal infection worldwide, diagnosed in 0.5-1.3 % of newborns in various regions. Approximately 86.0 % of women of childbearing age are seropositive for CMV. While a substantial body of research has focused on developing methods for the etiotropic treatment of pregnant women with primary CMV infection to prevent neonatal disease (secondary prevention) and evaluating the feasibility of screening pregnant women for CMV, these aspects remain unclear and require further investigation.
The aim of the study. The aim of this study is to examine the latest scientific findings regarding the transplacental transmission of CMV infection, methods of secondary prevention, and the feasibility of screening pregnant women to reduce the risk of neonatal pathology.
Materials and methods. An analysis of published scientific works was conducted by searching for relevant articles in the PubMed database, as well as reviewing clinical guidelines from professional organizations. These sources address the treatment of CMV infection in pregnant women for secondary prevention of neonatal disease and the feasibility of screening pregnant women for CMV infection. A total of 35 sources of scientific literature were selected for further analysis.
Results and discussion. The feasibility of serological screening for CMV infection in pregnant women, aimed at reducing the risk of neonatal disease, continues to be debated in the scientific literature. With the emergence of new data regarding the effectiveness of prophylactic antiviral treatment of primary CMV infection in pregnant women with valacyclovir, the question of CMV screening is being gradually reconsidered throughout 2024. The European Congenital Infections Initiative of the European Society of Clinical Virology now recommends universal serological screening for CMV in all pregnant women as early as possible in the first trimester, with repeat testing every 4 weeks until 14–16 weeks of pregnancy for seronegative women identified at initial screening.
Conclusion. Given the new scientific evidence regarding the effectiveness of prophylactic antiviral treatment for primary CMV infection in pregnant women with valacyclovir, as well as the evolving question of CMV screening in early pregnancy, we believe these issues warrant further in-depth study and reevaluation by Ukrainian specialists. It is essential to address the question of whether updates to the "Standards of Medical Care for Normal Pregnancy" are warranted. The issue of CMV infection, like perinatal infections in general, is complex and requires the involvement of a multidisciplinary group of experts, including infectious disease specialists and pediatric infectious disease experts.
УДК: 616.986.7-036"32"(477.83)
Метою даного дослідження було вивчення сезонних особливостей клінічного перебігу лептоспірозу, а також лабораторних змін у пацієнтів із цією патологією на території Львівського регіону.
Матеріали і методи. Нами було проведено ретроспективний аналіз медичних карт 395 пацієнтів із діагнозом "Лептоспіроз", пролікованих у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні протягом 15 років. Статистичний аналіз відносних величин проводився за допомогою двохстороннього критерію Фішера.
Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано сезонні особливості клінічного перебігу лептоспірозу на території Львівського регіону, починаючи з 2002 року. Попри найбільшу частоту виникнення випадків лептоспірозу у літньо-осінній період, найтяжчий перебіг спостерігався навесні та взимку. Це можна пояснити пояснити зниженням реактивності організму у ці пори року. Встановлено, що при лептоспірозі тяжкість хвороби, а також вираженість основних симптомів та змін у лабораторних показниках можна умовно виразити таким рядом: весна > зима > осінь > літо. Із сезонних клінічних характеристик лептоспірозу серед госпіталізованих пацієнтів найбільше привертають увагу наступні: жовтяниця найчастіше відзначалася взимку, основні ускладнення лептоспірозу (гостре пошкодження нирок, інфекційно-токсичний шок та тромбогеморагічний синдром) – протягом весняних місяців, а пневмонія – взимку. Зі змін у лабораторних показниках уваги заслуговують наступні: тромбоцитопенія та суттєва анемія були більш вираженими у пацієнтів навесні, а лейкоцитоз та гіперазотемія – взимку.
Висновки. Отримані дані, які характеризують клініко-лабораторні сезонні особливості перебігу лептоспірозу, засвідчують факт тяжчого перебігу лептоспірозу навесні та взимку порівняно з іншими порами року.
УДК 611.314.17-018.25:615.212.7
Актуальність. Довготривала опіоїдна терапія може призводити до передозування, що є основною причиною збільшенння рівня захворюваності і смертності. Вивчення патологічних змін на мікроструктурному рівні у внутрішніх органах, зокрема, і в органах ротової порожнини, тканинах пародонта, які розвиваються на тлі тривалого опіоїдного впливу є беззаперечно актуальною проблемою сьогодення.
Мета. Вивчити особливості мікроструктурної організації тканин пародонтального комплексу щурів при десятитижневій експериментальній дії опіоїдного анальгетика. Методи.Матеріалом дослідження слугу-вали статево зрілі білі щури–самці (20), масою тіла 255 г, віком 6,5місяців. Тривалість експерименту становила 70 діб. проводили внутріщньом’язево ін’єкції препарату налбуфін, з поступовим підвищенням дози кожних два тижні. Початкова доза становила 0,212 мг/кг, упродовж 9-10 тижнів –0,283 мг/кг. У якості матеріалу для гістологічного дослідження використали компоненти зубного органа верхньої та нижньої щелеп щура. Гістологічні препарати готували за загальноприйнятою методикою, з використанням барвників гематоксиліну, еозину та азану за методом Гайденгайна.
Результати. На мікроструктурному рівні визначали стоншення та некротичні зміни в епітелії ясен, фібриноїдний набряк у сполучній тканині.Вираженість дистрофічно-запального процесу зумовлювалася патогенетичними чинниками, зокрема, утворенням глибоких пародонтальних кишень з поглибленням у більш глибокі тканини, порушенням мікроцир-куляції, що зумовлювало розвиток гіпоксії, а також поєднанням видів стромально-судинної дистрофії.
Підсумок. Наприкінці десятого тижня експериментального опіоїдного впливу поряд із змінами запально –деструктивного характеру, значного ступеня розвитку досягали дистрофічні ураження тканин пародонтального комплексу. Виявлені патоморфологічні зміни є результатом довготривалої дії опіоїдного анальгетика, що відповідно спричинило негативний вплив на структурні компоненти пародонта.
Ключові слова: опіоїдний анальгетик, тканинипародонта, щури, гістологічні дослідження.