УДК 616.89-008.454-008.46/.47 : 159.923]-036-037-035

Дзісь Мирослава Олегівна. Нейропсихіатричні симптоми судинної деменції та їх клінічне і прогностичне значення :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. О. Дзісь  - Львів, 2024. - 203 с. - Бібліогр.: с. 168-192 (185 назв).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання сучасної психіатрії, яке стосується оптимізації підходів до лікування пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами (НПС) судинної деменції (СД) на основі вивчення їх структури, клініко-психопатологічних особливостей і визначення їх прогностичного значення для перебігу цього типу деменції в порівнянні з деменціями іншої етіології, такими як деменція у разі нейродегенеративних захворювань (НДЗ) і змішана демінція (ЗД). 1. Структура НПС СД є складною, поліморфною, із значними відмінностями залежно від важкості основного захворювання та феноменологічного спектру. У кожному окремому випадку трапляються складні констеляції симптомів як загалом, так і в окремих кластерних сегментах. Психотичний кластер НПС у пацієнтів із СД характеризує значна частота маячного (76,9%) та галюцинаторного (56,9%) синдромів. Афективний кластер НПС вирізняється високою частотою таких проявів, як дратівливість/лабільність (98,5%), ажитація/агресія (95,4%) і тривога (89,2%), та низькою частотою симптомів ейфорії (9,2%). Щодо поведінкового кластеру НПС СД, то пацієнти дуже часто мають рухові розлади (95,4%), симптоми порушення сну (93,8%) і розгальмування (86,2%), розлади харчової поведінки (60%). 2. Симптоматика психотичного кластера в пацієнтів із СД проявляється частіше поєднанням маячень і галюцинацій (67,3%), рідше ізольованими маячним (28,8%) чи галюцинаторним (3,8%) синдромами. За змістом маячних переживань у хворих на СД частіше трапляються маячні ідеї стосунку (68,0%), загрози (60,0%), матеріального збитку (58,0%) і отруєння (42,0%). Причому маячення підміни рідше виникає в пацієнтів з СД (12,2%), ніж ЗД (37,5%, р<0,05), а маячення отруєння – частіше (відповідно, 42% проти 16,7%, р<0,05). З-поміж галюцинаторних розладів у пацієнтів із СД найчастіше виникають складні слухові (78,4%) і складні зорові галюцинації (59,5%, рідше в порівнянні з хворими на ЗД – 88,9%, p<0,05). Клініко-психопатологічна феноменологія афективного спектру НПС у хворих на СД виявляється найширшою, у 33,8% з них симптоми емоційних порушень є первинними скаргами. Найчастіше в пацієнтів поєднуються два симптоми – у 47,7% випадків, три і більше симптомів – у 36,9% випадків. Прояви ажитації/агресії трапляються в 95,4% пацієнтів. У хворих на СД є значущо частішим (43,1%, р<0,05), ніж у разі НДЗ (7,7%) і ЗД (30%), важкий перебіг ажитації/агресії (8-12 балів NPI), яка найчастіше комбінується з дратівливістю (96,8%), руховими розладами (95,2%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 52,0%, p<0,05), поведінковими розладами (95,2%), порушенням сну (93,5%), тривогою (91,9%) і маячним синдромом (80,6%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 44,0%, p<0,05); поєднання з апатією є рідшим (52,3%), ніж у пацієнтів з НДЗ (76,9%, p<0,05). Депресія/дисфорія загалом трапляється в 44,6% випадків СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів. Поєднання депресії в рамках афективного спектру найчастіше відбувається з дратівливістю й порушенням сну (по 96,6%), ажитацією (93,1%) і руховими розладами (89,7%); поєднання з маячним синдромом трапляється частіше (82,8%), а з апатією – рідше (51,7%), ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 46,7% і 93,3%, p<0,05). Тривогу відчувають 89,2%пацієнтів, а в її найтяжчому прояві (8-12 балів за NPI) – 26,2% (рідше, ніж у разі НДЗ – 65,4% і ЗД – 56,7%, p<0,05), часто вона поєднується з маяченням(75,9%), що є значущо рідше, ніж у разі НДЗ (79,2%, p<0,05). Апатія трапляється в 55,4% пацієнтів із СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів, що істотно рідше, ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 80,8% і 50,0%, p<0,05). Апатія в усіх випадках поєднується з тривогою, значущо частіше, ніж у пацієнтів із ЗД (82,4%, p<0,05). Симптоми дратівливості/лабільності відзначають 98,5% пацієнтів із СД, зокрема важкі симптоми – 58,5% (частіше, ніж хворі на НДЗ – 30,8%, p<0,05), часто вони
комбінуються з руховими розладами (96,9%, також частіше, ніж у хворих на НДЗ – 83,3%, p<0,05). Суїцидальну поведінку виявляють 20% пацієнтів із СД, що значущо не відрізняється від даних у пацієнтів з НДЗ (7,7%) і ЗД (10%, р>0,05). Поведінкові розлади у хворих на СД проявляються дуже часторуховими розладами (95,4%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 84,6%, p<0,05), порушеннями сну (93,8%) і симтпомами розгальмування (86,2%). Порушення харчової поведінки є рідшими, ніж у пацієнтів із ЗД (відповідно, 60,0% проти 83,8%, p<0,05). Зміни статевої поведінки у вигляді гіперсексуальності є в 30,8% випадків, гіпосексуальності – в 55,4% випадків. Прояви гіперсексуальності у хворих на СД реалізуються через вербальні (70,0%), опосередковані (40,0%) або безпосередні (10,0%) дії. Спектр рухових розладів у пацієнтів із СД за своєю структурою є складним, з переплетеннями різноманітних феноменів у різних конфігураціях в однієї особи та впродовж періоду спостереження. Найчастіше трапляються такі прояви: загальне підвищення рухливості (69,4%), спроби покинути помешкання (75,8%), метушливість у межах дому (61,3%) і блукання з гіперактивністю (45,2%). Пацієнти із СД відрізняються від хворих на НДЗ значущо більшою частотою нічних блукань з амнезією (19,4% проти 0%), спроб покинути помешкання (75,8% проти 50,0%), а від хворих на ЗД – меншою частотою рухових розладів з порушенням впізнавання/орієнтації (48,4% проти 80,0%) і втрати орієнтирів/загубленості після виходу з дому (19,4% проти 30,0%) (p<0,05). Симптоми рухових розладів дуже високої інтенсивності значущо рідше виникають у пацієнтів із СД (3,2%), ніж у разі ЗД (21,4%, p<0,05). Розлади сну мають 93,8% пацієнтів із СД, а феноменологія цих розладів найчастіше проявляється прокиданнями серед ночі (88,5%), труднощами із засинанням (26,2%) і блуканням у нічний час (19,7%, p<0,05 порівняно з хворими на НДЗ – 0%). Порушення харчової поведінки трапляються в 60% випадків СД (рідше, ніж у хворих на НДЗ – 76,9%, p<0,05), переважно це зниження апетиту – 87,2% і маячна обумовленість такої поведінки – 33,3% (p<0,05 проти 5,0% у хворих на НДЗ). Вони вживають неїстівні продукти значно рідше (2,6%), ніж пацієнти з НДЗ (25,0%, p<0,05). Істотною ознакою та показником важкості як психічного, так і соматичного стану є зниження маси тіла, яке виявляється в 35,9% пацієнтів із СД, що істотно не відрізняється від показників у випадках НДЗ і ЗД. Відмова від вживання ліків, що трапляється з високою частотою в пацієнтів із СД (70,8%), значно ускладнює терапевтичний процес; у пацієнтів з НДЗ цей симптом буває значно рідше (38,5%) (р<0,05). Отже, СД за своїми НПС значно відрізняється від деменції у разі НДЗ і ЗД. Так, пацієнтів із СД характеризує велика частота ріноманітних НПС і їх поєднань у трьох кластерах, які мають достатньо відмінностей порівняно з хворими на НДЗ, а саме: у проявах афективного й поведінкового кластерів НПС, зокрема щодо важких проявів ажитації/агресії, тривоги й апатії, щодо симптомів дратівливості/лабільності, порушень сну і харчової поведінки, відмови від лікування та поєднань різних НПС у межах одного кластера чи двох, вони також вирізняються більшою частотою деяких рухових розладів, ніж хворі на НДЗ. Пацієнти із СД відрізняються від хворих на ЗД значно менше, а саме за проявами психотичного кластера, такими як деякі маячення і галюцинації, за таким симптомами афективного кластера, як важка ажитація/агресія, поєднання апатії з тривогою, такими проявами поведінкового кластера, як порушення харчової поведінки, а також меншою частотою деяких рухових розладів. 3. Прогностично несприятливим чинником щодо загального виживання пацієнтів із НПС СД є маячні розлади, оскільки кумулятивна частка виживання (КЧВ) за час спостереження складає 11,6% у разі наявності таких розладів проти 100,0% у разі їх відсутності (р<0,05). Погіршує прогноз щодо безрецидивного виживання наявність порушень сну (КЧВ 43,9% проти 50,0% за їх відсутності, р<0,05), а щодо безподійного виживання – наявність симптомів тривоги (КЧВ 54,8% проти 75,0 % за їх відсутності, р<0,05) і розгальмування (КЧВ 42,5% проти 50% за їх відсутності, р<0,05). У хворих на деменцію у разі НДЗ прогностично несприятливими щодо безподійного виживання є маячний синдром (КЧВ 16,7% проти 50 % у групі без маячного синдрому, р<0,05) і наявність депресії (КЧВ 48% проти 83% у пацієнтів без депресії, р<0,05), а в пацієнтів із ЗД – лише маячний синдром (КЧВ 69,7% проти 100% у пацієнтів без маячного синдрому, р<0,05). 4. Опрацьована комплексна модель терапевтичних заходів у пацієнтів із СД полягає в поєднанні стандартизованого лікування із спрямованою корекцією прогностично несприятливих провідних НПС, включенням модифікованого догляду, помірних фізичних навантажень, заняттєвої терапії та тренінгів когнітивних навичок. 5. Запропонована комплексна терапевтична модель, орієнтована на диференційований підхід стосовно прогностично найнесприятливіших НПС СД, є ефективнішою для корекції симптомів та їх вторинної профілактики в порівнянні з традиційним лікуванням. Її ефективність підтверджує статистично значуще поступове зниження вираженості нейропсихіатричної симптоматики (згідно опитувальника NPI) через 1 і 6 місяців її застосування (р<0,05), тоді коли в пацієнтів, які отримують лише традиційне лікування, вираженість НПС, зменшуючись через 1 місяць терапії (р<0,05), до 6 місяця залишається на досягнутому рівні (р>0,05).

УДК 614.25/31:004.94

Проблема. Стаття присвячена розробленню структурної моделі системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту. Обґрунтовано доцільність компонентів системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту, а також їх вплив на покращення процесів планування та реалізації медичних проектів. Від розуміння основних аспектів цієї моделі залежить успішність розробки та впровадження інтелектуальних інформаційних систем для проектного  менеджменту в медицині.
Мета. Обґрунтувати особливості створення систем планування медичних проектів, на їх основі  запропонувати структурну модель системи планування медичних проектів, яка базується на моделях обчислювального інтелекту, що дають можливість автоматизувати та оптимізувати різні аспекти медичних проектів та оцінити ефективність розробленої структурної моделі на практиці.
Методи дослідження. Використано методи аналізу та синтезу складових процесів предметної галузі та управління проектами, індукції та дедукції, абстрагування й конкретизації, аналогій для обгрунтування  особливостей створення систем планування медичних проектів. Під час розробки структурної моделі використано методологію SADT, системний підхід, теорію та методи моделювання систем, аналізу та синтезу чинників впливу складових проєктного середовища на складові медичних проектів. Для визначення вимог  медичних організацій до системи планування медичних проектів використано метод експертних оцінок  Розроблено програмний продукт мовою Python 3.11, який реалізує її функціональні можливості. 
Основні результати дослідження. Обґрунтовано доцільність розроблення структурної моделі системи  планування медичних проектів. Вона базується на моделях обчислювального інтелекту, що дає змогу автоматизувати та оптимізувати різні процеси планування медичних проектів. Обґрунтована структурна модель системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту включає базу даних (БД), базу знань (БЗ) та 8 системно взаємопов’язаних блоків. Вона передбачає системне формування баз даних (БД) та знань (БЗ) із реальних даних електронної системи медичних записів (ЕМЗ).
Це забезпечує навчання моделей обчислювального інтелекту для планування складових медичних проектів.
На підставі розробленої нейронної мережевої моделі, що навчена на даних діючої електронної системи медичних записів, виконано кількісне оцінення тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей.  Встановлені тенденції зміни тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей від зміни головних  чинників, які їх зумовлюють.
Висновки та конкретні пропозиції автора. Отримані результати лежить в основі підвищення якості та точності підтримки прийняття рішень для оцінення тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей із різними станами їх захворювання. Подальші дослідження стосуються впровадження структурної моделі системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту в медичній практиці. Це вимагає великих зусиль у зборі та аналізі медичних даних, а також забезпечує високу конфіденційність та конфіденційність інформації. Отримані результати досліджень суттєво покращують точність процесів планування проектів лікування пацієнтів, зменшують їх ризики та підвищують якість отриманих продуктів – наданих медичних послуг

УДК 616.831.34-085.217.34-036.82:355(477)

Вступ. Черепно-мозкова травма залишається однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини, а її наслідки є не тільки медичною, але й соціально-економічною проблемою. Незважаючи на вивчення клінічних, структурно-морфологічних, біохімічних, нейрофізіологічних, гемодинамічних змін у пацієнтів, котрі перенесли ЧМТ, вона не здає своїх лідируючих позицій серед причин інвалідності у людей молодого і середнього віку, найбільш активної в трудовому і соціальному сенсі частини населення. Поглиблене вивчення віддаленого періоду ЧМТ є необхідним у зв’язку із великим процентом її наслідків і відсутністю кореляції між клінічною симптоматикою гострого та віддаленого періоду травми головного мозку.

Мета дослідження. Вивчити вплив дії препаратів ентропу та пірацетаму на структурно-морфологічні, біохімічні, нейрофізіоло- гічні, гемодинамічні процеси головного мозку для покращення результатів комплексного лікування легкої ЧМТ (струсу головного мозку) при проведенні реабілітаційних заходів у віддаленому періоді.

Матеріали та методи. Обстежено 82 потерпілих мирної території та 82 бійців ООС із легкою ЧМТ (СГМ) у віддаленому періоді. Усі пацієнти були чоловічої статі. Вивчено динаміку функціонального стану головного мозку за даними електроенцефало- графії (ЕЕГ), церебрального кровоплину методом ультразвукової доплерографії (УЗДГ) та характеристику когнітивних порушень за шкалою MMSE.

Результати досліджень та їх обговорення. Використання пірацетаму і ентропу в комплексному лікуванні хворих із легкою ЧМТ (СГМ) у віддаленому періоді в порівнянні зі стандартною терапією позитивно впливало на динаміку змін ЕЕГ та когнітивних функцій. Результати дослідження засвідчили, що церебральна гемодинаміка на фоні лікування з додаванням до стандартного протоколу піра- цетаму і ентропу істотно не змінювалась. Дані дослідження пацієнтів за шкалою MMSE підтвердили антиамнестичну направленість фармакотерапевтичного ефекту обох ноотропних препаратів (пірацетаму і ентропу) в аспекті впливу на когнітивну дисфункцію.

Висновки. Лікування хворих із легкою ЧМТ у віддаленому періоді з використанням пірацетаму і ентропу засвідчує мульти- модальну дію даних препаратів на ЦНС, їх значний фармакотерапевтичний потенціал та сприяє ефективності нейрореабілітаційних заходів, які покращують якість життя хворих, які перенесли травму головного мозку.

Ключові слова: черепно-мозкова травма, струс головного мозку, бійці ООС, потерпілі мирної території, пірацетам, ентроп.

Traumatic brain injury remains one of the most urgent problems of modern medicine, and its consequences are not only a medical, but also a socio-economic problem. Despite the study of clinical, structural-morphological, biochemical, neurophysiological, hemodynamic changes in patients who have suffered traumatic brain injury, it does not give up its leading position among the causes of disability in young and middle- aged people, the most active in the labor and social sense of the population. An in-depth study of the distant period of traumatic brain injury is necessary, due to the high percentage of its consequences, and the lack of a correlation between the clinical symptoms of acute and distant periods of brain injury.

Purpose of study. The purpose of the stydy is to learn about the effects of entrop and piracetam on structural and morthological, biochemical, neurophysiological, hemodynamical processes in brain to improve the results of an integrated treatment of a mild Traumatic Brain Injury (concussion) when ensuring rehabilitative measures in the remote period of time.

Content. Inspected 82 civilians and 82 JFO combatants with mild TBI in the remote period of time. All patients were males. The dynamic of functioning brain state has been studied using the electroencephalography data. Cerebral blood flow has been studied using the ultrasonic dopplerography method and characteristic of the cognitive disorders by MMSE.

Results. In the remote period of time the use of piracetam and entrop in the integrated treatment of patients with mild TMI has positively affected the EEG and cognitive functions trends. The study results have shown that the cerebral hemodynamic didn`t change sighnificantly after adding piracetam and entrop to the standart treatment protocol. These researches on patientsd by MMSE scale confirmed anti-amnestic focus of pharmacotherapeutic effect in both nootropic drugs (piracetam and enthrop) in aspect of impact on cognitive dissfunction.

To summarize. Treatment of patients with mild TBI in remote period with usage of piracetam and entrop demonstrates the multimodal effect of these drugs on CNS, their great pharmaceutical potential and contributes to the effectiveness of neurorehabilitation measures, which improve quality of life of patients, who had brain injuries.

Key words: traumatic brain injuries, concussion, fighters of Joint Force Operation, victims of peaceful territory, piracetam, entrop. 

UDC 577.346

 COVID-19 infection, preeclampsia and gestational diabetes mellitus in pregnancy cause similar changes in the placenta and influence development of the fetus between conception and birth in gestation. Proper uterine and placental vascularization is essential for normal fetal development. The transplacental exchange is regulated and maintained by the placental endothelium. During placental implantation, the trophoblast differentiates into two distinct layers, the inner cytotrophoblast and outer syncytiotrophoblast, which are key elements of the human placental barrier. Proinflammatory cytokines exacerbate ischemic events and create an upward spiral of an inflammatory reaction in the placenta. Placental pathology in gestational COVID-19 shows desquamation and damage of trophoblast and chronic histiocytic intervillositis. Similar lesions also occur in gestational diabetes mellitus and preeclampsia. Common ground: The systemic inflammatory response of the mother, the increased inflammation in the placenta and cytokine production by placental trophoblasts should be monitored throughout pregnancy. Placental angiogenesis can be evaluated by serum vascular endothelial growth factor, Annexin A2, placental growth factor or sclerostin. Tissue damage can be assessed by measuring levels of serum lactate dehydrogenase and myeloperoxidase. Blood flow can be monitored with three-dimensional Doppler and pathological changes can be documented with paraffin-embedded tissue sections stained with hematoxylin and eosin, and electron microscope images as well as immunohistochemistry tests for vascular endothelial growth factor, placental growth factor, sclerostin and Annexin A2. Opinion: The damage of maternal and fetal vascular perfusion (villitis and fibrin deposition) is a common mechanism of gestational diseases. The placenta lesions liberate anti-endothelial factors that lead to anti-angiogenic conditions and are the common mechanism of maternal placental vascular malperfusion in gestational diseases. 

Abstract  

Background. The article deals with the effect of physical therapy on students with vertebral artery functional compression syndrome. Constant stable flexion of the cervical spine is one of the functional factors that can cause deformation of the vertebral arteries and, as a consequence, to reduce blood flow through these arteries

The purpose of the research is to define the effect of physical therapy on vertebral artery functional compression syndrome caused by a violation of biomechanics in the cervical spine.

Material and methods. The research involved 24 students aged 18 to 23 years old. The research used the following methods: theoretical analysis and generalization of reference sources on the topic of scientific research, clinical evaluation of vegetative disorders with a questionnaire for determining signs of vegetative changes by O. M. Vein, comprehensive ultrasound examination of the head and neck blood vessels, goniometry of the cervical spine and mathematical statistics.

Results. Physical therapy helped to restore the volume of active movements in the cervical spine (p<0.05). The disappearance of the main symptoms was noted by an average of 74% of respondents, and the rest noted their decreased character. Peak systolic blood flow velocity in the vertebral arteries when performing functional tests increased (p <0.05).

Discussion. The positive results were achieved, probably due to the normalization of anatomical and functional interconnections in the cervical spine, stimulation of its reparative capabilities via manual therapy, namely post-isometric muscle relaxation.

Conclusions. The research results show that the use of physical therapy for patients with vertebral artery functional compression syndrome helps to reduce the clinical manifestations of the disease, restore proper spinal biomechanics and improve blood flow in vertebral arteries.

Key words: physical therapy, vertebral artery functional compression syndrome, post-isometric muscle relaxation, biomechanics of the cervical spine, goniometry of the cervical spine, ultrasound examination of the vertebral arteries.