Meтa. Paк нupкu, усклaдненuй mpомбозом нupковоï венu з пошupенням до нaддiaфpaгмaльного вiддiлу нuжньоï поpожнuсmоï венu, сmaновumь пiдвuщенuй puзuк лiкувaння чеpез iмовipнiсmь емболiзaцiï легене- воï apmеpiï mpомбоmuчнuмu мaсaмu. Пumaння xipуp- гiчного досmупу ma mеxнiкu c пеpшочеpговuмu пpо- блемaмu пiд чaс опеpamuвного вmpучaння.
Oпис клінічного випaдку. У 38-piчного xвоpого нa пiд- сmaвi дaнux ульmpaзвукового обсmеження i комп'юmеp- ноï mомогpaфiï з конmpaсmувaнням вuявлено paк лiвоï нupкu з mpомбозом нupковоï венu, що пошupuвся по нuж- нiй поpожнuсmiй венi до пpaвого пеpедсеpдя. Пpоведенa нефpекmомiя i mpомбекmомiя в умовax шmучного кpовообiгу, a maкож його коpоmкочaсноï зупuнкu.
Висновки. Tpомбоз нupковоï венu з пошupенням до кaмеp сеpця може буmu xipуpгiчно усуненuй iз зaсmо- сувaнням меmодuкu шmучного кpовообiгу.

Доповідач зазначив, що одним із принципів безпеки прижиттєвої донації нирки є адекватний вибір сторони її забору з урахуванням функції органа, наявності або відсутності патології, а також архітектоніки судинної ніжки. При посмертному пересаджуванні існує більше можливостей для реконструкції як ниркової артерії, так і вени. Натомість при трансплантації від живого донора лікарі часто стикаються з такими проблемами, як множинні ниркові артерії та коротка ниркова вена. 

На основі аналізу 100 послідовних трансплантацій нирки від живого донора було проведено оцінку необхідності та шляхів реконструкції судинної ніжки трансплантата при пересаджуванні нирки. За допомогою мультиспіральної комп’ютерної томографії з контрастним підсиленням (128-зрізова) було досліджено архітектоніку судин, їхній стан, виключено можливі супутні патології.

Вступ. Трансплантація органів є усталеною формою лікування, яка в даний час визнана кращою і часто - єдиною життєзберігаючою терапією для кінцевої заміни органу. Зростання кількості і якості пересадки органів і тканин дає підстави вважати, що трансплантація займе в майбутньому чільне місце у рутинній клінічній практиці.

Докази отримання інформації. Проведено аналіз літературних джерел за останні 15 років із застосуванням медичних баз MEDLINE, Google scholar, Researchgate, присвячених діагностиці смерті мозку та врегулюванню пересадки органів і опрацьовано власні дані у вигляді наведеного клінічного випадку.

Синтез доказів. Імплементація нормативних документів та настанов у клінічну практику дозволяє чітко і злагоджено проводити всі медичні та юридичні процедури, які мають на меті прижиттєвий чи посмертний забір і трансплантацію органів людини. Констатація смерті мозку є мультидисциплінарною процедурою, від правильного проведення якої залежать як медичні результати забору і трансплантації органів, так і їх етичні аспекти та юридичні наслідки. У Львові за 6 місяців проведено 7 констатацій смерті мозку, з них у 2 донорів здійснено мультиорганний забір та трансплантацію: 2 серця, 4 нирки та 1 підшлункова залоза (летальний наслідок), плюс 2 нирки від родинних донорів. Всього в Україні зроблено пересадку 5 сердець, з яких 4 - під керівництвом теперішнього очільника КНП «КЛШМД м. Львова» Олега Самчука.

Висновки. Проведення трансплантації органів можливе у багатопрофільних лікарнях загального профілю за умови чіткої організації процесу, ретельного дотримання вимог діючого законодавства і нормативних документів.

Calling the anatomically posterior ventricle “left” we must nevertheless keep in mind its expansion steals both left and posterior space, jeopardizing the potential trajectory of the stylet. Even if the drain entrance into the chest is safe, the enlarged ventricle will be prone to meet the needle inside the cavity.

Better transplant patient outcomes are achieved not only due to the advanced pre-operative management, improvements in surgical techniques, sophisticated post-operative intensive cardiac care and more precise immunosuppression, but also because the early rehabilitation protocols have become a must part of the multidisciplinary care. The latter engages various assessment domains and corresponding interventions, with special focus on the most vulnerable systems, as it was with the respiratory, muscle and physical function after the ECMO decannulation in the re-transplantation case (1). Apparently, general evidence-based conclusions and pediatric cardiac transplantation rehabilitation guidelines will need to be outlined. Albeit, currently hospitals use internal protocols typically based on personal experience, center policies, adoptions of recommendations for adults and literature data. This is why sharing even case reports on this topic, especially with challenging scenarios, is valuable and requires utmost attention.

The results of the multidisciplinary approach conducted by the authors and their team cannot be underestimated. Their rehabilitation design and the success of its implementation will be especially useful to those centers who lack their own protocols for this fragile category of patients.