Синдром нічного переїдання (СНП, night-eating syndrome) належить до «Інших специфічних порушень харчової поведінки». СНП характеризується наявністю нічного вживання їжі, безсонням, ранковою анорексією та розладами настрою і сну. Цей вид порушення харчової поведінки (ПХП) притаманний пацієнтам з ожирінням або надлишковою масою тіла та цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2). Наявність СНП погіршує метаболічний контроль ЦД2 та ускладнює лікування цього захворювання. Наразі існує лише один метод, який дозволяє діагностувати цей синдром — опитувальник для визначення СНП (Night Eating Questionnaire, NEQ). На жаль, він не адаптований для використання в україномовній популяції. Мета: адаптувати та оцінити валідність української версії NEQ для застосування серед пацієнтів із ЦД2 та ожирінням або надлишковою масою тіла. Матеріал і методи. 105 осіб (37 чоловіків та 68 жінок, вік — 60,3±7,2 року, індекс маси тіла (ІМТ) — 31,9±3,7 кг/м2) із встановленим діагнозом ЦД2 та ожирінням або надлишковою масою тіла заповнили перекладену версію NEQ. Внутрішню узгодженість опитувальника оцінювали за допомогою показника α-Кронбаха. Конвергентну валідність встановлювали за допомогою кореляції з «Опитувальником щодо розладів харчової поведінки» (Eating Disorder Examination Questionnaire, EDE-Q). Через 3 тижні 34 учасники пройшли ретестування. Результати. У 17 учасників (16,2%) було встановлено діагноз СНП. Середній загальний бал опитувальника становив 17,3±5,1. Загальна надійність шкали (α-Кронбаха) для всього тесту становила 0,76, міжкласова
кореляція — 0,81. Була встановлена 4-факторна структура опитувальника, яка відповідала оригінальній версії. Загальний бал NEQ корелював із результатом EDE-Q (r=0,56). Надійність ретесту була висока (0,71). Показник ІМТ та HbA1c cтатистично не відрізнявся в пацієнтів із та без СНП. Середній загальний бал опитувальника не корелював з ІМТ (p>0,05). Висновки. Поширеність СНП серед пацієнтів із ЦД2 становить 16,2%. Україномовна версія опитувальника є надійною та валідною для оцінки наявності СНП. Опитувальник може використовуватися в цієї категорії пацієнтів для встановлення діагнозу та вибору відповідного лікування. Необхідні подальші дослідження ефективності NEQ серед пацієнтів із ЦД2 та нормальною масою тіла, а також в осіб з ожирінням або надлишковою масою тіла, але без цукрового діабету.
УДК 616.28-002-036.11:614.253.89
Актуальність. Проблема діагностики і лікування зовнішнього отиту (ЗО) поставала перед лікарями давно, а до відкриття антибіотиків (АБ) і протигрибкових засобів (ПГЗ) залишалась невирішеною. ЗО може уражати до 10% людей в різні періоди їх життя, проявляючись у формі гострого ЗО (ГЗО) у 95% випадків у віці від 2-х р. Відмічається спад кількості звертань профільних пацієнтів з початком пандемії COVID-19 при збереженні структури патології, де ЗО – в трійці лідерів. Водночас, є повідомлення і про збільшення кількості випадків ЗО у пацієнтів з COVID-19.
Мета. Оцінити динаміку больового синдрому, потребу у додатковому призначенні знеболення, системної антибактеріальної терапії (АБТ) чи місцевої протигрибкової терапії (ПГТ), рівень комплаєнсу у пацієнтів із ГЗО при емпіричному лікуванні комплексним препаратом «Кандибіотик» у порівнянні з протокольним лікуванням.
Матеріал і методи. В дослідження включалися дорослі і діти від 2-х років з діагнозом ГЗО: 30 пацієнтів основної (17 дорослих і 13 дітей) і 25 пацієнтів контрольної (15 дорослих і 10 дітей) груп. Пацієнти основної групи в якості базового лікування отримувала місцево вушні краплі «Кандибіотик». Пацієнти контрольної групи отримували протокольне лікування. При потребі пацієнтам додатково призначалася протибольова терапія (ібупрофен у відповідній дозі), системна АБТ чи місцева ПГТ. Для суб’єктивної оцінки болю використовувалася візуально-аналогова шкала (ВАШ). Оцінку комплаєнсу проводили за допомогою опитувальника Моріски-Гріна. Отримані результати обробляли поширеними статистичними методиками.
Результати: В основній групі пацієнтів, які отримували «Кандибіоик», була менша потреба у додатковому системного знеболюванні, системній АБТ, ніхто не потребував додаткової місцевої ПГТ. Порівняння отриманих результатів (%) у вигляді довільних таблиць з використанням критерію хі-квадрат встановив, що зв'язок між факторною та результативною ознаками статистично не значимий (р>0,05). Середній бал комплаєнсу достовірно відрізнявся як між обома досліджуваними групами загалом, так і окремо між групами дорослих і дітей (p<0,05).
Висновки. У пацієнтів дорослого і дитячого віку із діагнозом ГЗО при стартовому емпіричному призначенні препарату «Кандибіотик» спостерігалася менша потреба у додатковому знеболенні, призначенні системної АБТ і ПГТ. Такі результати відрізнялися статистично не значимо від результатів у пацієнтів дорослого і дитячого віку, яким призначали протокольне лікування ГЗО. У пацієнтів з монотерапією «Кандибіотиком» встановлено достовірно більш високий середній бал комплаєнсу у порівнянні з контрольною групою, особливо серед батьків дітей із ГЗО. Комплексний склад вушних крапель «Кандибіотик» сприяє високій прихильності до лікування у пацієнтів, а відсутність абсолютного аналога робить його засобом вибору для стартового емпіричного лікування ГЗО у дорослих і дітей віком від 2-х років.
Ключові слова: гострий зовнішній отит, комплаєнс, дорослі, діти