Полінейропатії –це захворювання всього організму з реалізацією патологічного процесу на рівні периферичної нервової системи як множинного ураження периферичних нервів із порушенням їх функції. Більшість полінейропатій є хронічними станами, що значно порушують якість життя
пацієнтів. Це зумовлює актуальність пошуку ефективних підходів до лікування цих захворювань.
Огляд був зосереджений на лікуванні пацієнтів із сепсисом і септичним шоком з використанням внутрішньовенних імуноглобулінів. Обговорено значення різних схем та дозувань ВВІГ на результати лікування та прогноз виживання септичних пацієнтів. Порівняно принципи підбору дозувань
внутрішньовенних імуноглобулінів у різних клінічних центрах. Запропонований власний клінічний випадок комплексного лікування септичного шоку з використанням внутрішньовенних імуноглобулінів. Пацієнт з септичним шоком переніс після трансуретральну резекцію простати з приводу дренування абсцесу простати, гостре порушення мозкового кровообігу, мав ряд супутніх патологій серцево-судинної системи, цукровий діабет 2 типу, хронічну хворобу нирок 2 ступеня. У цього септичного пацієнта було встановленно імунодефіцитне порушення з лімфопенією, гіпопротеїнемією, прокальцитонінемією та значними опосередкованими автоімунозапальними розладами – D 84.8. Незважаючи на очікуваний несприятливий прогноз, після проведеного комплексного лікування з раннім використанням середніх доз внутрішньовенних імуноглобулінів,
стан хворого стабілізувався та збереглися задовільними функції органів. Отже, раннє призначення внутрішньовенних імуноглобулінів дало позити
вний клінічний ефект терапії септичного шоку і вказує на необхідність мультидисциплінарних заключень, включаючи лікаря-імунолога, у веденні септичних станів.
The review focused on managing sepsis and septic shock patients by administering intravenous immunoglobulins (IVIG). Treatment outcomes and survival prognosis of septic patients were discussed in view of different regimens and dosages of IVIG. The principles of determining the appropriate dosage of IVIG in different medical facilities were compared. Own clinical case of complex treatment of septic shock using IVIG was proposed. The patient experienced a septic shock after transurethral resection of the prostate to treat a prostate abscess. Additionally, the patient was diagnosed with acute cerebrovascular disorder and various cardiovascular ailments, including type 2 diabetes mellitus and stage 2 chronic kidney disease. This septic patient was diagnosed with immunodeficiency disorder with lymphopenia, hypoproteinemia, procalcitoninemia, and significant secondary autoimmune inflammatory disorders. Despite the expected unfavorable prognosis, after comprehensive treatment with early application of moderate doses of IVIG, the patient’s condition stabilized, and organ functions remained satisfactory. Therefore, early administration of intravenous immunoglobulin had a favorable clinical outcome in the treatment of septic shock, thereby indicating the need to utilize a multidisciplinary approach, including involving an immunologist, in managing septic conditions.
УДК: 616.381-072.1-089.5:617.55-007.43
Актуальність. Біль погіршує якість життя пацієнта після операції і, спричиняючи значний стрес, впливає на тривалість життя. Для об’єктивної оцінки стресу застосовують багато біомаркерів (альбумін, гемоглобін, рівень глюкози, С-реактивний білок), але до кінця не вивчені рівні цих маркерів залежно від типу знеболювання і значення цих показників у прогнозуванні перебігу післяопераційного періоду. Мета: провести порівняльний аналіз біомаркерів стресу в пацієнтів, яким проводять операції з приводу гриж черевної стінки, залежно від виду періопераційного знеболювання. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 63 пацієнти, яким проводили хірургічне лікування гриж черевної стінки. Їх розподілили на 3 групи за методом анестезії (загальна, нейроакcіальна і регіонарні блокади). На різних етапах періопераційного періоду вивчали динаміку біомаркерів стресу: кортизолу й глюкози крові. Резуль-тати. Перед операцією у хворих 1, 2 і 3-ї груп дослідження рівень глюкози крові вірогідно не відрізнявся. У травматичний період хірургічного лікування реєструвався розвиток стрес-індукованої гіперглікемії, рівень якої не залежав від виду проведеного знеболювання, а через 24 години після операції рівень глікемії вірогідно знизився до норми. У пацієнтів 1-ї групи реєструвалося значне підвищення кортизолу. При цьому в пацієнтів 2-ї і 3-ї груп дослідження, навпаки, рівень кортизолу крові знизився. Через 24 години рівень кортизолу крові знизився до значень норми, при цьому у хворих усіх груп значення кортизолу крові було нижчим від його передопераційного рівня. Висновки. Незалежно від виду анестезіологічного забезпечення в пацієнтів 1, 2 і 3-ї груп під час хірургічного лікування гриж черевної стінки реєстрували підвищення рівня глюкози крові. У пацієнтів, яким проводились регіонарні блокади черевної стінки, рівень біомаркерів стресу був нижчим після операції та через 24 години після операції порівняно із загальною анестезією.
Background. Pain impairs the patient’s quality of life after surgery and, causing a significant stress, affects life expectancy. Many biomarkers (albumin, hemoglobin, glucose level, C-reactive protein) are used to objectively assess stress, but their levels depending on the type of analgesia and their role in predicting the course of the postoperative period have not been fully studied. Aim: to conduct a comparative analysis of biomarkers of stress in patients undergoing surgery for abdominal wall hernias depending on the type of perioperative analgesia. Materials and methods. Sixty-three patients who underwent surgical treatment for abdominal wall hernias took part in the study. They were divided into 3 groups according to the method of anesthesia (general, neuraxial and regional blockades). At different stages of the perioperative period, the dynamics of stress biomarkers such as cortisol and blood glucose was studied. Results. Before the operation, the blood glucose level did not differ significantly in three groups. During the traumatic period of surgical treatment, stress-induced hyperglycemia developed, its level did not depend on the type of anesthesia performed, and 24 hours after the operation, the level of glycemia significantly decreased to normal one. A significant increase in cortisol was registered in group 1. At the same time, on the contrary, the blood cortisol level decreased in patients of groups 2 and 3. After 24 hours, the blood cortisol level decreased to normal values, and in all groups, it was lower than that before surgery. Conclusions. Regardless of the type of anesthetic management, an increase in blood glucose levels was recorded in patients of all three groups during surgical treatment for abdominal wall hernias. Patients undergoing regional abdominal wall blocks had lower levels of stress biomarkers after surgery and 24 hours postoperatively compared to general anesthesia.
Серцево-судинні захворювання залишаються однією з основних причин захворюваності та смертності у світі. Протягом багатьох років дослідження різних особливостей перебігу хронічної серцевої недостатності зазнало суттєвого поступу, проте такий аспект як гендерні особливості, має недостатнє висвітлення в літературі. Мета: дослідити та провести порівняльний аналіз клініко-лабораторних показників у чоловіків та жінок з хронічною серцевою недостатністю та визначити фактори негативного прогнозу в кожній групі. Матеріали та методи: Проведено повне клінічне обстеження 58 пацієнтів (41 (70,6%) чоловіки і 17 (29,4%) жінки) з хронічною серцевою недостатністю. Крім стандартних клінічних обстежень проведено визначення індексу маси тіла, N-термінальної мозкової фракції натрійуретичного пропептиду та дослідження рівня молекул середньої маси, як індикатора ендогенної інтоксикації. За параметрами загального аналізу крові додатково розраховано низку інтегральних гематологічних індексів, які дали змогу оцінити стан неспецифічної та специфічної ланок імунітету, визначити ступінь інтоксикації організму, ефективність терапії та стан процесів адаптації. Структурно-функціональні параметри серця визначали за допомогою ультразвукового обстеження. Істотність розбіжностей у порівнюваних групах визначали за критерієм Стьюдента (t) або Манна-Уїтні. Прогнозування важкості хронічної серцевої недостатності та аналіз виживаності проводили за методом Каплана-Майера: оцінювали кумулятивну частку виживання через 24 місяці спостереження з оцінкою істотності за тестом Гехана-Вілкоксона та F-критерієм Кокса. Дослідження виявило, що кількість предикторів негативного прогнозу хронічної серцевої недостатності у чоловіків є набагато більшою, ніж у жінок. У чоловіків гірший прогноз асоціювався з анемією, адаптаційною реакцією дистресу, низьким та високим рівнем індексу зсуву лейкоцитів, збільшенням кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка, зниженою фракцією вики ду, проявами дисліпідемії. У жінок найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення процесів адаптації та підвищення неспецифічних проявів запалення. Проведене дослідження визначило наявність статевих розбіжностей у предикторах виживаності пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, однак не виявило істотного впливу маси тіла на вивчені характерии. У пстики. Між цим, доведена роль інших параметрів, пов’язаних з ожирінням, а саме, проатерогенних складових хронічного запалення, системи згортання крові та дисліпідемії, у прогресуванні та характері виживаності вищезазначених хворих. Висновк и. Упацієнтів з хронічною серцевою недостатністю чоловічої статі предиктори негативного прогнозу вказують на ремоделювання серця, а саме, дилатація порожнини камери лівого шлуночка та зменшення фракції викиду, і зміни ліпідного профілю крові, асоційовані з ожирінням. У жінок з хронічною серцевою недостатністю найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є ступінь важкості патології та показники стрес-реактивного метаболізму.
Сardiovascular diseases remain one of the leading causes of morbidity and mortality worldwide. Over the years, the study of various peculiarities of chronic heart failure duration has undergone significant progress; however, gender differences have insufficient coverage in the literature.
Aim: To investigate and conduct a comparative analysis of clinical and laboratory indicators in men and women with chronic heart failure and to determine the factors of an unfavorable prognosis in each group.
Materials and methods. A complete clinical examination of 58 patients (41 (70.6%) men and 17 (29.4%) women) with chronic heart failure was conducted. In addition to standard clinical examinations, body mass index, N-terminal pro-brain natriuretic peptide, and medium mass molecule levels as an indicator of endogenous intoxication were determined. Also, a number of integral hematological indices based on complete blood count parameters were calculated, allowing us to assess the state of non-specific and specific links of immunity, the degree of body intoxication, treatment efficacy, and the state of adaptation processes. The structural and functional parameters of the heart were determined by ultrasound examination. The significance of differences in the compared groups was determined by the Student (t) or Mann-Whitney test. Prediction of the severity of chronic heart failure and survival analysis were performed using the Kaplan-Meier method: the cumulative survival rate after 24 months of follow-up was evaluated with significance assessment using the Gehan-Wilcoxon test and the Cox F-test.
Results. The study found that the number of predictors of a negative prognosis of chronic heart failure in men is much greater than in women. In men, a worse prognosis was associated with anemia, adaptive distress reaction, low and high leukocyte shift index, increased end-diastolic size of the left ventricle, reduced ejection fraction, and manifestations of dyslipidemia. In women, the most significant predictors of a negative prognosis are an increase in endogenous intoxication, a worsening of adaptation processes, and an increase in nonspecific manifestations of inflammation. The conducted study determined the presence of gender differences in the predictors of survival of patients with chronic heart failure, but did not reveal a significant influence of body weight on the studied characteristics. Meanwhile, the role of other parameters related to obesity, namely, proatherogenic components of chronic inflammation, blood coagulation system and dyslipidemia, in the progression and nature of survival of the above-mentioned patients has been proven.
Conclusion: In male patients with chronic heart failure, predictors of a negative prognosis indicate cardiac remodeling, namely, dilatation of the chamber cavity of the left ventricle and reduction of the ejection fraction, and changes in the blood lipid profile associated with obesity. In women with chronic heart failure, the most significant predictors of a negative prognosis are the severity of the pathology and indicators of stress-reactive metabolism.
Secondary post-traumatic and post-operative pain is a problem that is increasingly encountered by medical professionals in Ukraine today in the conditions of war. Chronic pain is an independent nosological unit, which is a severe complication of many performed surgical procedures. Chronic pain as a result of surgical interventions occurs up to 10% of patients. It develops significantly often after amputations (50 - 85%), thoracotomies (5 - 65%), cardiosurgical interventions (30 - 55%), and chest surgeries (20 - 50%). Long-term post-operative pain is one of the primary, mostly unrecognized clinical problems.
It can be assumed that patients whose wounds do not heal in time have a predisposition to the development of secondary chronic pain. The long healing process of the wound surface is directly related to the following features: the wound microbiota, the resistance of microorganisms to antibiotics, the group of antibacterial agents chosen for treatment and the duration of exposure to the drug.
Understanding the interaction between microorganisms and the sensory systems of neurons can reveal more information for the putative pain mechanisms study.
In recent years, much attention has been paid to studying the concept of pain sensitization. Inflammation and nerve damage contribute to increased pain signaling, stimulating wound hyperalgesia. These processes can directly affect the formation of long-term post-operative pain.
Among the key problematic factors that contribute to the appearance of remote peripheral neuropathy, the duration of administration, increased dosage, and possible combinations of antimicrobial drugs should be highlighted, as well as the persistence and exacerbating of manifestations of local inflammation with the participation of resistant opportunistic bacteria that colonize the lesion and can directly produce metabolites vital activities, pathogenicity factors with pro-inflammatory properties. This allows us to assume a significant role of persistence in the primary lesion of antibiotic-resistant opportunistic bacteria, as well as antibiotic therapy as a delayed iatrogenic factor, as predictors of the formation of chronic pain syndrome in the wounded.
Вторинний посттравматичний та післяопераційний біль – це проблема, з якою в умовах війни все частіше стикаються медичні працівники в Україні. Хронічний біль є самостійною нозологічною одиницею, яка є серйозним ускладненням багатьох проведених хірургічних процедур. Хронічний післяопераційний біль вражає до 10% пацієнтів. Особливо часто він розвивається після ампутацій (50-85%), торакотомії (5-65%),
кардіохірургічних втручань (30-55%) та операцій на грудній клітині (20-50%). Тривалий післяопераційний біль ‒ значна і недостатньо вивчена клінічна проблема. Вищі ризики розвитку вторинного хронічного болю мають пацієнти, у яких не відбувається вчасне загоєння рани. Тривалий процес загоєння ранової поверхні безпосередньо пов’язаний з такими особливостями: мікробіоти рани, резистентності мікроорганізмів до антибіотиків, групи антибактеріальних засобів, обраних для лікування та тривалості експозиції препарату. Безперечно, розуміння взаємодії між мікроорганізмами та чутливими системами нейронів може розкрити більше інформації для кращого пізнання ймовірних механізмів болю. Багато досліджень за останні роки відображають, що запалення та ушкодження нервів призводять до тривалої синаптичної пластичності, яка посилює та підтримує сигналізацію болю. Саме це явище і називають больовою сенсибілізацією, що є критичним фактором для розвитку стійкого післяопераційного болю шляхом стимуляції ранової гіпералгезії. Серед ключових проблемних факторів, що сприяють появі віддаленої периферичної нейропатії можна виділити тривалість прийому, підвищене дозування та можливі комбінації антимікробних препаратів, персистенцію і поглибення проявів місцевого запалення за участю стійких умовно-патогенних бактерій, які колонізують вогнище
ураження та здатні продукувати безпосередньо метаболіти життєдіяльності, фактори патогенності з прозапальними властивостями. Це дає змогу припустити вагому роль антибіотикотерапії як опосередкованого ятрогенного фактора і персистенції в первинному вогнищі ураження антибіотикорезистентих опортуністичних бактерій як предикторів формування хронічного больового синдрому у поранених.