УДК:611.16.018.1:616.379-008.64-092.4

   Офтальмологічні ускладнення цукрового діабету і сьогодні становлять величезну медичну та соціальну проблему у всьому світі. Враховуюче вищезгадане, діабетичне ураження структур очного яблука і надалі залишається актуальною проблемою як наслідок розвитку діабетичної ангіопатії. Метою нашого дослідження стало вивчення будови кровоносних та лімфатичних капілярів та їх взаємовідношення з інтерстицієм кон’юктиви ока щурів з явищами діабетичної ангіоретинопатії.  Методи. Дослідження проводили на 15 статевозрілих, безпородних білих щурах–самцях, масою 120-130 г. Експериментальний цукровий діабет викликали шляхом одноразового внутрішньоочеревинного введення стрептозотоцину фірми "Sigma" з розрахунку 7 мг на 100 г маси тіла (приготованому на 0,1 моль цитратному буфері, рΗ=4,5). Розвиток цукрового діабету контролювали впродовж 2 тижнів за зростанням рівня глюкози в крові, яку вимірювали глюкозооксидазним методом. Дослідження проводили з четвертого тижня експерименту на тваринах з рівнем глюкози понад 15,58 ммоль на 1 л. У роботі використовували 2 групи тварин: 1 - група (10 тварин) - з цукровим діабетом, що розвинувся (4 тижні після введення стрептозотоцину); 2 – група була контрольною (5 тварин), отримували ін'єкції 0,9% фізіологічного розчину упродовж 4 тижнів. Для електронномікроскопічного дослідження використовували очні яблука щурів (пересікалися по ділянці лімба). Препарати для ультраструктурного дослідження готували за загальноприйнятою методикою В результаті проведеного електроногістохімічного дослідження біоптатів кон’юктиви щурів з стрептозотоциніндукованим цукровим діабетом ми досліджували тригліцериди та глікопротеіни рутенієвим червоним. Вивчення і фотографування матеріалу проводили за допомогою мікроскопу УЕМВ – 100 К (Україна) при прискорюючій напрузі 75 кВ і збільшеннях на екрані мікроскопу 15000-30000. Результати та підсумок. Результатом надмірного накопичення вуглеводно-білкових фракцій від ендотеліальних клітин є утворення періендотеліального набряку. Електронно-гістохімічне дослідження показало, що періендотеліальний простір містить дрібнозернисту речовину середньої електронної щільності, що забарвлюється рутенієвим червоним. Це також свідчить про підвищений вміст вуглеводно білкових компонентів. Підвищена продукція глікозаміногліканів при експериментальному стрептозотоциніндукованому цукровому діабеті обумовлена, метаболічними порушеннями, так як ендотеліоцити здатні синтезувати еластин, колаген та глікозаміноглікани. В подальшому в залежності від тривалості метаболічних порушень з перебігом захворювання розвиваються більш глибокі зміни базальної мембрани, відзначається розширення її внаслідок значного накопичення дрібнозернистої рутєнієвопозитивної речовини. У деяких капілярах виявлено інтенсивне накопичення рутенієвопозитивного матеріалу середньої електронної щільності, що оточує мікросудини на значному протязі. Перикапілярний простір розширений. У ньому накопичуються білки, продукти розпаду клітин, тригліцериди. Відзначається великий набряк інтерстиціальної тканини внаслідок накопичення в перивазальних просторах глікозаміногліканів та плазмових білків, які спільно створюють високий осмотичний тиск. Вивчення структурної перебудови кровоносних та лімфатичних капілярів та їх взаємовідношення з інтерстецієм кон’юктиви ока щурів з явищами діабетичної ангіоретинопатії наприкінці четвертого тижня експериментального стрептозотоциніндукованого цукрового діабету дасть можливість провести порівняння глибини патоморфологічних змін на різних термінах, що в подальшому сприятиме створенню патоморфологічного підгрунття для встановлення оптимальних з точки зору морфології термінів проведення медикаментозної корекції змін у тканинах очного яблука у субхронічний терміни впливу гіперглікемії з метою стабілізації виникаючих та в подальшому прогресуючих явищ діабетичної ангіопатії.
Ключові слова: Око, оболонки, капіляр, мікроциркуляція, ретинопатія, експеримент, патологія, діабет, щур.

УДК:611.84:611.16 ̸ .018.7.019

   Рогівка є важливим компонентом діоптричного апарату ока. Її унікальна структура забезпечує ідеальну прозорість та надає їй світлозаломлювальних властивостей. Актуальними проблемами теоретичної та практичної медицини сьогодення є опрацювання методів реконструкції окапри його травматичних ушкодженнях різного генезу. Серед яких, проникаючі травми та пошкодження очного яблука, які вимагають проведення реконструктивної хірургії з метою максимального відновлення уражених структур в тому числі і рогівки. Проте, частим ускладненням післяопераційної репаративної регенерації рогівки є формування у ній сполучнотканинного рубця, що значно знижує її оптичні властивості і якість бачення в цілому. Метою роботи було мікро- та субмікроскопічне дослідження структурної організації рубця рогівки після проникаючої механічної травми ока. Матеріалом для досліджень слугували зразки рогівки з ознаками рубцювання 19-ти пацієнтів після 12-ти місяців від моменту виник-нення проникаючої травми. За допомогою світлової мікроскопії вивчали поперечні зрізи рогівки, проводили електронно-мікроскопічні дослідження та вивчали кількісний аналіз змін товщини рогівки у парарубцевій та рубцевій зонах у динаміці. Результати та підсумок. Проведене морфологічне дослідження стану рогівки ока після проникаючих травм засвідчило вростання і проліферацію епітелію в строму рогівки у місцях розриву передньої пограничної мембрани та її гіпертрофію по краях дефекту. Серед клітинних елементів окрім кератоцитів з’являються не характерні для нормальної рогівки фібробласти, які відповідають за синтез волокнистих елементів та протеогліканів та міофібробласти, які, завдяки своїм контрактильним властивостям, забезпечують максимальне ущільнення рубця. Тому, репарація супроводжується певними проблемами у вигляді зниження прозорості, що пов'язано з дезорганізацією строми рогів-ки, а також виникнення оптичних аберацій, викликаних контракцією фіброзної тканини внаслідок її перебудови в місці сформованого рубця.
Ключові слова: очне яблуко, оболонки ока, патологія, поранення ока, травма ока, рогівка, регенерація, рубець.

УДК: 611.12:611.013:611.061.1

   Загальною основою для розуміння того, яким чином обмежений діапазон скорочення саркомерів забезпечує серцевий викид під час систоли, є аналіз онтогенетичного утворення та локальних особливостей розвитку міофібрилярної структури кардіоміоцитів за рахунок зіставлення фазових станів міокарда. Мета дослідження – визначення фазових і топологічних особливостей та кількісна ультраструктурна характеристика саркомерогенезу в кардіоміоцитах курячих ембріонів. Методи. У роботі досліджували зародки курей кросу Cobb500 від початку 6-ї доби до 21-ї доби інкубації. За допомогою трансмісійної електронної мікроскопії вивчали ультраструктурні особливості скоротливих кардіоміоцитів у різних ділянках шлуночкового та передсердного міокарда у стані систоли та діастоли. Результати. На 29-й стадії розвитку курячих ембріонів у стані діастоли незрілі саркомери мали різну довжину. Середня довжина саркомерів становила 1,86±0,09 мкм у лівому шлуночку та 1,91±0,21 мкм у правому шлуночку. У передсердному міокарді довжина саркомерів поступалася параметрам шлуночків. На 36-й стадії у стані діастоли спостерігалося суттєве наростання довжини саркомерів у компактному міокарді лівого шлуночка та лівого передсердя, тоді як у правих відділах серця збільшення Z-Z-відстані було менш активним. У правих відділах серця частіше виявлялися саркомери з неоднаковою довжиною у компактному міокарді та в трабекулах. У різних ділянках міоламелл і трабекул ступінь розслаблення саркомерів при моделюванні максимальної діастоли був неоднаковим. Зокрема, у місцях відходження м'язових трабекул та їх прикріплення до вільної стінки шлуночків та передсердь визначалися саркомери із найменшою довжиною. Неповне розслаблення саркомерів відзначалося у початкових і кінцевих ділянках м'язових пластин. У середньому, в основі міоламелл та трабекул Z-Z-відстань у стані діастоли складала 1,73±0,05 мкм. У серединній частині трабекул довжина саркомерів була помітно більшою (1,82±0,04 мкм), а в проміжній (основній) частині м'язових пластин компактного шлуночкового міокарда саркомери були на 10,4% (p<0,05) дов-шими, ніж у їхній основі. Підсумок. До кінця пренатального кардіогенезу формувалася і посилювалася тангенціальна орієнтація Z-дисків міофібрил та форми кардіоміоцитів у стані систоли за рахунок взаєм-ного зміщення сусідніх міоламелл у ході протиспрямованого обертання базальної та апікальної частин лівого шлуночка при скороченні саркомерів до 1,83±0,04 мкм. У правому шлуночку і передсердному міо-карді систолічне скорочення не змінювало ортогональної орієнтації телофрагм і вставних дисків при ско-роченні саркомерів до 1,79-1,84 мкм. У стані діастоли ортогональна орієнтація Z-дисків характерна для скоротливих кардіоміоцитів всіх камер при досягненні довжини саркомерів 2,17±0,07 мкм – у проміжній частині міоламелл обох шлуночків, 2,12±0,13 мкм – у серединній частині передсердних і шлуночкових трабекул, 2,02±0,10 мкм – в основі трабекул усіх камер та м'язових пластин обох шлуночків.
Ключові слова: зародок курки, кардіогенез, серце, кардіоміоцит, саркомер, гістоархітектура, ультраструктура.

Із часу здобуття Україною незалежності, у нашій державі не приділяли належної уваги медичній реабілітації. Ця галузь медицини, спрямована на відновлення або поліпшення функціональних здібностей людей, які перенесли фізичні або психологічні травми, була досить обмежена і не мала системного підходу через різні обставини, зокрема через брак розуміння її важливості як складової здоров’я нації. Однак повномасштабна війна значно прискорила процес формування національної системи реабілітації. 

Since its independence, rehabilitation in Ukraine has been constrained and lacked a systematic approach due to various factors, including insufficient recognition of its significance. Nevertheless, the full-scale war greatly hastened the development of a national rehabilitation system. The increasing demand for medical care for numerous victims of the Russo-Ukrainian war has accelerated the development of infrastructure for physical and psychological support, prioritizing medical rehabilitation in the healthcare system.

Future doctors are expected to possess a high level of professional skills, as reflected by their acquisition of proficient communication competence. The purpose of the article is to determine the role of digital technologies in the formation of communicative competence of prospective doctors. The objective was attained through the use of observation, analysis and weight coefficient, efficiency coefficient, Spearman's correlation coefficient. It was established that the development of communicative competence skills primarily allows to ensure the relevant orientation to the communication conditions (1.6) as well as informativity (1.53). To cultivate the communication proficiencies of prospective medical professionals, the authors developed corresponding approaches that included the use of digital technologies. The study of theoretical material involved the use of the SlideDog application; conducting practical classes via Medvoice Platform. The formation of professional competence involved the role-playing of relevant situations, based on the materials of the Pediatric Dentistry Academy, CARE-NExT-PG. After determining the level of students’ communication skills development in Group 1 (40.2) and Group 2 (40.1), it was established that they attained a high level. The development of communication skills contributed to the formation of students’ communication and social skills, as well as skills of abstract thinking and statistical information processing. The practical significance of the study lies in the elaboration of effective approaches to the development of prospective doctors’ communication skills drawing on the use of digital technologies. Research perspectives may be linked to the comparison of the level of communicative competence among medical students across various academic levels.

 Keywords: communicative and competency skills, digital applications, professional terminology, role- playing the professional situation, transfer of content.