Purpose: Prostate cancer (PCa) is the second most common cancer in men. The urge to guide treatment tactics based on personal clinical risk factors has evolved in the era of human genome sequencing. To date, personalized approaches to managing PCa patients have not yet been developed. Radiogenomics is a relatively new term, used to refer to the study of genetic variation associated with imaging features of the tumour in order to improve the prognostication of the disease course.
Material and methods: The study is a review of recent knowledge regarding potential clinical applications of radiogenomics in personalized treatment of PCa.
Results: Recent investigations have proven that by combining data on individual genetic tumour features, and radiomic profiling (radiologic-molecular correlation), with traditional staging procedures in order to personalize treatment of PCa, an improved prognostication of PCa course can be performed, and overtreatment of indolent cancer can be avoided. It was found that a combination of multiparametric MRI and gene expression data allowed the detection of radiomic features of PCa, which correlated with a number of gene signatures associated with adverse outcomes.
It was revealed that several molecular markers may drive tumour upstaging, allowed the distinction between the PCa
stages, and correlated with aggressiveness-related radiomic features.
Conclusions: The radiogenomics of PCa is not a comprehensively investigated area of oncourology. The combination
of genomics and radiomics as integrative parts of precision medicine in the future has the potential to become the
foundation for a personalized approach to the management of PCa.

In spite of significant advances in diagnosis of prostate cancer (PCa), the detection and differential diagnosis of metastatic lymph node involvement remains an important clinical dilemma in a large number of cases. Contrast-enhanced abdominal computed tomography and magnetic resonance imaging (MRI), in part when using T1-weighed images (T1-WI and T2-WI), allow evaluating indirectly the presence of invasion in regional lymph nodes by assessing their diameter and morphology. Nonetheless, these techniques do not appear to be sufficiently sensitive for direct identification of lymph nodes with metastatic lesions. Aim: To study the significance of the apparent diffusion coefficient (ADC) of diffusion-weighted MRI in detection of metastatic lymph node involvement in PCa patients. Materials and Methods: The study involved 35 patients with histologically verified PCa. Based on multiparametric prostatic MRI findings and pathomorphological reports, we have performed ADC measurements for pelvic lymph nodes either with (n = 15, mean size 1.78 ± 0.59 cm) or without metastases (n = 20, mean size: 0.94 ± 0.06 cm) in PCa patients who underwent radical prostatectomy with lymph node dissection. Results: No significant differences
were observed when comparing mean sizes of N+ and N– pelvic lymph nodes. At the same time, when comparing mean ADC values for N+ and N– pelvic lymph nodes, we observed a statistically significant difference: 0.74 ± 0.09 · 10-3 mm2/s in metastatic lymph node vs 1.05 ± 0.23 · 10-3 mm2/s in lymph nodes without metastatic involvement (p < 0.001). Conclusion: The use of ADC for diffusion-weighted MRI may provide valuable information for detection of metastatic lymph node involvement in patients with PCa.

The work describes a case of rare neonatal systemic juvenile xanthogranuloma with an initial damage of the scalp, limbs, back and abdomen, multiple damages of the parenchyma of both lungs, spleen and liver with the development of a severe form of congenital cholestatic hepatitis. The diagnosis was established on the basis of histopathological and immunohistochemical examination of the skin nodules. The child on the background of therapy under the Langerhans cell histiocytosis III program achieved a partial response, which was manifested by a reduction of granulomatous formations on the skin, elimination of liver failure, but retained hepatosplenomegaly, specific lesions of the lung parenchyma, liver, and left kidney.
Against the background of cytostatic therapy, the patient developed secondary pancytopenia, perianal ulcerative-necrotic dermatitis with lesions on buttocks, stomatitis, protein-energy deficiency, acute liver failure. coagulopathy, disseminated intravascular coagulation syndrome, acute renal failure, respiratory failure of III degree, cardiovascular insufficiency of III degree, pulmonary edema, cerebral edema, cerebral coma of II–III degree, enterocolitis, intestinal paresis. Despite multicomponent intensive care, the child’s condition progressively deteriorated, and the patient died. The aspects of differential diagnosis of neonatal systemic juvenile xanthogranuloma are discussed.

the combined application of long non-coding RNAs (PCA3, DLX1, HOXC6, TMPRSS2:ERG) for obtaining the most accurate method of detection of PCa has not yet been comprehensively investigated.
Methods: In total 240 persons were included in the retrospective study. Among them were 150 patients with confirmed PCa, 30 patients with benign prostatic hyperplasia, 30 patients with active chronic prostatitis and 30 healthy volunteers. In all patients, the urine samples were collected prior to biopsy or treatment. Polymerase chain reaction with reverse transcription was performed to detect the expression level of PCA3, HOXC6, DLX1 and the presence of the TMPRSS2:ERG transcript.
Results: PCA3 was detected in urine samples in all cases. Using a PCA3 score of 56 allowed the differentiation between PCa and all other cases with a sensitivity of 61% and specificity of 96% (p < 0.001) while a PCA3 score threshold value of 50 resulted in a differentiation between clinically significant PCa (ISUP grades 2–5) and all other cases with a sensitivity of 93% and specificity of 93% (p < 0.001). The TMPRSS2:ERG expression in urine was detected exclusively in the group of patients with PCa and only in 16% of all cases.
Conclusions: PCA3 score detected in urine demonstrated moderate sensitivity and good specificity in differentiation between PCa and non-PCa and high sensitivity and specificity in differentiation between clinically significant PCa and non-PCa.

Резюме. Мета – визначити динаміку рівня тривожності пацієнтів до та після лапароскопічної холецистектомії в гострому періоді реабілітації під упливом реабілітаційної програми.
Матеріали та методи. У дослідження залучено 120 пацієнтів. Критерії введення: пацієнти з хронічним калькульозним холециститом (ХКХ), яких було прийнято в хірургічне відділення для лапароскопічної холецистектомії. Хворих поділяли за віковими категоріями: група А від 18 до 44 років (n=40), із яких чоловіки (n=7) й жінки (n=33); група В – пацієнти від 45 до 59 років (n=40), із яких чоловіки (n=7) та жінки (n=33); група С – пацієнти віком від 60 до 74 років (n=40), із яких чоловіки (n=9), жінки (n=31). Дослідження рандомізоване, просте. Контрольні групи (А1, В1, С1) та групи, яким проводили реабілітаційне втручання за нашою методикою (А2, В2, С2). Методи. Шкала тривожності Спілбергера, котра передбачає Шкалу ситуативної тривожності (СТ) та Шкалу особистісної тривожності (ОТ). Методи математичної статистики: t-критерій Стьюдента, рівень значимості p<0,05. Результати. Статистично достовірної різниці між групами А1-А2, В1-В2, С1-С2 за результатами перед-операційної (ПТ) встановлено не було (р>0,05). У групах А1-А2 і В1-В2 СТ і ОТ виявлено помірного ступеня, у групах С1-С2 – високого. Статистично засвідчено істотне зниження (р 0,05) СТ і ОТ у груп А2, В2, С2. Так, у пацієнтів групи А2 молодого віку рівні СТ і ОТ впали до низького ступеня. А у хворих групи С2 похилого віку – до помірного. У пацієнтів груп А1, В1, В2 не відбулося вірогідного зниження рівня тривожності (р>0,05).
Висновки: 1. Післяопераційний рівень СТ і ОТ достовірно знизився (p<0,05) у пацієнтів, які мали програму реабілітації, котра передбачала ознайомлення пацієнтів щодо особливостей методики анестезії та оперативного втручання, передопераційне навчання ранньої мобілізації, дихання та інші вправи.
2. Програма реабілітації для пацієнтів із хронічним калькульозним холециститом, яким проводили лапароскопічну холецистектомію з введенням передопераційного освітнього навчання, значно зменшила передопераційну тривогу (p<0,05).