Реабілітація пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда залишається одним з найважливіших завдань сучасної кардіології.

УДК: 616.127-005.8-036.11-089:615.825.4

Резюме. У статті висвітлюються загальні теоретичні й практичні аспекти впливу кардіореабілітації (КР) на відновлення пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після перенесеного стентування. Проаналізовано роль фізичної терапії у відновленні пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після перенесеного стентування та розроблено методику фізичної терапії й перевірено її ефективність.
Мета: розробити та перевірити ефективність запропонованої методики фізичної терапії для відновлення пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після проведеного стентування.
Матеріал і методи. Дослідження тривало 5 тижнів. Протягом цього часу в дослідженні взяли участь 8 пацієнтів.
Заняття за розробленою методикою фізичної терапії проводили з кожним пацієнтом упродовж 12 днів.
Критерії відбору пацієнтів для даного дослідження: вік 50-80 років; діагноз «гострий інфаркт міокарда»; період після проведеного стентування; відсутність протипоказань до фізичної терапії.
Результати та їх обговорення. Перевірено ефективність розробленої методики фізичної терапії для відновлення пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після проведеного стентування. Зміни показників у результаті проведених тестів: «Встань та йди», 10-метровий тест ходьби, 6-хвилинний тест ходьби вказують на покращення адаптації і толерантності дихальної та серцево-судинної системи до фізичного навантаження, а також нормалізацію артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і сатурації. Порівняння результатів тестів здійснено за критерієм Вілкоксона.
Висновки. Фізичні вправи як засіб фізичної терапії у відновленні пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після
перенесеного стентування покращують загальний фізичний стан пацієнтів, підвищують їх функціональні можливості, поліпшують показники діяльності серцево-судинної та дихальної системи й позитивно впливають на якість життя. Дане дослідження підтвердило важливість ролі фізичної терапії у відновленні пацієнтів із гострим інфарктом міокарда після проведеного стентування.
Ключові слова: інфаркт міокарда, стентування, фізична терапія, кардіореабілітація.

УДК: 611.321.018.3 ⁄ .73:615.212.7:616 076.4

На сьогоднішній день питання вживання та залежності від опіоїдів стоїть надзвичайно гостро та розглядається в площині громадського здоров’я через широку розповсюдженість [1, 2, 3]. В Україні, згідно з офіційними даними МОЗ та МВС, нараховується 150 тисяч наркоспоживачів, серед них близько 70% вживають опіоїди, здебільшого це особи віком до 35 років [4].
Мета. Метою проведеного нами дослідження було вивчити ультраструктурну організацію слизової та хрящів гортані наприкінці двадцять першої та двадцять восьмої діб опіоїдного впливу.
Матеріали та методи. Матеріалом дослідження слугували статево зрілі, безпородні щури самці в кількості 32- ти тварин, масою 80 г, віком 4,5 місяців. Тваринам проводили ін’єкції препарату налбуфін дом’язево, щоденно 1 раз на добу в одному проміжку часу (10-11 година ранку) впродовж 28 діб. Доза налбуфіну становила 22 мг/кг впродовж третього тижня, 29 мг/кг впродовж четвертого
тижня, експериментального дослідження. Таким чином створювали умови хронічного опіоїдного впливу [5]. Тварини були поділені на 3 групи. 1-
а група контрольна, яка впродовж 28 діб отримувала ін’єкції фізіологічного розчину дом’язево в одному проміжку часу (10 11 годин ранку); 2- а
група тварин отримувала налбуфін впродовж 21 доби в одному проміжку часу (10 11 годин ранку) з наступним забором матеріалу дослідження
(кінець третього тижня експериментального опіоїдного впливу); 3- а група тварин отримувала налбуфін впродовж 28 діб в одному проміжку часу (10 11 годин ранку) з наступним забором матеріалу дослідження (кінець четвертого тижня експериментального опіоїдного впливу). Усі тварини знаходились в умовах віварію і робота, що стосувалася питань утримання, догляду, маркування та всі інші маніпуляції проводилися із дотриманням положень Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей ˮ [Страсбург, 1985], Загальних етичних принципів експериментів на тваринах”, ухвалених Першим Національним конгресом з біоетики [Київ, 2001]. Комісією з біоетики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького встановлено, що проведені наукові дослідження відповідають етичним вимогам згідно наказу МОЗ України № 231 від 01. 11. 2000 року ( протокол № 10 від 26.12. 2011 року).
Перед проведенням забору некропсійного матеріалу тварину виводили з експерименту за допомогою диетилового ефіру. Як матеріал для  ультраструктурного дослідження використали слизову та хрящі гортані щурів. Ультраструктурні препарати готували за загальноприйнятою методикою 

УДК 616.12-005.4-008.4 : 612.397-06 : 616.441]-036

У дослідженні представлені результати дослідження особливостей ліпідного обміну у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС) залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ).

Мета. Провести аналіз особливостей порушень ліпідного обміну у пацієнтів з ГКС, залежно від рівня ТТГ.

Матеріали та методи. В дослідження включено 125 пацієнтів з ГКС віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98±0,81 років). Усі хворі були розподілені у дві групи, залежно від функції щитоподібної залози (ЩЗ). До першої групи (І) було включено 51 особу (40,8%) – хворі зі зниженою функцією ЩЗ (рівень ТТГ>4 мкМО/мл), середній вік – 62,51±1,18 роки. У ІІ групу – 74 особи (59,2%) – хворі з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ 0,4-4 мкМО/мл), середній вік – 59,93±1,08 років. Серед усіх обстежених хворих питома вага осіб з нестабільною стенокардією (НС) складала 28,8%, з інфарктом міокарда (ІМ) – 71,2%. Зокрема, в І групі частка хворих з НС складала 23,53%, з ІМ – 76,47%. У ІІ групі частка хворих з НС – 32,43%, та з ІМ – 67,57%, p>0,05 між І і ІІ групами. Частка жінок у І групі складала 27,45% (n=14), частка чоловіків – 72,55% (n=37). У ІІ групі – 29,73% (n=22) та 70,27 (n=52), відповідно.

Визначали наступні показники ліпідного обміну: загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцериди (ТГ), холестерин не-ліпопротеїдів високої щільності (ХС не-ЛПВЩ). Для оцінки функції ЩЗ у обстежених пацієнтів, визначали рівень ТТГ.

Результати. На початку дослідження виявлено достовірно вищі середні рівні ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та ХС не-ЛПВЩ у І групі хворих порівняно з ІІ групою: ЗХС – на 25,17% (5,76±1,19 ммоль/л (І) проти 4,31±1,30 (ІІ), р< 0,001), ХС ЛПНЩ – на 31,64 % (3,54±1,10 ммоль/л (І) проти 2,42±1,08 (ІІ), р< 0,001), ТГ – на 21,95 % (2,05±1,61 ммоль/л (І) проти 1,60±1,24 (ІІ), р< 0,05) та ХС не-ЛПВЩ на 25,78 % (4,46±1,18 ммоль/л (І) проти 3,31±1,31 (ІІ) р< 0,001), відповідно.

Частка осіб з перевищенням цільових рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ також достовірно більша в осіб зі зниженою функцією ЩЗ (І): на 39,46 % (92,16 ±3,76 проти 52,70 ±5,80%), 16,96 % (98,04 ±1,94 проти 81,08 ±4,55%) та 10,34 % (94,12 ±3,29 проти 83,78 ±4,28%), відповідно, порівняно з хворими без порушення функції ЩЗ (ІІ).

При оцінці взаємозв’язку між середніми рівнями ТТГ і показників ліпідного обміну, нами встановлено середньої сили прямий кореляційний зв’язок між рівнями ТТГ та ЗХС (коефіцієнт кореляції (r) = 0,335, p < 0,05), та – ТТГ і ХС ЛПНЩ (r = 0,384, p < 0,01) у групі хворих зі зниженою функцією ЩЗ (І). Подібні зміни не спостерігались в осіб з нормальною функцією ЩЗ (ІІ).

Висновки.У групі хворих з ГКС та зниженою функцією ЩЗ (І) реєструються на 20-30% достовірно вищі середні рівні основних проатерогенних фракцій ліпідів (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та ХС-неЛПВЩ), порівняно з хворими із нормальною функцією ЩЗ (ІІ). Серед хворих з ГКС та ТТГ більше 4,0 мкМО/мл (І) питома вага осіб з перевищенням цільових рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ достовірно більша, порівняно з такими при ТТГ менше 4,0 мкМО/мл (ІІ), на: 39,46%, 16,96 % та 10,34 %, відповідно. Встановлено прямий середньої сили кореляційний зв’язок між рівнями: ТТГ та ЗХС (коефіцієнт кореляції (r) = 0,335, p < 0,05), ТТГ та ХС ЛПНЩ (r = 0,384, p < 0,01), у групі хворих зі зниженою функцією ЩЗ (І). В осіб з нормальною функцією ЩЗ (ІІ) подібні зміни не спостерігались.

Ключові слова: гострий коронарний синдром, інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, функція щитоподібної залози, гіпотиреоз, субклінічний гіпотиреоз, тиреотропний гормон, ліпідний обмін

The paper presents the results of a study of characteristics of lipid metabolism in patients with acute coronary syndrome (ACS) and their association with thyroid-stimulating hormone (TSH) levels.

Purpose. To study the characteristics of lipid metabolism disorders in patients with ACS and their association with the TSH levels.

Materials and Methods. The study includes 125 patients with ACS aged 36 to 81 (mean age – 60,98± 0,81 years old). The patients were divided into two groups according to thyroid function. Group one (I) included 51 individuals (40.8%) – hypothyroid patients (TSH level>4 μIU/ml), mean age – 62.51±1.18 years old. Group II included 74 individuals (59.2%) – euthyroid patients (TSH level 0.4-4 μIU/ml), mean age – 59.93±1.08 years old. The proportion of patients with unstable angina (UA), among all examined individuals, was 28.8%, and with myocardial infarction (MI) – 71.2%. More specifically, in Group I, the proportion of patients with UA was 23.53%, and with MI – 76.47%. In Group II, the proportion of patients with UA was 32.43%, and with MI – 67.57%, p>0.05 between Groups I and II. The proportion of women in Group I was 27.45% (n=14), and the proportion of men – 72.55% (n=37). In Group II, the proportions were 29.73% (n=22) and 70.27% (n=52) respectively.

The following indicators of lipid metabolism were determined: total cholesterol (TC), high-density lipoprotein cholesterol (HDL-C), low-density lipoprotein cholesterol (LDL-C), triglycerides (TG), and non-high-density lipoprotein cholesterol (non-HDL-C). The TSH level was determined to assess thyroid function in the patients examined.

Results. At the study initiation, mean TC, LDL-C, TG, and non-HDL-C levels were significantly higher in Group I patients compared to Group II patients: TC – by 25.17% (5.76 ±1.19 mmol/l (I) vs 4.31 ±1.30 (ІІ), р<0.001), LDL-C – by 31.64% (3.54 ±1.10 mmol/l (І) vs 2.42 ±1.08 (ІІ), р<0.001), TG – by 21.95% (2.05 ±1.61 mmol/l (І) vs 1.60 ±1.24 (ІІ), р<0.05), and non-HDL-C – by 25.78% (4.46 ±1.18 mmol/l (І) vs 3.31 ±1.31 (ІІ) р<0.001) respectively.

The proportion of individuals with TC, LDL-C, and non-HDL-C levels above target ones was also significantly higher in hypothyroid individuals (I): by 39.46% (92.16 ±3.76 vs 52.70 ±5.80%), 16.96% (98.04 ±1.94 vs 81.08 ±4.55%), and 10.34 % (94.12 ±3.29 vs 83.78 ±4.28%) respectively as compared to euthyroid patients (II).

The assessment of the association of the mean TSH levels with lipid metabolism indicators shows a moderate direct correlation between the TSH and TC levels (correlation coefficient (r) = 0.335, p<0.05), and TSH and LDL-C levels (r = 0.384, p<0.01) in the group of hypothyroid patients (I). Such changes were not observed in euthyroid individuals (II).

Conclusions. Mean lipid (TC, LDL-C, TG, and non-HDL-C) major pro-atherogenic fraction levels were significantly higher, by 20-30%, in the group of hypothyroid patients with ACS (I) compared to euthyroid patients (II). The proportion of individuals with TC, LDL-C, and non-HDL-C levels above target ones was significantly higher among patients with ACS and TSH above 4.0 μIU/ml (I) compared to those with TSH below 4.0 μIU/ml (II) by 39.46%, 16.96%, and 10.34% respectively. A moderate direct correlation was established between the TSH and TC levels (correlation coefficient (r) = 0.335, p<0.05), and TSH and LDL-C levels (r = 0.384, p<0.01) in the group of hypothyroid patients (I). Such changes were not observed in euthyroid individuals (II).

Key words:acute coronary syndrome, myocardial infarction, unstable angina, thyroid function, hypothyroidism, subclinical hypothyroidism, thyroid-stimulating hormone, lipid metabolism

УДК 616.132.2-008.64:616.441-008.64:577.112

Мета. Провести оцінку рівнів розчинної форми стимулюючого фактору росту, що експресується геном 2 (sST2) та N-кінцевого фрагменту попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) у хворих з гострим коронарним синдромом (ГКС), залежно від наявності супутнього субклінічного гіпотиреозу (СГ).

Матеріали та методи.У дослідження включено 125 пацієнтів з ГКС віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98±0,81 років). За станом функції щитоподібної залози (ЩЗ) всіх хворих було розподілено у дві групи. Першу (І) групу склала 51 особа (40,8%) – хворі із СГ (рівень тиреотропного гормону (ТТГ) >4 мкМО/мл), середній вік – 62,51±1,18 роки; ІІ групу – 74 особи (59,2%) – хворі з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ 0,4-4 мкМО/мл), середній вік – 59,93±1,08 років. Стан СГ встановлювався при рівні ТТГ >4,0 мкМО/мл та рівні вільного тироксину (FT4) у сироватці крові в межах норми.

Результати. У групі хворих з ГКС та СГ (І) виявлено достовірно вищі середні рівні sST2 та NT-proBNP, порівняно з хворими без порушень функції ЩЗ (ІІ), відповідно: 46,6 (27,9; 57,7) нг/мл (І) проти 29,9 (22,0; 38,5) нг/мл (ІІ), р=0,001 та 173,0 (103,4; 1005,1) нг/л (І) проти 95,9 (71,8; 178,6) нг/л (ІІ), р=0,0001. Серед пацієнтів з ГКС та СГ (І) в 1,94 рази частіше виявляли рівень sST2 35-70 нг/мл, та у 2,28 разів – sST2 >70 нг/мл, порівняно з хворими з ГКС без порушення функції ЩЗ (ІІ), відповідно: на 22,74% (47,06±6,99% (І) проти 24,32±4,99% (ІІ), p=0,008) та на 15,81% (21,57±5,76% (І) проти 9,46±3,40% (ІІ), p<0,05). Під час дослідження рівнів NT-proBNP у хворих з ГКС та СГ (І) виявлено на 75,67% достовірно вищі частки осіб з рівнем NT-proBNP >600 нг/л (33,33±6,60% (І) проти 8,11±3,17% (ІІ), p=0,001), порівняно з пацієнтами з ГКC та нормальною функцією ЩЗ (ІІ). У 2,31 разів частіше реєструвався рівень NT-proBNP <125 нг/л у групі хворих з ГКС та нормальною функцією ЩЗ (ІІ), порівняно з хворими з ГКС із СГ (І): на 36,06% (63,51±5,60% (ІІ) проти 27,45±6,25% (І), p=0,00002). При оцінці взаємозв’язку між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP, встановлено достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок у групі хворих з ГКС та СГ (І) (коефіцієнт кореляції (r) = 0,775, p<0,001). У групі хворих з ГКС та нормальною функцією ЩЗ (ІІ) виявлено середньої сили кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP (r = 0,678, p<0,001).

Висновки. 1). У групі хворих з ГКС та помірно зниженою функцією ЩЗ (СГ), реєструвались достовірно вищі середні рівні sST2 та NT-proBNP і достовірно більші частки осіб із рівнями sST2 ≥35 нг/мл, NT-proBNP >600 нг/л, порівняно з пацієнтами з ГКC та нормальною функцією ЩЗ. Отримані результати можуть свідчити про вищий ризик розвитку, прогресування та ускладнень серцевої недостатності (СН), за рахунок вищої ймовірності міокардіального фіброзу та подальшого ремоделювання лівого шлуночка (ЛШ) у хворих з ГКС при наявності СГ.

2). Встановлено достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP у групі хворих з ГКС та СГ (І) (r = 0,775, p<0,001). У групі хворих з ГКС та нормальною функцією ЩЗ (ІІ) кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNPвиявився менш вираженим (r = 0,678, p<0,001).

3). Визначення комбінації даних біомаркерів може бути більш інформативним для діагностики та прогнозування перебігу СН у пацієнтів з ГКС та супутньою дисфункцією ЩЗ, ніж дослідження окремих біомаркерів. Зокрема, одночасне підвищення sST2 і NT-proBNP вище допустимих значень дозволяє виділити групу особливо високого ризику виникнення та прогресування СН у пацієнтів з ГКС.

Ключові слова:біомаркери, sST2,NT-proBNP, гострий коронарний синдром, серцева недостатність, функція щитоподібної залози, субклінічний гіпотиреоз, тиреотропний гормон.

Purpose. To evaluate the levels of soluble form of stimulatory growth factor expressed by gene 2 (sST2) and N-terminal fragment of brain natriuretic peptide precursor (NT-proBNP) in patients with acute coronary syndrome (ACS), depending on the presence of concomitant subclinical hypothyroidism (SH).

Materials and methods. 125 patients with ACS aged 36 to 81 years (mean age - 60.98±0.81 years) were included in the study. All patients were divided into two groups according to the state of thyroid function. The first (I) group consisted of 51 patients (40.8%) - patients with SH (thyroid-stimulating hormone (TSH) level >4 μIU/mL), average age - 62.51±1.18 years; group II - 74 patients (59.2%) - patients with normal thyroid function (TSH level 0.4-4 μIU/mL), average age - 59.93±1.08 years. The state of SH was established at a TSH level of >4.0 μIU/mL and a free thyroxine (FT4) level in the blood serum within the normal range.

Results. In the group of patients with ACS and SH (I), significantly higher mean levels of sST2 and NT-proBNP were found compared with patients without thyroid dysfunction (II), respectively: 46.6 (27.9; 57.7) ng/ml (I) vs. 29.9 (22.0; 38.5) ng/ml (II), p=0.001 and 173.0 (103.4; 1005.1) ng/l (I) vs. 95.9 (71.8; 178.6) ng/l (II), p=0.0001. Among patients with ACS and SH (I), the level of sST2 35-70 ng/ml was 1.94 times more common, and sST2 >70 ng/ml was 2.28 times more common, compared with patients with ACS without thyroid dysfunction (II), respectively: 22.74% (47.06±6.99% (I) vs. 24.32±4.99% (II), p=0.008) and 15.81% (21.57±5.76% (I) vs. 9.46±3.40% (II), p<0.05). The study of NT-proBNP levels in patients with ACS and SH (I) revealed a 75.67% significantly higher proportion of patients with NT-proBNP levels >600 ng/L (33.33±6.60% (I) vs. 8.11±3.17% (II), p=0.001) compared with patients with ACS and normal thyroid function (II). The level of NT-proBNP <125 ng/l was recorded 2.31 times more often in the group of patients with ACS and normal thyroid function (II) compared with patients with ACS with SH (I): by 36.06% (63.51±5.60% (II) vs. 27.45±6.25% (I), p=0.00002). When assessing the relationship between the mean levels of sST2 and NT-proBNP, a significant strong direct correlation was found in the group of patients with ACS and SH (I) (correlation coefficient (r) = 0.775, p<0.001). In the group of patients with ACS and normal thyroid function (II), a medium-strength correlation was found between the average levels of sST2 and NT-proBNP (r = 0.678, p<0.001).

Conclusions. 1). In the group of patients with ACS and moderately reduced thyroid function (SH), significantly higher mean levels of sST2 and NT-proBNP and significantly higher percentage of patients with sST2 levels ≥35 ng/mL, NT-proBNP >600 ng/L were recorded compared to patients with ACS and normal thyroid function. These results may indicate a higher risk of development, progression and complications of heart failure (HF) due to a higher probability of myocardial fibrosis and subsequent left ventricular (LV) remodeling in patients with ACS in the presence of SH.

2). A significant strong direct correlation was found between the mean levels of sST2 and NT-proBNP in the group of patients with ACS and SH (I) (r = 0.775, p<0.001). In the group of patients with ACS and normal thyroid function (II), the correlation between the mean levels of sST2 and NT-proBNP was less pronounced (r = 0.678, p<0.001).

3). Determination of a combination of these biomarkers may be more informative for the diagnosis and prognosis of HF in patients with ACS and concomitant thyroid dysfunction than the study of individual biomarkers. In particular, the simultaneous increase in sST2 and NT-proBNP above the permissible values allows us to identify a group of particularly high risk of HF occurrence and progression in patients with ACS.

Key words: biomarkers, sST2,NT-proBNP, acute coronary syndrome, heart failure, thyroid function, subclinical hypothyroidism, thyroid-stimulating hormone.