УДК 616.12 – 009.72 – 005.4 – 02:616.89

У статті представлені результати динаміки морфофункціонального стану міокарда в хворих, які 
перенесли гострий коронарний синдром (ГКС), на етапі санаторно-курортної кардіореабілітації (КР), в залежності  від статусу курця.
Мета – вивчити динаміку показників ремоделювання ЛШ, стану локальної скоротливості та функціональної 
здатності міокарда ЛШ у реабілітаційних хворих після перенесеного ГКС залежно від фактора куріння. 
Матеріал і методи. Обстежено 114 пацієнтів віком 42–68 років (середній вік 57,40±5,8), які проходили про
граму КР у відділенні санаторно-курортного комплексу «Моршинкурорт» після нещодавно (не більше 1 місяця  тому) перенесеного ГКС. Залежно від звички куріння всі пацієнти були поділені на дві групи. В першу (I) групу увійшли пацієнти з фактором куріння (курці, n=64, середній вік (54,94±1,6) років), в другу (II) групу – хворі без фактора куріння (некурці, n=50, середній вік (58,64±1,4) років). Наприкінці санаторно-курортної КР для оцінки динаміки досліджуваних показників група I була поділена на дві підгрупи: IА (n=36) – курці, які відмовились від куріння в  процесі КР, та IБ (n=28) – курці, які продовжували курити. Статус курця оцінювали за формулою індексу куріння (ІК)=Ч×С/20, де Ч – число викурених сигарет (на добу), С – стаж куріння (роки).
Результати. При аналізі ехографічних показників на початку проходження програми КР виявлено, що у групі 
реабілітаційних хворих-курців (I) КДР ЛШ, КСР ЛШ, ММ та ІММ були достовірно вищими, а ФВ ЛШ – достовірно  нижчою, порівняно з групою некурців (II). Подібна тенденція спостерігалась при аналізі розрахункових ехографічних показників, зокрема індексу Tei, індексу сферичності та індексу асинергії, які були значно вищими у групі курців на старті реабілітаційного лікування. Аналіз структури типів геометрії ЛШ показав, що у групі курців (I) переважала ексцентрична гіпертрофія ЛШ (56 %), у групі реабілітаційних хворих-некурців – концентрична гіпертрофія ЛШ (52 %). Оцінка динаміки середніх значень ехографічних показників на 24 добу реабілітаційного лікування засвідчила найвираженіші позитивні зміни функціональної здатності міокарда ЛШ саме у групі курців, які успішно відмовились від куріння (IA).
Висновки. Статус курця істотно погіршує морфофункціональний стан міокарда у пацієнтів, що перенесли 
ГКС, тому потребує особливої уваги при плануванні програми санаторно-курортної КР. Успішна відмова від куріння значно покращує результативність санаторно-курортної КР, що підтверджується ефективним підвищенням сегментарної скоротливості та функціональної здатності міокарда ЛШ у динаміці проведеного кардіореабілітаційного лікування. Програми з відмови від куріння повинні мати систематизований підхід та потребують удосконалення з метою суттєвого зниження показників регоспіталізації після виписки та проходження програм відновної КР. 
КЛЮЧОВІ СЛОВА: гострий коронарний синдром; куріння; кардіореабілітація; морфофункціональний стан; 
ремоделювання ЛШ.

УДК 616.12-009.72-06:[616.988:578.834]-036.8:613.81/.84:178.1/.7]-073.43

Мета роботи – оцінити особливості структурно-функціонального стану міокарда пацієнтів із нестабільною стенокардією та постковідним синдромом залежно від статусу куріння.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 147 пацієнтів віком 35–76 років із нестабільною стенокардією. Пацієнтів поділили на групи: до І групи залучили 88 хворих із постковідним синдромом (PACS), до ІІ – 59 обстежених без PACS. Залежно від статусу куріння сформовано підгрупи: ІА, ІІА – курці, ІБ, ІІБ – некурці. Усім хворим виконано трансторакальну ехокардіографію з оцінюванням стандартних показників структурно-функціонального стану серця та визначено рівні натрійуретичного пептиду (NT-proBNP). Статистично результати опрацювали з використанням параметричних і непараметричних методів, виконали кореляційний і регресійний аналіз.
Результати. У пацієнтів із PACS зафіксовано більш виражені ознаки ремоделювання серця порівняно з обстеженими без PACS, зокрема нижчу фракцію викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) – 50,48 ± 9,11 % (І) проти 53,15 ± 9,14 % (ІІ), p < 0,05), а також більші розміри лівого передсердя – 4,09 ± 0,42 см (І) проти 3,93 ± 0,48 см (ІІ), p < 0,05. Найбільш несприятливі зміни виявлено у курців із PACS, у яких встановлено найнижчі значення ФВ ЛШ, більший індекс маси міокарда лівого шлуночка та вищі рівні NT-proBNP. Концентрація NT-proBNP достовірно вища у групі з PACS порівняно з пацієнтами без PACS: 621,8 (370,0; 1500,0) нг/мл (І) проти 254,9 (92,0; 394,0) нг/мл (ІІ), p < 0,005. У структурі геометричного ремоделювання лівого шлуночка у пацієнтів із PACS частіше виявляли патологічні типи, зокрема ексцентричну гіпертрофію, і найчастіше 
у курців. Встановлено статистично значущі кореляційні зв’язки між інтенсивністю куріння, рівнем NT-proBNP, показниками ремоделювання міокарда та гематологічними маркерами запалення. Лінійний регресійний аналіз підтвердив зв’язок між збільшенням інтенсивності куріння та підвищенням рівня NT-proBNP.
Висновки. Постковідний синдром у пацієнтів із нестабільною стенокардією асоціюється з помірними, але достовірними розладами структурно-функціонального стану серця. Фактор куріння істотно погіршує ці зміни, про що свідчать і надвисокі рівні NT-proBNP, і більш виражені ознаки патологічного ремоделювання міокарда, за даними ехокардіографії.

УДК: 616.12-009.72-06:616.12-008.331.1]:616.988:578.834:613.84

Background. Post-COVID-19 syndrome is associated with long-term disturbances of cardiovascular regulation, including alterations in the circadian blood pressure profile, which may worsen the course of ischemic heart disease and increase the risk of complications. The role of smoking in the development of these abnormalities remains insufficiently studied.
Purpose – to assess the characteristics of the ambulatory blood pressure profile in patients with unstable angina depending on the presence of post-COVID-19 syndrome and smoking status.
Materials and Methods. A total of 147 patients with unstable angina were examined and divided into groups with and without post-COVID-19 syndrome, as well as into subgroups of smokers and non-smokers. All patients underwent 24-hour ambulatory blood pressure monitoring with analysis of the main parameters.
Results. Patients with post-COVID syndrome demonstrated higher 24-hour and nighttime systolic and diastolic blood pressure levels, higher pulse pressure values and blood pressure load indices, as well as a significantly higher prevalence of abnormal circadian blood pressure patterns, particularly the «night-peaker» type. Smokers had 
significantly higher blood pressure levels and worse ambulatory blood pressure profile parameters compared with non-smokers. The highest frequency of exceeding target blood pressure levels and blood pressure load indices was observed in smokers with post-COVID syndrome. The most unfavorable parameters were found in patients with 
post-COVID syndrome who smoked.
Conclusions. Post-COVID-19 syndrome is associated with more pronounced pathological changes in the circadian blood pressure rhythm in patients with unstable angina, including higher mean blood pressure levels and a higher prevalence of unfavorable circadian phenotypes («non-dipper», «night-peaker»). Post-COVID syndrome and smoking independently worsen ambulatory blood pressure parameters; however, their combination has a synergistic negative effect on the blood pressure profile and increases cardiovascular risk in patients with unstable angina.

Актуальність. Постковідний синдром супроводжується тривалими порушеннями серцево-судинної регуляції, зокрема змінами добового профілю артеріального тиску, що може погіршувати перебіг ішемічної хвороби серця та підвищувати ризик ускладнень. Роль куріння у формуванні цих порушень залишається недостатньо 
вивченою.
Мета роботи – оцінити особливості добового профілю артеріального тиску у пацієнтів із нестабільною стенокардією залежно від наявності постковідного синдрому та фактора куріння.
Матеріали та методи. Обстежено 147 пацієнтів із нестабільною стенокардією, розподілених на групи з постковідним синдромом і без нього, а також на підгрупи курців і некурців. Усім виконано добове моніторування артеріального тиску з аналізом основних показників.
Результати. У пацієнтів із постковідним синдромом виявлено вищі середньодобові та нічні рівні систолічного і діастолічного артеріального тиску, більші значення пульсового тиску та індексу часу гіпертензії, а також значно більшу частоту патологічних циркадних профілів артеріального тиску, зокрема типу «night-peaker». Курці мали достовірно вищі показники артеріального тиску та гірші параметри добового профілю порівняно з некурцями. Частота перевищення цільових рівнів артеріального тиску та показників навантаження тиском була максимальною у підгрупі курців із постковідним синдромом. Найбільш несприятливі показники спостерігалися саме у пацієнтів із постковідним синдромом та звичкою куріння.
Висновки. Постковідний синдром асоціюється з більш вираженими патологічними змінами добового ритму артеріального тиску у пацієнтів з нестабільною стенокардією, включно з вищими середніми рівнями артеріального тиску та частішими несприятливими циркадними фенотипами («non-dipper», «night-peaker»). Постковідний синдром та куріння незалежно погіршують показники добового артеріального тиску, але їх поєднання має синергічний негативний вплив на добовий профіль артеріального тиску та зростання кардіоваскулярного ризику у пацієнтів із нестабільною стенокардією.

УДК 616.12-009.72:[616.98:578.834COV]-036.8]:616.155.3]-074

Мета роботи – оцінити зміни основних гематологічних показників та рівні лейкоцитарних маркерів запалення у пацієнтів із нестабільною стенокардією (НС) залежно від наявності постковідного синдрому та фактора куріння.
Матеріали і методи. До дослідження залучено 147 пацієнтів із НС. До першої (І) групи увійшли 87 пацієнтів із постковідним синдромом, до другої (ІІ) – 60 осіб без постковідного синдрому. Хворих кожної з груп поділили на підгрупи за фактором куріння: ІА, ІІА – курці, ІБ, ІІБ – некурці. Визначили основні гематологічні показники та лейкоцитарні маркери запалення: співвідношення нейтрофілів і лімфоцитів (NLR), співвідношення моноцитів та лімфоцитів (MLR), співвідношення тромбоцитів та лімфоцитів (PLR), індекс системного імунного запалення (SII), системної реакції запалення (SIRI), сукупний індекс системного запалення (AISI) у підгрупах пацієнтів.
Результати. Встановлено достовірно вищі середні рівні MLR – на 37,93 %, SIRI – на 55,9 %, AISI – на 53,99 %, вірогідно більші на 20–35 % частки осіб із перевищенням оптимально граничного рівня MLR, SII, SIRI, AISI, у підгрупі курців із постковідним синдромом (ІА) порівняно з підгрупою курців без нього (ІІА). У некурців із постковідним синдромом (ІБ) встановлено достовірно вищі (на 33–40 %) середні рівні NLR, SII, SIRI, AISI порівняно з хворими без постковідного синдрому та фактора куріння (ІІБ). Встановлено достовірно більші на 20–30 % частки осіб із перевищенням оптимально граничних рівнів NLR, MLR, PLR, SII, AISI серед хворих підгрупи ІБ порівняно з підгрупою ІІБ. Найбільш виражені, достовірно вищі середні рівні NLR і MLR – на 50,0 % і 37,9 %, а також SII, SIRI, AISI – на 52–62 % зафіксовано у підгрупі (ІА) порівняно з підгрупою (ІІБ).
Висновки. В осіб із постковідним синдромом встановлено достовірно вищі рівні запальних лейкоцитарних маркерів. У кожній із підгруп курців (ІА, ІІА) порівняно з некурцями (ІБ, ІІБ) виявлено на 33–55 % достовірно вищі середні рівні NLR, MLR, SII, SIRI, AISI. Найбільш виразні зміни досліджених лейкоцитарних запальних маркерів крові та найбільші частки осіб із перевищенням оптимально граничних рівнів (NLR, MLR, PLR, SII, SIRI) зареєстровано у підгрупі хворих із постковідним синдромом та фактором куріння (ІА).

УДК 616.132.2-008.64:616.441-008.64:577.112

Мета роботи – оцінити рівні розчинної форми стимулювального фактора росту, що експресується геном 2 (sST2), та N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) у пацієнтів із гострим коронарним синдромом (ГКС) залежно від наявності супутнього субклінічного гіпотиреозу (СГ). Матеріали і методи. У дослідження залучили 125 пацієнтів із ГКС віком від 36 до 81 років (середній вік – 60,98 ± 0,81 року). За станом функції щитоподібної залози (ЩЗ) хворих поділили на дві групи. У першу (І) групу залучили 51 (40,8 %) хворого на СГ (рівень тиреотропного гормона (ТТГ) – >4,0 мкМО/мл), середній вік – 62,51 ± 1,18 року; ІІ групу – 74 (59,2 %) пацієнти з нормальною функцією ЩЗ (рівень ТТГ – 0,4–4,0 мкМО/мл), середній вік – 59,93 ± 1,08 року. Стан СГ визначали при рівні ТТГ >4,0 мкМО/мл та рівні вільного тироксину (FT4) у сироватці крові в межах норми. Результати. У групі пацієнтів із ГКС та СГ (І) виявлено достовірно вищі середні рівні sST2 і NT-proBNP порівняно з хво рими без порушень функції ЩЗ (ІІ): 46,6 (27,9; 57,7) нг/мл (І) проти 29,9 (22,0; 38,5) нг/мл (ІІ), р = 0,001; 173,0 (103,4; 1005,1) нг/л (І) проти 95,9 (71,8; 178,6) нг/л (ІІ), р = 0,0001 відповідно. Серед пацієнтів із ГКС і СГ (І) в 1,94 раза частіше визначали рівень sST2 35–70 нг/мл, у 2,28 раза – sST2 становив >70 нг/мл порівняно з хворими із ГКС без порушення функції ЩЗ (ІІ): на 22,74 % (47,06 ± 6,99 % (І) проти 24,32 ± 4,99 % (ІІ), p = 0,008) та на 15,81 % (21,57 ± 5,76 % (І) проти 9,46 ± 3,40 % (ІІ), p < 0,05) відповідно. У групі ГКС і СГ (І) виявлено на 75,67 % достовірно більшу частку осіб із рівнем NT-proBNP >600 нг/л (33,33 ± 6,60 % (І) проти 8,11 ± 3,17 % (ІІ), p = 0,001) порівняно з групою хворих із ГКC і нормальною функцією ЩЗ (ІІ). У 2,31 раза частіше зафіксували рівень NT-proBNP <125 нг/л у групі пацієнтів із ГКС і нормальною функцією ЩЗ (ІІ) порівняно з хворими із ГКС і СГ (І): на 36,06 % (63,51 ± 5,60 % (ІІ) проти 27,45 ± 6,25 % (І), p = 0,00002). У результаті оцінювання зв’язку між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP встановлено достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок у групі пацієнтів із ГКС і СГ (І) – коефіцієнт кореляції (r) = 0,775, p < 0,001. У групі пацієнтів із ГКС і нормальною функцією ЩЗ (ІІ) визначили середньої сили кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP (r = 0,678, p < 0,001). Висновки. У групі пацієнтів із ГКС і помірно зниженою функцією ЩЗ (СГ) визначили достовірно вищі середні рівні sST2 і NT-proBNP і вірогідно більшу частку осіб із рівнями sST2 ≥35 нг/мл, NT-proBNP >600 нг/л порівняно з групою пацієнтів із ГКC і нормальною функцією ЩЗ. Ці результати можуть свідчити про вищий ризик розвитку, прогресування й ускладнень серцевої недостатності (СН) внаслідок більшої ймовірності міокардіального фіброзу та наступного ремоделювання лівого шлуночка у пацієнтів із ГКС і СГ. Встановили достовірний сильний прямий кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP у групі пацієнтів із ГКС і СГ (І) – r = 0,775, p < 0,001. У групі пацієнтів із ГКС і нормальною функцією ЩЗ (ІІ) кореляційний зв’язок між середніми рівнями sST2 і NT-proBNP виявився менш вираженим – r = 0,678, p < 0,001. Визначення комбінації цих біомаркерів може бути більш інформативним для діагностики та прогнозування перебігу СН у пацієнтів із ГКС і супутньою дисфункцією ЩЗ, ніж дослідження окремих біомаркерів. Так, одночасне підвищення sST2 і NT-proBNP понад припустимі значення дає змогу виокремити групу особливо високого ризику виникнення та прогресування СН з-поміж пацієнтів із ГКС.