Монографія охоплює важливі аспекти досліджень потенційно протипухлинної дії сульфурвмісних гетероци-
клів на молекулярному, субклітинному, клітинному та органному рівнях організації. Встановлено, що новосинте-
зовані похідні 2-аміно-5-бензилтіазолу є ефективним інгібіторами клітинного циклу у фазі G2/M ракових клітин
лінії U251 і T98G гліобластоми людини та лінії MDA231 аденокарциноми молочної залози людини. Виявлено
сполуку цитотоксичну щодо медикаментозно стійкої сублінії клітин HL-60/ADR гострого промієлоцитарного
лейкозу людини. Поряд із тим похідні тіазолу були малотоксичні щодо псевдонормальних ембріональних клітин
нирки людини та клітин шкіри – кератиноцитів. Похідні 2-аміно-5-бензилтіазолу також індукують мітохондрі-
альний механізм апоптозу в гліомних клітинах ліній U251 і T98G та лейкозних клітинах ліній HL-60 і K562. Дія
досліджуваних похідних тіазолу важливим чином скерована також на активність ферментів антиоксидантної
системи клітин лімфоми. Ці речовини призводять до підвищення активності супероксиддисмутази у клітинах
лімфоми та знижують активність каталази і глутатіонпероксидази, що може зумовлювати токсичне накопичення
Н2О2 у пухлинних клітинах і спричиняти розриви ДНК, апоптоз і зниження інтенсивності гліколізу. Ці ключові
ферменти антиоксидантного захисту, можуть бути мішенями для протипухлинних препаратів, оскільки зміни
ферментативної активності впливатимуть на рівень вмісту первинних і вторинних продуктів ПОЛ, які можуть
бути токсичними для ракових клітин. З іншого боку похідні тіазолу в концентраціях рівновеликих значенню IC50
для пухлинних клітин і навіть у десять разів вищих не проявляли цитотоксичної та генотоксичної активності
в ана-телофазному тесті. Похідні на основі 4-тіазолідінону мають антинеопластичну активність in vitro та проти-
пухлинну активність in vivo. Окрім протипухлинної активності, похідні 4-тіазолідинону здатні знижувати рівень
вільних радикалів, який є важливим для інактивації шкідливих вільнорадикальних метаболітів у біологічних
системах. Оскільки досліджувані похідні тіазолу, виявляють високу селективну цитотоксичність стосовно пух-
линних клітин і суттєво менше впливають на неракові клітини, ці речовини є перспективними як протипухлинні
препарати, і надалі можуть бути використані для доклінічних досліджень.
Для біологів, хіміків і медиків, яких цікавлять проблеми онкології та пошук нових протипухлинних пре-
паратів, а також для студентів і аспірантів медико-біологічного профілю.

My interest in specific nanomaterials and nanobiotechnologies for biology and medicine started in 2005, when a couple of my colleagues who are organic and physical chemists sent me a proposal to investigate the biological activities of their products in order to evaluate the potential biomedical applications of the synthe-sized products. The role of my department at the Institute of Cell Biology, NAS of Ukraine, was to study the possibility of using new products, organic polymers and C60-fullerene nanoparticles, as platforms for drug and gene delivery. The need for such platforms exists because of the inaction of many medicines and their adverse effects in the treated organism. In addition, the physicochemical properties of many drugs, for example, with their poor water solubility, do not allow for a convenient application of these drugs. As a result of the realization of joint research projects with my colleagues working in Eastern and Central European countries, several nanoplatforms were developed for drug and gene delivery. Thus, there was a need
for the analysis and summarization of our experience in the molecular design, chemical synthesis, and biomedical application of novel nanomaterials in order to pass that experience to other scientists who work in this rapidly developing field of materials science. Most co-authors of this book participated in the TechConnect World Innovation Conference in Washington, DC (USA), in 2017. Their oral and poster presentations were visited by Merry Stuber, Senior Editor with Springer Nature Publishers. She asked Dr. Sandor Vari, Director of International Research and Innovation in Medicine Program (Cedars-Sinai Medical Center, Los Angeles, CA, USA) and RECOOP Association (https://www.cedars-sinai.org/research/administration/recoop.html), who managed our participation at the TechConnect World Innovation Conference, if he would prepare a book devoted to our results in the development of novel nanomaterials and nanobiotechnologies for biomedical use. This initiative was interrupted by COVID-19-related problems, but finally, we can present our
book to readers. The logistics of composing the presented materials is based on offering to read-ers a unique manual for their strategy for developing their own nanomaterials for biomedical applications, starting from their molecular design and synthesis, and moving to necessary steps of their physical-chemical and toxicological characteris-tics (biodegradability, biocompatibility, controlled delivery and clearance in the organism, as well as potential bio-risks for the environment). Both the organic (novel surface-active comb-like PEG-containing polymers) and mineral (novel water-soluble C60-fullerene-based nanoplatforms and magnetic iron oxide-based nano- and micro-particles for theranostics) materials used in biomedical applica-tions are described by the leading specialists in the corresponding fields. The nano-toxicology-related aspects of these and other biomedical materials are described
both in general, including genotoxicity and environmental toxicity, and specifically, hepato-, cardio-, nephro-, and immune-toxicities. Environmental aspects of the application of various nanomaterials have been characterized for freshwater and marine organisms, as well as for the multipollutant strategy of assessment of the environmental quality and health risks caused by air nano-pollutants. Bioimaging of nanomaterials is a central element for monitoring their biological action, and this aspect is described in the book as characterization of novel polymeric nanocarriers for gene delivery, which is a crucial step in gene therapy that is considered to be the future of medicine. The co-authors of all chapters of this book are thankful to the people who initi-
ated its writing, as well as to numerous members of the research teams who assisted in the experiments aimed at the development of novel nanomaterials and nanobio-technologies for biomedical applications.

УДК: 616.12-008.331.1:616.379-008.64-06]:616.133-089] - 037

Резюме. Актуальність. Артеріальна гіпертензія (АГ) є причиною 70-75% інсультів. Атеросклеротичне ураження сонної артерії (СА) є класичним прикладом судинного ураження в осіб з АГ. Ризик інсульту, при поєднанні АГ та цукрового діабету (ЦД) збільшується у двічі. Каротидна ендартеректомія (КЕ), яка містить як лікувальний, так і превентивний характер є основним методом хірургічного лікування стенозів СА.

Мета дослідження: вивчити перебіг АГ у хворих з ЦД 2 типу та без нього після КЕ.

Матеріали та методи. Відібрано 138 пацієнтів з АГ та стенозом СА з метою проведення КЕ під місцевим знечуленням. Хворих розділено на дві групи: 68 хворих з ЦД 2 типу (група І) та 70 хворих без ЦД  (група ІІ).  Медіана віку хворих  групи І становила 64 [50-71] років, групи ІІ – 63,5 [47-68] років. Проводили добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ) за 2 дні до операції (1 обстеження),  на 5-7 день після операції (2 обстеження) та через 3-6 місяців після КЕ (3 обстеження). Оцінювали середні показники систолічного АТ (САТ) та діастолічного АТ (ДАТ) за добу, день, ніч; середнього пульсового АТ (ПАТ); варіабельність САТ та ДАТ за добу, день, ніч.

Результати. До операції у групі І, на відміну від групи ІІ, фіксували істотно вищі показники: САТдб (p = 0,02), САТд (p = 0,03), САТн (p = 0,01), ДАТн (p < 0,05), ПАТ (p = 0,03), варДАТдб (p = 0,03), варСАТд (p = 0,03), варДАТн (p = 0,04). Під час другого обстеження у групі ІІ відмічали істотно вагомішу динаміку показників ДМАТ: САТдб (p = 0,002), САТд  (p = 0,02), ДАТдб (p = 0,002), ДАТд (p = 0,01), ДАТн (p = 0,03), варСАТн (p < 0,04), варДАТн (p < 0,05), варСАТдб (p = 0,0002), варДАТдб (p = 0,0001). Неістотною була динаміка ПАТ та середньонічного САТ. Через 3 місяці після КЕ у хворих групи ІІ усі середні значення САТ та ДАТ, а також ПАТ істотно знизились. Вираженість змін показників ДАТ протягом доби, дня та ночі, а токож показників варіабельності САТ у групі ІІ була істотнішою. Під час третього обстеження у двох групах зросла частка хворих з циркадним ритмом «dipper» (p < 0,05). У групі ІІ істотно знизилась частка хворих з несприятливим типом добового профілю «over-dipper» (p < 0,001), чого не відбулось у групі І.

Висновки. Хірургічне лікування каротидних стенозів у хворих з ЦД 2 типу та без нього асоційоване зі зниженням показників АТ в ранньому післяопераційному періоді та спостерігається протягом кількох місяців після виконаної операції.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, каротидний стеноз, каротидна ендартеректомія.

УДК: 616.89-008.441.1-06:(616.89-02:613.861.3+616.8-008.615.1)]-036

Березюк Олег Романович. Клінічне значення психопатологічного феномену власної неповноцінності у формуванні та перебігу посттравматичного стресового розладу
 :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. Р. Березюк. - Львів, 2024. - 191 с. - Бібліогр.: с. 145-167 (209 назв).

Комплексним дослідженням вирішено важливе науково-практичне завдання оцінки клініко -психопатологічних проявів феномену власної
неповноцінності як валідного предиктора формування та перебігу ПТСР у пацієнтів-чоловіків з перенесеною бойовою психічною травмою, що дозволить проводити своєчасну ефективну діагностику та якісне лікування таких пацієнтів.
1. Проведений аналіз міжнародних та вітчизняних наукових джерел засвідчив актуальність дослідження асоціацій феномену власної
неповноцінності, що дозволяє суттєво розширити та поглибити клінічну кваліфікацію досліджуваних психічних розладів, а також сприяти
конструктивному розвитку оздоровчих ресурсів особистості.
2. Досліджено прояви феномену власної неповноцінності/надцінності (ФВН) у структурі ПТСР і, зокрема, його компонентів – рівня самоефективності та самооцінки, що набуває особливої вагомості у сучасних травматичних умовах клінічної видозміни коморбідних депресивних та тривожних розладів, а також і відповідних проявів особистісної дезадаптації.
3. У роботі здійснено переклад українською мовою та проведено валідизацію усіх складових опитувальника ПІПН з його україномовними описовими прикметниками; при цьому загальні показники альфи Кронбаха склали 0,85 – для шкали сімейної оцінки, і 0,80 – для шкали самооцінки, що засвідчує високий ступінь валідності та надійності україномовного перекладу шкали ПІПН; пілотне ж тестування перекладеного опитувальника та повторний ре-тест показали високу валідність на надійність (validity) опитувальника ПІПН
загалом.
4. На рівні загальної популяції у більшості анкетованих – 81,86±1,56 % – встановлено відсутність феномену зміненої самооцінки (Norma), тоді як у 11,11±1,27 % респондентів виявлено підвищений індекс надцінності (index of superiority), і лише у 7,03±1,03 % – індекс неповноцінності (index of inferiority) 142 ФВН.
4.1 При цьому, анкетовані з виявленим індексом надцінності (index of superiority) ФВН, мали достовірно (р<0,05) найменші медіанні значення самоефективності (28 [25; 32] балів), самооцінки (18 [15,75;22] балів) добросовісності (5,00±1,26 балів) та емоційної стабільності (3,90±1,58 балів), найбільші медіанні значення балів – за шкалою тривоги Бека (8,5 [5; 16,3] балів) та за шкалою депресії (10 [6; 15] балів).
5. У чоловіків з ПТСР, які перенесли бойову психічну травму, виявлено наступні особливості:
5.1. Загальна сума балів згідно шкали PCL-5 є достовірно більшою (р=0,04) для пацієнтів, які мали будь-який прояв феномену зміненої самооцінки (індекс неповноцінності + індекс надцінності) – 66,00 [63,00; 69,50] балів, порівняно з пацієнтами із відсутнім феноменом зміненої самооцінки, де цей показник становив 59,00 [51,50; 64,75] балів.
5.2. Згідно з опитувальником загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, у 100% чоловіків з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки (сукупний ФВН = індекс неповноцінності + індекс надцінності) виявлено рівень самоефективності на рівні «нижче середнього», що достовірно (р=0,03) перевищує такий рівень самоефективності («нижче середнього») серед чоловіків, у яких феномен зміненої самооцінки відсутній – 32,00% [19,92-45,45]) пацієнтів.
5.3. Чоловіки з ПТСР та з будь-якими проявами феномену зміненої самооцінки достовірно (p=0,04) відрізнялись від чоловіків з відсутнім
феноменом зміненої самооцінки за показником важкості депресії, вимірюваним за шкалою депресій Бека: рівень депресії у чоловіків з індексом надцінності ФВН становив 36,00 [27,75; 44,25] балів, у чоловіків з індексом неповноцінності ФВН – 38,00 [32,50; 43,00] балів (показники «важкої депресії), коли ж у чоловіків з відсутнім феноменом зміненої самооцінки рівень депресії був найнижчим (23,00
[18,25; 31,75] балів), що відповідало рівню «середня депресія».
5.4. Згідно з даними кореляційного аналізу встановлено, що високі рівні 143 депресії поєднуються з низькими балами самооцінки (r=-0,64; p<0,05) та самоефективності (r=-0,46; p<0,05), а також з високими балами загальної тривожності згідно з опитувальником Бека (r = 0,65; p<0,05) та з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,56; p<0,05); водночас високі бали шкали тривожності Бека достовірно поєднувались з високими балами опитувальника PCL-5 (r = 0,40; p<0,05).
6. У чоловіків, які перенесли бойову психічну травму, розвиток ПТСР провокують три наступні фактори:

1) відсутність феномену зміненої самооцінки
2) високі бали згідно опитувальників PHQ-9 та 3) високі бали за шкалою GAD-7.
Таким чином, наявність Superiority або Inferiority ФВН матиме запобіжний вплив на появу ПТСР. Також з’ясовано, що наявність Superiority впливатиме на розвиток симптомів інтрузії ПТСР (критерій В), тоді як наявність Inferiority – на появу негативних думок та емоцій (критерій D) та на появу надмірної реактивності (критерій Е у структурі ПТСР). Прогностично несприятливими на появу окремих критеріїв у структурі ПТСР є низькі бали самооцінки, високий рівень тривожності згідно з опитувальником Бека, відкритість новому досвіду з опитувальника ТІРІ, високі бали згідно з опитувальниками PHQ-9 та GAD-7, а також старший вік чоловіків,
які перенесли бойову психічну травму.
7. Результати, отримані у роботі, показують, що інтеграція шкал для вимірювання почуття неповноцінності, самооцінки та самоефективності, а саме: шкали ПІПН (Comparative Feeling of Inferiority Index – CFII), шкали самооцінки Розенберга, та шкали загальної самоефективності Шварцера і Єрусалима, – дозволяє суттєво удосконалити діагностичний алгоритм для ПТСР, а також адаптувати лікування до унікальних потреб пацієнта та потенційно вплинути на покращення результатів терапії.
8. Для мінімізації впливу феномену власної неповноцінності на розвиток симптоматики ПТСР визначено рекомендації для п’яти терапевтичних алгоритмів з виокремленням специфічних мішеней психотерапевтичних інтервенцій:

1) когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);

2) схемна терапія;

3)терапія прийняття та відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy – ACT);

4) десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (Eye Movement Desensitization and Reprocessing – EMDR); 5) адлеріанська психотерапія.
Використання цих психотерапевтичних методів дозволить розробляти більш персоналізовані та ефективні плани лікування, потенційно покращуючи ментальне здоров’я пацієнтів

Вступ. Молекулярне профілювання на основі методу секвенування наступного окоління (NGS) дозволяє провести мультигенне дослідження раку яєчників (РЯ) та отримати цінні дані для подальшого лікування та прогнозу.

Мета дослідження. Оцінити інформативність молекулярно-генетичного тестування з використанням панелі, що виявляє пошкодження генів сигнальних шляхів і системи гомологічної рекомбінації (HRR), для остаточної діагностики та визначення плану лікування пацієнток із РЯ.

Методи та матеріали. Включено 30 пацієнток із РЯ ІІІ-IV стадії.Із застосуванням методу NGS, досліджено наявність гермінальних і соматичних

мутацій у 32 генах, враховуючи гени системи HRR, гени сигнальних шляхів (BRAF, ERBB2, KRAS, NRAS, РІКЗСА) та ген ТР53.

Результати. Серед обстежених пацієнток мутаційні зміни в 23 випадках було виявлено в пухлинах (76.7%) та в 2-х випадках – у периферичній крові (6.7%). Із 25 випадків дефіцит репарації ДНК шляхом гомологічної рекомбінації (HRD статус) був виявлений у 14 зразках (56%), розподіляючись за морфотипом пухлини : серозна високозлоякісна карцинома (СВЗК) – 9 зразків (64.3%), ендометріоїдний рак – 3 зразки (21.4%) та світлоклітинна карцинома – 2 зразки (14.3%). Мутація ТР53 виявлена в 10 випадках (40%), із них у 7 пацієнток із СВЗК (70%), натомість наявність мутації KRAS встановлено у 3-х пацієнток (12%) із морфологією ендометріоїдним раком (2 випадки, 66.7%) та СВЗК (1 випадок, 33.3%). HRD статус корелював із високою чутливістю до платиновмісної хіміотерапії.

Висновки. Молекулярно-генетичне профілювання допомагає уточнити морфогенетичний тип РЯ , скорегувати стратегію лікування пацієнток, з огляду на що його доцільно проводити на етапах первинної діагностики поширених форм РЯ.