УДК 616.988:595.771(477)

Гарячка Західного Нілу (ГЗН) – актуальне зооантропонозне природно-осередкове трансмісивне особливо небезпечне захворювання з планетарним поширенням, належить до пріоритетних проблем за медико-соціальними параметрами. Природні та антропургічні осередки ГЗН стабільні у часі. Їх структура та межі модифікуються під впливом багатьох природних і соціальних чинників. Клінічна маніфестація ГЗН у людей вкрай розмаїта зі значною часткою ней­роінвазивних форм. Україна належить до ендемічних територій щодо ГЗН від 2006 р., але в останні двадцять років епідеміологічний нагляд щодо ГЗН не здійснювали в належних стандартах. З метою оцінки клініко-епідеміологічних характеристик ГЗН у західноукраїнському регіоні нами серологічно обстежено 816 стаціонарних інфекційних хворих на сезонні гарячкові захворювання невстановленої етіології. ГЗН верифіковано у (12,6±1,2) % обстежених пацієнтів. Хворіли люди усіх вікових груп: від 2 до 72 років (середній вік 38,6 року), найбільша частка припадала на вікові групи 41-60 і 26-40 років. Серед хворих на ГЗН переважали жителі міст та особи жіночої статі, а серед груп населення – пенсіонери, школярі й різноробочі. Сезон епідемічного ризику припадав на травень-липень, хоча спорадичні випадки реєструвалися і в інші місяці року.
Клінічна маніфестація ГЗН була розмаїта, з ураженням однієї або декількох систем на фоні гіпертермічного синдрому. У цілому переважали хворі із ГРВІ синдромокомплексом – (28,2±4,4)  %, симптомами ураження дихальної системи – (26,2±4,3 %), гепатобіліарної системи і травного каналу – (25,3±4,3  %). У групі хворих з ураженням ЦНС переважали діти. Рівень захворюваності населення у цілому становив 22,0 на 100 тис. населення. За показниками захворюваності на ГЗН обстежений регіон належить до гіперендемічних територій

УДК 616.9-037:504.7(477)

Початок нового тисячоріччя ознаменувався суттєвим зростання рівнів біологічних небезпек і загроз, незважаючи на прогрес і нові досягнення у боротьбі з інфекційними хворобами. Зміна кліматичних умов з тенденцією до збільшення середньобагаторічних температур зумовила перерозподіл і структурні зміни в ареалах поширення біологічних видів тварин, птахів, рептилій та багатьох інших компонентів, які формують паразитарні системи зооантропонозів. Просторові зміни ензоотичних територій з переформатуванням суперареалів зумовили зростання ризиківураження населення збудниками особливо небезпечних природно-осередкових інфекцій та інвазій.
З урахуванням існуючих тенденцій змін низки епідеміологічно значимих абіотичних і біотичних чинників, проаналізовано наявні та потенційні загрози для України внаслідок змін клімату й обумовлених цим просторових змін природних осередків, їх тривалості функціонування, появи нових збудників. Прогнозується появанових патогенів і формування активних автохтонних природних і змішаних осередків комариних трансмісивних інфекцій, переважно дифузного типу. Є висока ймовірність укорінення на території держави нових збудників або високовірулентних генетичних варіантів ендемічних патогенів. Потенційну небезпеку становлять збудники гарячок Чикунгун’я, денге, Зіка, Західного Нілу (нові генотипи), а також малярії.
Територіями ризику поширення гарячок денге, Чикунгун’я, а також малярії будуть АР Крим, Луганська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, Чернівецька і Закарпатська області. Гарячка Західного Нілу розширить ареал з охопленням північних територій у зоні Полісся, а також є реальна загроза заміни цього збудника у західному регіоні на високовірулентний нейроінвазивний генотип внаслідок поширення останнього з території Румунії. Група комариних інфекцій стане домінуючою серед трансмісивних природно-осередкових інфекцій з переважанням поліготальних осередків.

Проведено аналіз наукової літератури за останні 5 років, яка стосується діагностики CDI. Також нами було обстежено пацієнтів, що зверталися у Львівську обласну інфекційну клінічну лікарню з передбачуваним діагнозом CDI за останні 3 роки. Обстеження пацієнтів з CDI повинно проводитись всебічно. При верифікації діагнозу слід враховувати дані анамнезу, об’єктивного обстеження, результати лабораторних та інструментальних методів дослідження. Серед запропонованих методів варто звернути увагу на ультразвукову діагностику. Це недорогий, неінвазивний, доступний метод, який з високою імовірністю  дозволяє виявити типові ознаки характерні для Сlostridium difficile інфекції.