УДК 612.821–053.66

Група респіраторних інфекцій посідає перше місце в структурі загальної інфекційної захворюваності населення. У більшості країн світу, за даними ВООЗ, її частка становить 80-90 %. Особливості етіологічної структури інфекцій дихальних шляхів, закономірності їх виникнення та поширення у кожній країні обумовлені кліматичними, ландшафтно-географічними, соціально-економічними та іншими особливостями. Збудники грипу, COVID-19 та інших гострих респіраторних інфекцій (ГРВІ) займають провідне місце через їх високий епідемічний потенціал.

УДК 612.821–053.66

Екосистемні зміни довкілля на планеті, у тому числі в Україні, посилюють несприятливі тенденції у здоров’ї людей, у тому числі сприяють виникненню і поширенню інфекційної патології, зокрема, трансмісивних захворювань. Сучасна геополітична ситуація у державі вимагає розуміння спектру біологічних загроз як для цивільного населення, так і для специфічних контингентів, які перебувають на територіях природної циркуляції збудників. З метою встановлення впливу комплексу чинників на епідемічний процес при трансмісивних інфекціях вивчено структуру та інтенсивність захворюваності на актуальні нозологічні форми за 2004-2023 роки.

УДК 612.821–053.66

Сказ – особливо небезпечна гостра вірусна зооантропонозна хвороба, що є ендемічною для України. У процесі еволюції відбулися зміни екологічних типів сказу. Від давніх часів до початку XVII ст. переважав природно осередковий екотип, у XVII-XIX століттях – міський, у XX ст. і до сьогодні – міський і природно осередковий, а також перехідний між ними варіант. Резервуаром вірусу в осередках міського типу були собаки (Canis lupus familiaris або Canis familiaris), а в природно осередкових – переважно лисиці руді (Vulpes vulpes) та вовки. У повоєнні роки на території Польщі та України сформувався природно осередковий екотип сказу, де резервуарами збудника є лисиця руда. В результаті багаторічної кампанії пероральної вакцинації проти сказу вільноживучих лисиць країни Єврозони є вільними від цього захворювання.

There has been an increase in reported TBE cases in Europe since 2015, reaching a peak in some countries in 2020, highlighting the need for better management of TBE risk in Europe. TBE surveillance is currently limited, in part, due to varying diagnostic guidelines, access to testing, and awareness of TBE. Consequently, TBE prevalence is underestimated and vaccination recommendations inadequate. TBE vaccine uptake is unsatisfactory in many TBE-endemic European countries. This review summarizes the findings of a scientific workshop of experts to improve TBE surveillance and vaccine uptake in Europe. Strategies to improve TBE surveillance and vaccine uptake should focus on: aligning diagnostic criteria and testing across Europe; expanding current vaccine recommendations and reducing their complexity; and increasing public education of the potential risks posed by TBEV infection.