UDC 577.352:616-006.44:542.978

Endo-lysosomal system through the process of autophagy 
is involved in the pathogenesis of many diseases. Acidification of these organelles is carried out by V-type H+-ATPases, which is inhibited by bafilomycin A1. Endosomes and lysosomes are also important Ca2+-storage in a cell. Nіcotіnіc acіd adenіne dіnucleotіde phosphate (NAADP) releases Cа2+ from endo-lysosomes. The main purpose of the study was to found out the effect of bafilomycin A1 and NAADP on stored Ca2+ and on the ATPase activity of rat hepatocytes. The stored Ca2+ was estimated using chlorotetracycline in permeabilized hepatocytes of rats. ATPase activity was determined by level of orthophosphate spectrophotometrically. It was found that bafilomycin A1 reduces stored Ca2+ in permeabilized hepatocytes of rats in the micromolar range of concentration (20 and 0.04 mkM) and averted the effect of NAADP on calcium content. Lower concentrations of bafilomycin A1 (0.001 mkM) did not alter the content of stored calcium, but prevented the influence of NAADP in permeabilized hepatocytes of rats. In the subcellular fraction of rat liver bafilomycin A1 (0.001 mkM) increased Ca2+-ATPase and basal Mg2+-ATPase activities and reduced Na+/K+-ATPase activity. Preincubation of the subcellular fraction with bafilomycin A1 completely averts any changes in the activity of estimated ATPases by means of NAADP. It was concluded that the bafilomycin-sensitive store in hepatocytes of rats is NAADP-sensitive endo-lysosomal Ca2+-store. Using of bafilomycin A1 may be useful in treating autophagy-depended diseases. 

Мета роботи. Вивчити концентрацію неорганічного фосфору слини у хворих на СПК та практично здорових осіб.

Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких діагностовано СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.

Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.

Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу. Для виключення запальної патології кишечника проводили CITO TEST Calprotectin-Lactoferrin (компанія «Фармаско»). Обов’язково звертали увагу на відсутність симптомів тривоги.

Результати. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,9±1,2 років.

У слині пацієнтів виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 21,9% порівняно з контрольною групою (41,3±2,4 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05). ROC-крива дозволила знайти оптимальну ″точку розподілу″ когорт ″хворий-здоровий″, що у даному випадку знаходиться на рівні 41,3 мкг/мл.

Таким чином, серед хворих з СПК виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу

УДК 618.2(075.8)

Мета роботи. Вивчити рівень фосфору слини у пацієнтів з СПК та ожирінням.

Матеріали та методи. Проаналізовано зразки слини 10 хворих, у яких встановлено поєднання ожиріння та СПК. Для дослідження брали нестимульовану слину, зібрану через 30 хвилин після чищення зубів і ретельного ополіскування порожнини рота дистильованою водою. Для виключення патології зубів та ротової порожнини хворі були консультовані стоматологом.

Вміст неорганічного фосфору вимірювали за методом Фіске-Суббароу та виражали у мкг/мл. Нормальні значення рівня фосфору у слині людини встановлені на 10 практично здорових добровольцях.

Результати та їх обговорення. Серед обстежених хворих було 5 жінок (50,0%) і 5 (50,0%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 56,9±1,6 років. Тривалість ожиріння становила від 1 до 10 років. Індекс маси тіла в середньому склав 35,1±3,3кг/м². Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу.

У слині пацієнтів, які мали поєднання ожиріння та СПК, виявлено достовірне зниження рівня фосфору на 34,4% порівняно з контрольною групою (34,7±6,8 мкг/мл проти 52,9±8,2 мкг/мл, р<0,05).

Таким чином, серед хворих з комбінованою патологією виявлено зміни у складі слини, яка представляє собою складний полікомпонентний секрет та відіграє важливу роль у гомеостазі шлунково-кишкового каналу.

УДK 616.1/.4-036-07-08(063)

Мета роботи – оцінити поширеність синдрому подразненої кишки у хворих з ожирінням.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати спостережень за 110 хворими з ожирінням. Серед обстежених хворих було 68 жінок (61,8%) і 42 (38,2%) чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 36,6±1,1 років. Шляхом опитування проводили ретельний збір скарг, анамнезу захворювання та життя, аналізували дані об'єктивного обстеження. Діагноз СПК встановлювали згідно Римських критеріїв ІV за наявності рецидивуючого абдомінального болю, який спостерігався мінімум 1 день на тиждень впродовж останніх 3-х місяців та коли було дві чи більше з наступних ознак: біль у животі пов’язаний із дефекацією, біль супроводжувався зміною частоти випорожнень або форми калу.

Результати досліджень. Тривалість ожиріння становила від 1 до 10 років. Індекс маси тіла в середньому склав 33,9±0,3кг/м². Надлишкову масу тіла виявлено у 4 (3,63%) пацієнтів. Ожиріння І ступеня діагностовано у 70 (63,64%) хворих, ІІ ступеня у 27 хворих (24,54%), ІІІ ступеня у 9 хворих (8,19%). Ожиріння абдомінального типу виявлено у 106 (96,37%) пацієнтів.

На важкість або дискомфорт у животі скаржились 93 (84,5%) хворих, 35 (31,8%) пацієнтів відмічали періодичну нудоту, у 49 (44,5%) осіб виникало періодичне здуття живота. Рецидивуючий абдомінальний біль впродовж останніх 3-х місяців встановлено у 60 (54,5%) пацієнтів: жінки – 35 (51,5%), чоловіки – 25 (59,5%).

Таким чином, практично у кожного другого пацієнта з надлишковою масою тіла незалежно від статі діагностовано СПК. Виявлена коморбідна патологія вимагає корекції терапевтичних підходів для запобігання її прогресування.

УДК: 616.24-002.5:615.015.8]-085.281-036-078.73-053.2/.6

ОБҐРУНТУВАННЯ. На тлі множинної та широкої лікарської стійкості Mycobacterium tuberculosis спостерігається істотне зниження ефективності лікування хворих на туберкульоз (ТБ). Тому останніми роками з метою підвищення ефективності лікування ТБ із множинною та широкою лікарською стійкістю (МЛС-/ШЛС-ТБ) у дорослих, дітей і підлітків упроваджуються нові антимікобактеріальні препарати, як-от бедаквілін (Bdq), деламанід (Dlm), претоманід.
МЕТА. Оцінити клініко-імунологічну ефективність застосування Bdq та Dlm у лікуванні дітей і підлітків, хворих на МЛС-/ШЛС-ТБ легень.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ. Клінічну ефективність хіміотерапії з Bdq і Dlm оцінено на підставі ретроспективного когортного аналізу даних медичної документації пацієнтів. Основна група – 40 дітей і підлітків, хворих на МЛС-/ШЛС-ТБ легень, які отримували комплексну антимікобактеріальну терапію (АМБТ), поєднану з Bdq і Dlm. Контрольна група ‒ 27 хворих, які отримували АМБТ без цих препаратів. Вікові межі – від 3 до 18 років.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ. На тлі хіміотерапії впродовж перших 3 місяців лікування відзначали припинення бактеріовиділення в усіх пацієнтів основної та контрольної груп. У осіб контрольної групи порівняно з основною знебацилення відбувалося значно повільніше (р<0,05). На етапі завершення інтенсивної фази АМБТ нормалізація імунологічних показників наступала у 29,6±2,8 % обстежених контрольної та 43,4±4,5 % осіб основної групи (р<0,05). Вірогідну різницю між групами отримано для показників імунорегуляторного індексу СD3+СD4+/СD3+СD8+, ІgМ і циркулювальних імунних комплексів. Позитивну динаміку імунологічних зрушень спостерігали в 1,5 раза частіше в дітей і підлітків основної групи. Після завершення курсу хіміотерапії в усіх пацієнтів основної групи констатували розсмоктування інфільтрації, ущільнення вогнищ, загоєння порожнин розпаду. У 77,5 % осіб лікування завершилося формуванням малих залишкових змін у легеневій тканині. У пацієнтів контрольної групи у 12,5 % випадків зберігалися деструкції, відновлювалося бактеріовиділення. Великі залишкові зміни у вигляді множинних щільних вогнищ, фіброзу та залишкових порожнин розпаду виявляли у 2,3 раза частіше в контрольній групі (51,9 %), аніж в основній (22,5 %); р<0,05.
Застосування Bdq та Dlm у комплексній терапії МЛС-/ШЛС-ТБ легень у дітей і підлітків значно підвищувало її ефективність. Результат терапії «виліковано» констатували у 2,2 раза частіше серед пацієнтів основної групи (72,5 %) порівняно з контрольною (33,3 %), а «завершено» – в 1,5 раза рідше (27,5 та 51,8 % відповідно). Сумарний показник «успішне лікування» в дітей і підлітків, які отримували АМБТ з Bdq і Dlm, становив 100,0 %, без цих препаратів – 85,2 %.
ВИСНОВКИ. Використані критерії демонструють, що АМБТ, поєднана з Вdq та Dlm, у 1,5-2,2 раза (за окремо взятим критерієм) ефективніша, ніж АМБТ без цих препаратів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: туберкульоз, діти, підлітки, множинна та широка лікарська стійкість, лікування, бедаквілін, деламанід.