УДК 617.753:616.7-053.2(477+100)(063)
Глюкозні транспортери (англ. Glucose transporter, GLUT) - група мембранних білків, які відповідають за перенесення глюкози через клітинну мембрану. GLUT-1, -3, -4 визначають здібність транспорту глюкози через клітини крові, клітини нервової тканини та скелетні м’язи відповідно. Вивчення вмісту глюкозних транспортерів може розглядатися як важлива терапевтична стратегія пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД2).
УДК 617.753:616.7-053.2(477+100)(063)
Сьогодні через повномасштабну війну рф проти України і активні бойові дії проти мирного населення страждають українські діти. Згідно з даними Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, щодня в Україні гине двоє дітей та четверо отримують поранення – здебільшого внаслідок нападів із використанням вибухової зброї у населених пунктах. Хоча очі становлять лише 0,1 % всієї площі поверхні тіла та 4 % площі поверхні обличчя, питома вага та ступінь тяжкості травматичних пошкоджень очей під час військових дій в історичному аспекті постійно зростає через використання нових видів зброї. Діти стають потенційними жертвами воєнних дій, а ураження очей часто призводить до інвалідизації і психологічних травм.
Актуальність та перспективність наукової роботи не викликає сумнівів адже на сьогодні цукровий діабет (ЦД) називають неінфекційною епідемією ХХІ століття. При ЦД підвищується ризик розвитку катаракти і глаукоми, проте найбільшу загрозу для зору становить ураження сітківки ока, яке спостерігається у 80 % хворих на діабет людей із тривалістю захворювання понад 10 років. Діабетична ретинопатія діагностується у 50 – 90 % хворих на ЦД, характеризується важким прогресуючим перебігом і може призводити до сліпоти. Виходячи із вищевикладеного метою нашої роботи стало дослідження морфологічних змін у зоровому нерві при стрептозотоциніндукованому цукровому діабеті (СЦД).
Вагому роль у вивченні неінфекційного автоімунного увеїту відіграє створення моделі експериментального увеїту, оскільки клінічна картина та морфологічні зміни ока подібні до таких же, як у людей. Надзвичайно важливим є можливість створення моделі даної патології, яка б найбільш точно відображала клінічну картину увеїту різних ступенів важкості з її патогенетичними ознаками та була простою у виконанні.
Вступ. Надзвичайно важливо створити ефективну модель НАУ, яка б найточніше могла відобразити клінічні ознаки хвороби різних ступенів тяжкости з її патогенетичними ознаками та була простою у виконанні.
Мета. Описати модель експериментального неінфекційного автоімунного увеїту, яка виявляється ключовими клінічними ознаками залежно від ступеня тяжкости.
Матеріяли й методи. Дослідження проведено в експерименті на 30 кроликах породи шиншила (дві групи по 15 тварин). На всіх очах змодельовано НАУ – інтравітреальне введення нерозчиненої (перша група) та розчиненої (друга група) стерильної кінської сироватки. У дні виведення тварин із експерименту (3-й, 7-й, 10-й, 14-й та 21-й) оцінювали клінічні ознаки НАУ відповідно до змін у волозі передньої камери та склистого тіла. Проведено кількісне оцінювання клінічних проявів НАУ у двох групах кроликів.
Результати. Із другої доби клінічні ознаки НАУ у двох експериментальних групах характеризували різні ступені тяжкости запалення, та їхня динаміка відрізнялась. У першій групі НАУ характеризував середній і тяжкий ступені запалення, в другій – переважно легкий. У двох групах на 3-й, 7-й і 10-й дні фіксували наростання тяжкости внутрішньоочного запалення з подальшим згасанням цього процесу. Якщо у двох досліджуваних групах порівняти динаміку клінічних виявів запалення, відображену в балах, то у всі дні експерименту спостерігалася статистично значуща різниця між першою і другою групами (р < 0,05).
Висновки. Описана експериментальна модель неінфекційного автоімунного увеїту виявляється ключовими клінічними ознаками цієї хвороби залежно від ступеня тяжкости, що відкриває нові можливости перспективного використання у клінічній практиці для діагностики та прогнозування, створення нових схем ефективного лікування ендогенного увеїту.