УДК: 614.71:[661.493:546.33]:615.099-047.44

АНОТАЦІЯ:

Мета. Оцінка подразнюючих властивостей і обґрунтування гранично допустимої концентрації натрію перкарбонату у повітрі робочої зони.

Об’єкт і методи дослідження. Натрію перкарбонат. Методи досліджень – токсиколого-гігієнічні, гематологічні, біохімічні, статистичні.

Результати дослідження та їх обговорення. Представлені результати оцінки подразнюючих властивостей натрію перкарбонату, який широко застосовується як екологічний кисневий відбілювач, плямовивідник, дезінфектор та очисник в побуті, промисловості (текстильній, хімічній, косметичній) медицині та сільському господарстві. Робота була проведена на білих щурах-самках, яким інтраназально вводили натрію перкарбонат в дозах, що відповідали в перерахунку на концентрації 90 мг/м3, 30 мг/м3 та 10 мг/м3. Визначення гематологічних і біохімічних показників, поведінкових реакцій і клітинного складу бронхоальвеолярного лаважу проводили на першу та третю добу після введення. Встановлено, що поріг однократної інгаляційної дії за загальнотоксичним ефектом складає 90 мг/м3, про що свідчать зміни гематологічних показників та поведінкових реакцій тварин при інтраназальному введенні натрію перкарбонату. Концентрацію 30 мг/м3 можна вважати порогом подразнюючої дії, оскільки вплив натрію перкарбонату на цьому рівні викликав значимі зміни у співвідношенні клітинних елементів бронхоальвеолярного лаважу та вагового коефіцієнту легень. Натрію перкарбонат викликає порушення функціонального стану дихальної системи у концентрації, які знаходяться нижче порогу інгаляційної дії за загальнотоксичним ефектом і відноситься до речовин зі специфічною подразнюючою дією. З врахуванням порогу та зони подразнюючої дії натрію перкарбонату розраховано гранично допустиму концентрацію у повітрі робочої зони.

Висновки. Натрію перкарбонат відноситься до речовин зі специфічною подразнюючою дією.

Гранично допустима концентрація натрію перкарбонату у повітрі робочої зони рекомендується на рівні 2 мг/м3, аерозоль, 3 клас небезпечності, позначка П – подразнююча дія.

Background: COVID-19 is associated with immune dysregulation and an increased risk of thromboembolic complications, including pulmonary embolism (PE). Identification of dynamic immunological predictors of adverse outcomes remains clinically relevant. This study evaluated associations between coagulation, inflammatory, immunological markers, and in-hospital mortality in patients with severe COVID-19.
Material/Methods: In this prospective observational study, 47 hospitalized adults with severe COVID-19 and suspected PE were enrolled. Serum cytokines, coagulation parameters, and cardiac injury biomarkers were assessed at enrollment and on hospital day 5. PE was confirmed using computed tomography pulmonary angiography. Univariable and multivariable binary logistic regression was used to identify predictors of in-hospital all-cause mortality. Model discrimination was evaluated using the area under the receiver operating characteristic curve (AUC), with internal validation by bootstrap resampling.
Results: PE was diagnosed in 19 patients (40.4%), and 13 patients (27.7%) died during hospitalization. Higher standardized day-5 interleukin (IL)-9 and IL-15 levels were associated with mortality in univariable analyses, but neither remained significant after Benjamini-Hochberg false discovery rate correction across the panel of 15 cytokines measured on day 5 (IL-9, q=0.180; IL-15, q=0.210). In an age-adjusted model, day-5 IL-9 remained associated with mortality (adjusted odds ratio per 1-SD increase, 3.331; 95% CI, 1.289-8.608; P=0.013). Apparent discrimination was moderate (AUC 0.774; 95% CI, 0.563-0.984; P = 0.011), but bootstrap validation showed marked
coefficient instability.
Conclusions: Day-5 IL-9 levels may reflect an evolving risk in severe COVID-19, but the association was sensitive to multipletesting correction and model instability. This study’s findings are exploratory and require confirmation in larger, externally validated cohorts

УДК 617.735-007.23:615.37

Анотація. Метою дослідження було оцінити ефективність та безпечність анти-VEGF терапії у пацієнтів із діабетичним макулярним набряком, порівняти клінічну дію різних препаратів та визначити переваги і обмеження кожного підходу. Дослідження проведено на базі офтальмологічного відділення КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» у 2023-2025 рр., включено 50 пацієнтів з тривалістю цукрового діабету від 6 до 18 років (середній вік 59,2 ± 8,1 років, 52% жінок). Пацієнтів розподілено на три групи: афліберцепт (Eylea, n=17), ранібізумаб (Lucentis, n=13) та бролуцизумаб (Beovu, n=20). Усім пацієнтам проведено три завантажувальні інтравітреальні ін’єкції з інтервалом 4 тижні, подальше лікування призначали за схемою PRN. Оцінка ефективності здійснювалась за зміною гостроти зору (BCVA, logMAR) та центральної товщини макули (Central Macular Thickness (CMT), мкм) за даними ОКТ, а також анал ізувалися побічні ефекти. Через 6 місяців усі групи показали достовірне покращення BCVA та зменшення CMT. Найбільш виражений ефект спостерігався у пацієнтів, які отримували афліберцепт: середня гострота зору 0,18 ± 0,06 logMAR, товщина макули 305 ± 42 мкм;у групі Lucentis – BCVA 0,21 ± 0,07 logMAR, CMT 328 ± 49 мкм; у групі Beovu – BCVA 0,26 ± 0,08 logMAR, CMT 350 ± 55 мкм. Аналіз повторних ін’єкцій продемонстрував більшу стабільність ефекту афліберцепту, з середньою кількістю додаткових процедур 0,5 ± 0,2, порівняно з 1,0 ± 0,3 у групі Lucentis та 1,2 ± 0,4 у групі Beovu. Побічні ефекти були мінімальними; серйозні ускладнення, такі як ендофтальміт, крововиливи чи підвищення внутрішньоочного тиску, не зафіксовані. Отримані результати підтверджують високу ефективність та безпечність анти-VEGF терапії при ДМН, а також показують, що афліберцепт є найефективнішим препаратом першої лінії, тоді як ранібізумаб і бролуцизумаб залишаються клінічно значущими альтернативами.

UDC 616.379-008.64:617.735:576.3:611-018

Abstract

Background. Diabetic retinopathy (DR) is increasingly recognized as a heterogeneous neurovascular disorder, yet preclinical models often fail to distinguish between the distinct pathophysiological clusters of type 2 diabetes. Recent clinical evidence demonstrates that patients with different metabolic phenotypes, specifically Severe Insulin-Resistant Diabetes (SIRD) versus Severe Insulin-Deficient Diabetes (SIDD), exhibit divergent patterns of retinal complications. However, the specific cytomorphometric signatures that distinguish these phenotypes at the cellular level remain poorly characterized.

Aim: to determine whether specific systemic metabolic phenotypes, SIRD versus SIDD, induce distinguishable cytomorphometric signatures of retinal neurodegeneration in experimental models.

Materials and Methods. Male Wistar rats were stratified into three metabolic models: (1) Chronic High-Fat Diet (HFD, 150-180 days) mimicking the SIRD phenotype; (2) HFD combined with low-dose streptozotocin (STZ, 30 days post-induction) mimicking the SIDD phenotype; and (3) HFD with supplemental glucose loading. Systemic phenotyping included longitudinal profiling of lipids, liver function, and protein status. Retinal cytoarchitecture was quantified using a computational pathomics pipeline (QuPath/StarDist) with deep learning-based segmentation of >90,000 nuclei, analyzed via Bayesian hierarchical modelling.

Results. The HFD model exhibited a "lipotoxicity-first" trajectory where dyslipidemia and hepatic steatosis preceded hyperglycemia. This SIRD-like phenotype was characterized by progressive retinal atrophy, specifically an 18-46% reduction in Inner Nuclear Layer neuronal density, accompanied by nuclear hyperchromasia indicative of epigenetic condensation. In contrast, the HFD+STZ model, characterized by acute hyperglycemia and significant hypoproteinemia, exhibited a paradoxical 1.54-fold increase in Ganglion Cell Layer density and thickening. This SIDD-like signature reflected cytotoxic edema driven by osmotic and oncotic failure, confirmed morphologically by severe irregular karyomegaly and profound chromatin dissolution (hypochromasia).

Conclusions. Retinal neurodegeneration is not a monolithic process but mirrors specific systemic metabolic trajectories. Chronic insulin resistance (SIRD) drives progressive atrophy via lipotoxicity, while insulin deficiency (SIDD) precipitates acute edema driven by hemodynamic oncotic failure. These findings establish retinal morphometry as a sensitive biomarker for systemic metabolic phenotyping, supporting a precision medicine approach to diabetic retinopathy.

Анотація

Актуальність. Бактеріальний кератит є одним із найбільш поширених інфекційних захворювань рогівки та може призводити до розвитку тяжких ускладнень, стійкого зниження гостроти зору й інвалідизації пацієнтів.

Мета. Вивчити вміст інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у слізній рідині пацієнтів із бактеріальним кератитом залежно від наявності цукрового діабету 2 типу та оцінити їх зв’язок із клінічним перебігом і розвитком ускладнень захворювання.

Матеріали та методи. Проведено проспективне порівняльне когортне мультицентрове дослідження за участю 88 осіб, серед яких пацієнти з бактеріальним кератитом за наявності та відсутності цукрового діабету 2 типу, а також особи контрольної групи. Концентрації інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у слізній рідині визначали методом імуноферментного аналізу.

Результати. Встановлено достовірне підвищення концентрацій інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у пацієнтів із бактеріальним кератитом порівняно з контрольною групою. Найвищі значення обох показників визначалися у пацієнтів із супутнім цукровим діабетом 2 типу. Концентрація інтерлейкіну-6 у пацієнтів із бактеріальним кератитом без цукрового діабету становила 245 [170;390] пг/мл, тоді як у хворих із супутнім цукровим діабетом 2 типу досягала 430 [310;610] пг/мл. Вміст білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 становив відповідно 6,8 [4,9;9,5] нг/мл та 9,6 [7,2;13,4] нг/мл. Виявлено статистично значущі прямі кореляційні зв’язки між рівнями досліджуваних біомаркерів і товщиною, шириною та площею інфільтрату рогівки. Найбільш сильні кореляції встановлено між концентрацією інтерлейкіну-6 та товщиною інфільтрату (ρ = 0,74; p < 0,001), а також між рівнем білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 та товщиною інфільтрату (ρ = 0,76; p < 0,001) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. У хворих із виразкуванням інфільтрату, уповільненою епітелізацією та стромальним помутнінням рівні обох біомаркерів були достовірно вищими порівняно з пацієнтами без ускладненого перебігу захворювання.

Висновки. Бактеріальний кератит супроводжується підвищенням вмісту інтерлейкіну-6 та білка щільних міжклітинних контактів zonula occludens-1 у слізній рідині. Встановлено зв’язок досліджуваних показників із морфометричними характеристиками інфільтрату рогівки та розвитком клінічних ускладнень захворювання.