УДК 615.28:547.233.4:613.155:613.6.01

Анотація. Дидецилдиметиламоній хлорид – четвертинна амонієва сполука четвертого покоління, яка належить до групи катіонних поверхнево-активних речовин. Вони порушують міжмолекулярні взаємодії та дисоціацію ліпідних бішарів. Ця хімічна речовина має кілька біоцидних застосувань: мікробіостатичний дезінфікуючий препарат для профілактики цвілі, захисту деревини, знищення водоростей, фітопатогенних грибів і бактерій; активний діючий інгредієнт великої кількості дезінфекційних засобів, зареєстрованих в Агентстві з охорони навколишнього середовища США (USEPA) і маркованих як інактивуючі віруси пташиного грипу типу А на твердих поверхнях. Дидецилдиметиламоній хлорид використовується в гінекології, хірургії, офтальмології, педіатрії, а також для стерилізації хірургічних інструментів, ендоскопів і дезінфекції поверхонь. В умовах виробництва й застосування дидецилдиметиламоній хлорид може потрапляти в організм працюючих при вдиханні або через контакт зі шкірою, що вимагає обґрунтування гранично допустимої концентрації (ГДК) у повітрі виробничих приміщень.

Мета роботи. Аналіз літературних даних стосовно токсичності й характеру біологічної дії на організм дидецилдиметиламонію хлориду й обґрунтування ГДК у повітрі виробничих приміщень. Аналізом літературних даних установлено, що дидецилдиметиламонію хлорид за параметрами гострої токсичності при одноразовому внутрішньошлунковому введенні належить до помірно небезпечних речовин (3 клас небезпечності), при однократному інгаляційному впливі – до високо небезпечних речовин (1 клас небезпечності), при однократному нанесенні на шкіру – до малонебезпечних речовин (4 клас небезпечності), володіє резорбтивно-токсичною дією при нанесенні на шкіру, слабкими кумулятивними властивостями, проявляє подразнювальну дію при попаданні на шкіру та слизові оболонки, не викликає сенсибілізацію організму. Мутагенний, канцерогенний, ембріотоксичний, тератогенний ефекти й токсична дія на репродуктивну функцію не є лімітуючими критеріями шкідливості дидецилдиметиламонію хлориду. ГДК дидецилдиметиламонію хлориду в повітрі виробничих приміщень 0,1 мг/м3, аерозоль, 1 клас небезпечності, позначка + – потребує спеціального захисту шкіри й очей.

УДК 578.834: 615.281.8:616-092.4

Анотація. З огляду на широке розповсюдження у світі коронавірусної інфекції COVID-19, значні збитки, які завдає ця небезпечна хвороба населенню планети, постійне виникнення й циркуляція серед людей усе нових варіантів збудника цього захворювання та складність боротьби з цією недугою, пошук нових ефективних протикоронавірусних препаратів залишається актуальною проблемою. Метою дослідження було визначити противірусну активність вітчизняного препарату «Тетлонг-250» при експериментальній коронавірусній інфекції в лабораторних мишей, викликаній коронавірусом гепатиту мишей, щоналежить до тієї ж підгрупи коронавірусів (рід Betacoronavirus), до якої входить і збудник пандемії COVID-19 – вірус SARS-CoV-2. Визначення активності цього засобу проводили порівняно з дією на вказаний коронавірус відомого противірусного препарату «Аміксин». Установлено, що протиалкогольний препарат «Тетлонг-250» володіє високою статистично достовірною (Р<0,001) протикоронавірусною активністю, яка визначалася в межах 55,0–64,7% захисту порівняно з контрольними тваринами. Водночас інтерфероніндукуючий препарат «Аміксин» захищав лабораторних мишей від летальності, спричиненої коронавірусом, на рівні 20%. На високу достовірну протикоронавірусну ефективність досліджуваного засобу «Тетлонг-250» указують і показники середньої тривалості життя піддослідних тварин, які становили при всіх 6 схемах уведення в межах 9,8–11,7 днів, що на 4,7–6,6 дня були вищими від аналогічного показника в контрольних тварин і на 2,7–4,6 дня вищими, ніж при оптимальному застосуванні аміксину. Отримані результати дають підставу заявити про доцільність проведення відповідних широких клінічних випробувань препарату «Тетлонг-250» з метою його ймовірного ефективного використання для лікування хворих людей від багатьох коронавірусних інфекцій, у тому числі COVID-19.

УДК 616.233-002-056.3-032 

Анотація. Поширення хвороб органів дихання, що спричинило зростання захворюваності, інва-
лідності й смертності від цієї патології, стало актуальною проблемою пульмонології в умовах 
сьогодення. До таких захворювань належать хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), 
бронхіальна астма (БА), туберкульоз (ТБ), пневмонії (ПН), які на певному етапі свого розвитку 
мають однакові симптоми й синдроми, зокрема бронхообструктивний синдром (БОС), що вимагає 
верифікації його генезу для встановлення діагнозу. 
Мета роботи – вивчити діагностичне значення показників цитокінового профілю сироватки 
крові у хворих на неускладнений туберкульоз і неспецифічні захворювання легень, які перебігають 
з наявністю бронхообструктивного синдрому.
Матеріали та методи. Обстеження проведені в 65 хворих на туберкульоз легень із явищами 
БОС, 64 хворих на пневмонію з БОС. Контрольну групу становили 27 хворих на ХОЗЛ і 25 хворих 
на БА. У хворих обстежених груп проведено визначення в сироватці крові вмісту про- та проти-
запальних інтерлейкінів.
Результати та обговорення. Рівень прозапальних цитокінів IL-1β, IL-6, TNF-α в сироватці крові 
при БОС, зумовленому ХОЗЛ, у хворих на туберкульоз перевищував аналогічні в донорів і в контролі 
більше, ніж у 2,4–5,5 раза, водночас рівні IL-4 та IL-2 були нижчі у 2 рази за відповідні в донорів. 
Рівень прозапальних цитокінів (IL-4, IL-6) указує на високу вірогідність несприятливого перебігу 
з імовірною пролонгацією основного захворювання. При БОС, зумовленому ХОЗЛ або БА, зростан-
ня вмісту прозапальних цитокінів у хворих на туберкульоз може бути передумовою більш частих 
загострень ХОЗЛ і формування внаслідок цього його ускладнень, а при пневмонії з БОС зростання 
вмісту прозапальних цитокінів є фактором обтяженого перебігу БА й збільшення внаслідок цього 
обсягу лікування. 
Висновки. Вивчення показників цитокінового профілю сироватки крові хворих на туберкульоз 
або пневмонію з явищами бронхіальної обструкції дало змогу визначити їх роль в оцінці перебігу 
патологічного процесу, прогнозуванні розвитку ускладнень і корекції обсягу лікування. 
Ключові слова: інтерлейкіни, туберкульоз, неспецифічні захворювання легень, бронхообструк-
тивний синдром

УДК: 81’42:614

У статті досліджено теоретичні засади та прикладні аспекти інклюзивної лінгвістики в медичній комунікації, яка формується на перехресті мовознавства, медичної етики, соціолінгвістики та когнітивної науки. Розглядається інклюзивна лінгвістика як міждисциплінарна парадигма, що передбачає використання мовних засобів, спрямованих на забезпечення справедливого, етичного та ефективного доступу до медичної інформації для різних категорій пацієнтів. Метою дослідження є окреслення мовних стратегій, дискурсивних практик та вербальних механізмів, які мінімізують соціальні, когнітивні й культурні бар’єри у сфері медичної комунікації, сприяють уникненню дискримінації, підвищують рівень довіри до медичних працівників і забезпечують гуманну та персоналізовану взаємодію з пацієнтом. Аналіз здійснювався на основі широкого джерельного корпусу, що охоплює 20 наукових статей з медицини, 145 мовних фрагментів з офіційних документів системи охорони здоров’я (інструкцій, клінічних протоколів, довідкових матеріалів), 34 тексти з медичної реклами, а також міжнародні настанови, зорієнтовані на захист прав людини та інклюзію в медичній сфері. Такий комплексний підхід уможливлює репрезентувати повноту мовного ландшафту сучасної медицини й окреслити потенціал інклюзивної лінгвістики як потужного інструмента гуманізації медичного дискурсу. Об’єктом дослідження є мовна взаємодія, що реалізується в процесі медичного обслуговування, зокрема в контексті «лікар – пацієнт», «лікар – родич пацієнта», «пацієнт – адміністрація медичного закладу». Предметом дослідження постають мовні інструменти (лексичні, синтаксичні, прагматичні), які долають когнітивні та соціокультурні бар’єри, створюють комфортний, безпечний та доступний інформаційний простір для пацієнта. Результатом наукового пошуку стала класифікація низки лінгвістичних практик, що мають інклюзивний потенціал: використання адаптивної лексики, що відповідає рівню освіченості та когнітивним можливостям пацієнта; активне впровадження фемінітивів як засобу ґендерної рівності у медичних текстах; застосування простої мови для забезпечення прозорості інструкцій, пояснень, діагнозів; упровадження альтернативних форматів комунікації (візуальних, жестових, графічних) для людей з інвалідністю або особливими потребами. Дослідження також поакцентовує увагу на важливості інклюзивних стратегій щодо віку (особи похилого віку, діти), етнокультурному (мігранти, представники національних меншин), когнітивному (особи з ментальними розладами, обмеженим рівнем розуміння медичних термінів). Окремо проаналізовано проблеми мовного сексизму в медичному дискурсі, що оприявнені в асиметрії назв осіб, ґендерних стереотипах у текстах, патерналістському стилі спілкування. У висновках указано на дисбаланс між формалізованою (часто знеособленою) мовою медичних документів і потребою пацієнта в емпатійній, відкритій комунікації. Наголошено, що впровадження інклюзивної лінгвістики в практику охорони здоров’я має здійснюватися не лише на рівні індивідуального мовного вибору, а й крізь інституційну підтримку - стандартизацію лексичних норм, внесення змін до медичних протоколів, до навчальних програм для студентів-медиків, комунікативні тренінги для лікарів-практиків. Підкреслено, що інклюзивна лінгвістика постає як критично важливий інструмент забезпечення якісної, доступної та справедливої медичної допомоги в умовах соціальної поляризації, демографічних викликів і трансформаційних змін у системі охорони здоров’я та соціального захисту. Її реалізація потребує міждисциплінарної взаємодії фахівців у галузі лінгвістики, медицини, права, соціальної роботи, а також політичної волі та інституційної підтримки.

Ключові слова: інклюзивна лінгвістика; медична комунікація; мовна інклюзія; фемінітиви; адаптивна лексика; когнітивні бар’єри; соціальна справедливість; рівний доступ; міждисциплінарність; мовний сексизм.

УДК 81’33:61

У статті досліджено когнітивні механізми утворення медичних термінів на основі концептуальної метафори як провідного інструмента репрезентації складних абстрактних понять у фаховому дискурсі. У фокусі аналізу – українськомовний науково-медичний текст, у якому метафора виконує не лише номінативну, а й пізнавальну, структурувальну та епістемічну функції. Спираючись на когнітивну теорію метафори Дж. Лакоффа і М.  Джонсона, у статті подано класифікацію базисних концептуальних метафор, що становлять підґрунтя сучасної медичної терміносистеми: структурних, орієнтаційних та онтологічних. Визначено, що структурні метафори (ОРГАН–МАШИНА, ХВОРОБА–ВОРОГ, ТІЛО–БУДІВЛЯ) моделюють
складні фізіологічні процеси як технічні, зрозумілі об’єкти, спрощують їхню інтерпретацію. Орієнтаційні метафори (ЗДОРОВ’Я–ВГОРУ, ХВОРОБА–РУХ УСЕРЕДИНУ, ЛІКУВАННЯ–РУХ НАЗОВНІ) виявляють залежність мовної картини медичної реальності від просторово-тілесного досвіду людини. Онтологічні метафори (БІЛЬ–СУБСТАНЦІЯ, ХВОРОБА–ОБ’ЄКТ, ОРГАН–МІСЦЕ ПОДІЙ) уможливлюють осмислити нефізичні явища як цілісні об’єкти
чи сутності. Особлива увага приділена фітоморфним, зооморфним та антропоморфним метафорам, що надають термінам образності, емоційної забарвленості та міждисциплінарної прозорості. Стаття узагальнює механізми проєкції між концептуальними доменами, що лежать в основі термінотворення: концептуальне зіставлення, метонімічне розширення, іконічність, аналогія, експерієнціальність та імагінативне мислення. Аналіз 377 фахових текстів виявив широке використання концептуальних метафор як інструменту когнітивного моделювання, що впливає на сприйняття медичних явищ і формування наукового знання. Зроблено висновок, що метафора у медичному дискурсі – це не лише засіб вираження, а й механізм осмислення, структурування і трансляції спеціальних знань. Метою статті є аналіз концептуальної метафори як провідного когнітивного механізму утворення медичних термінів, з’ясування її ролі у категоризації фахових понять і репрезентації медичної реальності в українськомовному науковому дискурсі. Результатом наукового пошуку стало виявлення трьох груп концептуальних метафор – структурних, орієнтаційних та онтологічних – які виконують когнітивну, термінотворчу й епістемічну функції. На основі аналізу медичних текстів окреслено найпродуктивніші метафоричні моделі, описано механізми проєкції (зіставлення, метонімічне розширення, іконічність, досвідченість), що сприяють формуванню
й унаочненню спеціальних понять у медицині. Висновком є те, що концептуальна метафора у медичному дискурсі не лише полегшує пізнання складних біологічних процесів, а й формує мовну та когнітивну архітектоніку наукового знання. Вона забезпечує міждисциплінарну
комунікацію, сприяє стандартизації терміносистеми та відіграє ключову роль у процесі інтелектуалізації професійної мови лікаря. Однак метафоричні конструкції мають і обмеження, адже надмірна буквальність або механістичність можуть спотворювати
зміст. Тому їхнє усвідомлене використання є важливим для коректного наукового спілкування та розвитку медичної термінології.
Ключові слова: когнітивна метафора, медичний дискурс, термінотворення, структурнаметафора, орієнтаційна метафора, онтологічна метафора, метафоричне мислення.